Болото, навколо лише болото. Як набридла ця мокра грязюка! Минув майже місяць зими, а під ногами чвакає. Вчителька першого класу сільської школи добиралася до будинку, який вони з матір’ю винаймали, і з жалем поглядала на заляпані замшеві чоботи.
Коли їхній будиночок у місті згорів, довелося перебратися в село. За іронією долі, мати Олени винесла з вогню не гроші та документи, а стару валізку з такими ж давніми новорічними прикрасами. Тому тепер їм довелося починати все з абсолютного нуля.
Гарячий обід уже чекав на столі, мати задумливо мугикала якусь мелодію. Щось дуже знайоме, від чого в уяві виникали картини зі сніжними краєвидами.
– Ну як там діти, не вередують на уроках?
– Та по-різному буває. Снігу все чекають, але ж прогноз на два тижні — дощі й болото. Завтра будемо вирізати і клеїти на вікна сніжинки, хоч трішки зиму собі влаштуємо.
– Можна й не трішки, – загадково усміхнулася мама і дістала з шафи врятовану валізку з новорічними прикрасами. – Візьми! – відшукала на дні два пожовклих аркуші паперу. – Зробите собі сніжинки.
– Та в мене в школі гарного, білого паперу вистачає!
Вранці, вирушаючи на роботу, Олена помітила серед конспектів аркуші з валізки. Не залишила, щоби не образити матір.
Урок праці оживив клас. Діти вирізали сніжинки і довго милувалися своїм творінням перед тим, як приклеїти на вікно.
– Приберіть на партах, через п’ять хвилин репетиція новорічного ранку, – попередила вчителька, дістаючи роздруківки з піснями. Знову ці пожовклі аркуші. Але вкинути до смітника рука не піднялася. Олена взяла ножиці і почала вирізати сніжинки, кладучи готові на столі.
Увійшла вчителька музики, несучи баян. За нею крізь прочинені двері до класу влетів протяг. Підхопив Оленині сніжинки і швидко закружляв їх. А коли трохи сповільнився, всі помітили в цій круговерті білесенький справжній сніг!
Вихор безперешкодно опинився в коридорі, а потім і надворі, змівши шапки у кількох хлопчаків, що саме виходили на перерву. Дві вчительки та учні з подивом і захватом дивилися в оздоблені візерунками вікна, а бешкетний вихор устеляв подвір’я рівним шаром омріяного снігу. Із тієї хурделиці наче лунала знайома мелодія.
– Чуєш?- поцікавилася Олена в колеги.
– Так. Це ж “Пані Зима”! Давно ми її не співали… Здрастуйте, пані Зима! З чим завітали до нас? Звільніть сніжок з під замка, бо вже давно йому час, – почала наспівувати, підіграючи на баяні.
Гарне оповідання! Однак мало фантастичного елементу, як на мене. Успіхів на конкурсі!)
Дякую за відгук! ❤️ 🙂
На початку думала зробити, ту валізку з ніжками і щоб вона таємно переслідувала Олену, а потім підсковзнулась (валізка) на болоті, розкрилась і з неї полетів сніг. Жартую ;)). Незнаю не здалося мені, що тут мало фантастики, хоча збоку видніше 🙂 Успіху на конкурсі! 🙂
Дякую, дуже приємно! 🙂
Ось такі мають бути новорічні мініатюри. Добрі та по-новорічному теплі
Справжня казкова історія. Сподобалася.
Щиро дякую! 🙂
Відповідь для Птиці Сірін:
У Святого Миколая своя місія, а сніг – це парафія Пані Зими. 🙂
Єдиний конфлікт в оповіданні – це конфлікт умовного “болота” з умовним “снігом”.
Удачі на конкурсі!
Дякую за побажання, Птице! 🙂
Автор людина не конфліктна, особливо перед святами, тому й мініатюра “мирна” вийшла 😉 Я писала, переробляла і саме в такому варіанті, мені вдалось, що всього вистачає цьому твору 😉
Вам теж бажаю успіху на конкурсі! 🙂
Та я ж не срачик мала на увазі, а сюжетний конфлікт як рушій подій.
Проте я все люблю – і срачики, і рушії сюжетні. )))
Я зрозуміла, що йшлося саме про сюжетний конфлікт 😉
Ну з рушієм вже як вийшло… Та й на срачики нема часу 😉 Треба Святому Миколаю сніжинок навирізати, бо свято наближається 😉 🙂
Тю… той Миколай і сніжинок справжніх не здатен понаробити? от просто взяти води, та у хмаринці накалапуцати, щоби сніг вийшов?
Щиро дякую за коментар, пані Хельго! Вам теж бажаю успіху 🙂 Але чому ви думаєте, що той сніг скоро розтане? 😉
А бо такі зими останніми роками.
Чому люди люблять сніг? Він же холодний, бридкий, бр-р-р! Навіть не так, чому я люблю сніг?
Ех, шкода що я не чув цю пісню “Пані Зима”… А де її можна послухати, не підкажете? Бо всесильний інтернет у моїх руках безпорадний 🙂
Дякую, пане Мурмурандо! 🙂
З приводу того, чому інші люблять сніг, не знаю. Я – тому, що народилася взимку.
Щодо пісні, з радістю б Вам наспівала, але маю такі дані, що краще не треба :)))))))))))
Так як оповідання мініатюрне, то і пісня поки-що в тому ж форматі. Прочитати її можна лише в творі, але я думаю над продовженням 😉
Бо сніг краще за болото)
Не скажу, щоби сама любила сніг, але за Пані Зиму мені радісно. Нехай діти потішаться… воно однаково скоро розтане :)))
Успіху, Авторе!