Різдвяна розмова

Ще від баби Одарки знав Микола, що в Різдвяну ніч домашня худоба розмовляє між собою. Не йняв тому віри і ніколи не мав жодних підтверджень. Уже коли свої діти підростали, почав їм передавати традиції та звичаї, прищеплені ще його бабою. Діти мало уваги на те звертали, все вишукували в інтернеті інформацію, щоб геть спростувати його слова, насміювалися з недалекоглядних «предків», не терпіли запаху ладану та часнику в хаті, не робили з сіна дідуха та «павуків», та не дозволяли батькові підкидати ложку куті до стелі на врожай.

Цього року саме напередодні Святого вечора менший Миколин син забіг до хати білий як сніг, який саме прослався сільськими стежками. Слова мовити не може, руки тремтять, ноги не тримають. Посадив Микола сина на ослінчик, який ще баба Одарка називала «королівським троном», втер холодний піт. Коли син прийшов до тями, то розказав, що чув розмову коня з корівкою Зіркою, улюбленицею батьковою. Ніби кінь сказав корові про похорон, а потім про заміжжя, про радість. Микола аж стрепенувся, сам зблід.

‒ А Катря де?

‒ З подружками колядки учить… Завтра разом з парубками підуть село вітати з Різдвом…

‒ Брешеш! – мовив батько так, як колись баба Одарка, коли він неправдою хотів очі їй оповити.

‒ А чого мені неправду казати в таке свято…

‒ Як дізнаюся, що вона з тим Романом знається, зроблю їй свято! – Микола стукнув міцним кулаком по дубовому столі, аж шибки задзвеніли, ‒ колядки вони вчать! Аби чого іншого не навчилися!

Микола знав, що сусіда Петренко, Романів батько, то вже точно до свята підготувався – горілки нагнав, сала з цибулею нарізав, а більше йому нічого й не потрібно. А син який у нього може бути? Та в будь-якому випадку, такого свата собі Микола не хотів, то ж коли побачив, як Катря дивиться на сусіду-однолітка, враз кулака міцного показав. А Катря вже знала, що той кулак і залізо переб’є.

За тиждень не стало старого Петренка, допився, хоч і не можна погано згадувати покійника. Вже влітку, як Микола помітив, що Катря вагітна, сам про весілля заговорив.

‒ Здається, кінь нічого не казав корівці Зірці про онуків тоді в Різдвяну ніч? – звернувся до сина.

‒ А може «радість», то і було про дітей, я вже шукав ‒ інтернет на це пояснень не дає.