Новорічна дупа

В степу завжди дме вітер.

Під посвист зимового буревію на нічні гульки збиралися Вихори. Стародавні й молоді. Завій, Крижанець, Веремія, Крутик… Лихо чужому, котрий їм зустрінеться!

– Гайда дивитися шаманів! – запропонував Лютий, випурхуючи з-за спаленого танка з літерою «зет».

– Яких? – здивувався малий Крутик.

– Москальня пригнала бурятських шаманів, щоби викликати духів стародавніх воїнів. Аби ті допомогли їм виграти війну.

– Трясця! Ще нам бракувало примар!

– Отож! Хутчіш! Вітер каже – уже камлають.

Вихори понеслися щодуху. Між задубілими ворожими трупами, які ніхто не збирав, і потрощеними гарматами. Проминаючи чужинські шанці, засипали москалям очі брудним снігом та землею. Нажбурляли грудок землі в дула автоматів і кулеметів – хай їх розірве.

Та онде й темні купини юрт.

– Наче за орди! – похмуро засичав старигань Завій. – І шатро на старій могилі…

Довкруж юрти танцював шаман. А тоді з-під землі вигулькнули постаті в стародавніх військових шатах. І не примари, а цілком собі тілесні. Чаклун спинився й загелготів своєю мовою до головного – кремезного зизоокого вояка в кованому шоломі.

Крутик квапливо просвистів заклинання. Адже вітер знає й може перекласти всі мови, які є на світі. За мить почав розуміти відповідь ватага:

– …тобто, ти, шамане, – нащадок великого роду, котрий владарював на всій землі – нині служиш щурам із задрипаного Московського улусу? Тим, хто облизував порох з копит мого коня? Ви, народ звитяжних воїнів, перетворилися на посіпак болотяних жаб? І тепер ти просиш мене допомогти ЇМ? Навіщо? Щоб ВОНИ не програли війну? О, Великий Тенгрі! Добре, що я мертвий, бо зараз наново помер би від сорому! Яка ганьба!

– Дайчине…

– Цить! Єдине, чим можу допомогти – звільнити вас від московських жаб. Може, звитяга моїх воїнів допоможе вам, шакалам, згадати, хто ви такі! Що ви колись були вільним народом!

– Дайчине…

Але ватаг уже скинув догори меч і загорлав. Крутик розрізнив лише «московіти» й «усі голови сюди». Відроджені кочовики відгукнулися завзятим «Ур-р-р!!!», тобто «Бий!» – кличем, який Московія змавпувала в Орди. І рушили до розташування «чмобиків».

Крижанець засміявся, злетів потужним смерчем і видер із землі опори юрти. Шаман упав навколішки й затулив голову руками.

– Що, знову в дупі? – пирхнув Веремія. – З Новим роком, недоумки! А колись же ж були вільним народом!

Від будівлі, де оселилися окупанти, долинув моторошний вереск. Хтось стрибав просто з вікон. Спалахнуло полум’я.

Крутик зареготав і гайнув роздмухувати вогонь.

В степу завжди дме вітер. Згасити пожежу ой як непросто…