У лісі, лісі темному

– І чому я ту кляту ялинку на базарі не купив? – скиглив кремезний, бородатий дядько Потап у помаранчевому пуховику, з сокирою у руці, – оце тепер мушу тут поночі тинятися, шукати, новорічне дерево.

У світлі ліхтарику, білий сніг, чорне гілля, білий сніг, чорне гілля. Вдень зимовий ліс гарний, сяючий, та зараз у темряві, зі слабенькими ліхтариком, моторошно. Рип, рип під черевиками.

Врешті Потап побачив ялинку. Гарненька, наче з картинки, засніжена, чепурна. Замилувався й засумував Потап. Шкода йому стало рубати таку красуню. То ж як він ото сокирою? Відчув себе вбивцею, маніяком ялинкорубом. Сів біля ялинки на повалене дерево, запалив цигарку. Провів сам з собою бесіду, вмовляв, то ж для сім’ї, для діток. Діти вдома чекають, вже певне з ялинковими прикрасами у руках, на порозі стоять. Одягнуть красуню у вогники та блискітки. Й буде вона стояти у вітальні гарна… й мертва. Зовсім зажурився бородань, згасив ліхтарика.

Побачив Потап вогонь у лісі. Невже якийсь, морозостійкий, вирішив новий рік у лісі зустріти? Потап шарфом носа закрив, бо морозом щипати почало. Цікавість пересилила пішов на вогник.

Спостерігав тихцем, що відбувалося на великій галявині. Й повірити у те що побачив не міг. Посеред галявини висіло наче у повітрі низенько над снігом щось схоже на підводний човен. Блискотіло у світлі різнокольорових вогників розвішених навколо галявини. Палало багаття на якомусь великому пласкому камені, навколо багаття низенько над снігом великі подушки, й між ними ящики з наїдками й напоями. На подушках сиділи юнаки й дівчата. Вдягнені у легкий одяг.

Одна дівчина зіскочила зі своєї подушки поклала на край галявини невеличкий блискучий диск, повернулася на подушки й почала щось розповідати незнайомою мовою. Іноземці якісь, подумав Потап. Туристи?

Зі срібного диску виросла напівпрозора ялинка у прикрасах з вогниками. Ще якийсь час Потап нерухомий примерзав до кучугури снігу. Молоді люди пили якісь напої, танцювали, співали пісень незнайомою мовою. Врешті бородань наважився й поповз туди де стояла чарівна ялиночка.

Чи ті іноземці не помітили, чи не хотіли помічати як землянин поцупив їм об’ємного проектора, а може то вони йому його подарували?

Потап загубив свою сокиру, біг додому тримаючи маленький диск у долонях. Тепер він нагадував новорічну ялинку на ніжках.

Пробіг мимо зеленої лісової красуні.

– Дякую вам зоряні гості, ще поживу, – подумала прекрасна ялинка, й знову задрімала серед снігу.