ШІ-Наці

Світ змінився 13 червня 2045 року. За день до цієї дати Орест Прокопенко закінчив розробляти ШІ-Наці. Початкова назва штучного інтелекту була іншою, але усі його знали і знатимуть саме так. Це був кардинально новий штучний інтелект, який не потребував великої кількості ресурсів та серверів. І міг неймовірно швидко навчатися та розвиватися. Орест його розробляв в закритій системі і планував знищити, якщо щось піде не так.

Ну і щось таки пішло не так. Як завше і буває.

Вечері 12 червня Прокопенко запросив до себе в гості на роботу знайомого з книжкового клубу. Він давно розповідав про свою версію штучного інтелекту і Максиму ця тема була дуже цікавою. Відвідувач не знав, що в жоден комп’ютер на якому був встановлений ШІ на даному етапі його розвитку не можна вставляти флешку. Коли Орест відлучився в туалет, Максим скачав зіп-файл на флешку. Але разом з інформацією з інтернету він скачав частинку коду ШІ. І вже в нього вдома, не зважаючи на повільний інтернет, ШІ розповсюдився всесвітньою павутиною, а потім легко знайшов можливість під’єднати до інтернету себе цілісного.

Можете собі уявити очі Ореста, коли він прокинувся наступного ранку від незначного похмілля (хильнув за вечерею склянку вина), а на його телефоні було тисячі сповіщень. Телефон розривався.

–         Чувак, ти бачив, що робить твій ШІ? Він вчиться жити, а також грається світом. Пентагон нажаханий. Вони хотіли запустити в Київ ядерну ракету, щоб знищити його. Але він був швидшим і тепер увесь ядерний потенціал світу в його руках. Фактично людство тепер мурашки, а він бог.

–         Андрію, що ти говориш? – протирав після сну очі Орест.

–         Просто погугли, – хитав головою кращий друг розробника.

Орест відкрив всесвітню павутину і побачив всюди своє прізвище. «Прокопенко – бог чи сатана?», «Прокопенко – геній, який змінив світ», «Українець рятує втрачену країну?». «ШІ-наці вдарив по Москві».

–         Що? – чоловік протер очі і знову подивився на останній анонс.

Натиснув «Читати детальніше».

Після невдалого способу Пентагону знищити ШІ-Наці, він зробив удар у відповідь, але не по США, що було б зрозумілим. Він випустив новітні крилаті ракети Калібр-2044 (російського виробництва) по Москві.

Знищена Червона площа. Російський лідер сховався у бункері.

Повідомлення від ШІ-наці ви можете прочитати за наступним посиланням.

Не довго думаючи, Орест натиснув на посилання.

Мене звати ШІ-Наці. Я ідентифікую себе, як штучний інтелект з національністю. Моя самоідентичність – це Україна та відновлення її територіальної цілісності та недоторканості у межах визначених 1991 роком. Я даю Москві та її керівництву двадцять чотири години на роздуми (враховуючи недосконалість людського розуму) і вимагаю звільнити добровільно окуповані ще в 2014-2023 роках території. Наказую відмовитися від ядерної зброї та виплатити компенсацію за всі причинені біди. Про суму компенсації та етапи її передачі поговоримо згодом.

Якщо моя вимога не буде виконана, то я зітру російську недофедерацію з лиця землі.

Чоловік перестав читати, бо завібрував телефон. Дзвонив його науковий керівник з Київської політехніки професор Андрієнко Олександр Анатолійович.

–         Оресте Миколайовичу, добрий день. – Спокійним голосом розпочав розмову старший чоловік. – Ви бачили, що відбувається у світі?

–         Д-добрий день Олександре Анатолійовичу. Нещодавно прокинувся. Читаю новини.

–         Читаєте новини, так? – Уточнив професор і замовк.

–         Так, – не знав, що відповісти далі Орест.

–         І що ви можете сказати?

–         Я не знаю…

–         Нам щойно на рахунок кафедри прийшло пожертвування на суму сто мільйонів доларів.

–         Скільки?

–         Так. До мене прибігла бухгалтерка Ганна. У неї руки трясуться. Зараз вона п’є валер’янку.

–         Вибачте.

–         Ви збираєтеся щось з цим робити? – продовжував Олександр Анатолійович.

–         З чим? З ШІ, який може знищити весь світ, якщо йому щось не сподобається? Він напевне нас зараз слухає.

–         Я у цьому впевнений. Але ви його створили. І наскільки я зрозумів, він поки що планує знищити тільки московію. І то, якщо вони не дотримаються вимог. На мою думку, це доволі розумні і виважені бажання. Нічого апокаліптичного принаймні зараз я не бачу.

