Трясця, от і знову цей день Священного Дедлайну, а в мене ні натхнення, ні ідей, ні навіть напрямку, в якому рухатись. А про передноворічний настрій навіть мови нема. Піду хоча б чаю вип’ю чи що.
Дивина! На кухні в моєму тепленькому халаті та домашніх капцях-їжачках сидів лисий пузатий дядько з нечесаною сивою бородою. І уявіть собі — наминав мої бутерброди із маасдамом та шинкою, запиваючи це все діло чаєм.
— Агов, чоловіче, ти хто?
— Чай будеш?
— Який к бісу чай? Ти як сюди потрапив?
— Ох, вже ті письменники зі своїми примхами. Ти натхнення хотів?
— Хотів, — промимрив я.
— Ну, от — вуаля! Єдиний та неповторний Хохомен перед тобою!
— Який ще Хохомен?
— Я твій муз, музень, музик, січеш? — Хохомен невдоволено закотив очі, підлив в кухлик Єгермейстера з моїх запасів на Новий рік і відсьорбнув, прицмокуючи.
— Чувак, ти що рофлиш? Музик — серйозно? Це пранк якийсь?
— Сідай вже, не пашталакай. І давай жалійся які там в тебе проблеми?
— Немає в мене ніяких проблем, — я далі гнув свою захисну лінію, та все ж таки присів на табуретку.
— Я виділив час у своєму напруженому музовому графіку, щоби врятувати тебе від підступного Неписуна, а ти тут викаблучуєшся, наче краля на першому побаченні.
— Ти реально можеш допомогти? — недовіра до дивного нахабного чолов’яги, віддаля схожого на персонажа новорічного фольклору, нікуди не ділась, але іншого вибору в мене не було.
Хохомен ствердно кивнув з виразом обличчя професіонала своєї справи.
— Та от треба на новорічний конкурс три мініатюри написати.
— Пфф, бери ручку та блокнот, зараз забацаємо.
— А встигнемо? Потрібно коротко та швидко. Мініатюри все ж таки. Ще й новорічні.
— Як пити дати! До речі, про “пити”: Єгер ще є? — останні каплі запашного питва булькнули в горнятко, які Хохомен вижлуктив за одну мить.
— Знайдеться, — я журливо зітхнув, подумки попрощався з другою пляшкою лікеру та взяв до рук кулькову ручку.
— Шикарно, тож почнімо. Пиши: “Як я зустрів Хохомена”.
Про автора
Як я зустрів Хохомена: 14 коментарів
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Дуже оригінальний муз! Дякую!
Успіхів на конкурсі!
Іронічно й живо було) Мабуть, інколи всім знайома ситуація, коли не пишеться. І добре, що хоч такий Муз приходить)
Хоча мій би пив тільки каву)))
Музень-алкоголік — горе в сім’ї. Але краще з таким, чим без нього)
Стівен Кінг, який писав точно з таким Музенем, не погодився б)
До Кінга після 99-го року Хохомен більше не приходить.
Так, знаю)
Тож беріть на майбутнє приклад)
Хай приходять Музені з чаєм)
Що ж той музик надиктує після другої пляшки лікеру?)))
А вам, Авторе, бажаю натхнення, успіхів і муза, креатив якого не залежить від “пального”!
А от це вже зовсім інша історія чи то пак історії) Не забувайте, що музень магічна істота, тому хтозна-як на нього подіє друга пляшка) Дякую за побажання, повертаю вам бумерангом!
Вітаю, авторе!
І кожного конкурсу хтось пише про те, як він пише на конкурс. Хіба ж це оригінально?
А от Хохомен – класний образ.
Успіхів та наснаги!
Згоден з вами — тема не нова. Але чи можливо бути вельми оригінальним на конкурсі новорічних мініатюр, де більша частина творів про Миколая, сніг, мандаринки та війну? Я намагався бути. А як вийшло судити вже вам. Дякую, навзаєм усіляких вам гараздів!
День Священного Дедлайну та музень))) ахаха))) топчик
Хохомен — горобчик
Бгг, ще одне оповідання про оповідання на конкурс! От же ж модна на конкурсах тема 🙂 Прикольний Хохомен. І історія ніврочку. Рекурсивна така 🙂
Дякую! А що головне, історія правдива. Ой, здається я спалив свого Хохомена. Він мене приб’є)