30 Липня, 2022

Майор Бандеренко: десант в часі

Повернутися до конкурсу: ПРАДАВНЯ ВІЙНА, ДЕ МИ ПЕРЕМОЖЕМО

– Це якась тотальна с**ка! – видихнув кремезний чолов’яга у формі ЗСУ, визираючи на орди безликих фігур з літерами Z на касках, що сунули на бліндаж. – Як там ООН?

– Занепокоєння зростає!

– Дев’ять… два… три… З кожною хвилею все більшає кількість! – бурмотів майор, приставивши бінокля з приладом підрахунку ворогів до очей. – