Папуракі вам у корму

Темний корабель, який команда лагідно називала «Почварою», сповільнив швидкість, коли підлетів до пункту призначення.

Далеко попереду тьмяніли пелюстки космічної матерії, подекуди освітлені хмарами світла, та світлячками супутників. За відомостями з космічної інформаційної мережі, то була система Ко, загадкова, казали небезпечна, хоча туристи туди літали. А Між системою й темним кораблем сяяла смарагдом невеличка зелена планета.

Пілот «Почвари», дівчина на ім’я Пері відімкнула автопілот, взялася до керування кораблем. Несподівано з правого боку промайнула тінь.

– Дракон! – крикнула пілот, – Дракон! Не вірю своїм очам! Який гарний!

Штурман Ох крехчучи саме сідав у своє крісло, знову звівся на ноги, нахилився вперед дивлячись у лобовий ілюмінатор.

Наввипередки з темним кораблем летів великий дракон.

– Папуракі тобі в корму, – лаявся боцман-штурман витріщивши темні очі, закричав, – стріляй, стріляй у нього! Зараз плюне плазмою, гаплик нам буде!

Чому буде гаплик й сам боцман не знав. Такий дракон рідкісний, зустріти чорного дракона не до добра, погана прикмета, – це штурман Ох постійно казав.

Дракон уповільнився, розправив перетинчасті крила. Розглядав темний корабель що повертав у його бік гармати.

– От дзек, – вилаявся дракон, – Гармати?! Їм що, робити нічого?

Лазерні гармати випустили яскраво жовті промені.

– Енергія! – зрадів дракон підставляючи лускате тіло під лазер. Витягнув весь енергетичний запас лазерних гармат, і полетів.

Пілот Пері осіла у кріслі видихнула:

– Навіщо ви наказали мені стріляти? Шкода було б. Дракони гарні.

– От тобі у голові усе переплуталося. Де те страшидло гарне? – відповів Ох, – Дракони це у-у-у. Голодний певне. Зжер, сволота, весь заряд.

– Що відбувається? – на місток забіг перший помічник капітана Танек, племінник капітана, намагався бідолаха догодити своєму дядькові, заповзято керував командою корабля.

– Та от дракона прогнали, – відповів штурман, – бо якби плюнув би у нас плазмою гаплик би нам був, папуракі йому у корму.

– У дракона немає корми, – заперечила пілот Пері.

Танек завжди червонів у присутності Пері. Рознервувався закричав на штурмана:

– Ви зовсім збожеволіли?! А от якби він відповів тією плазмою?!

– От, якби не ми його лазерною гарматою не налякали б, то плюнув би у нас плазмою, гаплик би нам був, – посміхнувся самовдоволено Ох ще й підморгнув Пері наче спільнику.

– Вважайте що вам пощастило, – сердився перший помічник капітана, – Піду до зброяра хай зарядить знову гармати. А ви не годуйте більше драконів нашою енергією! Бо навіть для посадки на об’єкт не вистачить, – й поспіхом вийшов, бо певне був впевнений що зброяр без його наказу нічого не робитиме.

Пері поправила хустку випускника школи пілотів на шиї, пробуркотіла:

– Ох як він мене лякає наш Всюдун, під його масним поглядом у мене руки й ноги холодіють, не витримаю й викину його у космос. Адже трапляються часом нещасні випадки з недосвідченими новачками.

– Та облиш, – доброзичливо мовив до неї старий штурман, – цей бовдур тобі у очі боїться дивитися, то ж вважай його шафою яка стоїть у незручному місці. Йому тітка Вал зараз по голові надає, за те що лізе у її справи

До великої зеленої планети наближався кругленький блакитний корабель який команда з любов’ю о називала «Мишею».

– Ось вона! – Вигукнула штурман – руденька Нічі.

Екіпаж блакитного корабля зібрався у рубці. Милувалися планетою.

На планеті росли дерева-гіганти, а над ними, наче антени, стирчали довгі тонкі пагони з жовтим листям.

– Яка вона гарна! – захоплювалася космобіолог Мілі, – Це листя дає вдосталь тепла і світла для усіх рослин, я чула про такі сонячні рослини у них відбувається реакція як на зірках, щось із воднем пов’язано, треба дослідити.

– Цілковита тиша, ніяких посилених телепатичних хвиль чи навіть радіохвиль, здається вона не населена, – оголосила штурман Нічі слухаючи простір навколо маленької планети.

– Як вона прилетіла у нашу систему? – розмірковувала космобіолог Мілі, сіла за пульт, вдивлялась у збільшене зображення, – рослини різноманітні, а листя яке! І зовсім маленьке й велике, як наш корабель. Хочеться швидше торкнутися тих незнайомих дерев. Уявляю які там квіти.

