Світло для Барабашки

Опісля нічної ляпавиці мокрі тротуари полискували на світанковому сонечку. Місто ще куняло, огорнуте в піжаму молочного туману. Матінка Природа сьогодні обіцяла не по-зимовому погожий день. Теплий, майже весняний легіт грайливо витав поміж дерев, наповнюючи ледь помітним майвом приміський парк. На лапатій гілочці запашної ялиці сидів рудий домовик Барабашка і щось простолиць виглядав.

— Бери тебе морока, он ти де, бешкете голопуцький? А мені все невтямки, куди ти ото гайнув з самого ранечку? — зачав балаканину давнезний бородій, що нівідкіля узявся поруч з малим.

— Я тут свій закутень намагаюсь знайти, — мрійливо відповів Барабашка і благально додав: — Дідусику, а можна вже й мені своїх людей?

— Ет! Який бистрий! От я маю вас всіх юних домов’ят взяти жужмом і розкидати по людських домівках, як бузько немовлят, еге?

— А хіба так не можна? Навіть на Новий рік?

— Ич, чого захотів. Не можна так, не по древньому закону це. Домовик доброхіть обирає собі житло на все життя і ніхто не може силоміць його призначити.

— А де ти віднайшов своє пристановисько, дідусю? — все невгавав Барабашка.

— Де доп’яв, там уже катма, — спересердя буркнув старий, але коли побачив, що малий спохмурнів, насупився і скривив жалібненьку гримасу, змилосердився: — Ну-ну, пуцьвірку, годі ото дриґотіти і рюмсати. Я бачу, ти геть жданики поїв?

— Угу, — схлипнув рудий, — очевидьки.

— То я тобі повім одну таїну. Не шукай очима, те, що має знайтись серцем, — зашкарублий палець лагідно тицьнув малому в груди.

Барабашка зачудовано подивився на старого, на свої груди, де бентежно калатало його нетерпляче та добре серце, і стало йому так радісно, що він й забув за вже висохлі сльози і щиро усміхнувся.

— Роїться в мене гадка, що не за горами твій час домувати з людьми, — вдоволено мовив бородій і околясом почимчикував в нікуди. І тільки ледь чутне ехо рознесло: — І не сиди на мокрому — застудишся.

Видноколо залилося малиновою загравою, на моріжку вертка білочка збирала снідання для свого пухнастого сімейства. А десь на п’ятому поверсі багатоповерхівки заструменіло перше світло і зажахтіло полум’ям у серці Барабашки.