ПРОБУДЖЕНА

– Літак 4А2С “Варшава-Київ” прибуває до Києва – промовив приємний жіночий голос з легким металевим відтінком.
Петро відкрив очі. Він не спав. Відшліфована роками роботи в ГМУ техніка активного напівсну дозволяла відновити сили тоді, коли для справжнього сну часу не було.
“Юзеф”: пригадав Петро. Ще раз поглянув на фото. Жодних визначних ознак, герой пересічного поліцейського опису, за яким в даний момент часу можна було б затримати пів Жулян. Ідеальний агент.
Відчинилися пневматичні двері. Петро звичним чіпким поглядом просканував натовп і наштрикнувся на такий самий чіпкий погляд.
-Петро, ГМУ – непомітною мовою жестів привітався Петро.
-Юзеф, ГМП – отримав він жестову відповідь.
За 10 хвилин Юзеф і Петро сіли до “Опеля” на парковці.
– Де ви її бачили востаннє? – поцікавився Юзеф.
– Центр Києва, ботанічний сад Фоміна – відповів Петро.
– Хто взяв на себе відповідальність?
– “Спілка глобального потепління”.
– Курва. Ті ж самі терористи.
– Ви взяли прилад?
– Так – Юзеф витягнув з кишені новенький s-метр
– Як вам погода? – поцікавився Петро.
Юзеф відкрив вікно машини.
– Десь близько 8, вітер південно-східний, 5 м/с, відносна вологість -60%
– Непогано – посміхнувся Петро, – я би сказав, що вологість відсотків 70
Юзеф витягнув з другої кишені портативну метеостанцію, натиснув кілька клавіш і на екрані висвітилося: “Humidity:65%”
– Нічия – визнав Петро.
Вони сіли в автомобіль.
– Я здається, здогадуюсь, де вона може бути – промовив Петро, виїздячи з автопарковки аеропорту.
Вони йшли новорічним, осяяним вогнями, Софійською площею, ковтаючи запашний глінтвейн з паперових горняток. Вся вулиця бриніла запахами кориці та кардамону,світила червоними, білими, блакитними, жовтими нитками, з котрих утворювалися нескінченні олені, дідиморози, подарунки та сніжинки. Вона стояла на площі і дивилася на ялинку.
– Доброго дня, сонце.
– З Новим Роком, Петрику. Знайшли-таки.
– З Новим Роком, сонце. Їдемо?
– Поїхали. Дарма-таки мене ті дивні хлопці розбудили.

*****

Один зі конспіративних сховків ГМУ знаходився в будинку на Подолі. Петро набрав хитру комбінацію на начебто зламаному електролічильнику, напівіржаві на вигляд двері підвалу нечутно розчинилися і вони побачили несподівано теплу та затишну квартиру.
– До березня? – промовив Петро.
– До березня – відповіла дівчина, солодко позіхаючи.
Вони вийшли з під’їзду та сіли в авто.
– Дякую за співпрацю, колего – промовив агент Гідрометцентру України Петро.
– Завжди приємно з вами працювати – відповів агент Гідрометцентру Польщі Юзеф. – А тепер – полетіли нашу Весну пошукаємо?
Петро мовчки кивнув, скеровуючи автомобіль в бік Жулян. З неба падав мокрий сніг.