Не фантастична історя

Холод пробирав до кісток. Мої зуби вже давно витанцьовували чечітку і м’язи обличчя були сковані від холоду, втоми та напруження. Більшість часу я лежав у викопаній нашвидкуруч ямі, цей імпровізований окоп був занизьким щоб дати хоч якійсь захист, не достатньо довгим, щоб я міг розтягнутись у ньому, але достатньо широким щоб зі мною помістився собака.
Уявлення не маю звідки посеред випаленого вщент села, з якого повтікали навіть горобці, взявся цей красень. Ну, те що він  був красенем я лише припустив.  Довга мокра шерсть звисала з нього бурульками. Сніг та бруд змішались до купи і прикрашали його чималу морду. Я бачив лише очі кольору міцного чаю та на диво рожевий ніс. Ми лежали, притулившись один до одного та трусились від холоду.
Міцно я застряг. Зв’язок втрачений, орієнтування на місцині не можливе. Сніг, густою ковдрою накриває все навколо та майже повністю ховає від очей навіть найближчі дерева та залишки від розвалених хат.
Лише тоненька волосинка сподівання ще тримає мене при тямі – ті, що причаїлись за сніжною стіною та несуть смерть, не бачать мене. Гуркіт їх гармат не замовкає ані на мить вже декілька годин поспіль. Луплять навмання.
Собака підняв морду, став нюхати повітря, наче намагався вдихнути сніжинку. Насторожено водив вухами. Раптово він завмер, а потім повернувся і схопив мене за рукав. От дурко, куди ж ти мене тягнеш? Але він тягнув все дужче і я майже навколішки поповз за ним. Сам не знаю чому. Баф, мокрий від снігу та дихання вже не захищав від холоду і я його стягнув, тож гілки вцілілих кущів та дерев лупили мене по обмерзлому обличчю. Я і незчувся як він мене відпустив, якийсь час ми просто йшли, провалюючись у снігові кучугури, падаючи один біля одного. Здавалось що ми потрапили у якесь сніжне чистилище.
Раптово сніг скінчився. Тобто він так і йшов, але у мене за спиною, щільною стіною. А переді мною розкинулась зоряна ніч, повний місяць сяяв так, наче живився від місцевої ГЕС, а перед нами стояла хата.
Собака пританцьовуючи побіг вперед. З хати вийшов міцний чоловік у кожуху.
–  Добрий вечір, пане, дякую що привели Рудольфа додому, без нього свято не свято. Будьте нашим гостем до ранку.
Він відчинив двері і ми з Рудольфом увійшли в теплу оселю.
– Веселого Різдва та щасливого Нового року  – загомонів вітер серед зоряного сяйва.