31 Липня, 2022

Снайпер

Повернутися до конкурсу: Вийти за межі

1944 рік

Нарком внутрішніх справ ляпнув по столу текою з останніми повідомленнями про ракетні удари ракетами ФАУ-2 по Лондону та Ессексу. Його заступник по новітнім розробкам військово-промислового комплексу завбачливо зробив крок назад та перетворився в покірливе вухо, що готове виконати будь яке побажання хазяїна.

– Це скільки кілометрів ракети пролетіли до англійців? – Запитав нарком, починаючи багровіти

– Небагато. – Заступник зробив ще один крок назад та поправив портупею. – Гатили з того боку Ла Маншу, а базувалися в передмісті Лілю. Менше двохсот кілометрів.

– Менше двохсот!? – Нарком підскочив зі стільця та щосили врізав по столу так, що навіть бронзовий бюстик вождя світового пролетаріату затремтів біля чорнильниці. – Тож вони тепер будуть здатні зустрічати наші частини на відстані двохсот кілометрів!?

Заступник почав потроху втрачати свідомість, ховаючи за спиною другу теку з описанням тактико-технічних можливостей німецьких ракет, де чорним по білому було надруковано, що дальність пуску ФАУ-2 становить близько трьохсот двадцяти кілометрів. Інстинкт самозбереження пухнув в його мозок останню рятувальну тростинку, та він, витерши лоба від рясного поту, пролепетав:

– Таких ракет у супротивника небагато. Ми можемо сконцентрувати удари нашої штурмової авіації на місцях можливого базування пускових…

– Я зараз самотужки сконцентрую удар по твоїй дупі та вашому відомсту! – Нарком поправив пенсне та підійшов впритул до заступника. –Хто у нас займається ракетною програмою?

– Займалось відомство Тухачевського. Але ми його в тридцять восьмому році…

– Я знаю, що ви зробили в тридцять восьмому році. Хто зараз займається програмою?

– Зараз інститут успішно працює над вдосконаленням реактивних снарядів для нашої “Катюші”

– І на скільки кілометрів вже б’є ота “Катюша”?

Заступник знову став бліднути та покриватися холодним потом.

– Трохи менше десяти…– Прошепотів він

– Ти дійсно такий собі дурень, чи просто знущаєшся з мене? – Нарком витяг з кишені хромований дамський “Вальтер” та поклав його на край столу. – Є різниця: десять кілометрів і двісті миль? Ти розумієш, що у мене на всіх придурків набоїв вистачить?

Заступник витягнувся в струну та вже не намагався витирати піт, що лив з нього, як осінній дощ у жовтні.

Нарком повернувся до свого крісла та поплескав по щоці вождя світового пролетаріату.

– От із такими дурнями нам доводиться будувати світле майбутнє людства. – Сказав він бюсту та перевів погляд на заступника. – Залишився хтось із ракетобудівників, кого ми ще не розстріляли?

– Так точно, товаришу нарком! – Зайшовся заступник. – Сергій Корольов. Найталановитіший інженер в відомстві Тухачевського.

– І де він зараз?

– Працює в Казані в конструкторському бюро тюремного типу. Очолює групу по розробці реактивних установок. Заодно відбуває покарання за статтями 58-7 та 58-11.

Заступник завмер в очікуванні подальших розпоряджень наркома.

Той деякий час щось писав на полях власного щоденника, а потів підняв очі на підлеглого.

– Ти ще тут? Мені що, самому в Казань за Корольовим їхати?

… Через тиждень колишній політзек Сергій Корольов стояв по стійці струнко перед грізним наркомом, котрий розвалившись у кріслі з кавказьким акцентом роз’яснював йому державну важливість нового призначення, через яке йому особисто зняли судимість, але поки що не реабілітували.

– Є питання? – Закінчив бесіду нарком.

Корольов переминувся з ноги на ногу, та нерішуче сказав:

– Товаришу нарком! Ось ви кажете, щоб наші ракети повинні бути більш потужними та далекобійними за німецьким. А повинні вони бути більш розумнішими ніж ворожі аналоги?

