Наш паротяг вперед летить…

Наш паротяг вперед летить…

1

Голодні бунти по всій королівській столиці – ось перша причина, друга – епідемія, що влаштувала жнива серед міської бідноти. Якби це чума, повстання захлинулось би само собою. Та звичайна застуда забирала першими кволих. А інші… Почалось з бійок під богадільнями, у чергах за безкоштовним хлібом.

Артур Вальд, мільярдер, любив благодійність, він обожнював особисто роздавати хліб. При цьому почувався хлопчиськом, котрому пощастило погодувати з руки ведмедя і лишитись неушкодженим. Порівняння влучне, варто лиш глянути у  очі, що зиркали на нього з вимащеного вугіллям обличчя.

Вальд якраз віддав вологий від дощу паперовий пакуночок виснаженому волоцюзі і той сховав його у глибину свого дрантя, промовляючи: «Дякую, Артуре, ти завжди був добрим хлопцем», – коли над натовпом пролунав бас жандарма-розпорядника: «На сьогодні роздачу завершено! Приходьте взавтра! Хліб закінчився!»

Ті, хто кому пощастило отримати свою пайку, поспішили геть. Інші не зрушили. Коли новина добігла задніх рядів, натовп загудів в унісон сотнями чоловічих, жіночих і дитячих голосів. Ґрати воріт, крізь які працівники богадільні віддали пожертви останнім нервовим рукам, заскрипіли під натиском. Волоцюга потиснувся в бік, та людська хвиля гримнула ним об ворота. Той вчепився пальцями в ковані прути, намагаючись не звалитись.

«Цей погляд…Я його знаю», – подумав Артур.

– Томас?

– Артур… Допоможи…

Вальд вказав старшому жандармові на нещасного, що вже впав на бруківку.

І тоді жандармейстер припустився фатальної помилки: він махнув білою пальчаткою у напрямку натовпу. Ворота відчинились усередину, шеренга жандармів ступила назустріч із занесеними для удару кийками. Зазвичай покірна біднота раптом почала відбиватись із несамовитою жорстокістю: проти дерев’яних кийків і шестиствольних револьверів – каміння, вивернуте із тротуару, уламки парканів, і, що особливо викликало лютий жах, робітничий інструмент: кувалди, слюсарні молотки, терпуги…

Слуги підхопили непритомного Томаса і понесли до Вальдового парового екіпажу.

– До маєтку? – спитав водій.

– Ні. На завод, – відповів Артур, – На всіх парах. Схоже, почалось.

2

Погроми магазинів і складів, підпали маєтків набрали розмах невпинної всепоглинаючої стихії. На вулицях міста запанували банди анархістів, що змагались із загонами жандармів за право мародерити у багатих районах.

На військовому заводі Вальда кваліфіковані робітники, механіки та інженери отримували в оплату достатньо харчів, щоб триматись за роботу. Їхнім сім’ям надали прихисток у бараках на території. Завод став фортецею, працівники готові були боронити його  ціною власних життів. Кулемети по кутам периметру і загорожі з колючого дроту допомогли стримувати нечасті атаки банд.  Саме завдяки своїй далекоглядності та щедрості Вальд зміг втілити свій план порятунку.

Новенький, сяючий від труби до заклепки бронепоїзд «Артур»  встиг викотитись з ремонтних цехів за дві години до того, як лавина бунтівників звалила ковані ворота.

Неминучий гаплик для свого заводу-фортеці  фабрикант, мільярдер, меценат Артур Вальд не те, щоб очікував, а все ж-таки передбачав, тому він загодя нап’яв командорський кашкет, і особисто керував всіма етапами підготовки, а його сім’я відразу переселилась на бронепоїзд, щойно до нього приєднали спеціальні вагони класу «люкс».

Як наслідок – на випускних путях стояв на розігрітих парах монструозний панцирник, обладнаний згідно останніх досягнень сучасної науки і техніки. По центру – захищений литою бронею паротяг, по краях – двоосні платформи зі шпалами для ремонту і захисту колій, крупнокаліберні гармати для прикриття голови і хвоста бронепотяга.

