Сусідський город

  Грохало вже недалеко від села: від частих вибухів дзеленчали заклеєні вікна. Володимир визирнув надвір. Його сусідка зосереджено скопувала город по периметру, наче навколо нічого не відбувалося.
– Що це ти робиш, Дарино? – обізвався до неї чоловік. – Чи не зарано до городу взялася? Лише початок березня. Я не кажу вже про війну.
  Баба Дарина продовжувала мовчки копати за відомою тільки їй схемі, формуючи на городі якісь дивні кола. Іноді вона зупинялася, щось тихо промовляла, потім рухалася далі, не випускаючи з рук лопату. Відповіла, коли вже майже звершила:
– Не рано я, навіть забарилася. Сподіваюсь, встигну. Не хочу нікому очі мозолити.
  Володимир знизав плечима, не зрозумівши, про що вона. Але лізти в чужі справи ніколи не любив, тим більше на старості літ. До пізнього вечора сусідка ще поралася на городі. На ранок чоловік про неї вже не згадував: до села зайшли «асвабадітєлі».
  Два місяці пронеслося як страшний сон. Село наче вимерло. Раз на кілька днів орки влаштовували перевірки документів, ходили по хатах, когось шукали. Між собою обговорювали зниклу зброю і набої, звинувачуючи місцевих. До Володимира спочатку заходили часто, але коли переконалися, що старий на милицях навіть по хаті повільно пересувається, залишили в спокої.
  Знову явилися лише на початку літа, коли з центральною площі зник танк.
– Гдє танк? Гаварі, што відєл! – кричав на діда офіцер солдат, розмахуючи перед обличчям дулом автомату.
– Я нічого не бачив. З дому не виходжу. Може, ви його загубили? – Володимир посміхнувся.
– Шутнік? На падвалє бистро всьо раскажеш. Взять єво!
  До брами діда тягли двоє, кинувши милиці в хаті. А за брамою щось блиснуло, і Володимир знепритомнів.
  Очунявся на ліжку в незнайомій кімнаті. Поруч сиділа Дарина і тримала на голові холодний компрес.
– Пробач, Володю, перестаралася. Тебе теж трохи зачепило.
– Це ти мені врятувала? Як ти дотягла мене сюди? – Володимир спробував встати.
Побачив біля ліжка милиці і потягнувся до них. Сусідка похитала головою.
– Ти тільки за межу не ходи. Залишайся там, де земля некопана. Добре? Вона нас від ворожих очей ховає. І не тільки нас.
  Володимир встав і наблизився до вікна.
  Посеред городу темнів у сутінках силует оркського танку. А поруч з ним стояли ящики з боєприпасами.