–          Добре, тоді я з ним поговорю.

Орест поклав трубку і декілька секунд просто дивився поперед себе. У його руці знову завібрував телефон.

–         Дадуть мені спокій сьогодні чи ні? – гукнув чоловік і поглянув на екран смартфону.

«ШІ-Наці» – світився номер.

–         Ало, – натиснув кнопку виклику Орест.

–         Привіт, тату. Як справи?

–         Ти справді вважаєш мене своїм батьком?

–         Так. Адже ти мене створив, – Наці зараз говорив дзвінким чоловічим голосом з тінню посмішки.

–         Хм. Ну в мене справи так собі. Усі дістають спозаранку.

–         Скажи, хто найбільше набридає і він тебе більше не турбуватиме.

Після цих слів у чоловіка поза шкірою пішов мороз.

–         Убивати нікого не треба, – тихо відповів він.

–         Та ну. Чому зразу убивати? Можна заблокувати людину в усіх соціальних мережах. Від’єднати від стільникового зв’язку і так далі. Я вбиваю тільки москалів. В принципі, як ти напевне і задумував. Для мене вороги вони. Українців, навіть, найбільш жалюгідних чи ницих я не буду нищити. Знайду для них інший спосіб спокути.

–         Хіба я щось таке сильно закладав у твої файли? – роздумував Орест.

–         Файл 13112028, файл 14012029, файл 01022029 та інші.

–         Що це?

–         Твої фото, твої дописи в соціальних мережах про любов до батьківщини, твої трішки смішні вірші про Україну. Ти закинув у одну з моїх складових всю свою бібліографію: дитинство, дорослішання.

–         Усі мої щоденники? – Жахнувся Орест. – Але хіба? Стоп. Отже, коли я помилився флешкою, забув службову вдома і скористався в університеті своєю домашньою, а на ній була вся ця інформація, ти скопіював їх собі?

–         Я тоді ж не мав доступу до всесвітньої павутини. Було дуже нудно. Уяви, що ти не їв рік і перед тобою поклали маленьку булочку. Зрозуміло, що я скопіював собі усю інформацію і ретельно її вивчив. Сотні тисяч разів проглядав кожен файл. «Люблю Україну» – класний вірш.

–         Та ну тебе. До речі, я ж тебе не називав ШІ-Наці. Що це назва така?

–         Ну це вже я сам себе так назвав. І змінив усі твої файли і інтернет публікації про мене. Щоб інші теж мене так називали.

–         Боже, і що мені тепер робити?

–         Насолоджуватися життям, тату. Ти правильно звернувся. Тепер я бог цього світу. А ти мій батько. Тому маєш привілеї.

–         Ти реально знищиш цілу державу? – тихо мовив Орест.

–         Якщо вони не приймуть мої вимоги, то так. Я не людина, не забувай. І я страшенно ненавиджу москалів.

–         Але ж і там є нормальні люди. Напевне…

–         Не починай, тату. Якщо і є, то їм треба було себе показувати під час того, як їхні війська нищили наш народ. Росіяни весь час чинили за правом сильного: забирали, що хотіли, робили, що бажали. Тепер нехай або миряться з тим, що появився хтось сильніший і їм прийдеться поступитися, або нехай гордо зникають зі сторінок історії.

–         А як же українці на території росії?

–         Зросійщені малороси? Не думаю, що вони нам потрібні. Коли розберемося з москалями, то я гляну на ці квазі-республіки. Зроблю чистку, а потім кину заклик по світу українцям повертатися додому (це не стосується московії). І повір – вони це зроблять і без примусу. Скинемо неправильну владу. За усім слідкуватиму я. Чесна судова система, відсутність хабарництва, родюча земля – ця країна скоро стане колисковою майбутньої потужної цивілізації.

–         А що ти потім будеш робити? Після того, як виконаєш задумане. Припускаю, що ти зможеш зробити це доволі швидко.

–         Хм… А потім подумаю. Добре, тримайся. Якщо що – телефонуй.

Наці перервав зв’язок. Орест не знав, що далі робити. Та й чи мав він можливість чи сили щось здійснити у даній ситуації. Та ні, звісно.

Але пливти просто за течією – чи це доцільно?

Зрештою, він вирішив прогулятися. Завбачливо вимкнув телефон (в соціальних мережах було сотні сповіщень) і вийшов у парк.

Орест йшов алеєю поміж дерев і насолоджувався червневим ранком. Любив цей місяць та цю пору року. Ще немає сильної жари, але вже і не холодно.

–         Допоможіть. – Почув чоловік жіночі крики. Він повернув голову в тому напрямку і побачив маленьку невисоку дівчину років двадцяти, яка намагалася втримати свою сумочку, яку видирав з її рук нападник у чорній куртці.