Нарком голосно ікнув та витріщився на конструктора.

– Як це розумніше? – Запитав він, розшукуючи пенсне у купі папіру на столі.

– Я в шарашці трохи вивчав питання електронного інтелекту. Фахівці запевняли мене, що можливо зробити так, щоб ракета розпізнавала цілі та коректувала власну балістику.

– А для чого це нам? – Нарком нарешті знайшов пенсне та зацікавлено глянув в очі співрозмовника.

– Згідно з статистичними даними відхилення німецьких ракет від цілі складає декілька сотень метрів. Така ж історія і у наших реактивних снарядів до установки БМ-13. А якщо наша ракета буде сама коректувати траєкторію польоту та розпізнавати ціль, її ефективність зросте на декілька порядків.

Нарком замислився. Йому неодноразово доповідали про те, як після обстрілу німецьких позицій “Катюшами” частини, що наступали, наривалися на нищівний вогонь супротивника з майже незруйнованих укріплень, оточених з усіх боків вирвами від снарядів, які не влучили в потрібну ціль.

– Де у нас є фахівці, що можуть плідно працювати над цим питанням? – Нарешті запитав він

– Вважаю, що найкращій інженерних склад у питаннях електроніки є у МДТУ імені Баумана та в Київському політехнічному. – Корольов притис долоні до кантів на штанах.

– На бауманку у нас трохи інші плани. А ось Київ підійде. Він зараз як раз буде відбудовуватися. Підбирай фахівців для цього свого електронного ракетного розуму. Завтра буде розпорядження. І дивися там, не зароби додатковий строк зі своїми занадто розумними приладами!

1956 рік.

Перший заморозок припав на одинадцяте жовтня.

Найда з невеличкою господарською сумкою в зубах підійшла до Шрама, який лежав на ліжку з заплющеними очима. Собака обережно поставила сумку та лизнула його в обличчя. Той розплющив очі та погладив собаку за вушком.

– Мабуть, не треба сьогодні йти до магазину. Доїмо, що є, а в вечорі піду туди… Здається, що прийшов мій час. А щодо тебе, я Вірі записку напишу.

… Коли шість років назад сусід по кімнаті почув, що Шрам розмовляє з собакою, в якої вся голова була перев’язана бинтами, він покрутив пальцем біля скроні. Але так продовжувалось не занадто довго. Якось професор загубив ключі від аудиторії та лаборантської. В істериці він почав скаржитися Шраму, що забув залишити зв’язку на вахті, а тепер не зможе їх розшукати, оскільки на дворі йде рясний сніг.

Шрам поцілував Найду в потилицю та сказав:

– Допоможемо нашому незграбі?

Найда вильнула хвостом та вибігла на вулицю. Через хвилин десять вона повернулась припорошена снігом та із зв’язкою загублених ключів в зубах.

Приголомшений професор весь вечір мовчки дивився, як Шрам розмовляє із собакою та вже ніде не крутив пальцем. А наступного ранку він приніс Найді здоровенну м’ясну кістку та спитав господаря:

– А як вона тобі відповідає?

– Якщо не згодна, вона просто обридливо чхне. А якщо згодна, вона тисне лапою на мою долонь. – Шрам засміявся та підштовхнув Найду в бік. – Тобі подобається вождяка всього прогресивного людства?

Собака огидно чхнула та звернулась клубочком біля господаря.

… І ось хвороба остаточно наздогнала Шрама. Він відчув це ще на початку жовтня, коли не зміг піднятися вранці та попросив Найду збігати із запискою до крамниці за хлібом та молоком. Продавчиня Віра завжди була в захвати, коли собака з сумкою заходила в магазин, та вставала в чергу.

– Я дітей обслуговую поза чергою! – Наголошувала вона натовпу та діставала з сумки записку з грошима від Шрама.

Окрім продуктів, Найда завжди отримувала від Віри обрізки різноманітних вкусняшок.

