Мрія

Вітрина манила. Наближалися свята, місто просочувалось ледве вловимим ароматом мандарин, хвої, кориці та передчуттів. У вітрині модного бутіка була виставлена сукня. Шикарний темно-синій шовк спадав з плечей манекену, як струмені водоспаду у гірській ущелині. На тонких, надто тонких, щоб бути людськими, зап’ястях манекена виблискував важкий золотий браслет, на шиї, трохи вище глибокого вирізу, мерехтіло таке ж золоте намисто. Складені з окремих пластин, покриті неймовірними візерунками, скріплені разом якимось дивним чином, вони надавали сукні загадковості. Саме таким має бути вбрання в чарівну ніч, щоб загадані бажання набули сили. І відблиски від шампанського, що грає в кришталевому келиху при світлі свічок. І обов’язково запах ялинки, мандарин, ванілі, кориці і, зовсім небагато, парфумів. Передчуття. Не забути про передчуття. Дівчина не блимаючи дивилася на шовк, що загадково мерехтів. Недосяжна мрія. А так хочеться… Сотні свічок. Великий зал із дубовою підлогою. Величезна ялинка, на якій горять вогні, прикрашена різнокольоровими кулями, сушеними фруктами, позолоченими горіхами. На верхівці причаївся білий янгол із розкритими крилами, немов сам дух Різдва опустився з неба. Повільна музика розливається по залу, немов легкий свіжий вітерець, з нею в такт хочеться рухатися, хочеться любити весь світ, забути все, що трапилося за рік і поринути в щастя з головою. Теплі руки стискають в обіймах, дихання потопає у волоссі. У торговому залі, захованому за вітриною, на стелі згасла лампа. Тепер сукня у вітрині виглядала як казка, що ожила, гра світла і тіні – дівчина в темно-синій сукні дивилася з вітрини. Її волосся, що розтріпалося від вітру, химерно обрамляло обличчя і струменіло по шовку. Яка вона прекрасна. Затамувати дихання і загадати бажання: «Хочу бути ось такою. Такий, як я тут. Назавжди». Якби ангел із мрії був не іграшковим. Він би спустився з блакитного склепіння. Він обійняв би за плечі і забрав туди, де вона могла б бути завжди прекрасна. Ззаду почувся шелест крил. Сильний крижаний вітер підхопив розпатлане волосся. У вітрині відбивалися двоє – прекрасна дівчина в темно-синій сукні і білий, немов зітканий з променів сонця янгол.

“Боже, яка безглузда смерть, – думав санітар, вантажачи тіло в машину, – Яка безглузда і страшна смерть. Ось так на рівному місці бути роздавленою крижаною брилою на передодні свята”.

З вікна сусідньої будівлі визирнув чоловік. “Треба ж, як схожа на янгола ця купа снігу біля вітрини” – подумав він.