– За знайомство! – потенційний тесть розлив коньяк, підняв рюмку. В кімнаті блимали новорічні вогні. – Щоб у прийдешньому році нас стало більше! Гоорькоо!
Ксюша і Сашко почали цілуватися, хоча потенційна теща, тітки та племінниці – скривилися. Мда, тещі він не до шмиги, не того кола людина. Але тесть-гендиректор на дорозі не валяється, тож Сашко цілувався ретельно. Дарма, що Ксюшині губи не вхопиш, один силікон.
– А передайте хліб?
Сашко обернувся. Зліва сиділа чорнява дівчина, з виду знайома, хоч імені Сашко не пригадував. Та родичів тут вагон, заплутатися легко, хоча йому всіх назвали. Дівча було нівроку – нефарбоване, свіже. Сашко усміхнувся, подав хлібницю.
Дівчина взяла скибку, теж посміхнулася.
Цікаво, чи мала повнолітня? Але гарна, вогники звабливі в очах.
– Давно хотіла тебе побачити, – заявило дівчисько. – Маю подарунок. Колективний.
– Це Ксюша щось придумала? Ви сестри? А де твоя тарілка? Принести?
– Саш, ти з ким говориш? – Ксюша піднімала бокал. – Репетиція тосту? Всі чекають, кажи!
Сашко вхопив рюмку, підскочив, озирнувся – але стілець поруч був пустий. Сашко здригнувся, але затараторив вітання, офісна виучка врятувала. Врешті, сів. Серце калатало.
– Говоритимеш сам з собою, мама тебе вижене! – прошипіла Ксюша.
– Ксюнь, а тут привиди є? – наважився Сашко.
– Які привиди?! Це новий будинок! Чи ти вже напився? Так, – Ксюша підвищила голос, – Сашку до нового року не наливати!
Сашко вислизнув з-зі столу, пішов блукати шикарною квартирою.
Дівчина знайшлася на терасі, завішаній гірляндами. Стояла, дивилася на місто з десятого поверху.
– То що за подарунок? – Сашко обережно взяв дівчину за плечі – цілком реальні, хоча й холодні. Сашко вирішив, що його розіграли. – Чого втекла? – він наблизив губи до її потилиці.
Вона обернулася, посміхнулася. Сашко помітив, що вона й досі тримає в руках хліб.
– Ти все забув, бачу.
Сашко вглядався в її обличчя при світлі гірлянд. Мороз хапав його немов би десятками рук, аж по спині Сашка пройшли сироти.
– Затис того вечора в кутку, зробив своє. Казав, що любиш. Я повірила. Звідки мені було знати, що то не любов?
Сашко каламутно почав пригадувати дівчисько, вечірку… Три, чотири роки тому?
– Батько мене вагітну вигнав на сніг. Але тепер я з друзями. І з подарунком.
Десятки морозних рук тримали Сашка за піджак, вгризалися у шкіру, на волоссі проступив лід. Хотів скрикнути, але повітря влилося в горлянку кригою. Він заборсався, льодяні руки вхопили його, гойданули за огорожу. Сашко полетів до далекої землі.
Дівчина випустила рук скибку хліба – і зникла.
Яка правильна жахалочка! І хай так буде із кожним, хто такеє робить, бо це справедливо (і знижує кількість гвалтівників)!
Нарешті горор. Ураааа! Ніяких хепі-ендів!
Дуже приємно, що вас втішило моє оповідання! Хоча я-то думаю, що геппі-енд тут цілком наявний 🙂
А може, дівчині-привидові з друзями треба було насамперед завітати до власного батечка? Бо те, що сталося у неї з Сашком – то їй самій треба було думати мізками і поменше читати лавсторіз. То в чому винен Сашко – що не справдив очікувань? А не треба було очікувати дурні. Та от коли батько, доросла відповідальна людина, виганяє з дому вагітну доньку – от за це такого татуся треба карати по-справжньому…
Успіху на конкурсі! )))
Дякую за відгук, пані Сокиро!
Але посперечаюся. Сашко дівчину зґвалтував, і ви би здивувалися, яка кількість дітей/людей з аб’юзивних родин поняття не має, що насильство – це не любов. Навіть коли вони виростають і нібито можуть самостійно отримувати інформацію. Це досить відома проблема, і у мене є такі друзі, приміром. Дорослі люди, які нині з трудом усвідомлюють, в якому пеклі жили все життя, але вважали це любов’ю близьких, коханням, дружбою тощо. Усім таким людям потрібні роки підтримки і психотерапії, щоб усвідомити ситуацію і почати звати насильство насильством. Ні, до лавсторіз це не має стосунку, хоча ця гидота теж додає проблем в суспільстві.
А до батечка, безумовно, команда завітала теж, тільки ж ліміт нас тут обмежує 🙂
Я взагалі підозрюю, що ця дружня тусовка тепер не зупиниться, а утворить таку собі… Агенцію Нез… Справедливість!))
Перепрошую, Ви цілком маєте рацію. Мені ситуація з Сашком спочатку не усвідомилася, як згвалтування – здалося, що це такі собі невдалі романтичні стосунки емоційно незрілих підлітків. Проте якщо зважити на те, який таточко… і справді, тоді виходить, що це дівчина з родини з аб’юзивними стосунками, і вона дійсно сприймає насильство як дещо прийнятне. Певно, я погано вирізняю такі речі, бо мені їх важко уявити. Але такі люди дійсно є…
І це добре, якщо примарна команда завітає до батечка, і не лише до батечка. Отаке всебічно підтримую! )))
Ще раз успіхів! )))
Дякую! Так, все так і є!
Треба буде під час редагування кудись всунути 3 слова про те, що далі команда рушила до таточка 🙂 І так вони весело провели свята)
Вітаю, Авторе!
У привидів теж є свої бажання, логічно.
А хліб – це як поминальний звичай?
Еееем. Несподівано. 🙁
Чесно кажучи не очікував побачити жахастик на конкурсі. Цікава оповідка з неочікуваною розв’язкою
Дякую за відгук, Пане Ледарю!
Так адміни ж ніби казали, що жахалочки доречні! Та й коли ж їм статися, тим жахам, як не в темний час року! А героїні – приємність і подарунок! 🙂