Десяток кочегарів підтримували робочий тиск в його котлі протягом двох тижнів, доки панцирник доукомплектовували бортовими і баштовими кулеметними гніздами, нашивали  додаткові листи броні на вагони для пасажирів.

Штаб, прикріплений відразу за паротягом, був дивом інженерної думки. Він міг витримати пряме влучання артилерії,  мав власну машину, котра забезпечувала тиском дві поворотні кулеметні башти, також маховик, що накопичував достатньо кінетичної енергії, аби штабний вагон, відчеплений від локомотива, міг рухатись цілих п’ять кілометрів з холодним котлом, при цьому відстрілюючись і маневруючи.  Усі, хто був задіяний у цій революційній розробці і зборці за дивним збігом опинились під час пожежі зачиненими у одному з вугільних складів. Вони загинули у перші ж хвилини прориву бунтівників, а деякі дурноголові пліткарі з профспілок зауважують, що навіть раніше: до того, як впали ворота і «Артур», очищаючи кулеметами колію, набрав хід, рушив на Велику Трансконтинетальну  магістраль.

3

На першому засіданні штабу командор  Вальд представив худорлявого високого вусаня з продовгуватим обличчям і пронизливим поглядом, одягненого у короткуватий, явно з чужого плеча  інженерський сюртук.

– Знайомтесь, Томас Данінґ, друг з часів моєї студентської молодості. Свого часу, найобдарованіший студент на факультеті парової механіки. Ми навіть були з ним поплічниками у студентському клубі анархістів. Боролись за рівні права для всіх. Так-так, не смійтесь, панове. Томаса за це виганяли з університету, не зважаючи на хист до навчання. Тепер він один з нас.

Штабні інженери привітали Томаса стриманими аплодисментами. Той вклонився і зайняв місце праворуч від командора Вальда.

– Тепер про головне.

Всі затихли. Він кинув на стіл вранішню газету. Перша сторінка рясніла заголовками із знаками оклику.

– Віднині, панове, цей бронепоїзд – наш дім, наша фортеця. Сьогодні оголошено про розпуск уряду. Бунтівники вбили монарха. Його родину, а також весь кабінет міністрів вкинулили до вішальної машини. Брудні, неосвічені, вимащені вугільним пилом люмпени скоро засідатимуть у всіх палатах парламенту.  Стара імперія припинила своє існування. Тепер цей найбільший у світі панцирник – наша держава. А я офіційно оголошую себе її керівником, командором, – він плеснув у долоні кілька разів.

Присутні дружньо, навипередки підхопили аплодисментами, що перейшли у овації.

-У нас є план і стратегія виживання на найближчі п’ять років. Ми здатні себе захистити і прогодувати. Ми будемо керувати і підтримувати порядок, доки бунт не згасне. Пропоную вам вибрати Комітет. Туди мають увійти не менше десятка найавторитетніших, найдостойніших, всіма шанованих колег. Я призначаю своїх племінників Доґа і Рета на посади головного жандарма і керівника таємної поліції. Вони, а також інженери, яких ви виберете з-поміж себе, допомагатимуть мені управляти. Сподіваюсь ви мене підтримаєте.

Командор Вальд сів у своє крісло на чолі столу і цілу годину мовчки спостерігав з хмари дорогого сигарного диму, ніби Бог з небес за своїм обраним народом. Він оцінював: хто є загальновизнаним авторитетом, хто є лідером, хто намагається лишатись поза центром уваги. Артур робив записи: планував, яке місце кожен з них міг би зайняти у створюваній ним державній машині. Список з десяти членів Комітету поклали перед ним. Він перечитав вголос, схваливши кожного вибраного, підкресливши їхні особисті риси та освіченість.

Потім командор відпустив усіх влаштовуватись до пасажирських вагонів класу «люкс», де для них і їхніх сімей є все необхідне і найвищого ґатунку. Попросив лише затриматись головного жандарма та начальника таємної поліції. Для приватної розмови.

