17 Грудня, 2021

Якось, у сочельник…

Повернутися до конкурсу: 365 новорічних слів

Наїжачений чорний домашній кіт дивився  у скло, що відділяло кімнату від розпеченого жерла каміну. І бачив в ньому іншого кота, теж чорного, але з білою плямкою на підборідді.

– Геть! – заволав зайда, а, коли інший кіт не ворухнувся, натоптався та вистрелив собою уперед. Скляна ширма впала, глухо гупнув, господар злетів у повітря на півметра, відскочив та зашипів. Але зайді було не до нього – маленька темна постать шугнула вздовж стіни, намагаючись втекти. Кіт стрибнув, промахнувся, відштохнувся від стіни, намагаючись дістати жертву.

– Лови! – крикнув кіт. Його жертва, тваринка розміром з великого щура, хутко бігла на трьох ногах, притримуючи на спині великий мішок. Вона спритно вивернулась з-під самих пазурів мисливця, якого засліплювало мигтіння гірлянди на стіні. Не в змозі перебороти інерцію, кіт впав, рвучко скочив и знов стрибнув. Він добре розумів – якщо здобич дістанеться каміну, її вже не впіймати. Шугне собі  у кротовину Срединного світу, і до побачення. Кіт промахнувся, проте і жертва не змогла розвернутися, важкий мішок потягнув убік. Просто в лапи господаря оселі, що, відкинувши страх, приєднався. Здобич завищала, падаючи на спину – і кіт позадкував, побачивши пломеніючі очі між густими бровами та довгою бородою і ошкірені ікла-голки. Маленька істота підхопилась, потягла мішка – и попалась. Зайда однією лапою притиснув здобич, махнув пазуристою другою – і тварюшка розпалась купою ниток, лахміття та ґудзиків. Хозяїн відскочив та зашипів – а гість вже рився у мотлоху.

– Що то було? – прошепотів вражений домашній кіт – Щур?

– ВАргал. Близький родич злиднів. Мерзенна тварюка, фу, як від неї тхне.

– Він мертвий?

– Розпався. Тобі пощастило. Варгали переносять усілякі напасті  – від хвороб до невдач. Я винищив майже всю стаю, можеш не дякувати. 

Ось воно!  Крихітний блакитний кристал сяяв нічною зіркою. Кіт накрив здобич лапою, аби забрати – и зупинився. Він переміг, приз його, але взяти не можна. Хай йому грець, цьому варгалу – єдиний, хто ніс шматочок фортуни, спромігся сконати в чужій оселі! А значить, і фортуна залишиться тут. Досада! Аж раптом гістя осяяло.

 – Гей, коте, тримай подарунок. Це фортуна. Тобі.

– А що воно вміє?

– Побачиш. А мені вже час.

І побіг до каміну. На лівій передній подушечці лапи сяяла блакитна пляма. Адже, коли ділишся фортуною – вона завжди додається і тобі.

Повернутися до конкурсу: 365 новорічних слів