Розпродана планета

Індійські йоги, якщо вірити езотеричній літературі, примудрялися літати на інші планети силою духа. Освоївши бхаті-йогу, посвячені в таїнства вводили себе в транс і блукали незліченими світами скільки душі завгодно. Навіщо ж витрачати стільки сил і ресурсів, аби за допомогою техніки долати величезні відстані між зірками, коли існує простіший спосіб? На жаль, людина тільки в снах літає. В дитинстві. А потім оті яскраві неперевершені відчуття розчиняються в турботах. Невимовна туга за простором жене відважних все далі вглиб зоряних скупчень, галактичних рукавів, темних туманностей, спонукаючи відкривати нові світи на радість чи горе. Здоровий авантюризм не дає спіткнутися й зупинитися на пів дорозі. Завжди знайдуться охочі піти далі. Всесвіт не має меж для пізнання, а осягнути його навряд чи вдасться людству. Хіба що сапієнс видозміниться й перестане чіпко триматися за вразливу біологічну оболонку-тіло.

Бру Кен, командир місії «Керманич Ковчега», тримав у руках томик «Упанішад». Древній паперовий формат, що пережив не одне покоління комп’ютерів і носіїв інформації. Командир думав про давньоіндійські трактати релігійно-філософського характеру. «Одкровення» деформували його уявлення про світ, окреслили в новому ракурсі, змістили акцент сприйняття в хитку сферу забобонів і містики. Це не в’язалося з торованим звичним шляхом фізичних переміщень. Люди воліли особисто побувати там, де, якщо вірити трактатам, давно вже бували посвячені. Чи бачили вони насправді галактичне ядро, мертві пустелі покинутих у давнину планет, страшні війни в далекому космосі? Чи все те плід багатої уяви? Як би хотілося цивільному командиру зосередитися в позі «лотоса», затамувати подих, майже зупинити серце й полетіти в Туманність Андромеди, Магелланові Хмари, охопити поглядом увесь Всесвіт. Недосяжна мрія. Виснажливі тренінги не дозволяли зламати міцний бар’єр для проникнення в заборонене. Цим треба жити, поклавши весь відпущений вік на алтар просвітлення. Нахрапом не вийде. Та й сумніви мав Бру Кен щодо реальності тих мандрівок. Галюциногенів і в минулому вистачало. А може то всього лише образне мислення? В «Махабхараті» непогано описані технічні апарати вімани для польотів. Легкі на перший погляд подорожі-сновидіння – відгомін реальних фізичних мандрівок? Цього ніхто не відає, бо ланцюжок знань губиться в глибинах віків, а минуле поки під надійним замком природи.

Бру Кен усміхнувся про себе: не про те думаєш, зосередься на приземлених справах, виріши проблеми планети Ю-Ріс 3 і заробиш велике всегалактичне спасибі. Нікого не цікавить, що космічні мандри не менш ризиковані, аніж блукання Ібн Баттути Африкою, Близьким Сходом, Індією, Китаєм. Постійно стикаєшся з інтригами невдоволених народів, поселенців, колоністів, авантюристів, торговців. Це – нащадки мільярдів землян, що розбрелися спочатку околицями Сонячної системи, а потім пішли далі, в глибини галактики, заселяючи нові планети. Вірніше, планети були старі, але земляни їх терраформували під себе. Не обходилося без конфліктів і взаємних претензій. Однак то були квіточки в порівнянні з розпроданою планетою.

Бру Кена терміново викликали на місток. З жалем відклавши книгу, командир переодягнувся в статутну форму, допив поживний коктейль і покинув каюту.

