17 Грудня, 2021

Шпарина

Повернутися до конкурсу: 365 новорічних слів

М’яке світло просочувалося крізь шпарини грубо забитого вікна. Серед морозної темряви тонкі жовті волокна оминали почорніле потріскане дерево, струменіли вздовж іржавих цвяхів, та врешті дивно віддзеркалювалися у лінзах протигазу людини, що стояла навпроти вузького вікна серед скелетів зруйнованих будинків.

Втомлені очі непорушної постаті вдивлялися в найбільшу із щілин у збитих дошках. І там, серед теплого світла ламп розжарювання, мерехтіння вогню у комині та сяйва гірлянд, розквітала затишна кімната, де маленька руда жінка років тридцяти сиділа на зеленому диванчику, в її руках звично і легко лежала гітара, тоненькі пальчики жінки танцювали на струнах, а червоні вуста розтягувалися у пісні. Навпроти на стільці вмостився високий чоловік з найчорнішим у світі волоссям та з найблакитнішими очима. Він ледь помітно похитувався у так музиці, яку самотня постать біля вікна не могла почути.

У кімнаті був м’який килим, дитячі малюнки на стінах, дерев’яний стіл, накритий святковою скатертиною, ялинка до самого даху. На вулиці було отруєне повітря і вічний холод.

Ніколи не стихаючий вітер рвався під важкий одяг постаті надворі. Він гнав хмари колючого снігу догори, вище за понівечені бомбами дахи мертвих будинків. І хоч постать знала, що ніякої покрівлі цей будинок не мав, на голови людей у кімнаті не впало жодної сніжинки. Ті люди – щасливі та давно загиблі, назавжди лишалися в примарній новорічній кімнати, що не була підвладна часові.

Згорблена непомітна людина у протигазі відчула, як дорогами зморшок та рубців на її щоках потекли скупі сльозі. Незграбна рука у товстій гумовій рукавичці потяглася до шпарини, та марно було стукати у вікна, марно віддирати дошки, марно відчиняти двері в батьківський дім – кожного такого разу там виявлялася лише лиха повоєнна пуста, і тільки у шпарині світла двоє померлих людей один раз на рік оживали, чекаючи Нового Року, що ніколи для них не настане.

Постать дістала з кишені важкий годинник. Дві флуоресцентні стрілки вже майже зійшлися на дванадцятій. Під протигазом втомлені вицвілі від часу очі закрилися та загадали ось вже як п’ятдесят років незмінне бажання. І тоді стара жінка зняла з обличчя протигаз.

Вітер байдуже ховав під шаром жорсткого сірого снігу маленьке тіло у товстому захисному одязі. Під темних небом не вщухала холодна завірюха. І тільки в маленькій осяяній новорічній кімнаті для десятирічної дівчинки та її батьків вічно горіло світло.

Повернутися до конкурсу: 365 новорічних слів

Шпарина: 26 коментарів

Залишити відповідь