– Зараз посаджу наш корабель й можете усе перелапати, – буркотів чорнявий пілот Ясь. Він вимкнув молекулярний двигун й запустив магнітний.

– Сідаємо, – наказала капітан Пакі.

Маленький блакитний корабель тихенько з шипінням приземлився на велику галявину.

– Які великі ці дерева, – захоплювалася космобіолог, – ці товстелезні стовбури бережуть від вітрів тонкі сонячні дерева. Це певне цікава система, які ж  тут можуть бути дивовижні істоти!

– Так потрібно встановити посилене силове поле, – мовив старий механік Чак, – бо та вся живність у корабель наповзе. Папуракі їм у корму.

– Атмосфера придатна для дихання, – доповіла штурман, – мікрофлора у межах стандарту.

– Цікаво яка тут мікрофауна, – усміхнулась космобіолог.

– Виходимо без скафандрів, але з генераторами силового поля, – винесла вердикт капітан.

– І я так думаю, – погодилась космобіолог, старанно одягнула жилет з силовим полем й увімкнула його захисну систему, – Я готова досліджувати новий світ!

– Мені б твій ентузіазм, –  муркотіла штурман Нічі, – Генератори то генератори. Хоча я б воліла скафандри на перший вихід.

– Не бійся. Спочатку вийдуть мої роботи, – хмикнув механік Чак, – а там сама побачиш що тут безпечно.

– Це незнайомий світ, хіба ми знаємо які тут бактерії живуть? – заперечила Нічі.

– От це ми й будемо, попервах, досліджувати, – радісно повідомила космобіолог Мілі й похлопала подругу по плечу, й засміялася, – Не бійся наша медицина найкраща вилікують від усього.

– Ага, – буркотіла штурман Нічі, – якщо встигнемо живими дістатися цивілізації.

– От ти своєї фантастики передивилася, – мовив пілот Ясь, й захихотів. То у фільмах завжди вир подій й небезпечно й усі помирають.

– Завжди мусить хтось вижити, – заперечив Чак керуючи своїми слухняними роботами.

Навколо блискучого кораблика замиготіли швидкі різнокольорові роботи, облаштували безпечний майданчик біля рампи й модульний будиночок-лабораторію. Принесли зразки повітря, каміння й моху.

– Зараз перевіримо чи потрібні нам тут скафандри, й заспокоїмо нашого лякливого штурмана, – примовляла космобіолог закладаючи зразки у спеціальні прилади для дослідження мікрофлори.

Несподівано у кілометрах десяти від блакитного корабля щось вибухнуло. Мілі здригнулася відволіклась від свого комп’ютера, запитала:

– Що? Що то було?

– Корабель сідає! Вдарив плазмою у місце посадки! – вигукнув пілот Ясь, кинувся до пульта увімкнув прилади спостереження.

– Але навіщо? – обурилась космобіолог.

– Так чинять іноді, деякі космічні дурні, випалюють усе живе, де б не опинилися, папуракі їм у корму, – сердито мовив механік.

Капітан вирішила дізнатися хто влаштував пожежу, адже Зелена планета тепер знаходиться у її рідній планетарній системі, то ж вона, як капітан дослідницького корабля відповідає за безпеку новоприбулої планети.

Пілот вже зв’язався зі службою безпеки рідної планети, безпека понад усе. У випадку небезпеки сигнал надійде до космічного патруля.

На гравітаційній машині, дослідники підлетіли до місця посадки чужого корабля, вогонь ледь тлів, вологий мох погано горів, обпалене листя злітало з дерев, здійнявся вітер й направив вогонь назад до галявини.

– Наче хтось скерував ту пожежу, щоб згасити, – мовила космобіолог Мілі.

– Фантазуєш, – усміхнулась капітан Пакі.

– А от я можу у таке повірити, я чув що іноді трапляються розумні рослини, а може тут є якісь істоти, або живуть маги, – заперечив механік.

– Магії не існує, – заперечила капітан Пакі.

– От, – відмахнувся механік, – то що керуватися вашою наукою?

– Ти невіглас, і фантазер, як наша Нічі, – усміхнулася Мілі.

– Тихо, – шикнула капітан, – може вони вже увімкнули вловлювачі звуків.

– Ой там у траві щось маленьке є, – вигукнула Мілі.

– Ш-ш-ш, – зашипіли капітан і механік оголюючи білосніжні ікла, аж вуса їм настовбурчились.

Гравітав залишили на границі пожежі й тихенько на чотирьох лапах підійшли до вигорілої галявини посеред якої стояв темний космічний корабель.

– Варвари, – скривився механік Чак.

З чужого корабля вийшли люди у скафандрах різних конфігурацій,  й кольорів найбільший з них був у чорному військовому, ще один у скафандрі помаранчевому дослідницькому, інші у робочих сірих й червоних.