Матово-біла ліфтова кабінка винесла Бру Кена до Навігаторської палуби. Ліва опукла стіна заповнена голографічними пейзажами сотень відомих планет, а правої ніби й не існувало: розкиданий щедрою рукою діамантовий пил зірок сяяв на тлі глибокого антрациту простору. На мить Кен зупинився, переборюючи неприємне відчуття невпевненості. Немовби зробиш один зайвий крок, зірвешся в прірву й полетиш у гнітючу невідомість без права на вороття. Ось такий він Всесвіт. Тисячоокий Аргус, друг і ворог водночас, що ревно оберігає свої таємниці. Але то всього лише реалістичне зображення. Коли підійти ближче, ілюзія зникає, а рука натрапляє на тверду поверхню.

Коридор звузився, впершись в товсті герметичні двері. За ними розташувалася навігаторську рубка.

Обсмикнувши мундир зі срібними ромбами на плечах, цивільний начальник голосом розблокував двері й неквапно ввійшов до святая святих зорельота. Холодна блакитна тональність рубки розбавлена жовтими та білими інформаційними панелями. Блідо-зелені смуги окреслювали сектор капітанського містка. Обабіч нього знаходилися вісім операторів, а позаду напівколом сиділи енергетики, штурмани та зв’язківці.

Низькорослий, трохи товстуватий Філ Юнге, заклавши руки за спину, невдоволеним голосом віддавав команди. Вгледівши прибулого, капітан посміхнувся недобре:

– Вітаю квадро-мена! – у виконанні кепа цивільне звання начальника місії прозвучало глузливо й непристойно. Формально Філ Юнге був підлеглим Бру Кена, а фактично дозволяв собі діяти на власний розсуд.

Оператори й помічники стримано хитнули головами й заглибилися в роботу.

– Гадаю, надзвичайно вагома причина змусила тебе викликати мене, а не доповісти по відео, як і личить нижчому за посадою! – Бру Кен давно збирався показати Філу його справжнє місце. Кращої нагоди не придумати. Удар попав точно в ціль: напиндючене обличчя кепа набуло рожевого забарвлення. Не очікував Юнге виклику від тихого й спокійного квадро-мена. Філ не міг відповісти нахабною реплікою, тим самим виставивши себе на посміховисько перед командою, тому проковтнув образу й доповів по суті:

– Три кораблі коразонців «заякорилися» на орбіті й вислали модулі на поверхню. Я думаю…

– Капітане! – навмисне голосно сказав Бру Кен. – Я не питав, що ви думаєте! Для цього тут я! Зрозуміло?!

Це був нокаут. Пиха злетіла з обличчя кепа. Суперечка недоречна, інакше Кен матиме повне право на підставі статті сто тридцятої Кодексу Зореплавців просто відсторонити Філа за службову невідповідність. Капітан військового зорельота з такою «чорною міткою» одразу розпрощається з кар’єрою. Виявляється, квадро-мен уміє бити боляче й точно. Підлеглий захопився втручанням не в свої справи. Завдання капітана безпечно подолати простір між двома точками. Все. Решта не його турботи.

– Я не почув ствердної відповіді, тому скоригую вашу службову характеристику, – сірі очі Бру Кена холодно вивчали Філа Юнге.

– Зрозуміло, – вичавив з себе капітан, поставлений на «коліна». Нищівна поразка. Сором. Таке не пробачається, але руки в кепа зв’язані.

Повз увагу Кена не прослизнуло бажання Філа поквитатися:

– Попереджаю заздалегідь! Будь-яке саботування моїх наказів каратиметься згідно статей Кодексу! Жарти скінчилися! Вам потрібні конфлікти, війни, смерть?! Думаю, мир кращий, тому жодного невиваженого кроку! Жодних перемовин з коразонцями без мого відому! Зрозуміло?! – Бру Кен прискіпливо вивчав похмурі обличчя помічників кепа. – Пам’ятайте про відповідальність та зваженість! Політика в усі часи була брудним заняттям, тому дилетантам нічого в неї лізти! І такими дрібницями, як поява коразонських кораблів прошу не турбувати. Офіційне запрошення надійшло?!

– Ні, – помічник Міко відтіснив кепа. – Попередній запит без відповіді.

