Василь обводив поглядом ландшафт. Величезний обшир пустирища лякав безжиттєвістю. Колись, за його дитинства, тут був лісистий край, суціль із підхмарних смерек, ялин і сосон, та неохопних своїми стовбурами дубів. Дятли наробили безліч дупел, який обжили сови, шпаки, горихвістки, інше птаство. Могутні вікові дерева нуртували соками й живицею, що бурштиновими краплями застигала на корі, скрипіли розлогим віттям від доторку вітриськ, птахи сповняли свій дозір за гармонією, заливаючись кожен своєю неповторною піснею у відведену їм годину, білки гризли й збирали шишки та жолуді, лосі страхали молодих вовків своїми рогами, снували посапуючи їжаки, а мурашки зводили кургани для своїх цариць.
Але потім… все вигоріло до крихти, всіх винищили до лапи, землю розрили вирвами, занедбавши зрощуване століттями багатство водномить.
— Тату, а чого ми сюди приїхали?
— Збиралися викинути ялинку, може, в лісництво яке віддати… А після побаченого почуваюся, ніби викинули мене.
— Ти про що?
— Про ліс. Бачиш його? Отож. Нема. А бувши такий як таки – я в ньому грався – дідусь працював тут єгерем, дбав про тварин і птахів.
— А давай… а давай посадимо тут нашу ялинку!
— Та лопати немає і вона не прийметься – засохла.
— Але ж на ній є шишечки!
— І?
— Можна ж їх посадити? Розкришити насіння, можна?
— А знаєш – можна.
І хлопчик повідривав усі шишки з ялинки, що пробула в них вдома до самого лютого. Він бігав безсніжним пустирем, кришачи насіння до чорної землі, наспівуючи, щоби воно «швидко й рясно проростало, у землиці не чекало», доки здичавілий дух-вітер свистав йому в спину, дбайливо загортаючи кожну насінину…
В кінці грудня, прикрашаючи нову ялинку, він згадав про посіяне і, дістаючи зайнятого роботою батька, впросив проїхатися до того пустиря.
Останній поворот і мали б приїхати, але… Що це? Він наплутав дорогу? Навігатор показує вірно. Зупинив авто, вони вийшли й Василь протер очі: на тому самому місці тепер виднівся ялиновий ЛІС. Справжній. Овва! Здивовано поглянувши на сина, він дитинно посміхнувся – той усміхнувся у відповідь. І помчав гратися до ялинок.
— Ліс, ліс! Ялинки, ялинки! Мої, тобто наші, це ми його посадили, ми…
Авто край дороги, чоловік із дитям торкають ялинові голки, радо кричать і риплять снігом – таке споглядала сойка, схована у кронах гінкого, ще тонко-стрижневого лісу, що неозоро розкинувся видноколом. Вона прудко спурхнула – і з верхніх гілочок вітрець повіяв на життєрадісних людей пухнастим сніжком…
Про автора
Ліс: 19 коментарів
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Добро, турбота про рослинний світ, екологію, душевне відродження. Авторе, спасибі!
Дякую за відгук! 🙂
Вітаю, Авторе! 🙂 Перечитувала Вашу мініатюру декілька раз і навіть до гугла зверталася 😉 Незнаю, чи правильно зрозуміла. Батько з сином вивезли свою новорічну ялинку, яка прикрашала їх дім, щоб викинути?
Минув місяць від НР, а скільки вона всього простояла – хтозна) Тож Батько вирішив навідати старий ліс, який давно не бачив, знаючи, що поруч є лісництво, де працював його дід. Варіанти: полишити дерево лісовим мешканцям, що з’їдять хвою або на перероблення.
Слово “викинути” спершу не подобалося, та потім залишив, задля паралелі з почуттям героя. А взагалі ви вірно підмітили, бо писалося перед дедлайном, а для вичитки тексту треба вилежатись. У фінальній редакції: “Збиралися викинути ялинку – в лісництво віддати.”
Дякую за відповідь, Авторе! 🙂 Я не про те …до слів не чіпляюсь ;). Просто не пам’ятаю щоб хоч на одній святковій ялинці, яку ми ставили в ХАТІ, були шишечки ;). Бачила їх тільки на височенних деревах, які росли біля школи. Пішла питатися в гугла….він сказав, що ялина починає цвісти на 25-30 рік. Думаю, що і шишки з насінням, тоді ж формує (можу помилятися, тому, що це інформація тільки з одного джерела). Але якесь зерно правди мабуть в цьому є, бо не пам’ятаю шишок на маленьких ялинках. Якщо це дійсно так, то мабуть доречніше було б, якби хлопчик десь там на місці знайшов шишку, яка ймовірно могла залишитися від дерев, що раніше там росли.
О, слушне зауваження, треба буде розібратися 😉
Плюс за екологію!
Мінус за недостовірність. Так, у нас тут фантастика, але ну камон, вона теж має бути достовірною. Якщо ялинки так швидко виросли (а вони досить повільно ростуть), то що щось мало для цього статися. Приміром, в одному з сусідніх оповідань ялинки виростив дух репресованого діда. Нехай би це були лісовики, космічні технології тощо. Але не само собою)
Ще маю кілька зауважень по тексту. Реально можна було би отримати додатковий об’єм тексту для подій, скоротивши очевидно зайві описи.
Приміром “Василь обводив поглядом ландшафт”, – легко міняється на “Василь озирався” (мінус два слова)) “Величезний обшир пустирища лякав безжиттєвістю”, – “Безжиттєве пустирище лякало”.
“Колись, за його дитинства, тут був лісистий край, суціль із підхмарних смерек, ялин і сосон, та неохопних своїми стовбурами дубів” (20 слів), – “За його дитинства тут був лісистий край із підхмарних смерек, ялин, сосон, неохопних дубів” (14 слів). І так далі. Натомість ви би виграли місце для пояснення, чому ж ті ялинки так стартонули 🙂
Дякую за відгук! Зауваження приймаються)
Користуючись нагодою – фінальне голосування, зазначу, що текст не суто екологічний) Пожежа та “вирви” могли виникнути й після ворожих снарядів. Але то – на розсуд читача)
Дуже гарно
Дякую!
Гарно і актуально! Бо з лісами у нас біда. І якби вони справді так швидко росли.. А ще чудова асоціація: дійсно, навіть на зрубаному і мертвому дереві лишаються шишки, з яких може вирости новий ліс. І це стосується не лише дерев… Успіху на конкурсі!
Дякую за відгук!
Гарна казочка з екологічним змістом. Дякую )) І дуже цікаво (і повчально для мене, як автора), що в такий короткий текст автор зумів втулити так багато розлогих описів, причому без шкоди для змісту. Я щиро вражена та бажаю успіху на конкурсі!
Дякую за відгук!
Автор великий молодець! Наразі я захоплена вашим оповіданням! Читалося легко. Екологічна тематика – супер актуальна) От би всі ліси так швидко виростали)
Дякую за відгук!
Фантастика, цілий ліс за однесенький рік. Якби ж так виростав…
Дякую за відгук!