– Вони також дослідники, якесь обладнання готують до роботи, – уголос мислила космобіолог, – он і охорона космічного патруля з ними.

– Пірати, – пхикнув механік Чак, – тільки от чому вони тут? Маю надію наберуть води, й заберуться геть, не подобаються мені такі сусіди. Папураки їм у корму.

Мілі почула якесь шарудіння за спиною, озирнулась. чорний котик загрібав ґрунт, гасячи вогонь. Маленький котик, такі є на різних планетах. Відчув погляд, глянув на дослідників, мовляв чого дивитесь, зайнятий я.

– Котик! – вигукнула Мілі.

– Ш-ш, – зашипіла капітан Пакі

– Не будемо тут довго стовбичити, – мовив капітан темного корабля до штурмана Оха, – підготуйте обладнання й до роботи, беріть тільки верхівки. Особливо заберіть плоди, чи квіти, якщо вони там є.

– Добре Беку, – мовив штурман Ох, задерши голову розглядаючи сяючі верхівки сонячних дерев, – зробимо усе як найкраще, папураки їм у корму.

Механік Юка і зброяр Вал вже вивели з трюму великі гравітаційні платформи, навколо них бігав перший помічник капітана роздаючи безглузді команди. Від нього відмахувалися, наче від настирного папурака.

Зброяр Вал крикнула з платформи до штурмана:

– Оху ми готові до збору врожаю, твій лазерний різак я перевірила.

– Прямісінько як фермери, – усміхався штурман Ох.

На рампу вийшов комп’ютерник Кір, він був без скафандра, радісно повідомив:

– Панове, ті які на поверхні, скафандри можна зняти, тут безпечно. Й ми не одні на цій планеті. Тут є гості крім нас, якийсь корабель приземлився за шість кілометрів від нас, за тим лісом. Кір тицьнув у сусідній лісок де ще димився вологий мох.

Капітан блакитного корабля спостерігала за невідомими людьми. Механік Чак налаштував маленьких дронів. Космобіолог підсунулася до місцевого чорного кота, хотіла налагодити контакт, так кіт виглядав як домашня тварина, такі є майже на усіх планетах, то ж Мілі навіть не здивувалася побачивши його тут.

Кіт не захотів познайомитися, стрибнув у чагарі, у бік темного корабля.

– Ця істота з того корабля! – Вигукнув Чак, – зараз приведе сюди піратів!

– Що? Це перевертень? – вигукнула космобіолог.

Між обгорілих дерев до темного корабля йшла людина.

– Треба забиратися звідси, то розвідник, – мовила капітан Пакі, перелетимо на метрів сто у той бік, вказала рукою направо, чому туди й сама не знала, так їй підказала її інтуїція.

Комп’ютерник з темного корабля, стоячи на рампі, першим побачив незнайомця, який спокійно йшов до них, наче прогулювався парковою доріжкою у великому безпечному місті. Пері також вийшла на рампу, побачила чужинця, пробелькотіла:

– Який гарний.

Капітан Бек озирнувся, побачив незнайомця, запитав:

– А це ще що за хмир?

– Абориген, – жартував штурман Ох, придивився до незнайомця й посмутнів, – або дракон. Папуракі йому у корму.

– От у тебе у голові каша, – мовив капітан Почвари, казкова каша.

Зброяр Вал навела на незнайомця зброю, готова стріляти:

– Тільки скажи Беку, підсмажу його як біфштекс, або продірявлю.

Незнайомець підійшов до капітана темного корабля, Бек був високим й кремезним, ще не встиг зняти темного скафандра. Купив того скафандра за великі гроші у патрульного пенсіонера. То ж виглядав капітан грізно, не кожен до такого підійде.

Капітан Бек зверху вниз розглядав чужинця. Той на перший погляд здавався звичайним юнаком з довгим чорним волоссям, та якщо придивитися, цей юнак був зовсім незвичайним. А от що у ньому надзвичайного й зрозуміти важко, чи те що схожий на тих зарозумілих представників прадавніх рас, у яких ніхто у космосі вже й не вірить.

Штурман Ох стиха мовив до механіка:

– Поки не летимо, чекаємо, хай переговорять.

– Звичайно не летимо, а якщо він кинеться на капітана, – мовила зброяр Вал, – Одразу підсмажу, того чортяку. Аборигени бувають небезпечні.

– Я якщо він не один? – запитав механік Юка, – якщо там у чагарях ціла армія?

– Ото буде халепа, може Пері додумається активізувати гармати? Папуракі їм у корму. – шепотів штурман Ох.

За спиною капітана завмер його племінник, готовий чи то стати на захист свого дядька, чи дременути геть.

– Вітаю, – мовив капітан до незнайомця.