– Почекаємо. Нехай коразонці розберуться з підопічними, а потім уже втрутимося ми.

– Втратимо час, – ризикнув заперечити Міко.

– Здається, ви не зовсім зрозуміли мої слова, – жорстко сказав начальник.

– Жодних питань, квадро-мене! – помічник поспішив зникнути з очей розгніваного чоловіка.

Бру Кен спопеляючим поглядом обвів навігаторську, аби ні в кого не залишилося ілюзій. Вдруге беруть участь в місії, а вже вважають себе профі. За плечима Кена шістнадцять, а він і половини не знає того, що необхідно. Розвинуте чуття підказує правильний хід у складній грі під назвою «Галактичний квест». Розрулити конфлікти, знайти придатні для життя колоністів планети, перевезти їх туди, не зачепивши при тому інтереси іншопланетників, запобігти протистоянню, передбачити наслідки в майбутньому, – все це тяжіло над чоловіком сотнею мечей Дамокла, але водночас тримало квадро-мена в тонусі. Кен добре знав, де, як і коли натиснути на непримітний важіль людських почуттів, аби ватажки, вожді, президенти, голови, тирани, імператори, князьки робили корисні речі, а не штовхали свої народи в хаос кровопролиття. Галактичний простір давно став ареною тяжкої боротьби, і місії типу «Керманич Ковчега» наче пожежні команди гасили полум’я конфліктів. Звісно, простіше плюнути на відколоті від метрополії острівці самостійно еволюціонуючих цивілізацій, однак люди полюбляють наступати на одні й ті самі «граблі». Історія мало чому їх навчила. Вони повторюють старі помилки, скочуються в прірву занепаду, деградують, і на цьому тлі пишним цвітом розквітають різні варіації феодальних та рабовласницьких устроїв. Деякі особливо «просунуті» особні проголошують себе імператорами Всесвіту, погрожуючи терором навколишнім населеним планетам.

Експансія людей давно вийшла з-під контролю, тож Земля ввела місії, аби хоч якось стримувати особливо нахабних у рамках закону й не допускати гризні за хороші планети.

З Ю-Ріс 3 вийшла халепа. Одразу дві гілки землян натрапили на неї. Трохи більша за Землю, планета мала три океани, дев’ять материків, помірний клімат, багату барвисту рослинність, різноманітний тваринний світ, корисні ресурси. Здавалося, ця оаза-перлина ощасливить людей. Але ж ні. Тегельці та рутунці не побажали жити спільно, а розділили Ю-Ріс 3 кордоном і постійно сперечалися за право володіння планетою. Сто років тому попередня місія владнала конфлікт, закріпивши договір спеціальною угодою про співвласництво. Конфліктуючі сторони погодилися підписати її. На тому розійшлися, аж поки не спливли деякі подробиці діяльності тегельців, що призвели до повного розпродажу планети. Покупцями були коразонці. Тепер вони прилетіли зі своєї метрополії виселяти мешканців у резервацію. Місія «Керманич Ковчега» полягала в тому, аби не дати коразонцям повбивати дурних і ледачих тегельців та наївних мрійників рутунців.

– Два повідомлення! – помічник Міко запустив прозорий сенсорний екран.

– Слухаю, – Бру Кен провів довгим нищівним поглядом Філа Юнге, котрий спробував непомітно зникнути з містка.

– Радник тегельців запрошує керівника місії та посередників-правознавців прибути до міста Трьох Кольорів о тридцять шостій за місцевим часом. Доба в них…

– Знаю, – обірвав квадро-мен.

– Коразонці чекають делегацію на церемонії передачі планети у їх власність, а також для перевірки законності нормативних актів. Додають, що на планеті неспокійно, народ бунтує.

– Готуйте човник, документацію, сповістіть посередників. Збір за годину.