– Попрошу Віру, вона дасть тобі раду. – Шрам сів на край ліжка та почав чухати Найду за вушком.

Собака обурено чхнула та зневажливо глянула на господаря.

– Я не на прогулянку йду. Я йду назавжди. Буду оберігати оце. – Він кивнув на теку, перев’язану мотузкою хрест на хрест.– Це те, за що над тобою знущалися. Мені одна людина сказала, що все це згодиться в далекому майбутньому. Тому я мушу все зберегти. А ти ще можеш у Віри…

Найда бурхливо рикнула, підійшла до Шрама та поклала йому на коліна свою мордочку, яка була щільно запорошена сивиною.

– Підеш таки зі мною? – Запитав він

Собака підняла на господаря розумні очі та поклала лапу на його долонь.

… В вечорі Шрам з Найдою пройшли в колишню дослідну лабораторію. Будівля досі не була зайнята, оскільки по містечку ходили чутки, що це погане місце, де були запроваджені жорсткі експерименти над людьми і по кімнатам навіть вдень шастають привиди.

Шрам відкрив приржавілий замок, пропустив Найду вперед та зачинив двері зсередини.

Вони обидва спустилися в підвал, де досі красувалася здоровенна піч, в якій спалювали не тільки секретні документи, але й органічні відходи різноманітних експериментів.

Шрам відкрив топічні дверцята та підсвітив ліхтарем зсередини. З допомогою невеличкого лома він зламав задню стіну в печі та опинився на сходах, що спускались в до низу саме та тими дверми, біля котрих завжди чергував міліціянт.

– Стрибай сюди! – Шрам покликав Найду та підсвітив їй шлях ліхтарем.

Заклавши стіну цеглинами, він потріпав собаку по спині, дістав з пазухи теку та сказав:

– Тепер обирай місце, де ми заховаємо оце.

Найда втягнула в себе застояле повітря та обережно пішла вперед. Невдовзі вона знайшла невеличку нішу та торкнулась лапою між двома цеглинами.

Шрам присів поруч із нею та провів долонею по стіні.

– П’ята та шоста від полу, – він подивився на вірну собаку, – вважаєш все буде гаразд?

Найда притиснула лапою його долонь до стіни.

Раптом вона нагострила вуха та вишкірилася. Шрам озирнувся та кров застигла в його жилах. Декілька моторошних привидів підіймались до нього по сходах, майже не рухаючи тілами. Ліхтарик погас, підземелля проковтнула темрява. Найда декілька разів злобно гавкнула, але Шрам притримав її. Раптом контури привидів підсвітились голубим світлом зовсім поруч. Вони разом підняли руки, вказуючи на те місце, куди Шрам мав намір заховати теку. Цеглини освітилися яскравим світлом, надаючи можливість закінчити справу.

Раптом в одному з привидів Шрам впізнав Енгельса. Він обняв Найду та притиснув її до грудей.

– Не лякайся, сонечко. – Сказав він собаці. – Тепер це наші друзі назавжди. І добре, що ти їх теж бачиш. А отой, що посередині, відкрив для мене інший світ, який значно кращий за наш. Давай заховаємо документи, та підемо знайомитися з ними…

… Новий проректор Київського політеху по адміністративно- господарчій діяльності, гебешник у відставці, розгорнув бурхливу діяльність щодо “оптимізації” не задіяних приміщень студмістечка. Та довгий час лише одна будівля все ще залишалась бездіяльною одиницею в його планах.

Він викликав до кабінету заступника та почав його накачувати особистими планами, щодо отримання додаткових надходжень начебто в бюджет ВУЗа.

– Я посилав туди прибиральників та малярів, – виправдовувався той, – але всі вони відмовляються там працювати. Кажуть, що там погане місце.

– Що означає “Погане місце”? – Проректор прижмурився на одне око.

– Кажуть там жахливі привиди лякають людей до втрати свідомості.

– І ви, товаришу комуністе, повірили цім ледарям? – Проректор підскочив на короткі ніжки та затряс чималим животом. – Терміново збирайте бригаду ремонтників, я сам відведу їх туди та покажу, що робити з їхніми привидами.

