Ластівочка Орися діловито наздоганяла муху це-це, коли відчула заклик. Ще крила боліли від двомісячного перельоту в країну вічної весни і вічного світла, воло не відчуло достатньо харчу. А у голівці залунало:
Щедрик, щедрик, щедрівочка…
Ластівка покліпала чорними оченятами: та ж не час ще для зворотної дороги! Заклик ставав настійливішим:
Прилетіла ластівочка…
«А хай вам грець!» вигукнула би пташка, якби уміла говорити. Орися лише щебетала, тому від душі вилаятися не вийшло.
Вона мала слухатися. Орися відповідала за час повернення, це уміння передавалося по її роду.
Орися стала закликати усіх-усіх: час повертатися, люди з нашої землі нас кличуть!
Інші ластівки шуміли, кричали, сердито джеркотіли: куди? куди? Та мусили вірити Орисі, бо споконвіку її мама та бабусі керували порою відльоту додому.
Пташки стали на крило. За два місяці голодні й не відпочилі ластівки втратили багатьох над морями. Поквиливши, рушали, несучи мовчазну тривогу до рідного краю.
На звичному місці їх не чекала Леля. Полетіли далі не знаючи, як їх зустрінуть місцеві люди. Адже називалися Божими Пташками за те, що приносили до рідної землі душі людських дітей, які мали народитися, на увесь рік наперед.
Люди і не думали їх зустрічати, як робили це завжди. Сиділи по хатах і топили піч. Рідний край зустрів пташок хуртовиною. Лише дітвора ліпила сніговиків й здивовано вигукувала:
— Мамо, глянь! Прилетіла ластівочка!
— Не вигадуйте ото! — сердилися батьки. — Які ластівки у березні? Тим паче у такому сердитому. Мерщій до хати, від холоду вже памороки геть позабивало!
Ластівки не мали теплих хат. І комахи, їхня їжа, спали, заховані від холоду. Кригою скувало ластівчині лапки. Вони пищали до людей: врятуйте! Але ті давно утратили вміння їх чути, думали, що риплять двері.
А коли настало літепло, виглядали-виглядали Божих пташок – й жодної не побачили. Всі ж бо вимерзли того року.
— Не на добро це, — хитали головами старі люди. — Щось погане твориться.
І скільки не благали Лелю усе літо, а діти народжувалися кволі, слабкі й погано пам’ятали, якого вони роду.
Добре, що інші ластівки з часом поприлітали у ту землю. Та тільки не розуміли вони вже закликів місцевих людей. І на краще, бо не чули, як їм у січні співають про приліт.
Тільки Леля мучилась, доручаючи дитячі душі то лелекам, то капусті. Дивувалася: кому спало на гадку закликати Божих Пташок посеред зими?
https://scontent.fdnk6-2.fna.fbcdn.net/v/t39.30808-6/271856165_308091287925303_1438845897257658559_n.jpg?_nc_cat=111&ccb=1-5&_nc_sid=730e14&_nc_ohc=S7fOxaI9OMwAX8tqJ5U&_nc_ht=scontent.fdnk6-2.fna&oh=00_AT8D7KkiE7XU8GFGXTi5CRTKj0EdYRSiaRgQP0L0IR4qfw&oe=61E6B9EE десь так 🙂
Ну все, можна писати начистоту. Я – авторка “Слухай!” (про волхва та Ярила) і мені сподобалось, як ви обіграли тему весни. Навіть трохи позаздрила, бо креативніше за мене 🙂
А наші оповідання і в першому, і в другому турі стоять поруч 🙂
Ага! Нарееешті цю завісу таємничості скинуто! Дякую за ваш комент, тішуся, що вас вразила оповідка! Але не варто заздарити – коли ви стільки років носитимете в собі оцей святковий парадокс і він вам так намуляє, як мені, то напишете у сто разів ліпше! Обожнюю Щедрик, але звичка співати його посеред зими вбиває у мені віру в логіку))) Мрію якось зібрати банду й зустріти Новий рік десь у кінці квітня, коли ластівка прилетіла, а овечки покотились 🙂
В дохристиянські часи, коли та сама Леля була, святкували Новий рік 1 березня. Потім 1 вересня. 1 січня стали святкувати лише за Петра Першого. Тут. В Європі раніше. Так що змішалися в купу коні, люди. Не могли за наявності Лелі щедрувати в січні
Так Леля нікуди не зникла. Просто люди про неї забули.
І почали щедрувати у січні, диваки.
І дійсно, кому в голову прийшло таке? Бідні ластівки. Оповідка гарна, тужлива
Якісь дивні люди, що забули – спочатку було Слово, – вигадали таке!
Дякую за відгук.
Ластівки житимуть, якщо люди навчаться думати над тим, що роблять…
Сумно, неймовірно сумно, шкода пташок.
Прошу, не сумуйте!
Жодна ластівочка не постраждала насправді!
Усі наші Божі Пташки прилетять навесні як годиться.
Просто, здається, нам час узгоджувати форму зі смислом, бо посеред зими щедрувати якось нелогічно 🙂
Я вбита… дуже сумна мініатюра, але надзвичайно прониклива. Сподіваюся, що Божі Пташки повернуть собі верховенство права приносити Душі у наш світ. Хай щастить.
Не засмучуйтеся!
Жодна ластівка у процесі написання не постраждала!
Але вони погодилися на використання їхнього імені, щоби привернути увагу до нелогічності певних дій людей.
Дякую за ваш відгук!
Дуже круто вийшло з темою щедрика і нового року зимою! Мені сподобалося.
Дякую! Приємно!!!
https://youtu.be/L8Ycv-tcm4o
Якщо раптом ви захочете заспівати Щедрика з англомовними друзями.
Але – навесні! 🙂
Дякую 🙂 Я знаю цей канал. Ейлін гарно співає.
Взагалі “Щедрик” – це бомба, як не крути.
Дуже хочеться таки його хором поспівати десь у квітні посеред простору й розмаю 🙂
Ось воно як…
Та якось так вийшло незрозуміло. Совають той календар, а традиції в нього вписуються якось не дуже.
Отблін, невдобно як… Так що, тепер щедрик взимку не співати? А як його здихатися, коли він в мене в голові вже засів до весни? Дякую, Авторе, нагадали.
Успіху!
Неймовірний славень цей щедрик, але ж не для кучугур. Треба ввести неформальний Новий рік, десь на Лелині дні, у квітні)
А нині можна тренуватися просто, тільки не хором 🙂 раптом ще якісь ластівки почують?….
Ну так раніше Новий рік не взимку святкували.
Так отож. Тоді все це мало сенс і доречність, а тепер більше схоже на декорації.