Посмішка мідного Сфінкса
Як гадаєте, це насувається нова піщана буря?
Сподіваюся, що ні, інакше всі наші знахідки занесе піском як тисячі років тому, –
двоє археологів, що вдивлялися в тьмяний обрій, на якому ходили оніксові хмари, перезирнулися та повернулися до просторого намету.
На дерев’яному дощатому столі на них чекала запечатана амфора. Під столом лежали грудкою рештки кількох аналогічних розбитих вщент. На жаль, серед цих шматочків покоїлися зотлілі рештки папірусів, на яких заледве можна було розібрати як ієрогліфи так і римські письмена.
Отже, що в нас тут? – мовив Андрій, доктор археології з Києва.
– Остання вціліла амфора з усього погребіння. Вона запечатана, тож є високі шанси, що вона містить в собі цінні відомості, – відповіла йому Медісон, британська колежанка та представниця Каїрського музею старожитностей.
– Не знаю, правда, що нового ми можемо дізнатися про перебування римлян у Єгипті, але давайте-но відкриємо!
Запечатане сургучем горлечко довго мучили кислотами та тонкими інструментами, доки сухе повітря пустелі не увірвалося всередину, розворушивши поснулі манускрипти. Один за одним їх витягли у пластикові файли.
-Нам пощастило, це написано латиною, яку можна легко перекласти! – сплеснула в долоні Медісон.
– Що ж, і я нас вітаю! – відкладаючи інструменти, сказав Андрій,увімкнув лампу на похідному бюро і, приставивши стільця, приготувався занотовувати за мовознавицею.
– Судячи з відсутності початку та кінця, це уривок тексту із середини з усього зібрання, яке ми, на жаль, втратили.
– Шкода, але давайте побавимо себе стародавньою історією!
“…І коли мої центуріони почали нудьгувати та скаржитися, що немає нуднішої служби, ніж охороняти провінцію Египтус, солдати з таверни привели до мене на допит збожеволівшго мандрівника, який провів багато часу в пустелі. Спраглий та голодний, обертаючи шаленими очима, він розповідав небувальщини про гніздо повстання проти шляхетної влади Римської імперії, приховане за далекими оазами у серці пісків, про піраміду із наверщем з чистого золота та мідного Сфінкса, який її стереже. Розповідав він також про величезне військо, яке збирається там, готове вирушити на столицю. Ми посміялися з нього, бо єгиптяни давно вже не могли би виставити нічого більшого за наш легіон, в якому терціарії билися ще у Галії. Але безумець шепотів і шепотів одне і те саме – про касту жерців, які відкрили стародавні секрети, запечатані у золотій піраміді, і оволоділи силами природи настільки, що могли змити дощем та вразити блискавками ворогів навіть посеред ясного дня і сухої пустелі.
Не бажаючи витрачати час на нісенітниці, проте враховуючи можливість розбійних нападів на ввірені мені, як легату, поселення, я прийняв рішення трохи розважити одного з моїх найбільш знуджених центуріонів, Гая Бакулюса, та відрядив його центурію на розвідку у вказаному напрямку. Взявши з собою води та їжі на два тижні, вони вирушили обшукати пустелю. Впевнений в тому, що побачене мандрівником є не більше, ніж міражем, я провів цей час в звичних армійських справах, тренувальних боях між центуріями та вирішенні особистих непорозумінь. В самій провінції все було спокійно, передумов для заколоту не спостерігалося.
Коли минуло два тижні і VII центурія не повернулася, я відправив на її розшуки ще дві центурії – X та XV, воякі яких проявляли неабиякий ентузіазм .
Три дні пошуків не принесли результатів – VII центурія зникла без сліда. З цього я виснував, що вони зіткнулися з переважаючими силами ворога, і, на жаль, були розбиті. Піднявши по тривозі третину легіону, і наказавши іншим готуватися до можливого нападу на форт, я очолив похід встановлення справедливості у напрямку, на якій вказував безумний мандрівник. Його ми взяли з собою провідником, і до певної межі він виявився корисним. Проте однієї ночі він втік, і більше ми його не бачили.
Наступного ранку ми побачили новий сумний дороговказ – висушене сонцем тіло одного з легіонерів сьомої центурії. Вочевидь, він пролежав тут не менше тижня. Військовий медикок зробив висновок, що помер легіонер не від поранень, а від опіків, які охоплювали ззаду все його тіло. Малюнок металічних пластин лоріки відбився смугами на його шкірі, а на ногах вона виглядала обвареною і ремінці його каліг порепали.
