Привид з минулого

ー Вдалого дня, кохана!
Здавалося, Лана відчуває тепло його губ і навіть м’ятний присмак улюбленої жуйки. 

ー І тобі, зайчику! ー дівчина поправила гарнітуру та солодко потягнулася. Сотня маленьких пухнастих звірят розбіглася по галявині. Вадим терпіти не міг, коли вона так його називала, та й спецефекти не дуже жалував, але їй хотілося відобразити гарний, справді сонячний настрій. Звичайно, пристрій передає емоції та відчуття не на сто відсотків, але, якщо вже знаходишся з хлопцем у різних містах чи тим паче на різних континентах, обирати не доводиться. Блиск очей, ніби сидиш поруч за сніданком, прискорене серцебиття, коли тобі на вушко шепочуть пестливі слова, а датчики іграшок для дорослих обирають режим, що пасує саме сьогодні, синхронізація режимів сну чи активності у парі ー налаштування можуть бути на будь-який смак. Раптом зображення пішло хвилями, потім видало якусь незрозумілу різнокольорову таблицю. Мабуть, знову якесь оновлення. Лана зняла обідок з напів прозорим екраном-окулярами, покрутила у руках, віддала команду на перезавантаження. Все одно вона зараз збирається в душ, у Вадима скоро нарада, отже, можна трохи відпочити від віртуальної реальності. 

Її друзі часто не знімали обідок цілими днями, тим більше, якщо мали останні водонепроникні моделі. Але Лана не любила постійне мерехтіння реклами, добірки новин з Європи, Америки чи Австралії, музики та модних трендів. Популярну пісню чи жарт протягом дня перешлють усі знайомі, прогноз погоди повідомить і вікно у спальні, й авто, обираючи маршрут та зручне місце для парковки, де воно не піддаватиметься ризику перегрітися влітку чи не з першого разу завестися взимку. Дівчина відкинула думки про зміни клімату, які суттєво вплинули на життя людей ще до її народження, й попрямувала до ванної. Який режим краще обрати, “тропічний дощ” з легким масажем й ароматом ванілі чи “діловий настрій”? Напевне, краще другий. Їй сьогодні треба теж поїхати до офісу, треба бути зібраною. І ще треба записатися до перукарки! Лана хотіла продиктувати завдання, потім згадала, що обідок залишився на подушці. Нічого, тренувати пам’ять корисно, бабуся постійно про це говорить. Та й Міра, майстриня-чарівниця, яка знаходить спільну мову з будь-яким неслухняним, змученим від зміни стилів волоссям, пристрої не любить. У її салоні під час процедур будь-які гаджети ー табу. Виключення тільки для адміністратора, звичайно. І для термінових повідомлень зі школи, лікарні тощо. Наприклад, чиїсь діти розмалюють інтерактивну дошку справжньою різнокольоровою крейдою, поцупленою у художньому гуртку. Але зазвичай нічого такого не трапляється, і у салоні можна розслабитися, заплющити очі та насолоджуватися тишею. Ті, хто не згодні з подібними правилами, просто обирають інші заклади, от і все.

У ванній Лана швидко набрала потрібну команду на пульті кабіни. Але замість теплої пари з ефірними оліями, легкого масажу, комбінації світла й музики, які мали б стимулювати всі її системи, налаштувати на робочий лад, вона чомусь отримала крижаний колючий дощ. Від її вереску вода, на щастя, вимкнулася, але от музика продовжувала грати. Якась дивна музика, не сучасна, схожа, скоріше, на марш. Раз-два, раз-два! Лана кілька секунд перелякано дивилася на неслухняну душову кабіну, потім віддала одну команду, іншу. Вимкнула енергопостачання. Музика, нарешті, замовкла. Цокаючи зубами від холоду, дівчина поспіхом витерлася. Вішалку без електрики теж заклинило, отже, вона схопила перший халат, що висів з краєчку, та побігла на кухню. 

Там все мало бути гаразд: батько вносив корективи у стандартне планування “розумного дому”, налаштовував окремі профілі для кожної кімнати, подвійні паролі тощо. Ще й окремий вихід до підвалу та до гаражу! Коли Лана була меншою, вона з кузеном та друзями грала у схованки, використовуючи той додатковий прохід. Батько сміявся, підкручував вуса ー і переналаштовував паролі після кожної гостини. 

На кухні пахло апельсиновим фрешем. Через вікно з відрегульованим тонуванням заглядало серпневе сонце. Але от бабуся сиділа біля столу, важко дихала та трималася за серце. Тоненько попискував браслет на її руці. 

Лана кинулася до бабусі. Тиск трохи підвищений, але показники не критичні. Лікаря браслет не викликав. Чого ж він тоді так пищить?

ー Наталю! Натусю! ー та не виносила таких слів як “баба”, “бабця” тощо, до рідних, колег чи друзів зверталася завжди виключно на ім’я. Нікнейми теж не любила, вважала, різних віртуальних масок стало забагато. ー Що з тобою? Серце?