Вночі, близько четвертої години, люди у темних плащах і з масками на обличчях увійшли у десяток купе. Після цього деякі  пасажири вистрибнули, або ж  їх викинули з вікон на повному ходу.

На світанку командор Вальд знову зібрав засідання штабу.

– Як бачите, за нашим столом з’явились вільні стільці. Ці місця тепер займете ви.  Вчора ви були  простими інженерами  і механіками. Тепер весь тягар відповідальності за справну роботу механізмів і парових машин покладається на вас, шановні колеги. Томасе, віднині ви – старший інженер. Можете розраховувати  на мої захист і підтримку, як командора і керівника. Тепер потрібно провести мобілізацію серед нашого населення. Кожен мусить приносити користь. Найближчим часом на нас чекають збройні сутички з бандами, що окупували залізничні склади.

Наступних кілька тижнів  на повному ходу з панцерника втікали пасажири з «економ-класу», де серед робітників заводу почали військову мобілізацію. Це припинилось, коли вікна вагонів заклепали сталевими листами, а жандармів зобов’язали стріляти у порушників порядку без попередження.

4

Більше не було жвавих обговорень і невимушеного спілкування у штабі. Командор розподіляв завдання, інші мовчки занотовували. Томас лишився для приватної розмови.

– Артуре, ви припускаєтеся помилки. Ми не можемо так чинити з людьми!

– Томасе, ми друзі. З дитинства. Попереджую вас, більше ніколи не кажіть мені, що я можу, а що – ні. Особливо, в присутності інших. Тут все моє. Моє тут також перше і останнє слово у будь-якій суперечці.

– Артуре, Ви їх ізолювали! Ви зачинили їх у вагонах!

– Відділив. Нічого бідноті робити серед нас. Скажу більше: я планую розділити їх на три проміжних класи і відокремити частину «люкса». Я все продумав, зараз покажу дещо.

Вальд розгорнув на столі схему бронепотяга.

– Ось, погляньте: третій клас заселятимуть робітники – одноразове харчування. У другому – управителі і жандарми – дворазове харчування, підвищений комфорт. Перший, найвищий клас «економу» – для військових.

– Це неможливо!

– Найцікавіше: частину «люксу», один вагон, я планую відокремити для касти священників, або жерців.

– Який у цьому сенс?

– Томасе, у мене геніальна ідея. Ми будемо мчати Трансконтинентальною магістраллю, ніщо не зупинить наш натиск. У нас буде своя релігія і свій народ.

– Як? Ви ж освічена людина. Ви атеїст, врешті-решт! І на кого будуть молитись, дозвольте поцікавитись?

– А ви здогадайтеся. На нас, молитимуться, на інженерів!

– Ви хворий, Артуре. Ви говорите, як маніяк. Це неможливо.

– Можливо все, і навіть в межах одного покоління. В історії людства вже були такі випадки, коли Боги піднімались над натовпом. То як, Томасе, ви зі мною? Якщо ні, я сам відчиню вікно і ви вийдете. Тратити вугілля на незаплановану зупинку, вибачте, не дозволю.

– Ви врятували мене там, на площі. Я лишаюсь, Артуре. Заради вас і заради них.

5

Тундра в обидва напрямки, сліпуча від снігу і порожня, скільки сягає око. Невеличкий паровий двигун потихеньку дожирає запаси вугілля. Він забезпечує мізерну швидкість, близьку до пішої прогулянки. У штабному вагоні прохолодно. багато тепла втікає через броньовані стіни «інженерного чуда».

Десять днів тому робітники і солдати із кам’яними обличчями зігнали сюди тих жандармів і священників, котрим вдалось вціліти. Панцерник зник вдалині, а штаб з купкою «Богів-інженерів», десятком побитих, покалічених жандармів і двома «жрецями» потихеньку котився – чмихав, долаючи білу холодну пустку кілометр за кілометром.

