Просто “переверніть” календар!

Якісь йолопи дерлися вгору, мабуть, сподівалися відсвяткувати в екзотичній закинутій місцевості, дарма що посеред міста.

–            Може, відігнати? – весь вечір Зелений навертав кола по засніженій галявині і шукав привід розрадити тривогу рухом.

–            Самі втечуть, – Жовтий натомість вже довгенько не рухався, не відводив погляду від Неї. – Або не втечуть. Може, так буде краще. Може, цього вона й хоче.

Вона не знаходила собі місця, і так, і сяк вмощувала вкрите хутром масивне тіло поміж дерев. Зараз Їй годилося б міцно спати, але хіба поспиш. Неподалік, під горою юрмився величезний натовп – цьогоріч Вона підійшла близько. Надто близько, на думку Жовтого. Що далі – вигулькне посеред залюдненої площі, біля ялинки? Все до цього йшло.

В небо піднявся перший, завчасний вогник, за секунду бабахнуло. Вона аж підстрибнула і відповіла бабаху низьким, утробним голосом, наче сподівалася перемогти, перекричати феєрверки. Йолопи зупинилися і затихли.

–            А якщо я вистрибну на майдан і настрашу їх? Вони схаменуться! – Зелений аж заквітчився, так сподобалася ідея. Та швидко знітився під поглядом Жовтого.

Юрма почала рахувати, врізнобій, але все голосніше та чіткіше. Злетіли ще кілька вогнів.

Вона нервово заметушилася, зачепила і повалила дерева, що тонші, розкидала каміння. Жовтий та Зелений мусили відійти і спостерігати звіддалік. Все, як минулої зими, і позаминулої, і десять років тому – юрма закликала до переродження, Вона не могла чинити спротив.

–            Урааа! – закричали внизу, небо вибухнуло, Вона відповіла ревом, аж закладало вуха, здійнявся вітер, закрутив сніг, поніс з гори вниз, в кількох будинках поблизу згасли вогні.

Коли затихло, Жовтий і Зелений вийшли на галявину зустріти Її, перероджену. Позбавлена хутра, маленька, Вона лежала на снігу і дивилася на них із образою, наче то вони винні у новітній  дурній вигадці зустрічати Новий рік взимку. Ото час для переродження!

–            Вітаю, – пробурмотів Жовтий.

Далі було, як щороку останнім часом – змерзла, Вона піднялася зі снігу, набрала побільше повітря і видихнула гарячим. Йолопів, що саме тікали подалі від страшних звуків ти двигтіння землі, аж трохи підкинуло. Сніг на пагорбі танув. Завтра його не залишиться на багато кілометрів навкруги. Далі більше.

–            Грійся, грійся, Земле! – не витримав Зелений, якому від тепла ненадовго зрадила розсудливість.

–            Та нагріється, – Жовтий передчував, що наступна зима буде щонайменше цікавою.

–            Зате вони вітряків наставили!

–            Це допоможе. Звісно.

–            Люблю вітряки.

–            Всі люблять вітряки, – зітхнув Жовтий.

Місто накривала відлига.

Десь далеко відкололася і поплила чергова величезна брила льоду.