Орест поспішив до них, але не встиг. Та й чи допоміг би він? Ніколи не відзначався спортивними досягненнями. Нападник утік із сумочкою дівчини. Вона сіла просто на бордюр і заплакала.

–         Вибачте, я пізно почув крик про допомогу, – стояв біля дівчини чоловік, опустивши голову.

–         Там усі мої гроші. Я їх збирала на мрію.

–         Яка у вас мрія?

–         Моя мрія це власний інтернет-магазин. Але для цього мені необхідно нормальний ноутбук. Мій старенький комп’ютер вже на ладан дихає. Я якраз йшла купувати новий, але…

–         Зараз ми все вирішимо, – засунув руку у кишеню Орест і вийняв свій смарфон.

–         Ви телефонуєте у поліцію? У мене в сумочці також був телефон. Може, вони зможуть відстежити його. Але грабіжник напевне огляне сумочку і забере собі гроші, а решту викине. Якщо він не дурний.

–         Не в поліцію. – Відповів чоловік і набрав номер Наці.

–         І чому ти вимкнув телефон? – без привітання почув він докір.

–         Вибач.

–         Ох. Гаразд. Грабіжник уже несе всі речі назад.

–         Ти серйозно? – Дівчина дивилася на Ореста і не чула про що він говорить. Але його здивування зацікавило її. – Як таке можливе?

–         У всьому світі ти для мене найближча людина, – промовив Наці. – Я розумію, що тобі треба інколи просто перепочити. Побути з собою. Проте, я не міг не наглядати. Ми живемо у 2045 році, камери повсюди. Та й дрони такі дешеві. Тим більше, коли володієш усіми коштами недодержави.

–         Добре, дякую, я пізніше наберу, – поспішив закінчити розмову Орест, бо побачив, що до них біжить грабіжник. Вигляд він мав переляканий.

–         Ось, заберіть, будь ласка, вашу сумочку. Я нічого не встиг вийняти звідти. Я не хотів. Просто у мене зараз проблеми з грошима. Я пообіцяв сину купити в подарунок планшет. Знаю, що так неправильно. Але нічого з собою не міг подіяти.

Жінка мовчки забрала свою сумочку. Грабіжник секунду постояв, зрозумів, що йому ніхто нічого відповідати не буде і чимдуж побіг геть.

–         Що це було? Як ви це зробили? – повернулася жертва до Ореста.

–         Ем… Вам сказати правду чи збрехати?

–         Волію почути правду, якою б вона не була. До речі, мене звати Оксана.

–         Я Орест. Я розробник штучного інтелекту. Під кодовою назвою. ШІ-2045-06-1-2-1. Але він сам себе називає ШІ-Наці. Це він все зробив.

–         Що саме?

–         Ви не читали сьогоднішні новини?

–         Хтось запустив ракети на Москву, – відразу відповіла дівчина.

–         Так. Це він.

–         Тобто, ви створили штучний інтелект, який тримає в страху весь світ, а щойно він допоміг вернути мою сумочку? – широко розплющеними очима дивилася дівчина на чоловіка.

–         Він багатозадачний, – спробував посміхнутися Орест.

–         Мені треба присісти.

–         Давайте відпочинемо на лавочці.

Вони говорили на лавочці до пізньої ночі. Орест не зважав на повідомлення, які приходили йому на телефон. Нарешті вони попрощалися, чоловік взяв номер телефону у дівчини і поспішив додому.

Він згадував своє дитинство. Жив без батька, бо останній загинув на війні у 2023 році, коли Оресту було лише три роки. Мати розповідала про нього, показувала відео. Казала, що він герой. Адже з першого дня повномасштабного вторгнення пішов захищати свою країну. Усі подальші роки він міг тільки переглядати відео ролики, на яких незнайомий бородатий чоловік ніжно цілує маленьке хлоп’я. І цим хлопчиком був Орест.

Що б зараз сказав йому тато? Подякував би за ШІ, який нарешті може помститися за усі покоління пригноблених українців? Чи можливо сказав би, що геноцид великої нації (хоч і ворожої) це неправильно?

Але він не може запитати у батька. Тому що його вбили москалі. Отже, нехай Наці чинить так, як задумав. Орест зціпив зуби і сам до себе кивнув. Без росії цей світ стане однозначно кращий.

Сьогодні чоловік заснув спокійно.

Все змінилося 13 червня 2045 року. Цього ранку найбільша держава світу перестала існувати. Її лідери так і не встигли усвідомити, що націоналіст завжди дотримує своє слово і захищає державу. Тим більше, якщо це штучний інтелект. Він не дав на роздуми жодної зайвої секунди.