ー Вже все гаразд. Мабуть. Подивись оно, ー рука майже без слідів старіння, з манікюром, що ніколи не заважав ліпити вареники, з якими не міг впоратися жоден з кухонних помічників, якось невпевнено вказала на обідок, що лежав на столі. Звичайно ж, він у неї був, і навіть крутіший, ніж в онуки. Лана знала, що бабуся вміє його налаштувати краще за молодь. Батько жартував, вона вимуштрує хоч який гаджет, від тих установок, з якими працювала у лабораторії, до останньої кавоварки. Ніхто не вмів так аналізувати інформацію, відсікати непотрібний шум та швидко працювати з науковими джерелами, як пані Наталя. Але сьогодні зранку все йшло не так.

Лана взяла обідок зі столу, вдягнула. Який там пароль додаткового доступу, “Родина”, “Сім’я”? 

ー Свої. І дата, коли ти пішла до школи. Без пробілів чи підкреслень. 

Так, голос не слабкий, просто знервований, дихання в нормі… Знання з надання першої домедичної допомоги мали б заспокоювати. Теоретично. На практиці ж у неї почали тремтіти руки, і пароль на віртуальній клавіатурі вдалося ввести з другої спроби. Екранчик перед очима ожив. Тло було не рожевим чи золотавим, як полюбляла сама Лана. Скоріше, сірим. Здається, кілька хвилин тому бабуся дивилася якийсь старий фільм. Чи архівний репортаж? Площею йшли колони людей. Жінки у білих блузках, чоловіки у сорочках з коротким рукавом. Всі посміхалися, махали глядачам руками, прапорцями, у сірому небі пливли повітряні кульки. Грала бадьора музика. Дівчина поставила фільм на паузу.

ー Ба… Нато, а що це ти дивишся? 

ー Це першотравнева демонстрація, дитино. Здається, 1986 року. І це страшно. Хоча, навіть якщо інша, страшно не менш.

ー 1986? А що тоді відбувалося? 

Уроки історії були давненько. Дивно, але гаджет не спитав, чи їй потрібна довідка, не відкрив додаткову вкладку ліворуч. Натомість фільм почав програватися знову, але тепер замість музики голос з дивними інтонаціями розповідав про досягнення партії та уряду. Що за маячня! Лана зняла обідок, обережно, ніби він міг вкусити, відклала у бік. 

ー Дивно. Але що ж такого страшного у тому фільмі? Ти ж любиш історичні фільми. Або ці, як їх… “Архівні розслідування”! З тобою точно все гаразд? Може принести ліки з аптечки?

ー Спробуй спочатку її розблокувати. А зі мною вже точно все гаразд, ー бабуся посміхнулася кутиками губ. ー Краще принеси пару “доісторичних” кнопкових телефонів із батькового сховку, треба зв’язатися з колегами. А потім спробуй приготувати собі сніданок.

Зі сніданком не склалося. Кухонний комбайн відмовлявся видати жодну із страв, закладених у меню, тільки розповідав про те, як приготувати грінки з черствого хліба, користь манної каші чи про те, що у вершковому маслі забагато холестерину. Кавоварка ж повідомила, що кожна господиня може пригостити сім’ю чи гостей чудовим напоєм з цикорію. Але цикорію у них не було, а приготувати якийсь з інших двадцяти напоїв техніка просто відмовилася. Ні капучіно, ні какао чи шоколаду, ні звичайнісінької чорної кави без кофеїну! Довелося їсти сир, печиво та запивати апельсиновим соком. На щастя, прес для цитрусових був дуже старим, без програмного забезпечення. 

Поки Лана боролася з неслухняною технікою, бабуся налагоджувала альтернативний зв’язок. Коли ж вони дізналися, що саме відбувається, за серце схопилася вже онучка. 

Той день увійшов в історію як “Повстання старих машин”. ШІ не розробив надмогутніх роботів. Навпаки, дістався до радянських архівів другої половини ХХ століття, навіть до засекречених, не повністю оцифрованих даних. І взяв звідти усе: рецепти, вправи для ранкової гімнастики у молодшій школі,  протоколи лікування хвороб (скоріше, збірники порад з газет та журналів), музику, фільми ー й доктрину перегонів озброєнь. На щастя цілого світу, ввімкнути зброю, хоч надсучасне ПВО, хоч музейні експонати, виявилося складніше, ніж отримати доступ до кавоварки чи душу. Людство відбулося легким переляком. Жертв майже не було, хоча дехто й просидів більше доби замкненим у власному авто, ліфті чи занадто розумному підвалі. Пілоти та капітани розповідали потім в інтерв’ю, що недарма досі вивчають ручне керування. Лікарі раділи, що пацієнти завдяки здоровому способу життя мають “запас міцності”. А найбільш пристосованими виявилися ті, кому у той день було сімдесят чи навіть дев’яносто років. Якийсь час були популярними курси “Приготуй/Зроби сам”, але потім вийшла нова модель чергового гаджету… Людство неслося вперед на хвилях трендів.

Лана ж вчетверте (чи вп’яте?) змінила фах, вирішила бути історикенею. Але її запалу надовго не вистачило. Навіщо озиратися у минуле, якщо з ним успішно впораються модерні технології? Технології плюс покоління бабусь і дідусів.