Попіл

Рукам кортіло ск’явони.

Стискали ж книжку.

Тисячу кинули на картку. Я не чекав цього – і скористався. Подарунок собі. Тепер несу попри сніг такі вразливі до вологи томики.

Рукам кортіло до клавіатури. «Тобі бракує мужності», – голос батька. Вже давно лише в моїй голові. Звісно, що еталон справжнього мужика потерпав останні роки від наслідків потужних запоїв, дивуючи лікарів безнадійністю.

«Попіл Клааса б’є в серце»–  і звідки це в мені? Так, я спалив свого батька, хоча тому й пощастило померти ще в доковідну еру. Просто кремація видалась мені тоді кращим варіантом. Віддавати холодній зимовій землі (ось такій, як зараз) надто змінене тіло батька…Ні.

Ще трохи – і я в квартирі. Без свідків такого злочину як читання книг. Перевіряю телефон – спам привітань. Навіть від колишньої. Може б на тисячу в кіно запросив би? Чи театр? Хай і не її.

«Запросив би матір», «любові достойна лиш мама» – ще рік тому, ні, вже півтора, то було б можливо. Було б. Якби мати завше не переймалася моїм щастям і здоров’ям більше, аніж своїм.

«Ти замінив їй чоловіка», – це з сеансу у психолога.

Треба відволіктись від спогадів, хоч почитати куплене.

Ставлю чай. Так уявляють ті книголюби щастя? Цікаво, я перетворюсь на персонаж тих мемів чи ні? І чого я, Ярослав, сам би для себе хотів у вечір новорічних див?

Погадати на книжці чи що?

Ага, рядок  «повернути минуле» Повернути дівчину? Мама одужає? Війни не буде? Чи далі – щаслива родина, маленький я?

Що з книжкою? Чому порожні сторінки? Звідки перо й попіл, де мій комп?!

Попіл складається у літери «Перепиши історію», «щасливий кінець».

Я таки знову малий. Хлопчик у кутку – це я.

А ось мій батько, такий величезний. Каже, що я маю допомагати йому з ремонтом, а не витрачати час на макулатуру. Макулатура  – позичена книжка– у протилежному кутку.

Мені гірко. Я плачу, бо хочу дізнатись, про що там далі. У тій книжці.

Мати, що повторює «не плач, ти мій захисник, будь справжнім чоловіком» і сміється про мій намір вчитись у художній школі.

Я дорослий і пишу попелом. Малюю попелом.

Нова реальність.
Читаю сину книжку, доки дружина повернеться з роботи. Борщ на плиті, моя черга готувати. Малюк вже поклав свій малюнок під ялинку для коханої. Завтра підемо разом, й на мою виставку заглянемо.