Незнайомець злегка схилив голову приклавши руку до серця, чим показав що він на цій планеті не абориген. Це було звичайне привітання у міжгалактичний спільноті.

Пері подумала, що то певне посланець з того, другого корабля, який зафіксували прилади комп’ютерника Кіра.

– Для чого ви прийшли сюди? – запитав капітан Бек у чужинця.

– Це ви прилетіли сюди, й маєте намір викрасти цінні для цього світу дерева, – відповів юнак, його сині очі на мить стали загрозливо жовтими.

– Ми заберемо п’ять шість, максимум десять тих гіляк, але лише подумайте який дорогоцінний це дар для різноманітних космічних баз й планет які втратили сонце. А тут дерева знову виростуть. Я хочу запропонувати вам поділитися з нами насінням сонячних дерев, заплатимо комп’ютерними технологіями й гравітаційним двигуном.

Штурман Ох почув пропозицію капітана вхопився за свій шолом:

– От що він меле, це ж дракон! Навіщо дракону комп’ютер, чи старий гравітав?

– Та який з цього доходяги дракон? – запитала зброяр Вал, дракони це гіганти. От тобі у голові усе переплуталося.

– Я пропоную вам скласти ваше спорядження назад у трюм вашого корабля й летіти звідси у свої розвинені світи, – з усмішкою мовив юнак.

– Бо що? – Зверхньо усміхнувся капітан, склав могутні руки на грудях, дивився на нахабу наче на папурака.

– Якщо ви не полетите, ваш корабель стане пилюкою, як і ваші скафандри, й ножі з гарматами, – відповів юнак, розвернувся й пішов назад до лісу.

– Стій! Ти що сказав! Та ви тільки гляньте воно ще й погрожує, – вигукнув капітан Бек, – Вал стрельни йому під ноги щоб затанцював. Шантажист бісів!

Втрата темного корабля

– Бобре брате, – мовила з платформи зброяр, – зараз шмальну. А де він?

Незнайомець наче йшов повільно, а зник несподівано наче у повітрі розтанув.

– То може наздоженемо? – запитала войовнича Вал.

– Займіться збором! – вигукнув капітан, й додав, – невідомо що там у тому лісі ховається, швидше заберемо ті кляті дерева швидше виберемося звідси. Ми контрабандисти а не фермери, папураки у корму тим дурним замовникам!

Платформа полетіла вгору до самих крон дерев гігантів звідки виростали сяючі гарячі дерева.

– А якщо він не просто так погрожував, – запитала Пері у капітана, – може у них є якась біологічна зброя.

– У нас потужне силове поле, зуби зламає їхня біологічна зброя, – відповів капітан, й тільки він це сказав як світло вгорі погасло, за тим зникло силове поле.

Комп’ютерник побіг до рубки перевірити що з системою. Капітан відчув що задихається у своєму скафандрі, зняв шолом. Подивився на хвіст Почвари. До борту прилипло щось зелене воно світилося, розросталося й навсібіч летіла пилюка.

– Папураки вам у корму, – прошепотів капітан, – Що за? От покидьок! Пері Кір вмикайте магнітний двигун! Відновіть захисне поле! Кір де вогнемет! Треба спалити цю гидоту!

Капітан Бек бігав навколо свого корабля, не помітив що сам почав світитися зеленим.

Спробував активізувати засіб зв’язку зі штурманом, нічого вже не працювало, відчував як йому стає легко й холодно.

Навколо була темрява, вогні які загорілися на Почварі погасли, у тиші почулося шарудіння наче жування. Капітан розгубився наче на мить став тим маленьким хлопчиком який боїться темноти.

На мить запалало світло угорі, почувся вибух, певне платформа полетіла до землі.

Двигун чхнув пару разів. Пілот Пері намагалася його активізувати. У зеленій масі капітан побачив синє сяйво молекулярного палива. Воно стекло на спалену скелю й згасало. Бек сів на обгорілі скелі обхопивши голову руками. Шепотів:

– Треба було дозволити Вап одразу розгепати голову тому патлатому гавнюку.

Зустріч старих друзів

Бак з пальним для лазерного різака вибухнув. Штурман Ох вхопився за край платформи, різак випав йому з рук. Кричав механік, лаялась зброяр. У темряві вони не міг зрозуміти де верх, де низ, платформа ще й крутитися почала, пірати прощалися із життям, хотіли помолитися світлим богам, та у голову лише лізло улюблене прокляття:

– Папураки вам у корму! – закричав Ох, – де мій скафандр?!

– Чорти б вас усіх забрали! – додала зброяр, – де Юка? Юка!

Дивно що платформа на мить зависла над поверхнею планети й тоді гепнулась на тонкі дерева й м’який мох.

