– Здається, я знайшла ідеальний самоочисник для скла… – Міа розглядала дзеркало у ванній кімнаті прискіпливо, наче свекруха у домі нелюбої невістки. – Жодної тобі порошинки чи плямки. Красота. Правда, Байка?
Її кішці було абсолютно байдуже до дзеркала, вона солодко спала у своєму будиночку, обіймаючи улюблену іграшку.
– Інколи сама дивуюся, скільки всього ми винайшли за останні десять років. – Міа дістала з машинки пальто. – Де я могла колись про таке мріяти? Треба було віднести у хімчистку і чекати тиждень, щоб забрати. А зараз? Повісила на вішачок, запхала у машинку, натиснула ґудзик і… красота. Правда, Байка?
Кішка вийшла на кухню. Її життя також полегшало останнім часом: не потрібно було нагадувати господині, щоб додала корму. Тепер щоразу, коли Байка підходила до мисок, ті наповнювались декількома видами їжі. Поряд завжди була свіжа вода та вітаміни. Та найбільше їй подобалось, що з квартири зник величезний монстр, котрий гудів та ганяв повітря. Хоч його й називали пилосмоком, але він шумів набагато більше, ніж пилюки збирав.
– Моя ж ти красуня. Наїлась, Байка-Чорнобайка?
«Господи, ми навчились продовжувати життя, відрощувати кінцівки та омолоджуватись, читати думки, телепортуватись. Але ми й досі спілкуємось з нашими котами. – Міа задумливо гладила чорну спину кішки. – Хоча ні. Не спілкуємось. Прислуговуємо.»
– Мам, привіт – донеслося з коридору.
– Сина мамина! Ти приїхав! – Міа підскочила від радості. Байка також побігла до гостя отримати порцію погладжувань.
– Сьогодні ж Різдво, я не хочу залишитись без вечері. Дивись, що я тобі привіз. – він простягнув невеличку коробочку. – Випробування всі пройшли, з лютого запускаємо у масове виробництво, але ти, як завжди, одна з перших.
– Що це? – Міа роздивлялась шматок пластику з двома кнопками, які вона любила називати ґудзиками, та невеличким дисплеєм. Таких дивних штук у неї було вже кільканадцять, відколи син влаштувався на роботу в Інститут Винаходів та Інновацій. – Це якийсь пульт? Знову якась машина?
– Так, мам. Машина. Машина часу. – його очі світились від щастя – Ось дивись, тут вибираємо, тут натискаємо…скажімо… в який день ти б хотіла повернутись?
– Перемоги! Нашої Перемоги! – Міа радісно сплеснула в долоні, а потім різко змінила тон. – Сина, але спершу – вечеря. Всі дванадцять страв приготувала руками, як в старі добрі часи.
– Так. Спершу вечеря, але дивись. Ось. Показую. Вибираємо дату. 2023 рік…
З позитивного: текст збудований цілісно. Увага акцентується на технічному прогресі, нових розумних машинах. Зрештою історія підводить до нової дивовижної розробки, яка є центральною деталлю і стане фінальним фінтом.
З негативного. Шкода це казати, та не розумію, навіщо повертатися в день перемоги. Ідейно для мене це досить неприйнятна історія, оскільки ми вже бачили, як із перемоги у війні створюється шкідливий культ, і дуже б не хотілося, щоб першим, що спадає на думку для випробування машини часу в майбутньому (+ 20-30 років?), було переживання саме моменту перемоги. Можливо, цей вибір можна було б пояснити більш глибокими / психологічними / емоційними причинами героїні, але їх у тексті немає. Тобто чому саме на Різдво повернення в момент перемоги для цієї героїні?
Крім того… машини часу в серійному виробництві? Це взагалі безпечно?
Тому хотілося б більш логічної продуманості для дива.
Дякую за глибокий відгук.
Логічної продуманості для дива…років 25 тому дивом для нас був відео дзвінок)))тому хтозна, як зміняться наші погляди через 20 років)))… в будь якому випадку, я не думаю, що таку машину вдасться зберегти в таємниці, то логічніше зразу поставити її на конвеєр і заробити на тому гроші. Хоча так, певні обмеження по взаємодії з минулим я б ввела, але це вже інша історія…
Візит сина на Різдво до мами, то збереження наших традицій (щиро вірю, що так і буде)
Про повернення в день Перемоги. Можна, звичайно, сказати, що то є точка відліку в нашому активному розвитку. Наче позбулися паразита та почали активно еволюціонувати. Але, скажу вам по секрету, дуже хотілось вказати, що Перемога таки в 2023 році буде. Акцент саме на даті. Без підтекстів. Без ускладнень. Конкурс, як я зрозуміла, розважальний)))
Розумію ваші побоювання про культ, але не розділяю. Приклад тієї недокраїни справді жахливий.
Щодо українців я більш оптимістична. По перше: ми інші. Вже 10 місяців ми показуємо світові та собі, наскільки ми відрізняємось. По друге: як би це не звучало, але спершу потрібно позбутися меншовартості, пропрацювати травми. На це потрібен час. Багато часу. Тому “тема про культ” не наша.
Дуже щемка кінцівка, дякую!
Оу))) дякую))) я старалась)))
Історія легка для читання, фінал, звісно, сподобався!)
Дякую
Так приємно)))
О, яка оптимістична історія! Ідеальна у ролі листа для Миколая! А він же всі бажання виконує, якщо попросити гарно)))
Тільки може замість “красота” (бо це русизм трохи), написати “краса”? Або інше щось))
Щиро дякую за відгук) мені, дуже приємно.
Радію, що свій оптимізм змогла передати словами.
Ваше зауваження щодо слова “красота” змусили мене заглянути у словник (засумнівалась я) Там написано, що це слово вживав і Шевченко, і Довженко. Мені, звісно, до них ще далеко, але я залишу це слово тут. (До всього, ще й не знаю, як редагувати)
Якщо цікаво, посилання: https://slovnyk.ua/index.php?swrd=%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BE%D1%82%D0%B0