Солдат

Професор тихо зайшов до наступної операційної. Студентка його не почула. Відмітив: підготовка завершена вчасно і операція вже триває. З десяток роботів снували над пораненим – молодим хлопцем. А студентка дивилася на моніторі, мабуть, його спогади.

– …Я зателефоную… Гнатка жаль… Треба ж було мені тоді піти до сусідів: давно обіцяв навчити готувати мамалигу. Вони саме казан знайшли. Без казана – немає мамалиги. Сало було хороше для шкварочок… А нам – наказ: на нулю дрон запустити, промацати позиції. Визвався Гнатко. Якби був я, то ми пішли б разом… Гнатко… Головне – місцевість хороша: ярів багато, чагарників. Я б тихенько проліз, як вуж… Він поспішав повернутись до ночі. Інакше б краще заникався… Я мамалигу хлопцям приніс. Закутав йому, щоб теплою була… Накрили його… Ще три дні труп не могли забрати… Я ж там був. Місце хороше. Якби глибше заліг, то вижив би… А хлопці дякували за мамалигу. Казали «шикарна»… Якби не вона, то, може, Гнатко був би живий…

Обличчя солдата на моніторі смикнулося синхронно з рукою на операційному столі. Робот, що працював з цією рукою завмер на кілька секунд… і продовжив накладати шов.

– Насправді, «проблеми вибору» немає. Вибрав найважливіше і хєрачиш… І не жалкуєш. Жалкувати – не професійно. Я ж не пацан. Я – солдат… Тому про Гнатка не треба…

Починає плакати.

– Немає у світі гармонії… Зупинись, хлопче.

Солдат тричі глибоко вдихає і видихає. На столі груди ледь здіймаються.

– Тобі ще рашистів фігачити і фігачити. І наступить гармонія… докупи з красою світу… і правильною мамалигою…

Професор кахикнув.

– Звітуйте, будь ласка.

Студентка його помітила.

– Ушкоджено сімдесят відсотків, мозок і серце – цілі, невідновлювана втрата: два-три пальці на лівій нозі, ймовірність одужання – шістдесят відсотків.

– Чому сімдесят на шістдесят? Обґрунтуйте.

– Він молодий, фізично розвинений. П’ятихвилинна регенерація показала дев’яностовідсоткову відновлюваність. І він сильно мотивований.

– Перемогою у війні?

– Не тільки. Він обіцяв своїй дівчині привітати її з Новим роком.

– …Лишилося три дні. Встигнете?

– Майже впевнена.

– Гаразд. Закінчуйте. За півгодини – підведення підсумків усієї групи. І о четвертій будемо над Бахмутом – відпрацьовуємо бліц-операції. Потім летимо в Карадж.

– Наш зореліт не помітили?

– Ні. Маскування цілком прийнятне. Не запізнюйтесь.

Професор давно цікавився землянами з фізіологічної та психологічної точок зору. Тому запропонував деканату вибрати Землю для медицинської практики своїх студентів. На цій війні вони лікували українців і виключно безнадійних з точки зору землян. Робота почалася добре…