Штурман Чак з блакитного корабля добре бачив у темряві. Він перший помітив що згори прямісінько на нього летить велика гравітаційна платформа з людьми. Ледве встиг відскочити. У ту мить мимо нього прошмигнув кіт перевертень. Платформа уповільнила падіння й гепнулась вже з невеликої висоти у мох.

– Папуракі тобі в корму, – почув Чак.

– Ох? – запитав механік з блакитного корабля.

– Хто це там нявкає моє ім’я? – хрипло запитав штурман з темного корабля, – то певне я помер.

– Здається ми живі, – Зброяр Вал стогнучи випала з платформи й обняла мох радісно шепотіла, – тверда поверхня, я жива.

– Оху це я, та ти ж сліпий як людина, – вигукнув Чак й підбіг на чотирьох до платформи, платформа дивовижно світилась зеленим.

– Чаку? Чаку старий ти котяро! – вигукнув Ох, – отакої! То ти мене у світі мертвих зустрічаєш?

– Та що тебе заціпило?! Живий ти, – відповів Чак. Допоміг Оху злізти з розбитого гравітаву.

– Що це за дурня така? – Зброяр Вал врешті розгледіла зелений фосфоризуючий наліт на борту гравітаційної машини, скочила на рівні.

– Схоже чи бактерії, чи комахи, треба взяти зразки, почули усі муркочучий голос.

– Мілі де тебе носить? – запитав Чак, – де наш гравітав? Може він також уже позеленів. А капітан де?

З характерним шиканням до Чака і Міллі підлетіла їх розвідувальна гравітаційна машина. Капітан сиділа за кермом, крикнула:

– Агов! Сідайте швидше, терміново покидаємо цю планету, бо ще нам те щось зелене корабель зжере. Їхньому кораблю гаплик, бігають там у темряві кричать.

Вал вхопилася за борт гравітаційної машини, загрозливо мовила:

– От вже ні, довезіть нас но нашого корабля, й допоможіть знайти нашого механіка.

– Що? – обурилась капітан блакитного корабля, – ви люди завжди наробите казна що, а потім погрожуєте, забери руки від моєї машини, навіщо ви ті дерева зрізали? От і маєте.

Вал направила у бік білої кицьки капітана свій автомат з голчастими кулями:

– Бо рознесу твою вухату голову на шматки й вусів не позбираєш, кицюню.

– Стій Вал, ми так не можемо, та що ми звірі якісь, – обурився штурман Ох.

– А як? То ти друзяку свого зустрів й тепер нам тут гинути як Юка загинув?! – розсердилась зброяр Вал.

Ох ошелешено поглянув на свою родичку, потім на Чака, почухав потилицю, запитав у механіка блакитного корабля:

– Може ви допоможете нам дістатися до нашого корабля?

– Ти певне нічого не зрозумів людино, – мовила капітан Пірі, – твій корабель також знищений цією зеленою цвіллю, чи що там.

– Бактерії певне, – виправила капітана космобіолог, триколірна киця у синьому комбінезоні дослідника з планетарної системи Ко. Вона вже розклала свою сумку й стоячи на колінах над своїм комп’ютером запихала зелене щось у блок мікроскопа.

– Ти збожеволіла! – Жахнувся Чак.

– А що, – здивувалась Мілі, – так я не можу дуже швидко сказати що то є, я ж не гадалка вам, я науковець.

– Та до чого тут гадалка, твій компютер підєднаний до бортового, зараз ця гидота усе зжере! – вигукнув Чак.

– Чаку, – усміхнулася Мілі, – якщо що вона щось зжере, то тільки буде мій кристалічний комп’ютер. Це ж не комп’ютерний вірус, це бактерія. Так бактерія, гарненька зелененька й дуже апатична, – агов зелене сонько, чому ти навіть не рухаєшся?

– Мені не цікаво що то за зелене гімно! Відвезіть нас до нашого корабля, бо шмальну цій білій тварюці прямо у голову.

– Я представник розвиненого виду Котів й видатної цивілізації Ко, – мовила Пакі, – увімкнула силове поле крикнула, – Чаку забирай Мілі й на борт! Досить цих балачок у нас екстрений зліт. Мілі ти передала це на корабель?

– Так, – Муркотіла трикольорова киця не відриваючи погляду бурштинових очей від екрана свого комп’ютера, – звичайно передала, Ясь відповів що готуються до злету.

– Чекай, а якщо корабель розвалиться у космосі! – заволав Чак.

Ох вхопив Чака за комір жилета, підняв й мовив:

– Вибач Чаку, та там моя племінниця, тож дуже прошу не змушуй нас зробити щось непоправне й перевіряти міф про ваші дев’ять життів.

Чак шипів у сильній руці Оха, подряпав його. Вал стрельнула у бік Мілі. Капітан дослідницького корабля крикнула:

– Все сідайте усі на платформу я тільки докину вас до вашого клятого корабля й усе, далі самі тут розбирайтеся.

