− Ворожий об’єкт знайдено. Агент дев’яносто дев’ять тисяч дев’ятсот дев’яносто восьмий зараз поряд. – він дочекався, поки чужинці заснуть і увімкнув передавач.
Майже цілий рік на чужій незрозумілій планеті. Він робив усе, що міг, аби не виказати себе. Він прикидався й обманював. Пройшов через випробування неймовірної важкості. Навіть змінив своє бездоганне цифрове ім’я.
Це був довгий і тяжкий шлях. І все заради одного єдиного дня, коли нарешті ці чужинці, ці недорозвинуті шанувальники дурнуватих традицій, дістануть ворожий об’єкт зі свого таємничого сховку.
Агент дивися прямо на нього. Найнебезпечніша у світі зброя, що може знищити цілу галактику сріблясто виблискувала у світлі кольорових ліхтариків. Зовсім поряд і водночас так далеко. Всього один стрибок і він зможе дістатися до неї.
Але не все так просто. Треба діяти максимально тихо, аби не викликати підозри у чужинців. У нього є лише один шанс і, якщо його помітять, ворожий об’єкт може назавжди зникнути з поля зору.
− Агент дев’яносто дев’ять тисяч дев’ятсот дев’яносто восьмий готовий до виконання місії.
Він набрав повітря у груди й приготувався. Кожен м’яз на його тілі напружився. Серце шалено закалатало.
Або пан, або пропав, подумав агент і приготувався до стрибка.
Але зупинився – неподалік у ліжку заворушився чужинець. Здається він щось запідозрив. Це була величезна помилка, мабуть, агент розмовляв надто голосно.
− Любчику, що ти там робиш? – чужинець увімкнув ліхтарик на телефоні та направив його світло на агента. – Іди-но сюди.
Він знав, що наказам чужинця опиратися марно. Агент міг швидко прилаштовуватись, саме тому його й обрали для цієї нелегкої місії.
− Любчику, ти чуєш?
− Няв… – невинно промовив дев’яносто дев’ять тисяч дев’ятсот дев’яносто восьмий і потюпав м’якими лапками злегка похитуючи пухнастим хвостом.
− Моя ж ти киця, – чужинець обійняв агента і погладив його гладеньке біле хутро.
Він востаннє кинув погляд на ворожий об’єкт, який чужинці називали різдвяною іграшкою і, прикривши очі, замурчав, вдаючи, що йому подобається такий прояв уваги. Доведеться залишитись Любчиком ще один день.
Чого тільки не зробиш заради місії.
Яка гарна киця! Нічого, така киця точно свою місію виконає. Дякую за посмішку)
Вітаю, авторе!
А я все думаю, де ж історія про… і про… А ось вона!
Тіко не дуже зрозуміло, чому та срібляста штука аж настільки зброя.
Успіхів та наснаги!
З.І. Забув – атмосфера свята прекрасно передана без усіх сніжинкомандаринкових Санта-Миколаїв 🙂
Дякую)
Хто його зна, чим ті ялинкові іграшки небезпечні, може схожі на якусь інопланетну зброю)) не дарма ж наші пухнасті інопланетяни за ними полюють))
Може кіт є дальтоніком? А насправді, то не срібляста іграшка, а червона зловісна зірка смерті, що хижо виблискує на вершечку ялинки? Тоді, дай Боже, агентові впоратися зі своєю місією!