Маленька мандаринка

Сьогодні маленька мандаринка сиділа в очікуванні дива у купці інших цитрусових фруктів на вітрині… Вона вже нічого не боялася, хоча й була з дитинства не такою, як усі. В передчутті нової зустрічі її охопили такі далекі близькі спогади…

Дерево, на якому жила фруктинка у далекій рідній Іспанії, цьогоріч виявилося надзвичайно багатим на урожай. Яскраві плоди дозрівали і чекали збору, та лиш маленька мандаринка ховалася під листочками мами від пекучого сонця. Вона гойдалася на міцній гілочці, ніжилась у хвилях теплого вітерця, смакувала насичені соки життя, сама мимоволі стаючи соковитою та насиченою мріями.

Непомітно надійшов час збору урожаю. Замовники вже з нетерпінням чекали наповнення складів новими партіями солодкого товару. Старанні робітники кожне дерево оббирали заразом, не залишаючи недозрілі плоди донабиратися сил на гілочках…

Маленька мандаринка хвилювалася, бо з дитинства була наслухана казок і пліток щебетливих птахів. Діти бояться темряви, а фруктинки – стати комусь кислими. Жахливо, якщо людина, яка очікує на солодку смакоту, наб’є собі оскому, якщо губи скривляться від кислості, не розтягнуться в усмішці насолоди. Тому й тривожилася довго маленька мандаринка, ховалася в купці сестер, схожих на неї, але стиглих і перестиглих. Вона дуже не хотіла потрапити до рук людини несолодкою. Та й затишно було маленькій мандаринці у сховку, як колись під маминим теплим листячком. А лед-лампи у височині нагадували насичене сонце рідної Іспанії.

Свята назрівали… Щораз більше захоплених приємними клопотами людей зупинялося коло вітрини з цитрусовими фруктами. Аромат мандаринок для багатьох дорослих – то приємні ностальгійні асоціації з дитинством, передчуття прекрасних змін. А ще – це ж вітаміни, такі взимку необхідні.

Цьогоріч магазин закупив багато різнокольорових фруктів… Тож черга маленької мандаринки потрапити на працьовиті електронні ваги настала тоді, коли вже шкірка її набула природного восково-оранжевого блиску, а солодкість, зрілість думок і розуміння свого призначення зробили її схожою на маленьке сонечко.

З садочка Аню завжди забирає татусь. Мама приходить з роботи пізніше. От і сьогодні Анічка вибігла в коридор, радісно, міцно обійняла рідненьку. Бо це була хай буденна, хай нетривала, але все ж розлука… Тоді дівчинка звично заглянула в мамину сумочку: «Який же гостинець чекає на мене сьогодні?»

«Сонечко, мамо, сонечко!», – у долоньках Анічки сяяла маленька мандаринка. І цілковита радість Аніна, і святковий цитрусовий аромат промінцями розлилися по кімнаті. А маленька мандаринка виявилася соковитою та солодкою, як здійснені мрії.