— Нік, скільки у нас ще замовлень? Я втомився і хочу додому.
— Трясця, Руді, ти вже вгамуєшся чи ні? Давай тисни на педаль і слідкуй за дорогою уважніше. Це остання адреса, координати я тобі скинув у навігатор.
Руді спересердя пожбурив мобільний на пасажирське сидіння. Це був Нік, головний експедитор кур’єрської служби, де, як йому здавалося, він уже тисячу років гарує, мов навіжений. Ще й, як на зло, усі водії похворіли якоюсь заморською лихоманкою і не вийшли на роботу. Навіть сам Нік не поїхав з ним, як зазвичай. Нагальні справи у головному офісі. Тож Руді сьогодні розвозив замовлення за дев’ятьох.
Старенький червоний фургончик жалібно поскрипував архаїчними ресорами, які, мабуть, на власні очі бачили, як зводили піраміди. На одному боці автівки колись була зображена емблема їхньої фірми. Час та іржа нещадно погризли колись яскравий малюнок, та напис “Нік Логістик” під ним можна було ще розгледіти.
Руді подзвонив у двері останнього будинку на тихій вулиці приватного сектору. В руках він тримав маленьку коробку підперезану червоною стрічкою та золотистим бантиком. З глибини почулися важкі глухі кроки та двері відчинились навстіж. Руді зустріла тільки суцільна темрява.
— Проходьте, будь ласка, – пробасило десь з пітьми будинку.
Руді несміло зробив один крок вперед, за мить його очі ледь не вибухнули від яскравого світла, що заполонив усю вітальню. Від шаленого багатоголосся, що хором загуділо: “З Новим роком, Руді!” вуха позакладало. Усі працівники “Нік Логістик” стояли у великій святково прикрашеній вітальні та дивились на переполоханого Руді.
— Дорогий, наш Рудольфе, проходь, будь ласка, не лякайся, — з натовпу вийшов Нік, сивобородий огрядний дядько у червоному жупані та широкою посмішкою на вустах. — Ти вірою та правдою служиш мені не одну сотню років. Ти був першим, хто почав долати зі мною цей нелегкий та приємний шлях довжиною в одну новорічну ніч. Я та усі наші друзі вирішили зробити тобі подарунок. Відкрий коробку, друже!
Руді витяг з подарункової коробки ключі з пультом від сигналізації. Нік кивнув головою десь за спину Руді, той обернувся і нічого не побачив. Нік клацнув пальцями та вулицю залило світло ліхтаря, а під ним стояв новенький яскраво-червоний фургон останньої моделі. На його боці красувалася нова емблема: завжди усміхнений Нік обнімає Руді у смішній шапці з оленячими рогами. Та під нею нова назва фірми “Нік та Руді Логістик”
Позитивненько, святково – сподобалося)
Дякую за відгук! Радий, що вам відгукнулося – саме цього я добивався)
Гарно, що тут є сюжет, характери і мотивації, та й несподіваний поворот теж!
Хоча й долучуся до хору голосів, що тут мені повіяло моєю старою роботою, де кращих працівників нагороджували складнішими задачами, а не вихідними)) Для молоді це працює, а у старих служак викликає вигоряння. Сподіваюся, Руді не гикне на службі і не кинеться під колеса нового фургону на радощах))
Спасибі за відгук! Радий, що ви побачили у моїй мініатюрі структурну оповідь.
Одразу заспокою вас – ні не гикне) За усі віки кращого робітника Ніку не знайти.
Вашої роботи, на жаль, не читав, тому не можуть зробити порівняльного аналізу. Проте вірю вам на слово)
Я гадаю, кожен потребує визнання за свою працю, не залежно від віку. Хоча, ви праві, биті служаки ще й потребують відпочинку)
Не, я маю на увазі не роботу-оповідання, а роботу-роботу, на якій я працювала. Це реальні спогади з нашої лікарні, а не художній зворот, на жаль. Й призвели ці події саме до вигоряння і втечі тяглової коняки з лав української медицини)) Тому я й стривожилася за хлопців! Буде шкода, якщо вони підуть працювати деінде! Тож наполягаю: навіть найбільшим трудоголікам потрібен відпочинок. Власне, їм він потрібен _насильно_))
А оповідання моє ви точно прочитаєте до фіналу. Навіть й не одне! _загадковий смайлік_
Удачі на конкурсі!
Зрозуміло) Після новорічної ночі всі трудоголіки в обов’язковому порядку підуть у відпустку)
Значить уже прочитав і, мабуть, залишив коментар до ваших оповідань)
Дякую і вам успіхів!
Чудове опоівдання. Сподобалося.
Як на мій смак, то «сивобородий огрядний дядько у червоному жупані» — вже зайве. Але то лише моя думка, можливо комусь, навпаки, треба більше відсилок.
Дякую за відгук! Тішить, що сподобалося. Відповім про “дядька” . Не буду вдаватися в подробиці. Але скажу, що далеко не всі вловлюють даний фант. Тому от і ввів таку “пасхалку”
Буває. Всім не вгодиш.
Щасти на конкурсі.
Дякую, навзаєм!
Життєва історія. Але, мабуть, Руді хотілося просто відпочити)
Дякую за відгук! Ця ніч важка видалася, тому що Руді працював за дев’ятьох. От і втомився. А, загалом, йому була потрібна дружня підтримка та розуміння.
Я якось із самого початку здогадалася, чим усе скінчиться, але від того задоволення від читання було не меншим.
Успіхів!
Дякую за відгук! Те що ви здогадалися мене тільки тішить. Гірше було б, якби нічого не второпали. Я радий, що вам сподобалося!
Дякую, життєво. За сотні років роботи подарували – що? Засіб виробництва. Фургон, тобто. А не щось для особистого вжитку-використання. І не подарували, а видали “по роботі”.
Дякую за відгук!
Робота у Руді така. Ніхто краще за нього її не виконає. Головний акцент, мав бути більше на новому лого фірми, а не на фургоні.