Юка випав з гравітаційної платформи й здавалося вічність летів униз, у темряву, вдарився декілька разів об гілля дерев врешті впав на щось м’яке й втратив свідомість.

Капітан Почвари наказав рятувати усе що можливо врятувати. Пері витягла ящик з водою й контейнер з їжею, комп’ютерник свою техніку, яка теж почала світитися зеленим. Капітан виніс залишки зброї які також світилися зеленим. Й вигукнув у темряву:

– Агов ти паскудо патлатий все ми все зрозуміли! То що, може й ми тут позеленіємо? Ти чародію недороблений. Такий був твій план?!

– Капітане, – тихо мовила Пері, – не ображайте його, хтозна що він ще може з нами зробити.

– А що він може? Вбити, так ми тут й так помремо, навіть засіб зв’язку зіпсувався. Мій комп’ютер, сам збирав, складав, то ж навіть повторити не можна то витвір мистецтва, а його зжерли! Зжерли! – бідкався комп’ютерник Кір.

– Треба йти шукати наших, може вціліли, – рішуче мовив капітан Бек, – Пері й Танек залишаєтеся тут, охороняти наші запаси, я і Кір йдемо на пошуки нашої платформи. А де Танек? – Капітан озирнувся у пошуках племінника, та навколо було темно й лише світилися зелені бактерії які доїдали бідолашного Почвару. – Танеку! Де ти малий гівнюк!? – заволав капітан.

Здалеку усі побачили вогник прожектора.

– То наші! – заволала пілот, – Вони живі!

– Одну фару вибило чи що? – запитав Кір, він став поруч з сестрою з надією дивлячись на вогник що наближався.

До них підлетіла гравітаційна машина незнайомої конструкції, звідти вистрибнули Ох і Вал. Платформа розвернулася й відлетіла, Вал навіть не встигла вистрілити у слід. Із вдячністю.

Капітан обійняв Оха і Вал:

– Живі, живі, от ви гівнюки. Папураки вам у корму.

– Затримайте ту кляту машину! – волав комп’ютерник Кір.

– Чого ти кричиш Ти ж знаєш координати де стоїть їхній корабель. Вони й не чекатимуть, – мовив капітан, – якщо у них гравітатор літає то й корабель певне зроблений з металів, які ця пліснява не зжере.

– Бактерії, там мала кицька казала що то бактерії. Там такі вчені коти, – засміялася Вал, – дивина та й годі.

– Не має різниці як те паскудство назвати, ми не можемо ту гидоту нічим знищити, Вал маєш у автоматі вогнемет шмальни по залишкам мого комп’ютера, – мовив Кір, хоч помстимося за втрачений витвір мистецтва.

Вал спробувала увімкнути вогнемет, пальці відчули слизь, вона відкинула зеленого автомата. Витерла пальці об штани. Запитала у штурмана:

– Оху, той облізлий кіт твій друг? То може ти якось домовишся з ним щоб нас підвезли до найближчого космічного міста.

– Я б домовився сестро, якби ти своїм автоматом усім у очі не тикала, агресивна дурепа! – врешті розсердився Ох.

– Я нас врятувала! – обурилася Вал, – і то твоя вдячність! Твій той друзяка тебе б покинув, там у чагарях, подихати?

– А от звідки ти знаєш? – зашипів Ох, й заволав, – Ти ж навіть запитати нічого не дозволила, одразу тій капітанській кішці у очі дулом свого автомата тикати почала!

– Все заспокоїлися! – крикнув капітан, – Ох й Кір спробуйте створити якусь карту місцевості по пам’яті, щоб ми знайшли той котячий корабель. Ми хоч у той аппарат вліземо? Які ті коти за зростом?

– Коли стоять на задніх лапах мені по плече, – відповіла Вал.

– Великі, – буркнув капітан, – Вал у тебе ніякої зброї не зберіглося?

Вал глянула на зелений корабель, рішуче рушила усередину:

– Пошукаю, але певне ні, – почули вони з корабля, – тут усе зелене, папуракі їм у корму.

– Без зброї без техніки, проти великих котів, – мовив Ох, – Чаку, пробач.

Юка

Юка отямився коли відчув що йому на обличчя ллється вода. Розплющив очі, й відразу сів, налякався, почав відповзати. Біля нього сиділо щось дивне. Схоже на перекотиполе, таке собі сплетіння гілок, коріння й трави, з блискучими очима, воно тримало у над Юкою гілля сплетене наче руки, з тих дерев’яних рук текла прозора холодна вода.

– Ти ще що таке!? – Вигукнув механік Почвари. Озирнувся навсібіч, звівся на ноги. У яскравому світлі, що лилося згори, він побачив безліч різноманітних дерев, усіх зелених відтінків. А ще високу траву, водоспад, галявини з яскравими квітами, глянув вгору, там над сонячним листям виднілася стеля й товстезні гілки-скелі, – А де це я?