За штабним столом панувала мовчанка. Інженери, випускники найкращих університетів імперії ховали очі один від одного, жандарми і жреці сиділи, понуривши голови. Тишу порушувало завивання порожніх уже кілька днів шлунків. Тих пайків, що лишили для них бунтівники, ледве вистачало, аби лишатись при свідомості.

Артур Вальд з незмінною останніми днями, через апоплексичний удар, кривою посмішкою, перетасував колоду гральних карт.

Кожен по черзі витягнув по одній. Спочатку – інженери, потім – інші.

– Беріть карту, Томасе.

– Ні. По старшинству. Спочатку ви. Я вважаю, що вам, Артуре, теж треба тягнути жереб. Тим більше, ви нав’язали цю «гру у фанти».

– Ви забуваєтесь, хто є хто. Хочете, щоб вам нагадали? – Артур кивнув дебелим племінникам Доґу і Рету.

Ті відвели очі.

– Він правий, – озвався один з інженерів.

– Так,- підтримав інший, – Ми всі тут тепер на рівних правах. Тягніть, Артуре.

– Тягни карту, інакше хтось витягне для тебе, – просичав Томас.

Посмішка Вальда стала, хоч це здавалось неможливим, ще кривішою. Він відкинувся у кріслі і захихотів сміхом ідіота. Його ніхто не підтримав. Всі просто мовчки вичікували, коли ж він замовкне і потягне свій жереб.

Артур відкашлявся, потягнувся рукою до нагрудної кишені. Жестом фокусника дістав згорнутий кілька разів аркуш сірого паперу.

– Що ж, Томасе, сьогодні ти отримав свій «фант» без черги. І сам у цьому винен, – Вальд розгорнув аркуш і кинув на стіл, – Читайте, панове!

– …Капітал уникає шуму і сварок, відрізняється боязким характером. Це правда, та це ще не вся правда. Капітал боїться відсутності прибутків, або надто маленьких прибутків, як природа боїться порожнечі. Але тільки-но присутній достатній прибуток, капітал сміливішає. Забезпечте 10 відсотків, і капітал згоден на всі засоби, при 20 процентах він жвавішає, при 50 відсотках здатен звернути собі шию, при 100 відсотках він нехтує всіма людськими законами, при 300 відсотках нема такого злочину, на який він не ризикнув би, нехай і під загрозою шибениці…

– Що це?

– Що за…

Артур Вальд підняв руку над зібранням.

– Панове, це називається «листівка». Такі ми з моїм колишнім другом Томасом Данінґом розповсюджували  у студентські роки, діючи у клубі анархістів. Цей аркуш мені лишили солдати, перш ніж покинути нас тут. Томас розповсюджував листівки серед пасажирів «економ-класу». Він винуватець нашого нинішнього становища. Цей дурень підняв бунт проти нас. Хапайте його.

За кілька хвилин Томас вихаркував кров зі зв’язаними за спиною руками. Доґ і Рет озброєні різницьким ножем та молотом виштовхували його на вихід.

– Прощавайте, Томасе, нічого особистого, – глузливо промовив йому вслід Артур Вальд, – Просто ми мусимо когось з’їсти, щоб вижити. Я б нізащо не дозволив би цьому статися з вами, друже, та, на жаль, ви самі зробили вибір…

– Чекайте, чекайте… секунду… записник, – прохрипів Томас, – Артуре, там справа мого життя. Візьміть. Прошу.

Приреченого вивели. Вальд гортав у руках списаний формулами та схемами записник.

– Цікаво… Перенести камеру згоряння у робочий циліндр… Як паливо використовувати у двигуні очищену нафту. І це при тому, що мені належать усі вугільні підприємства, всі які є вздовж Трансконтинентальної магістралі. Що на це скажете, колеги?

– Фантазії, – відповів інженер.

– Дурня! – промовив жандарм.

– Єресь! – підхопив священник.

– Цілком із вами згоден, – сказав Артур Вальд і жбурнув записник у топку.