За вікном – мороз. Зима. Але снігу немає – звідки на Марсі сніг на далекій від полюсів широті?
Вона відривається від перегляду новин у Марсонеті і дописів в місцевій соціальній мережі. Зітхнувши, констатує:
– Завтра – наш земний Новий рік. А у нас навіть ялинки нема…
– Люба моя, – каже він, не відволікаючись від аналізу метеорологічних даних на екрані великого комп’ютера, – на Центральній базі ялинку напевно спорудять, і ми туди днями обов’язково злітаємо. А тут, на станції… Навіть не уявляю, з чого її можна було б зробити.
У нас справді «не хороми»: житловий відсік, складський модуль із їжею та іншими припасами, наукова лабораторія, кухня, душ та туалет – стандарт для марсіанського дослідницького пункту. Ще вид з ілюмінаторів на гору Олімп красивий…
– Наступний рік – рік Тигра, – вона розглядає у дзеркалі своє відображення, – а в мене в гардеробі навіть немає нічого смугастого… В чому я буду зустрічати свято?
– Якось ми не подумали про це, коли два роки тому відлітали із Землі, – відповідає він з легкою іронією. – Нічого, потерпи. Наш контракт закінчується за три місяці. Повернемося додому, купимо тобі щось смугасте.
…Вночі тихесенько пробираюсь у душ, знаходжу на полиці тюбик, який вона використовує, коли миє волосся на голові. Відкриваю ковпачок і на підлозі в кухні акуратно виводжу задуманий мною візерунок. Тепер потрібно тільки уявити, що я – циліндр, що котиться…
…Ранок починається передбачувано.
– Боже мій, ти тільки глянь, що це бусурман витворив на кухні! – обурюється вона. – Ще й сам вимазався! Я ж тепер його не відмию ніяк – моя чорна фарба для волосся фарбує намертво!
– Зате тепер він не просто рудий, а рудий у чорну смужку! – регоче він. – Отже, маємо свого домашнього тигра! Можна навіть загадувати бажання до Нового року!
Ось за це я й люблю мого Господаря – за розуміння тонкощів моєї душі. Хоча годує мене всілякими смаколиками, звичайно ж, Господиня.
Тому, коли мене вже вимито, висушено, нагодовано, а вони сідають на диван, щоб подивитися святковий концерт, який транслює Земля для космічних поселень, я укладаюсь між ними, згортаюся, клубочком і починаю мурчати.
Бути першим котом на Марсі – «мурсіянцем» – добре і почесно, але й про звичайні котячі обов’язки забувати не варто.
О, а тут про котиків, це гарно!
Кіт з’явився так непомітно), як і має з’являтися). І навіщо та ялинка, коли є кіт? Щось одне)))
Цікаво, чи є на Марсі миші?)
А от око зашпорталося за
“коли миє волосся на голові”
Уточнення змушує думати про інші місця для волосся) воно, звісно, кіт міркує, у нього усюди волосся, однак… Як каже закон Мерфі для тексту: все, що можна зрозуміти не так, буде сприйнято не так)
Успіхів!
“У нас справді «не хороми»: житловий відсік, складський модуль із їжею
та іншими припасами, наукова лабораторія, кухня, душ та туалет – стандарт для марсіанського дослідницького пункту”
Здається, це звичайна квартира. 😉 Тільки модуль із їжею ми звем чомусь холодильником.
Чудово!
Удачі на конкурсі!
ЗІ. Ура! Знайшовся Йолупу… чи як його… ну, коротше, знайшовсь! Дуже гарна озвучка!
Можна просто Йолоп 😉
Ні, ти що, воно таке душевне!
Оце правильно! Котячі обов’язки забувати не можна, навіть на Марсі!
Успіхів!
О так, оповідка про котика! Більше котів, м’яких та пухнастих!
Удачі на конкурсі!
Я не одразу зрозуміла, хто це “я”, коли там є він і вона. 🙂 Чудове м’якесеньке теплесеньке оповіданнячко! Мур!
Дякую і успіхів!
Чудово!
Куди ж без котів? Нікуди. Навіть у космосі. А раптом космічні миші трапляться, а ми без кота. Халепа буде. 😉
Марс – мурсіянська планета. Чому б ні?
Добре і кумедне оповідання) Успіхів на конкурсі!
Дякую за відгук!
Удачі на конкурсі!