Я прокидаюся від її кроків.
— Вітаю дідусю, — говорить вона.
— Ти геть посиніла, — відповідаю я. — Холодно?
Вона знизує плечима:
— Зима.
— Мені спекотно, — кажу я. — Не підкидай більше у вогонь.
— В тебе лихоманка, — каже вона, але не підкидає, лише щільніше закутується у ведмежу шкуру.
— Мені вже недовго. Потім тобі не треба буде тут лишатися.
— Не говори так, — заперечує вона, та я не зважаю.
— Підеш на південь, знайдеш собі хорошого чоловіка…
— Я тобі принесла супу, дідусю, — перебиває вона і я замовкаю. — Поїж поки гарячий.
— Мені б чогось холодного.
Поки вона насипає в миску вариво, я пробую підвестися й усістися зручніше. Суглоби майже не гнуться. Беру її маленькі, як у немовляти, ручки, що звисають з-під шкури та міцно стискаю.
— Коли тебе через них покинули в лісі, я так само тебе годував. Ти отакенька тоді була.
Я відпускаю її руки та показую якою саме. На очі мені набігають сльози і я тихцем їх змахую. Вона обіймає мене й довго-довго не відпускає.
— Якби не ти, дідусю, я би пропала, — зрештою каже вона, а тоді підводиться й подає миску із супом. Там плаває перерубана кістка та корінці. Вона хороша дівчина, яка знає, що любить її дідусь. Стане комусь хорошою дружиною.
— Він був поганим, — говорить вона, поки я їм. — Влітку бачила, як укинув у річку щеня, що теж народилося шестилапим. А якось намагався вкрасти в мене гребінь.
Я киваю та висмоктую із кістки мозок. Посинілою від холоду рукою вона змахує краплі з моєї сивої бороди.
— Я сподівалася зловити зайця, та останніми днями всі мої пастки виявлялися пустими. А вчора побачила, як він обкрадав сильця.
— Ти все зробила як слід, — я не питаю; я знаю, бо ж сам її учив.
Тепер киває вона:
— Розвісила його нутрощі по всій ялинці — куди змогла дотягнутися. Ці дурні вважатимуть, що то духи лісу покарали малого.
Мені спадає одна думка. Кажу:
— Коли я піду…
Вона хоче перебити, та я не даю.
— Коли я піду, витягни мене надвір. А коли тіло скує мороз, постав мене десь на видноті.
— Ти станеш духом лісу, дідусю, духом морозу, — здогадується вона. — Вони будуть боятися тебе.
Киваю.
— А потім іди на південь.
Вона притискається до мене синьою щокою і я відчуваю, як по шиї котяться її гарячі сльози.
— Онучко, — гладжу її волосся. — Коляда, моя Калі.
Цікава історія, з посиланнями на міфи.
Радий, що вам сподобалося.
Симпатична історія. Прямо захотілося глибше зазирнути у цей світ. І написана гарно так, атмосферно)
Дякую.
Радий, що вам сподобалося.
Така насичена маленька історія, наче іскра. Дякую
Радий, що вам сподобалось.
Вітаю, Авторе!
Теж хочу все зрозуміти, проте щось логічний ланцюжок поки вислизає з моїх рук. Тому даруйте, що я гальмую, та правда теж хочеться усе зчитати.
Коляда – Калі – Снігуронька?.
Калі й кишки – зрозуміло.
А Коляда чому? Бо Дід-рік помирає? Але чому Калі? Бо Калі-юга?
“Тебе через них покинули в лісі” – через кого? Через руки?
Чому на південь?.
Вітаю.
>Коляда – Калі
Так, Калі, зменшувальна, пестлива форма від Коляда.
>Снігуронька
Хтось, хто не знайомий із нею персонально, можливо і так називав.
>А Коляда чому?
Дід так назвав. Потім її знали під різними іменами.
Калікамата, Коттравей, Кальмі, Келлі. Суомі називали її Кальма. У нас Коляда. Потім прийшла на південь і знайшла собі гарного чоловіка (Шиву). Він пестливо називав її дитячим ім’ям Калі. Так її і запам’ятали.
>”Тебе через них покинули в лісі” – через кого? Через руки?
Так. У неї «маленьки, як у немовляти ручки звісають з-під шкури». Народилася з такою вадою. Мабуть від неї відмовились, бо ж якби не дід — пропала би. Вже пізніше, її почали зображувати із цими руками як повноцінними. Ну, а спробували би якось ваду вбачити — що вона, що Шива нікому спуску не давали.
>Чому на південь?
Вона мерзне. Їх холодно, аж синіє. А на півдні тепло. Може чоловіка хорошого там знайде. І таки знайде 🙂
Календар – Калі. Ну ок)
Дякую за пояснення.
Подейкують, наші туди й пішли, де тепло, тільки ще й на схід)))
Успіхів!
Ну, дідусеві було головне, щоб онучка не мерзла. А те, що вона трохи на схід завернула — то вже таке.
Є у нас на півдні річка Календа, можливо, на її честь, не знаю. Але «календар» від іншого слова походить.
Дуже атмосферно вийшло. І натяки на міфи дуже органічно вплелися в текст. Дякую 🙂
Дякую.
Радий, що вам сподобалося.
Йой, і дружиною ж вона стала, як я пам’ятаю! Хороша така дружина. Головне що? – щоб обоє в подружжі були задоволені, а чоловіка ж усе влаштовує ))
Дуже гарне оповідання, дякую!
Всім дружинам дружина.
Радий, що ця відсилка зчиталася 🙂
Дякую за комент.
Дякую.
Сподівюсь, всі відсилки до всіх міфів зчитуються.
Це просто 10 з 10! Аж мурахи шкірою. Дякую за історію!
Дякую.
Сподівюсь, всі відсилки до всіх міфів зчитуються.