– Як набридли ці петарди, Карпе!
– Які петарди? – здивувався старий вусань, навіть відірвався від смачнющого борщу, запах якого розносився навкруги. – Тобі Київ наснився? Це там петарди, а тут все серйозно.
– Новий Рік же. Тут усе серйозно, а там петарди бахкають. Знаєш, я тому цю ротацію пропустив. Чути їх не можу. Тепер через кляті петарди не побачу рідних.
Грицько спересердя жбурнув на купу мотлоху біля столу смартфон, екран якого виблискував новорічною рекламою.
– От якби замість тієї дурні, я не знаю, на Новий Рік було заведено пісень співати!..
– Ех, Грицю, – озвався з дальнього куточку дід Остап, – який ти все-таки, вибачай на слові, москаль. У нас, українців, саме пісень і заведено співати, з колядками по хатах ходити. Але бачиш, як воно: побахкати людям веселіше. Може, тому й ми тут бахкаємо без упину.
Грицько знітився. Він зовсім забув про традицію колядувати, яка йому, киянину з російськомовної родини, була чужа. Пробурмотів:
– То що, вважаємо, що новорічна ніч почалася, чи опівночі чекатимемо?
– Для чого? – всміхнувся в пишні вуса Карпо.
– Для загадування бажань! Хоч ця традиція нормальна…
– І чого ти забажаєш?
– Щоб війна закінчилася, звісно. А в вас хіба інші бажання?
– Боронь Боже, Грицю, таке загадувати! – перехрестився Остап. – А раптом справдиться? Прокинешся першого січня, а тобі звістка: вельмиповажний головнокомандувач підписали капітуляцію, й ми тепер – Малоросійська область Російської Федерації. Війна ж бо по-усілякому може закінчитись!
– Гаразд, а чого тоді бажати? Нашої переможеньки?
– Вже набажали того року. Маємо тих переможенек – хоч греблю гати. Чемпіони світу з шахів, із важкої атлетики, далі довжелезний список. Конкретніше треба, Грицю!
Хлопець замислився. Зрештою його очі хитро зблиснули.
– Я зрозумів. Забажаю, щоб усі в Україні до кінця прийдешнього року заговорили українською. Тоді вже точно все буде як треба!
– О, це ти діло придумав! – загомоніли вояки.
***
Перші дні січня в працівників супермаркетів ніколи не були сонними. Страшна пора, майже як кінець грудня. Свєта втомлено посміхнулася черговому покупцеві:
– Вам пакєт нуж… потрібен?
Покупець поглянув на неї з подивом. Продавчині мережі «Старкус» завжди послуговувались російською, лише зрідка вичавлюючи з себе українське слівце.
– Да…йте, будь ласка, – розгублено відповів він. Щось клацнуло в голові, й він не зміг сказати інакше.
За вікном сипав сніг. В кабінеті на Банковій похмурий чоловік набирав на телефоні: «Я тут подумав…» Біля нього смерділо корвалолом. Новий Рік потроху починався.
І теж випиляли? Цікаво, як обґрунтують
Хто випиляв? Що обґрунтує? Пані Птице, ви про що?
Випиляли в першому турі! Вас у мене не було в голосувалці. Зараз десятку би поставила
Ну, смаки різні 🙂 Але так чи так, навряд чи хтось стане це обґрунтовувати. Що тут обґрунтовувати? Інші твори більше сподобались, та й по всьому. Буває 🙂 Від непроходження до фіналу ще ніхто не вмер.
Авторе, браво! Мова таки – код нації, як не крути… Вболіваю за ваш твір!
Дякую за добрі слова, пані Віро, але тут вже нема за що вболівати: твір у фіналі не грає 🙂
Бомбезне бажання! І справді: тотальний перехід на мову – це дійсно явище, яке потягне за собою купу інших культурних, а згодом і політичних змін, наче сніговий ком! Браво, авторе, Ви “спіймали” саме те, що найважливіше! Респект! І успіху на конкурсі! )))
Дякую красно 🙂
Хочу і собі таке бажання мати. Хоч би одне на рік
Та хто ж вам заважає бажати це хоч щодня 🙂 Хтозна, може, що частіше бажатимемо, то швидше справдиться?
Так бажати не заважає. А от реалізації таких бажань бракує
О! Я знаю, що побажаю цього року! Дякую, авторе!
Це прекрасне бажання, бажаймо його разом!
А раптом?..
До речі, це оповідання навіяне реальною історією. В моєму локальному “Старкусі” хтось зачаклував продавчинь. Раніше вони були практично всі москвороті, як заведено в цій мережі, але раптом щось трапилося, й вони усі, абсолютно всі цвірінькають солов’їною. Між собою можуть спілкуватися російською, а щойно підійшов покупець – байдуже, якою мовою він говорить, вони говоритимуть українською.
От я й гадаю: може, вже потроху почалося?
Поки що, на жаль, це лише закон № 2704-VIII.
Закон не вчора ухвалили. А магічне перевтілення відбулося буквально тиждень тому. До того закон їм не муляв.
Неймовірно! Невже, справді, почалося?.. 🙂
Якби ж то так можна було: одне бажання – і готово! 🙂
Це було дуже палке бажання, розділене багатьма 🙂
Вітаю, Авторе!
Хороша, оптимістична оповідка. В деяких людей мовний перехід має статися без участі свідомості… бо чого нема, того не увімкнеш…
А от цікаво: про чоловіка на Банковій – відображений його перехід на солов’їну чи що він уперше ПОДУМАВ щось путнє?
Натхнення та успіхів!
А я так зрозумів, що і те і те. Правильна мінька, бо бажання дійсно правильне! Дякую, Авторе!
Дякую навзаєм, пане Юлесе 🙂
Дякую! Я мала на увазі саме перехід чоловіка з Банкової на державну мову, бо, гадаю, з доброї волі він не стане писати комусь в телефоні солов’їною. А оскільки те, що він набирає, – це його пряма мова, то він, звісно, переконаний в тому, що думає часто і наполегливо 🙂 Гадаю, “подумав” він про те, що людині його посади все ж варто говорити державною мовою. Ну ж бо треба якось пояснити всім, чого це він раптом.