– То що, налаштував?
– Зараз… Не хилитай ліхтар! Бо переплутаю вектор напрямку, і буде нам!
– Не віриться, що спрацює!
– Подивимось. Мольфар обіцяв.
– Чуєш, чи ми не дурні? Нормальні люди вже святкують. З ялиночками. Бухають. Танцюють. А ми стирчимо вночі в лісі…
– Помовч. Двадцять метрів углиб… сто п’ятдесят вгору… Зараз виведу контур.
– Нас прикордонники не спіймають?
– Ні, вони теж святкують.
– От дивно! Війна вже казна-відколи. Чому той мольфар одразу не зробив таку штуку?
– Її довго вирощувати. Багато років. Має набрати енергію.
– Дивно! Звичайний кристал, навіть не дуже великий… Що він може зробити? Тут ядерною зброєю фіг упораєш! Ти справді віриш у цю маячню?
– Подивимось.
– А чому дід сам його не запускає?
– Бо мусить хтось інший. Не мольфар.
– А ти що – крайній?
– Хочеш зробити добре – зроби сам. І кристал діє не завжди. Зараз якраз годящий рік. Бо містить у собі три двійки і нуль. Лише в такий час можна відкрити портал.
– Але ж це кристал! А ти його налаштовуєш на ноуті й орієнтуєш по супутнику. Як це?
– Якось… Наче все. Нічого не пропустив? Ану, глянь на мапу!
– Курильські острови не забув захопити? Ні, світяться.
– Тепер чекаємо до дванадцятої та вмикаємо. Якщо спрацює, паскудам буде гарний новорічний подаруночок!
…
– Диви, кристал розсипався! І що? Коли воно спрацює?
– Мабуть, хвилин за п’ять. Трясця, як холодно…
– Еге ж. Вітер з того боку… Яка там, ти казав, буде температура?
– Десь мінус вісімдесят.
– Тобто, усе миттєво скрижаніє?
– Їх усіх перекине в інший вимір. А це потребує величезної енергії. Тому на місці переміщення буде холодно… Збери апаратуру, склади в машину.
– А що там, в тому іншому вимірі?
– Мольфар казав – Земля. Але не як наша. Без людей.
– От і добре. Хай там ковбасять одне одного. А замість них що буде тут, у нас?
– Шмат порожньої землі. Виміри поміняються місцями.
– То що, по шампусику? З мандаринками? Я взяв! До речі, оце глянув Інтернет… А їх справді немає! Нікого! Чи мережа лагає?
– Ні. Їх просто вже немає. Разом з… Інтернетом… бомбами… танками… і всім…
– Агов, ти чого? Тобі зле? Та ти крижаний! Ходімо до машини, зігрієшся!
– Не допоможе… це все… Хтось мусив… це взяти на себе… З Новим роком, братику… з Новим життям… ми тепер… вільні… тільки… не перепаскудьте тут усе…
– Стій!.. Припини!.. Не замерзай!.. Повернись!..
– …не перепаскудьте…
Якби біда була тільки в тих, що за порєбриком. Тут всередині треба половину переморозити.
Оповідка супер.
От тому й є ризик, що перепаскудять. Бо припинять боятися нападу ззовні і почнуть коїти казна-що всередині. І це інший бік проблеми, не менш серйозний… Дякую, і успіхів Вам!
Авторе, Ви круті! Дякую за Ваш твір. Хлопця шкода, проте магія такая – не віддаш, не отримаєш.
Удачі в конкурсі!
Не віддащ – не отримаєш, точно. Це сумно, але зазвичай так воно й буває… Дуже дякую за відгук, і удачі навзаєм!
Ааааааааааааааааааааа! Майже плачу! Здається, мій фаворит у цьому конкурсі знайшовся!
Щиро дякую!
Оповідання бомбезне. Несподівано, отак, але героя шкода.
Шкода, так. Але так воно часто буває… Дякую, дуже приємно, що оповідання сподобалося.
Ох, авторе! Що ж ви зі мною робите?
Кількома словами так мене розчулили. Дякую!
Бажаю перемоги!
Широ дякую і Вам! Успіху!
Сильне оповідання, дякую. Ви-таки відправили усіх москалів навіть не на Місяць, а кудись ще подалі )) Героя шкода, проте, мабуть, він-таки мав відповісти за те, що разом із вояками відправив усіх інших. Справедливо.
Всіх інших теж варто було відправити. Бо там невинуватих немає. Дякую за відгук!
І наші полонені, яких там утримують, теж винні? Бо ж вони, судячи з вашого оповідання, разом з москалями зникли. Або лишились замкнені у в’язницях на вірну смерть.
А ядерні бомби краще?
Певно, Ви неуважно читали. Про смерть взагалі не йдеться. Навіть для погані.
“…не перепаскудьте…”. Сто балів поставив би. А зможу тільки десять, якщо теж пройду до другого туру.
Щиро дякую за таку високу оцінку! Успіху Вам!
Так, а чому герой має змерзнути?
Розморозте його негайно!
Удачі на конкурсі!
Власне, при швидкій заморозці, кажуть, справді є шанс розморозити й реанімувати… Дякую, і Вам удачі!
Авторе, от нащо Ви так? Не можна так із адекватним героєм! Бо хто там лишився, іще не ясно! Кожен адекват у країні – на вагу золота просто! А то ж знов вступимо в те саме…
І головний меседж, як на мене: “тільки… не перепаскудьте тут усе…” Бо і другий, і третій, і надцятий шанс можна втулити туди само…
Успіху, Авторе!
Так і є. Позбутися загрози – це лише частина справи, не менш важливо ще й використати можливість, що з’явилася, для пристойного розвитку. Дякую!Вам теж успіхів!