Після вкрай необхідної виховної процедури Бру Кен перенісся ліфтовою кабіною на палубу Позитивних Вражень, аби зібрати в міцний кулак емоції, зосередитися на місії, щоби жодна зі сторін не мала приводу звинуватити землян у надмірній лояльності до постраждалих.

Окрема каюта зустріла чоловіка приємною музикою, обдарувала пахощами соснового лісу, теплом кольорової гами пейзажу.

Начальник скинув одяг і замовив тонізуючий кріогенний сеанс.

На свої повні дев’яносто три роки Бру виглядав чудово. Підтягнутий і енергійний начальник мав на крупній голеній голові рельєфно витатуйований зелений ромб – ознака високого цивільного звання. Прямокутне обличчя псували широкий ніс і відстовбурчені вуха. Нитка підстрижених вусиків обрамляла рот і зливалася зі щетиною підборіддя. Бру ніколи не звертав увагу на свою зовнішність, не піддаючись на вмовляння друзів перекроїти лице. Для кого старатися? Життя пройшло в подорожах і турботах. Про особисте не думав уже років сорок, а от про наступника… З ближнього кола Кен не затвердить жодного кандидата. Не тому, що претенденти інтелектуально слабкі чи непрофесіонали. Справа в особливому чутті, коли рішення проблеми шукаєш не в змертвілих давніх кодексах, а в зміненій певними подіями, чутками, здогадами реальності. Кен збирався покинути високий пост і перейти в категорію консультантів. Але для цього потрібно вибрати достойного.

Після сеансу й душа Кен забажав нескладний комплекс покращення настрою. Електронний аналізатор уточнив деталі й розгорнув перед квадро-меном панораму планети-океана. Об’ємна картинка охопила чоловіка сферою й занурила в щільну рожево-жовту атмосферу, покраяну видовженими густо-червоними хмарами.

Бру Кен любив планети-океани, однак ніколи не бував на жодній з відкритих. Доступ до них мали дослідницькі експедиції, та й то з обмеженнями в часі перебування. Для людей водні світи не годилися з-за повної відсутності суші, а занурюватися в глибінь на штучно створених станціях у царину численних монстрів не хотілося. Краще вже пустельна мертва планета, котру недовго підлаштувати під себе.

Картинка змістилася в бурхливі хвилі. Кен мимоволі заплющив очі, занурюючись у світлий присмерк. Тіло зіщулилося, руки й ноги напружилися наче при стрибку зі скелі. В обличчя вдарило важким, а згодом, коли чоловік вільно плив у зеленкуватій товщі води, довгасто-гнучкі тіні оточили незваного прибульця. Химерні створіння нагадували гібриди риб з динозаврами. Фіолетові голкові гребені увінчували біло-сірі спини. Ліниво розганяючись в рідинній невагомості, істоти роззявляли зубасті пащі й хватали дрібних жертв. Лише на небагатьох мілинах процвітали колонії синіх водоростей, даючи прихисток маленьким вертким рибам і черв’якам.

Бру Кену боятися нічого, та все ж інстинкт самозбереження, обдурений псевдо реальністю, панікував і вимагав захисту. Квадро-мен заховав тіло в міцну шкаралупу підводного човна. Тепер монстри оминали незнайоме чудовисько й не ризикували нападати.

Кен пірнав глибше, в чорні западини, де буяло своє життя. Невеличкі напівпрозорі «коники», оснащені барвистою ілюмінацією світних бактерій, пропливали зграйками перед очима, вистрелювали яскраві феєрверки й зникали в зблисках спалахів.

Квадро-мен проглядав один із багатьох записів дослідницьких груп, поширених у глобальній мережі споріднених планет, але все одно перехоплювало подих, немовби сам став учасником підводної одіссеї.

Скоро буде дно. Запустився потужний генератор підсвітки. Стали видимі пагорби, вкриті товстим шаром мулу, ущелини в скелях, кратери згаслих вулканів.

