Дідовий кожух був брунатний, ніби ведмеже хутро й давно припадав пилом у глибі шафи. Та сьогодні Юрась дістав його і напнув: відразу відчув себе певним і дорослішим. У кишені знайшов три льодяники «Бажанка» та скуштував один. Вдома нікого: мама в лікарні – скоро випишуть, свято на носі, а ялинки нема. Сусідка навідує, приносить продукти й обіди, та й він уже п’ятикласник – яєшню з вівсянкою таки зготує. Але деревце – то його справа, більше нікому. Мама всміхнеться, як побачить те по поверненні та і йому буде радісніше, бо як це – без ялинки?
Із села дорога неблизька, замело снігом. Гадав іти пішки – довго, але під вечір вернеться. А потім побачив забавки дітей у вікно та придумав: санчата! Витягнув з комори, простелив кожух, одяг ранець із дбайливо збираною протягом року скарбничкою й рукавиці, взяв сані за мотузку – коли вчув вівчарку. Погладивши слухняного Джерю за вухом, подумав: «А раптом?» Спину й груди пса охопив пояс, за нього вчепилися похідні карабіни. Зачинивши ворота, вивів пса за повідець, поставив сани на сніг, усівся зверху, взявшись за мотузки. «Вперед!» – скомандував він і пес зробив ривок та… побіг! Спершу повільно, а потім звик і тримав темп. Іноді завертав убік, але рух поводями та знайома команда спрямовували того на потрібний шлях. Поїздка минала напрочуд весело та швидко.
Забачивши продавчиню, віддав їй свою важку свинку та, жуючи цукерку, попрохав: «Дайте, будь ласка, ялинку». Жінка струснула дарунком: приємний подзвін монет, але явно замало. З’ясувавши, що той сам і на санах, вона обрала ялинку під його зріст і вручила шмат брезенту, щоб замотати та тягнути по снігу – бо в руках незручно і колотиме. Подякувавши, вони з Джериком рушили додому, постійно озираючись, як там деревце.
Увечері пес гуляв подвір’ям, хлопчик смакував льодяник, а ялинка стояла у відрі з піском: ледве надлубав його з-під снігу. «От би мама була тут», – помріяв уголос. Та за хвилю у двері постукали й увійшла… мама з пакетом мандаринок. Кинувся її обіймати, а вона дивувалася звідкіля ця красуня, злякалася чи не захворів, бо від морозцю та набирання піску мав червонясті щоки. Але сміх сина та блиск його очей розвіяли сумніви.
— Раз мене раніше виписали, а ти приніс ялинку – чого чекати? Прикрашаймо! Неси коробки, Юрчику! – сказала мама й глибоко вдихнула видужалими легенями цілющу древню прохолоду хвойного паху.
Про автора
Мандрівка: 17 коментарів
Залишити відповідь
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Гарно, та не по тематиці.
Дякую за відгук!
Можете, будь ласка, аргументувати чим текст не відповідає тематиці?
Свої логічні міркування-пояснення я висловив у коментарях під оповіданням.
Все класно, але фантастика в чому? Справа в тому, що це і моє слабке місце: реалістичну прозу пишу непогано, а от щось неймовірне… Слабенько, судячи з моїх програшів тут 🙂 Тож у мене зараз відчуття “а що так можна було?” І тому дещо… Абідна за себе )
Тематика є тематика. Яке б не було класне оповідання, але потрібно її дотримуватися. Я думаю, при оцінюванні тут це розуміють
Гадаю, ви розумієте, що оповідання, котре не відповідає новорічності чи фантастичності – до етапу групового оцінювання модератори просто не допустили б?)
Дякую за відгук!
Раз ви запитуєте – вправі пояснити: одне з прочитань тексту – це те, що три загадкові цукерки (з красномовною назвою), випадково віднайдені в кишені древнього дідового кожуха, дійсно сповнюють три бажання героя. Для цього він їх споживає і неодмінно промовляє бажане вголос – і все спрацьовує. Для когось – просто три побутові збіги, а комусь – три бажання, що збулися =)
Я свідомо не вводив до тексту важку артилерію – чарівника, ельфа чи діда мороза, щоб не бити читача в лоб)
“блиск його очей розвіяли сумніви”
Блиск очей мене навпаки б стривожив, бо при підвищеній температурі очі теж блищать.
Щодо чарівного кожуху – цікава ідея. Але навіть із виділенням ключових фраз мені не вдалося з першого разу допетрати. Як в коментарі вчитався тільки й перечитав.
Дякую!
Щодо “блиску очей” – можу погодитися з вами, що це, буває, сприймають за симптом. Водночас коли в тебе вдома з’являється сама Ялинка, а потім і довгождана Мама – хіба їм не блищати на радощах?) Для усунення непорозумінь “блиск” можна легко замінити на “радість” – для сюжету то не критично)
Шановний авторе!
У вас гарна святкова історія, от просто класична.
Але в ній – жодного натяку на фантастику. Бо льодяники “Бажанка” – це не фант. елемент, на жаль.
Удачі на конкурсі!
Дякую за відгук!
Щодо відсутності фантастичного: погоджусь, якщо ви щодня спостерігаєте дітей, яких вівчарка слухняно возить на санях по снігу до крамниці за шоколадками) Всі три фрази героєм мовляться не просто так) Що одному збіг – іншому казка, диво, магія. Вся справа в оптиці читача 😉
P.s. – і звідки вам знати, що дідусь малого – не мольфар? Отож =)
Читачу не треба додумувати за автора, що дідусь – мольфар.
Щодо вівчарки – у мене лайка була колись, вона теж залюбки возила
санчата. У сусідів була дворняга, і вона теж возила санчата. Будь-якого
собаку можна навчити возити санчата. 😉
Згоден, не треба нічого додумувати) Для читача є натяки – хлібні крихти, ще й жирним підкреслені) Реалістична проза – не сперечаюся) Казкова оповідка – не сперечаюся) (Раз адміністрація прийняла текст на конкурс = формально все згідно з вимогами). Я свідомо зобразив то штрихами та двоїсто: ваше тлумачення не хибне, просто не єдиноможливе.
Казка – теж піджанр фантастики. 😉
Чи не вперше згодна з Вашим зауваженням )) Решта схожі більше на доскіпування ))
Вибачте, пані Олено, ваш коментар знаходиться осторонь від гілки, де я залишала коментарі, але він надійшов мені на пошту як відповідь. Тобто ви звертаєтеся саме до мене? То уточніть, будь ласка, про яке зауваження йдеться, бо мені цікаво. І ще цікавіше – що вам здалося “доскіпуванням”?
Зауваження, що твір не містить фантастичний елемент. А доскіпування… Ну дехто це вважає уважністю 🙂
Дякую!
* і очі горять вогнем *