18 Грудня, 2022

Полюби ворога свого

Повернутися до конкурсу: 365 новорічних слів. Версія 2022

– Цікаво, коли ми цього року Різдво зустрічати будемо?

Марко оговтався від заціпеніння, мотнув головою й вирячився на Івана, який сидів на купі ялинкового гілля позаду нього.

– Що? Я наче задрімав і не чув тебе.

Спостережна точка, яку вони влаштували у ямі під старою ялиною, була зовсім невеликою і ледь вміщувала двох дебелих чоловіків. Іван сидів, спершись на вкритий свіжим снігом стовбур, Марко ж лежав на свіженарубленому гіллі долілиць поруч зі своєю снайперською гвинтівкою з коліматорним прицілом. Мороз міцнішав, Іван витягнув правицю з кишені й почав дихати собі на пальці.

– Кажу, коли Різдво святкувати будемо? Бо наш капелан каже, що всі цього року 25-го повинні святкувати, а батьки мене наставляють, що треба, як і раніше, 7-го.

– Так можемо двічі відсвяткувати: перший раз з усіма, а другий – з тими, хто захоче, – висловив компромісну ідею Марко. А потім згадав свою нещодавню розмову з батьком і замислився.

– Послухай, сину, зараз час Різдвяних свят і див, час віри, надії й любові, які так важливі у цій несподіваній війні з потворами. Помолися та подумай про це, як будеш відпочивати від бойових виходів.

– Та нІколи мені, батьку! Поспати он ледь встигаю, засмикався вже весь, ще й мороз вдарив, мерзнемо, як ті собаки!

– Треба про душу свою також дбати, не лише про тіло, синку. Думай значить, коли своїми бойовими справами займаєшся. Про віру в перемогу думай, і в побратимів, що пліч о пліч з тобою. Про надію думай, яку ми з матір’ю плекаємо, що ти скоро додому повернешся, живий і неушкоджений. Вона, доречі, всі очі вже виплакала, бідолашна. Про любов теж думай, познайомимо он тебе з донькою маминої колеги, як повернешся, ми знаєш, як онуків зачекалися?

Марко посміхнувся сам до себе. Якщо з вірою і надією у нього було тугувато, бо у своєму віці він ще не навчився сприймати їх серйозно та компенсував підлітковим максималізмом, то з любов’ю в нього зараз все було гаразд.

– Думаю, батьку, як ти й наставляв!

Він підняв свою снайперську гвинтівку із землі й направив у бік яскравих спалахів, що раптово почали розтинати нічне зимнє небо. Після перших глухих ударів десантних капсул об землю швидким звичним порухом зафіксував у прицілі ледь помітну постать потвори, яка визирала з напіввідкритого шлюзу, і з любов’ю натиснув на гачок.

Повернутися до конкурсу: 365 новорічних слів. Версія 2022