Пекельний тиск глибини раптом знівелювався до однієї атмосфери. Пейзаж різко помінявся на пустелю, що горбилася червонястими барханами. З якого дива? Бру мертві планети не замовляв.

З густо-синього неба, прорізаючи золотисті хмари, щільними гронами падали транспортні кораблі, плавно гальмували біля поверхні й спиралися на товсті ніжки. Деякий час ті кулі охолоджувалися після стрімкого спуску, а потім відчинилися люки в днищах, і на пісок просипалися гронами напівоголені людські істоти. Вони налякані, божевільними очима обмацують непривітний пейзаж й оранжеве сонце, що хутко ховалося за обрій.

Викинуті з кораблів тремтять від холоду й збиваються в монолітну масу, а транспортники один за одним похапцем стартують, розчиняючись поміж зірок.

Покинутим не дали теплого одягу, інструментів. Їжі та питва лише на добу. Далі – смерть.

Лідера серед людей немає. Та й що зробить сильний ватажок на чужій планеті? У піску не викопаєш криницю, не назбираєш плодів з неіснуючих дерев, не вполюєш дичину, яка не водиться. Пустка. Холод. Забуття.

Квадро-мен ворухнувся, провів рукою перед очима й зображення розпливлося плямами. Що це було? Навіювання? Звідки? Бру Кен голосовою командою вимкнув показ і затребував список сервісних функцій, задіяних у сеансі. Були планета-океан, рідкісна порожниста планета з життям на внутрішній поверхні та заспокійлива симфонія «Дитя Оріона». Пустелі та покинутих людей там і близько не було.

Кену не сподобалося відкриття. Добре знаючи жартівників з екіпажу зорельота, чоловік удався до напівлегальних способів з’ясувати правду, проте аналіз нічого не дав: корабельна колекція не мала побаченого запису. В душі ворухнулася тривога. Коразонці якимось чином впливають на землян. Це не лише погано, а й несе смертельну небезпеку. Місія може опинитися на межі зриву, Бру Кен програє, і вигнанці будуть на його совісті.

Ще один виклик через вмонтований у браслет чіп. Пора. Квадро-мен торкнувся пальцем панелі налаштувань функцій і приготувався до найвідповідальнішого кроку.

Місто Три Кольори на місцевому діалекті звучало досить мелодійно – Корцелун. Воно розкинулося в оточеній засніженими горами долині трьома пелюстками: рожевою, блакитною і оранжевою. Від центральної круглої площі амфітеатром підіймалися споруди, утворюючи своєрідну об’ємну квітку на тлі смарагдової зелені приземкуватих дерев. Пейзаж неймовірної краси доповнювався низкою синіх озер, прозорим блакитним небом і двома природними супутниками, що блідими дисками висіли над вершинами гір.

«Справді райське місце», – думав Бру Кен, незворушно споглядаючи стрімке наближення долини.

Пілот занадто захопився крутим пікіруванням, однак вчасно вирівняв космічний човник і перейшов на автоматичний режим повільного зниження, випустивши з корпусу трикутні крила.

Бру Кен зауваження не зробив, кинувши погляд на супровід з правознавців. На них трюки пілота теж не справили враження.

Сіли на площі. Згори вона виглядала крихітним жовтим кружальцем, а виявилася солідним піщаним полем.

Три вертикальні конуси коразонських модулів бовваніли неподалік, і охоронялися пласкими ботами-трансформерами.

Перший помічник Урс Капу хитнув головою в бік модулів:

– Бояться загарбники.

– А хто б не боявся. Не кожного дня земляни, хоча й колишні, забирають планету за борги.

– Самі винні.

– Це так, але розгрібати оту купу неприємностей нам.

– Ми підтримаємо коразонців?

– В нас є кращий варіант? Не сміши, Урсе, ти ж досвідчений правознавець, повинен бачити всі нюанси складної справи.

– Бачу, тому й питаю.

Синопсис