… Бригада з п’яти робітників на чолі з проректором, комендантом та заступником зупинилася біля дверей об’єкту. Комендант відчинив замок та зробив шаг в сторону, надаючи дорогу проректору.

– Після вас, будь ласка.– Сказав він і зробив запрошуючий жест долонею.

Проректор смачно сплюнув під ноги та рішуче зайшов до будівлі. Зробивши декілька кроків по коридору, він зупинився біля дверей із старенькою табличкою “Йолопам вхід заборонено” та запитав:

– Що тут зараз?

Йому ніхто не відповів та він раптом помітив, що за його спиною немає ні заступника, ні коменданта, ні робітників, а вхідні двері до будівлі зачинені на на величезний проржавілий засув.

– Що за жарти? – Заголосив проректор та кинувся до вхідних дверей.

Через два кроки він провалився під підлогу та гепнувся на щось слизьке та огидне. Він заплющив очі та помацав руками навкруги. Раптом він відчув, що все його тіло з жахливим шипінням обвивають смертоносні гади. Він розплющив очі та з жахом побачив сотні чорних змій, що почали люто встромляти свої отруйні жала по всьому тілу, прокушуючи навіть чоботи. А величезна гюрза вчепилася в його праву долонь, якою від так обожнював підписувати протоколи допитів.

– На поміч! – Простогнав проректор та втратив свідомість.

Він прийшов до тями від огидного запаху та ще від того, що комендант без особового стримування лупив його по пухлим щокам.

– Що сталося, товаришу? – Запитав заступник, простягаючи келих з водою.

Проректору допомогли сісти біля стіни та дали води.

– Я провалився до змій…– Прошепотів він

– Де? – Комендант почав озиратися.

– Он там. Біля дверей, де табличка “Йолопам вхід заборонено”.

Комендант підійшов до дверей та плеснув руками.

– Тут немає такої таблички. І дірки тут немає. Куди ви провалилися?

Проректор піднявся на ноги та підійшов до коменданта, котрий розглядував табличку “Бюро перепусток” на дверях. Ніде в коридорі не було помітно жодних ям.

– А як же це… – Почав було проректор та осікся і теж уставився на табличку.

– Мені відкрити ці двері? – Запитав комендант

– Не треба! – Майже заорав проректор. – А звідки такий сморід?

Комендант приснув в воріт, а заступник ледве приховуючи посмішку сказав:

– Це ви, товаришу проректор, не витримали напруги в поганому місці. Я вже послав людину за чистими штанами.

… На наступний день проректор доручив заступнику підготувати розпорядження про консервування “поганого об’єкта” до кращих часів.

Коли проект наказу ліг на стіл, проректор взяв подарунковий Паркер та приготувався підписати його.

“А взагалі, треба б фахівців з моєї контори запросити, щоб перевірили об’єкт”. – Подумав він

Колишній гебешник з придихом подивився на американську ручку з золотим пером та раптом його погляд зупинився на тим місці на долоні, куди напередодні його “вжалила” здоровенна гюрза. Там кровоточили дві чорні крапки від смертоносних зубів.

“Що за маячня?” – Проректор кинув ручку та почав терти руку. Сліди від “укусу” почервоніли, але не зникли, перетворюючись на виразки.

Він в істериці схопив ручку, підписав наказ та потрусив до студентської поліклініки.

… З тих пір будівлю ніхто не чіпав, аж доки в наступному сторіччі туди не переїхали різноманітні студентські клуби по інтересах, кімнати-музеї, художні майстерні, літературні об’єднання, а згодом і комп’ютерний гейм-клуб, який окрім всього був легальним прикриттям для роботи елітних хакерів.

Жоден відвідувач цієї студентської тусовки ніколи нікуди не провалювався та не зустрічав ні привидів, ні змій.

Галина стала першою за багато років, хто зустрів привід Шрама та Найди в своєму закладі…

Синопсис

Повернутися до конкурсу: Вийти за межі