…Наступного дня ми вирушили далі. Дорогою нам траплялося ще більше трупів наших людей без зброї, щитів та обладунків. Дехто з них були так само обварені навіть з усіх боків, як і перший нещасний. Аж ось ми знайшли тіло із рубцями неначе від удару блискавки. Ще за кілька днів ми наштовхнулися на поле битви на якому були розкидані десятки тіл – залишки сьомої центурії.Так само пограбовані та залишені під сонцем для стерв’ятників та наруги єгипетських богів. Мене вжахнула величезна випалена рана на грудях центуріона – на місці його серця була пробита діра і ребра обвуглилися, а по шкірі розходилися зубці юпітерових шрамів.
Тієї ночі ми радилися загальним колом, чи продовжувати наступ, чи повернутися з тілами загиблих. Наскільки великі сили супротивника, і якою дивною зброєю він володіє, що здатна вбивати без жодного сліда стріли чи списа? Невже безумний Мандрівник був правий?
…Вони напали під ранок. Жреці в масках Бога сета, озброєні жезлами, на яких тріщали блискавиці. Йшли, оточені солдатами у стародавній єгипетській броні та з їхніми кривими мечами. Коли легіони зімкнули стрій та авксіларії наготували пілуми, ми усвідомили вразливість нашої дисциплінованої стратегії. Блискавиця зірвалася з жезла старшого жерця і вдарила прямо в середину строю, охоплюючи метал обладунку і щита легіонера блакитними тенетами. Він скрикнув і впав замертво, а ті, хто були поруч відсахнулися, вражені силою чужих богів. Відкинути страх! Тримати стрій! Дротики! – командував я, і вістря полетіли в бік жерців. Це посіяло паніку в лавах супротивника, і він почав повільно відступати, раз-пораз вдаряючи блискавками в наш стрій, роблячи в ньому проріхи. Центуріони зметикували і наказали розімкнути стрій. Блискавиці припинилися. Раптом із нічної пітьми викатилися важкі вози. Вочевидь, саме їх охороняли жерці і солдати. На возах метушилися фігури у каптурах. Не встигли ми зчудуватися тому, що це може бути, як з деяких возів в наш бік вдарила блискавка – на цей раз величезна, гідна руки самого Юпітера! Інші вози почали вивергати пару та підіймати перед собою пісок для того, щоб змусити відвернутися та засліпити вояків. З гірким серцем я надав наказ відступати, доки мої солдати не втратили очі. Але за хвилину стало зрозуміло, що тікати нам немає куди, бо подібні вози виходили із пітьми з різних боків. Тоді я віддав відчайдушний наказ сформувати тестудо та напасти на кожну з цих пекельних машин водночас. Якою би зброєю з глибин царства Плутона вони не користувалися, але у солдатській відвазі перевага була на боці наших центурій.
Зазнавши деяких втрат, ми всеж змусили ворогів відступити, та відбили одного з тих возів. Знаючи, що вороги можуть привести із собою підкріплення, ми вирішили повернутися до форту. Цікава машинерія сповільнювала нас, хоча в руках жерців вона могла пересуватися без коней. Оглянувши її з усіх боків, наші майстри інженерної справи повідомили, що її колеса обертаються за допомогою важелів, які штовхає величезна мідна цистерна, заповнена парою. А от призначення вантажу воза так і лишалося загадкою.Там були 18 амфор, заповнених оцтом, в які були вставлені трубки із міді та якогось іншого сірого металу, поєднані між собою разом. Вони виходили через декоративну зміїну голову, металічні очі якої, напевне, і вражали блискавками. З одного боку, нічого божественного, а отже, люди з цим можуть впоратися. З іншого боку – невже це люди змогли створити таку страшну зброю?
…Ми без перешкод дісталися форту. Наступні дні ми проведемо за вивченням загадкової машини блискавиць та спробуємо змусити її рухатися.
Декілька днів я нічого не писав, але ось є втішні результати! Хитромудрість цього пристосування древніх, скоріше за все, розгадана і може бути повторена нашими ремісниками! Озброївшись подібними машинами, ми не лише розгадаємо загадку загубленої золотої піраміди, але й зможемо підкорити собі ще більше земель на славу Римського народу і сенату.
Нарешті роботи закінчено, і з кожною центурією іде по одній машині блискавиць, прикрашених обличчям громовержця. Розвідники доповідають про підозрілі пересування в пустелі з того місця, з якого ми відступили із захопленим апаратом. Ми не будемо ховатися,а вийдемо назустріч. Певен, що такої відсічі пустельні відлюдники не очікуватимуть!
