13 Грудня, 2021

По кому щедрик

Повернутися до конкурсу: 365 новорічних слів

Ластівочка Орися діловито наздоганяла муху це-це, коли відчула заклик. Ще крила боліли від двомісячного перельоту в країну вічної весни і вічного світла, воло не відчуло достатньо харчу. А у голівці залунало:

Щедрик, щедрик, щедрівочка…

Ластівка покліпала чорними оченятами: та ж не час ще для зворотної дороги! Заклик ставав настійливішим:

Прилетіла ластівочка…

«А хай вам грець!» вигукнула би пташка, якби уміла говорити. Орися лише щебетала, тому від душі вилаятися не вийшло.

Вона мала слухатися. Орися відповідала за час повернення, це уміння передавалося по її роду.

Орися стала закликати усіх-усіх: час повертатися, люди з нашої землі нас кличуть!

Інші ластівки шуміли, кричали, сердито джеркотіли: куди? куди? Та мусили вірити Орисі, бо споконвіку її мама та бабусі керували порою відльоту додому.

Пташки стали на крило. За два місяці голодні й не відпочилі ластівки втратили багатьох над морями. Поквиливши, рушали, несучи мовчазну тривогу до рідного краю.

На звичному місці їх не чекала Леля. Полетіли далі не знаючи, як їх зустрінуть місцеві люди. Адже називалися Божими Пташками за те, що приносили до рідної землі душі людських дітей, які мали народитися, на увесь рік наперед.

Люди і не думали їх зустрічати, як робили це завжди. Сиділи по хатах і топили піч. Рідний край зустрів  пташок хуртовиною. Лише дітвора ліпила сніговиків й здивовано вигукувала:

— Мамо, глянь! Прилетіла ластівочка!

— Не вигадуйте ото! — сердилися батьки. — Які ластівки у березні? Тим паче у такому сердитому. Мерщій до хати, від холоду вже памороки геть позабивало!

Ластівки не мали теплих хат. І комахи, їхня їжа, спали, заховані від холоду. Кригою скувало ластівчині лапки. Вони пищали до людей: врятуйте! Але ті давно утратили вміння їх чути, думали, що риплять двері.

А коли настало літепло, виглядали-виглядали Божих пташок – й жодної не побачили. Всі ж бо вимерзли того року.

— Не на добро це, — хитали головами старі люди. — Щось погане твориться.

І скільки не благали Лелю усе літо, а діти народжувалися кволі, слабкі й погано пам’ятали, якого вони роду.

Добре, що інші ластівки з часом поприлітали у ту землю. Та тільки не розуміли вони вже закликів місцевих людей. І на краще, бо не чули, як їм у січні співають про приліт.

Тільки Леля мучилась, доручаючи дитячі душі то лелекам, то капусті. Дивувалася: кому спало на гадку закликати Божих Пташок посеред зими?

Повернутися до конкурсу: 365 новорічних слів