— Шеф, там цей-во…
— Що?
— Привезли піаніну, — вантажник махає рукою кудись собі за спину.
У Юрчика в кишені вібрує мобільний. Дзвонить якась Юля.
Він лається та відбиває дзвінок. Потім вказує вантажникам на куток кімнати біля ялинки.
— Туди заносьте.
Те, що мій найкращий учень працює на телебаченні — моя заслуга. Моя заслуга й моя провина.
— Грьобаний насос!
Майже одночасно з вигуком вантажника лунає жалісне «Бдзень!» і матюки сиплються, як град.
Визираю в коридор. Рояль цілий, а один із чоловіків сидить на підлозі, тримається за ногу й лає на чім світ стоїть своїх незграбних колег.
Юрчик також дивиться на вантажників. Одне око в нього ледь помітно сіпається. Якби я свого часу, ще в школі, не порадила йому подумати про роботу на телебаченні, він міг би бути письменником. Чи програмістом. Чи таксистом. Будь-ким і будь-де — йому було би краще ніж тут. У нього знову дзвонить телефон.
— Алло.
«Он уже пад’єзжаєт. У вас там всьо ґатова?», — чую я противний голос із трубки.
— Да. Всьо ґатова, Юля, — відповідає Юрчик.
Моє тіло перевертається в труні. У нього ж була така гарна українська. Він так гарно читав вірші. Оператор за камерою багатозначно киває на вантажників.
— Давайте швидше, — махає Юрчик. — Він зараз приїде.
— А можна буде подивитися? — питає один із вантажників. Здається, це той, що забив ногу.
— Разом із усіма подивишся.
Дрібний чоловічок із капризно підкопилиною губою та підозріло прищуреними очима приїжджає, коли вантажники саме закінчують встановлювати рояль. У кімнату набивається з десяток охоронців. Відтісняють робочих.
— Прівєт, рєбята.
Чоловік, що приїхав, носить бронежилет під сорочкою, і медичну маску на підборідді. Вітається зі знімальною групою за руку. Так, він, мабуть, хоче здаватися «сваім в доску». Вмикають обладнання й кімнату заливає світло софітів. Юрчик киває оператору.
— Ну што, паєхалі, — гнусаво каже дрібний чоловічок. І за хвилину продовжує українською:
— Дорогі українці! Скажу чесно — це був важкий рік, та я знаю як вас розважити.
Він відкриває рояль і спускає штани.
Є свої переваги, в тому, щоби бути привидом — я невидимо прослизаю крізь охоронців, збираю докупи всю свою волю й щосили захряцую кришку клавіатури роялю. Лунає крик болю, ні — це справжній вереск. Тепер я можу спати спокійно. Юрчика звільнять і він, мабуть, стане таксистом. Або програмістом. Або письменником. Нарешті здійсниться, нехай і із запізненням, його минулорічне різдвяне бажання — бути деінде.
Волаю несамовито, що той опосум))))))))))) хочу побачити це вживу! Боже, діду Морозе, Миколаю, а можна? Я ж була хорошою дівчинкою, як і ми всі тут – подаруй нам таке? 🙂
Несамовито волаю!!! Мої оплески! Успіху!
Дякую
Реву як Дніпро! Авторе, ви мені дуже підняли настрій. Дякую!
Загалом дуже смішне закінчення, але в цілому оповідання заставляє згадати невеселі процеси, що відбуваються в державі. Гарно написано!
Десь прочитав, що «дух Різдва — це знати, що десь там комусь іншому дуже погано, а ти сидиш у теплі та п’єш какао».
В цьому плані дух різдва відчують хіба ті, хто виїхав 🙁
Вітаю, Авторе!
Амбівалентні відчуття, що називається)))
Емм, дякую?
Задумувалося, що буде тільки позитив.
За Юрчика, який, мабуть тепер стане таксистом; за вчительку, яка тепер може спати спокійно; за країну,.. бо ж настав новий рік 🙂
Воно то так. АЕОА, як казав колись Майкл Щур)
Ну наче опускатися ото до їхнього рівня чи що… Відчуваю себе у білому пальті, халепа!
Добре, переконали, хай буде по-вашому! 🙂
Успіхів! (і піаніні теж)
А, ну так.
Але потім дивишся за вікно і хочеться самому тою кришкою бахнути.
Просто ви добра, а я вже злий 🙁
Та всі уже злі, бо набридла оця штанопіанінщина гірше гіркої редьки.
Просто щоб непомітно не навчитися всякої гидоти, от я про що.
Хі-хі, а кумедно!))) Так, це не добра казочка, а влучна сатира на відомі події та відомих людей. Успіхів на конкурсі.
Дякую.
Радий, що вам сподобалося.
Оповідання написано непогано. Але мені не зайшло, вибачте. Немає доброго елементу у творі. Привид, що робить капості, – ну це не те. Успіхів на конкурсі!
Ну, як нема?
Привид шкільної вчительки здійснив бажання свого колишнього учня.
Дякую! Ви мені очі відкрили! Я думав, що то все імітація, а виявляється президент, дійсно, віртуоз!