17 Грудня, 2021

Дівчина на дорозі

Повернутися до конкурсу: 365 новорічних слів

Дівчина стояла на узбіччі, дивилася у засніжений степ що у вечірніх сутінках зливався з небом.

Кирило їхав на джипі. Майнуло у голові, снігурка якась, то ж замерзне. Зупинив Кирило джипа. Вона повернулась до нього роздивлялася гарними очима кольору барвінку. Біла шкіра, рівненький носик, милі вуста, довге біле волосся заплетене у косу, лялька тай годі.

– Що ви тут робите? – запитав Кирило.

– Тут село було, – відповіла незнайомка.

– До революції було, тепер й цеглинки не залишилась. Ви тут сама?

– Сама, – відповіла вона, засумувала, – немає села, я повернусь додому.

– Ті хто вижив нове село заклали, не дуже далеко, але пішки не дійдете. Давайте я вас підвезу, – Подивився на її стрункі ніжки, вона взагалі наче у шкарпетках. Одягнена у комбінезон, що обтягує струнке тіло.

– Підвезіть мене, – погодилась дівчина, – мене Лілея звати.

– Як мою прапрабабцю, – усміхнувся хлопець, – А мене Кирило. Кирило Рубайніс, отаке смішне прізвище.

– Рубайніс? – перепитала Лілея, – то ти Рубайніс?

– Ми знайомі? Мені усе здається я вас десь бачив, Кирило почухав потилицю. Відчинив дверцята машини, – сідайте бо замерзнете. Лілеє.

– Називайте мене Лією, – усміхнулась дівчина.

Поки їхали до села, дівчина не зводила з хлопця очей, наче закохалася. Хлопцю стало лячно, може божевільна.

Зупинив Кирило машину на подвір’ї дідової садиби. Відчинив пасажирські дверцята, Лія подала тонку руку, наче царівна, Кирило допоміг їй вийти з машини:

– У вас тут родичі є? – запитав Кирило.

– Ти мій родич, – мовила панна.

– Як то? – здивувався хлопець.

На поріг вийшов дід Кирила, Дмитро Рубайніс, поглянув на сріблясту красуню, протер очі, радісно усміхнувся:

– Бабуся Лія прилетіла! Кирило що ж ти стоїш!? Веди прапрабабцю додому.

Лія пурхнула до стариганя, згорбленого у зморшках, з палицею, напівсліпого. Вона легка, юна, обняла його поцілувала у лоба.

– Давно тебе не було, я вже думав не зустрінемось.

– Я далеко літала. Який ти став.

– Старий?

– Статечний, – Лія погладила свого праправнука по щоці. – На тарілці покататся хочеш?

– Дуже хочу.

Кирило закляк куйовдячи своє біле волосся. Згадав, адже портрет білявої красуні у стародавніх шатах він минулого року у музей подарував.

Нащадок козака Кирила Рубайноса, того який хизувався шрамом на носі й красунею дружиною схожою на снігурку, задер голову й побачив новорічні вогники літаючої тарілки, яка висіла над старим будинком. От тобі й сімейні казочки.

Повернутися до конкурсу: 365 новорічних слів

Дівчина на дорозі: 19 коментарів

Залишити відповідь