Величка перелізла через частокіл, і перевірила за пазухою свічку. Ту саму, якою сьогодні їй двійко вельможних гостей обпалили щоку. Знали ж, що дівчина до смерті боїться вогню.
А стара княгиня не зупинила, тільки сміялася і казала, що слід карати кожну рабиню, що роззявить писка на те, на що права не має. І тоді Величка зрозуміла, що княгиня знає про залицяння свого сина.
Вона надто довго терпіла і боялася. Жила так, ніби і справді була лишень помічницею ключниці в цьому маєтку. Пора було згадати хто вона така. І згадати що в деякі ночі можна пройти крізь свій найбільший страх і завітати до Володарки перехресть. Дівчина дійшла до розвилки дороги і тремтячими руками запалила свічку. Видиво палаючого міста вкотре зринуло перед очима…
— І чого ти хочеш, людське дитя? Так хочеш, аж сама завітала до мене? — суворо запитала сива розпатлана жінка.
У Велички пересохло в роті. Боліла обпалена щока.
— Я чула… ви можете подарувати долю ненародженій дитині.
Яга зміряла дівчину поглядом:
— Ти не тяжка. Та й сама дитина ще.
— Дитинство моє згоріло із моїм містом. А дитя я матиму. І я хочу щоб це був син. Який помститься за мене і займе трон свого прадіда.
Тепер буде так. Хай навіть вона прийде до князя тільки на зло його матері.
— То ти його кохаєш, — протягнула Яга, — кохаєш і ненавидиш себе за це.
Величка зірвалася:
— Він навіть зве мене отим іменем, яке вона вигадала! Він її син! І кинув першого списа у той день! І у нього двоє синів від угорської царівни! Вони спадкуватимуть княжу владу. Та ще його менший брат.
— Що ж, хай буде так, донько Іскоростенського князя і онуко Київського. Ти народиш сина, що помститься за тебе і посяде Київський стіл. Ані дядько, ані брати не стануть йому на заваді. А син твій прославиться у віках. Але це буде єдине твоє дитя і більше ти ніколи не матимеш. Ім’я ж твоє, яким ти так дорожиш, забудуть на тисячу років і зватимуть тебе Малушею, як назвала Ольга.
Богиня ночі, хранителька межі світів насмішкувато дивилася на поблідлу дівчину.
— Нехай. Я заплачу таку ціну.
— Тоді повертайся і ставай до бою. Адже тебе не порятує ні син, ні брат, ані коханець. Боронитися мусиш сама.
— Дякую, — поклонилася дівчина, але не зуміла змовчати — Ви сказали… Добриня живий?
Хоч там що, я чомусь назву оповідання сприймаю лише в сенсі печатної плати, тобто пластини з діелектрика, на поверхні або в об’ємі якої сформовано електропровідні ланцюги електронної схеми )))
Хоча день енергетика наче вже минув)))
Гарне оповідання.
Але скидається на початок роману. )))
Удачі на конкурсі!
І зовсім це не початок) Це приквел)
Дякую.
Сива давнина. Вподобайка
Ну не така вже й сива. Так, середнього віку))
Майже літописна! 🙂
Вітаю, Авторе!
“деякі ночі” – це які?
А хз))) там ще мала бути Світилка, котра веде героїню до Яги, але вона не влізла в текст. А щодо Світилки, то енциклопедія українознавства знає тільки що на Житомирщині кажуть, що в деякі ночі після того, як урожай зберуть, живий вогонь ходить по полях і це — Світилка.
Та я от до чого: а новорічність?)
А до хрещення новий рік святкували восени))
Та цей новий рік коли завгодно святкували! 🙂
Принаймні, в епоху формування ЛІТОчислення точно десь навесні.
Але формально воно звісно 🙂
Цікава суміш історичного припущення і фентезі. 🙂
Дякую за відгук)
Дякую за цю оповідку) Я так розумію, що в даному випадку Яга – колега богині Гекати з грецької міфології?
Так, це одне з трактувань цього образу у фольклористиці. І, як на мене, найбільш переконливе.
Дякую за пояснення)
Дуже атмосферно, образ Велички гарно виписаний. І Яга прекрасна 🙂 І навіть княгиня, хоч і проміж рядків, але проступає. Мені сподобалося, дякую 🙂 Втім, не можу не зауважити, що Добриня наприкінці для мене зайвий – він вводить ніби нову тему в оповідання, яка жодним чином не розкривається. Через це враження обірваності на пів слові.
Дякую за відгук)