… пробачте мене боги але все обернулося не так як мені гадалося. Пишу це ввечері після жахливого розгрому. Починалося все досить добре – воїни прикривалися щитами, які ми вкрили коров’ячіми шкірами на єгипетській манер. Машини блискавок були підготовлені і розставлені рівномірно по всьому фронту. Аж тут на нас вийшла армія вояків із луками та дротиками, вдвічі більша за нашу, серед якої котилося кілька десятків різноманітних машин і марширували жерці із посохами блискавиць. Аж вуха закладало, який спершу стояв гуркіт та обмін розрядами Божественної енергії, видобутий з непримітних глиняних амфор. Люди валилися десятками з обох боків, незважаючи на легковажний захист від доторків цієї енергії, яку давньогрецькі філософи пов’язували із бурштином. Навколо свистіли стріли і клубочилися пара, видихнута іншими возами, що мали голови бика попереду. Обварені ноги не давали легіонерам підходити ближче, але нам вдавалося бути точнішими у використанні блискавиць, завдяки чому одна за одною розсипалися бойові машини супротивника. І жерців, озброєних смертоносними посохами, досить вправно вкладали на землю звичайнісінькі солдатські пілуми. Коли пара та пісок розсіялися, я побачив, що попри величезні втрати серед мого легіону, ворог розбитий на голову.
Ми розпочали переслідування вцілілих. Воно тривало дві доби, аж доки на обрії з’явилися трикутні блискучі стінки невеликої піраміди, справді вкритою чистим золотом. Не тямлячись від щастя, що ми дійшли до неймовірної мети, бачивши перед собою лише втомлених і переляканих єгиптян, в яких не було більше ніякої надлюдської зброї, я наказав відправити вперед кінноту для того, щоб завершити розпочате. Те, що сталося потім, я міг би уявити собі, якби уважніше дослухався до слів безумного самотнього пустельника. Вершечок піраміди піднявся і закрутився, і блискавка, яка вдарила з нього одразу по цілому фронту моїх легіонерів, перевершувала усі раніше бачені! Не знаю, яка машинерія може бути схована в лабіринтах під цією пірамідою, але нам довелося відтягнутися, вдовольнившись розбиттям ворожої армії.
Але святкувати навіть таку піррову перемогу було рано, бо раптом з невеликої дюни, що була в нас на шляху, розкидаючи пісок, проти блакитного неба піднялася величезна мідна статуя сфінкса.
На превеликий жаль, ми не брали з собою жодної із загадкових конструкцій, а атакувати це чудовисько списами не видавалося можливим. Оглянувши нас, ця тварина, створена чи то давніми богами Єгипту, чи то їхніми жерцями і руками майстрів, закрокувала, скрегочучи міддю та пирхаючи парою. Вона мала приємні жіночі риси обличчя та деякі інші форми її відволікали солдатів. Але то було останнє, що вони побачили коли мідний сфінкс посміхнувся та шипінням видихнув із себе цілу хмару пари. Ось тоді я і зрозумів, яким чином загинула сьома центурія. В мене на очах зварювалися заживо мої легіонери, киплячі у власних обладунках! Кидаючи зброю, лишившись честі та гідності, ми бігли, а клята потвора пружними стрибками наздоганяла, топтала та обдавала парою тих, хто залишався позаду.
Закрившись у безпеці форту, ми готуємо юпітерові машини в очікуванні, що мідний сфінкс ось-ось з’явиться на залитій місячним світлом рівнині. Якщо вони не зможуть здолати його, то жодна людська зброя по цей бік Адріатики не зможе.
…Ми змогли завдати поранення клятій конструкції за допомогою блискавки, яка розпорола його бік і стало видно всі ті важелі і сосуди в яких кликотіла пара. Посипалися шматочки кераміки, що мене здивувало. Але сфінкс не загинув, а тільки відступив. Минуло кілька годин. Лишається вичікувати на його повернення та молитися Марсу та Юпітеру, що він там один і щоб вони відвернули ту піщану бурю, яка вже насувається.”
-Ось і все, – промимрив Андрій, – і ми так і не дізналися, хто переміг в тій битві,і чи не лежить десь тут в цих пісках остов чудернацького мідного сфінкса…
-А уявіть собі, як би могла подібна машина перевернути історію, якби дісталася узбережжя Риму! – захоплено відповіла Медісон.
– Та, дивовижно, що вона не була винайдена з того дня заново, якщо це все не легенда. Розумієте, треба дуже багато факторів, щоб паровий двигун почав працювати ефективно, тим більше, мідний бойовий робот розсіював би тепло, – чоловік замислився, потираючи підборіддя. – Можливо, ті шматочки кераміки, про які пише легат…
– Це цікава легенда, в будь-якому разі, – кивнула жінка, підвелася з-за столика та підійшла до ящика із металошукачем. – Але давайте випробуємо долю.
Вони ходили деякий час в світанкових променях, водячи пристроями над хвилями піску. Раптом в одній точці засвистіло. Розкидавши хутко пісок руками, археологи витягнули з нього уламок мідного котячого ікла. І з нього на них сяйнула хижа посмішка сфінкса.