– Я садівник, – відповіло окасте щось, – один з них. Наймолодший у родині, – ти на поверхні мене.

– Як це, на поверхні тебе? – здивувався механік, – але тут гарно, треба показати капітанові, це ж чудасія якась, я всередині планети, я живий! – товстенький Юка підскочив на місці задерши кулак догори, – Я живий!

– Я тебе проведу на поверхню, до твого капітана, – мовив Садівник молодший, але ти не можеш привести сюди свого капітана.

– Це чому? – здивувався Юка, – Ти мене з’їси?

– Я дерево, дерева людей не їдять. – обурився Садівник.

– Є квіти які їдять й людей часом, – відповів Юка.

– У мене такі квіти не ростуть, – заперечив господар планети, – Йдемо. Хочу швидко позбавитися від паразитів, – й садівник захихотів. Аж численні гілки руки йому зашаруділи, – Йди за мною паразите. – Й покотився по траві.

– Це чому я паразит, А що з капітаном? А що то було з платформою? А чому темно стало ми ж навіть різака не увімкнули. То ти мене назвав паразитом? Ти мене вб’єш?

Садівник котився травою у бік товстого стовбура скелі, тільки трава шаруділа.

– Агов! Стій! Почекай! Я ж не встигаю! – волав механік почвари намагаючись встигнути за перекотиполем Садівником молодшим, – А от якщо я не піду за тобою?

– З’їм тебе, – гуділи дерева навколо механіка Юки. Аж той дрижи спіймав.

На абордаж

У маленькому вогнищі блакитним смердючим полум’ям горів пластик, той який не з’їли зелені бактерії.

На згаслому навіки моніторі комп’ютерник креслив ручкою карту місцевості, й позначив місцезнаходження котячого корабля. Штурман Ох який бачив місцевість згори означив напрямки.

Сонячні дерева знову почали світитися, спочатку тьмяно, потім яскравіше до повної потужності.

– Це ж той гад патлатий нам ще й світло вимкнув, – процідив комп’ютерник Кір.

– Але як? – здивувався Ох, – У нього що є вимикач сонячних дерев? Чудернацько якось.

Пері сиділа біля брата й дядька загорнувшись у ковдру, допомагала їх малювати карту, мовила:

– Капітана й Вал довго немає. Певне потрібно тепер їх шукати.

– Не треба нас шукати, – прийшов похмурий сумний капітан, – от де воно повіялося, зі страху вже певне забігло на інший бік планети, – Що я його мамці скажу?.

Вал підійшла до вогнища сіла набурмосена:

– Юка також не озивається, я пройшла весь наш маршрут, ніде немає.

– Вже світло тут, знайдуться, – запевнила капітана Пері.

– Що б я ще колись такою дурною роботою займався! Ні! Тепер якщо виживемо, тільки контрабанда, без усіляких отаких, – й тихіше вже запитав у Оха й Кіра, – І що ви знаєте де котячий корабель?

– Так відповів Ох, ось туди треба пройти шість кілометрів.

– Пері ти залишаєшся тут чекаєш Танека й Юка, – мовив капітан, а ми підемо позичити у котів корабель.

– Чого я тут маю залишатися, я також битися хочу! – Обурилась дівчина

– Бо я так вирішив, – розсердився капітан, – й щоб нікуди звідси. Зрозуміла? Бо залишу вдома й не будеш літати!

– Треба спочатку додому повернутися, щоб мене там залишити, – огризнулася Пері.

– Циц, – загрозливо шикнув на неї Бек.

Пілот знову сіла біля вогниша, набурмосилася.

Чотири пірати продиралися крізь зарості, у них навіть ножів не було, усе з’їли зелені бактерії. Вл і капітан Бек виламали деревини для бою з котами й були дуже рішучими.

Механік Чак уважно дослідив увесь машинний відсік зелених бактерій не було ніде.

– Що за дивина, – радів механік.

– То ми можемо летіти, чи ні? – Запитала капітан Пакі, розправляючи лапою свої напівпрозорі вуси.

– Хвилююся, а якщо у космосі наша Миша почне розсипатись, – буркотів пілот. Я взагалі тут злякався, коли світло згасло. Але подумав, що то, може ніч настала, ми ж нічого не знаємо про довжину доби т…

– Годі базікати, – перервала його капітан, – вмикай двигун. Усі на борту?

Нічі озирнулася:

– Усі на борту? – повторила.

– Де Мілі? – запитав Чак.

– Та як завжди у чагарях листочки збирає, – мовив чорний пілот Ясь.

– Чаку забери її! – заволала капітан.

– Капітане, – почули вони нявкіт Мілі.

