Щасливий квиток

На вулиці був звичайний зимовий вечір. Через невеликі проталини на склі було видно веселі вогники  на яскравих новорічних вітринах.  Добре, що встигла зайняти місце в маршрутці, а то прийшлося б штовхатися між такими ж втомленими пасажирами. Незабаром Новий рік, але відчуття казкового дива не відчувалося. Різні думки крутилися в голові: що подарувати Софійці, чи вистачить грошей…

Від гучного удару дверей виринула із роздумів. Так, уже на півдорозі додому. Роздивилася салон, перевірила, чи застібнута сумка. Потім почала досліджувати квиток, який тримала в руках. Згадала, як в дитинстві додавали перші три цифри та останні – якщо сума співпадала, чекай на вдачу! Спробувати? Нічого собі! Вдалося! «Щасливий квиток»! Дрібниця, а настрій покращився. Можливо, справді життя підкине приємний сюрприз?

Та все було, як завжди. Погралася із донечкою, переслухала всі «дитсадкові» секрети, почитали на ніч «Білі мухи». Пішла порядкувати на кухню. «Може, зіграти у лотерею?» – подумала з усмішкою, хоч була рада, що дома усе добре.

Телефонний дзвінок заставив здригнутися від несподіванки.

– Катю! Привіт! Ще  не спиш? – почула дзвінкий голос двоюрідної сестрички Тетянки. – Гарна новина – запрошуємо вас на новосілля! Знаю, що у вас ніяких грандіозних планів на свята не передбачається, тому збирайтеся із Софійкою і приїжджайте.

Це був по-справжньому чарівний Новий рік! Скільки радощів, веселощів та тепла за три дні – на весь рік вистачить! Дід Мороз подарував Софійці і санчата, і зайця, і, навіть, здійснив заповітну мрію – ми ходили до справжнього великого цирку! А мені дісталося просто кохання та плюшевий ведмедик.

Тетянка із Антоном, хитруни, познайомили мене із Максимом, новим сусідом по квартирній площадці. Зробили такий собі сюрприз. Зимова казка закружляла нас у щасливому хороводі. Та прийшов час збиратися додому.

–       Не хочу з тобою розставатися, – сказав Максим. – Переїжджайте до мене.

Але життя навчило мене не вірити в дива.

–       Давай-но, почекаємо до весни, коли наші  казкові сніжинки розтануть, – запропонувала. – Оттоді й подивимося…

Будні тягнуться довго: сніг змінюється ожеледдю, завірюхи – на вітер з дощем… Робота, садочок, магазин, робота… Дурна я, дурна! Мені ж було з ним добре!

–       Мамусю! – заверещала Софійка, коли я повернула ключ, – дивися, хто приїхав!

Я з розмаху опинилася у теплих обіймах. А на стіні календар махав листочком «1 березня»…

–       Уявляєш, коли їхав до вас, мені потрапив «щасливий квиток», ось він – збережемо? Добре?

–       Добре.

Добре, коли у домі щастя.