Коти вийшли з корабля на рампу, на галявині стояли пірати з темного корабля велетенський капітан тримав за комір Мілі.

– Не встигли. Знову ці люди, – вимовила капітан так наче саме слово було лайкою.

– Перемовини! – Волав капітан Почвари.

– Нічі активізуй лазерні гармати, піду поговорю, будьте усі готові до бою, – мовила капітан Пакі й зійшла трапом на мох.

Мілі борсалась у руці велетня, вивернулася дряпнула Бека по обличчі, він відкинув її від себе й кинувся на білу кицьку, яка саме підійшла.

Вал розмахуючи дубцем побігла до блакитного корабля, проти неї стала злюча Мілі, зашипіла оголюючи гострі ікла. Ясь підскоком шипів й скакав до комп’ютерника Кіра, той відступав, бо якось загрозливо виглядав розлючений чорний кіт.

Ох подивися на те усе, відкинув свого дубця й сів у мох, дістав з кишені цигарку запалив, до нього підійшов механік Чак сів поруч.

Біла кицька вправно нападала на капітана. Той з подертим обличчям розмахував дубцем, вже майже наосліп.

– З динаміку усі почули голос штурмана Нічі:

– Поклали зброю й сіли, бо як я шмальну, мало вам не буде.

Капітан кинув дубця й підняв руки догори а за тим сів. Пакі шипіла на нього, а він запитав:

– То що, нам померти тут?

Капітан Пакі припинила шипіти й запитала уїдливо:

– Хіба не краще було просто поговорити?

Капітан похилив голову, бубонів вперто:

– То що покинете нас тут?

– Ми викликали патруль, вам допоможуть, – мстиво усміхнулася біла кицька, – на свій корабель я вас не пущу, я вам не довіряю, ви говорити не вмієте, мавпи. Й знову зашипіла вже обурено.

– А якщо те зелене паскудство зжере кораблі патруля? – Запита Ох. Папураки тобі у корму!

– Не зжере, то було суто для вашого корабля, – почули усі. Люди озирнулися, неподалік блакитного корабля стояв вже знайомий юнак з довгим чорним волоссям, – вони не лише говорити не вміють, а й слухати. От чому було мене не послухати й не відлетіти відразу? Тепер будете з патрулем розбиратися, чи він із вами.

– Казав я що зустріти чорного дракона, то не до добра, – бухтів Ох.

– Папуракі йому у корму, – процідив Чак.

– Та припини вже згадувати тих попураків, – вигукнув Капітан, вже отримали попураків, повну жменю у борт. Клятий вислів.

– Що ж таке ті ваші попураки, – запитав чорнявий юнак з усмішкою.

– А оте зелене паскудство, яким ви наш корабель нагодували, – відповів Ох.

Юнак засміявся й пішов собі. Залишив людей і котів на галявині, чекати на космічний патруль.

Мілі забрала свою дослідницьку торбу й знову пішла до дерев, тільки зашипіла на капітана Почвари, коли проходила мимо його.

Садівник підпихнув Юку, бо той втомився дертися скелями нагору. Здається навіть підкинув, бо механік загиблої Почвари вивалився на верхній ярус планети наче м’ячик, глянув вниз, між великими кремнієвими стовбурами, вкритими м’яким зеленим мохом росло безліч дерев.

– А тварини на твоїй планеті є?- запитав Юка у Садівника.

– Тільки один дракон десь вештається, й той час від часу залітає, – відповів Садівник, – забирай свого того, бродить тут, йдемо до твоїх.

На краю розщелини сидів переляканий Танек, почув кроки стрепенувся глянув на Юку, скочив на ноги волаючи:

– Я вже думав усе, заблукав я. Все, загинув. Це ж нескінченний ліс! А це що? Воно рухається?

– Що? – Обурився Садівник, я не що, я хто? Я Космічне дерево! Хоча й що… я ж дерево, – захихотів, зашарудів гіллям.

– Мамо воно говорить! – ще більше злякався Танек.

Пері сиділа біля смердючого вогнища, слухняно чекала поки прийде хоч хтось. Авжеж її налякала погроза капітана. Здавалося вона залишилась сама серед дерев. Підтягла до себе контейнер з їжею:

– Хоч поснідаю. Усі мене тут кинули, самісіньку.

Над її головою промайнула тінь, дівчина скочила на ноги заволала:

– Дракон! Дракон!

Дракон на могутніх крилах вилетів з атмосфери, смарагдової планети у космос.

– От правду кажуть зустріти чорного дракона це до нещастя, тепер доведеться сидіти тут певне поки я не посивію, – пробубоніла дівчина пілот з загиблої почвари. – Ну то й що, що мене вдома залишать, я хороший пілот, піду до другого дядька на корабель, або взагалі на торговівельний флот, аби тільки звідси вибратись.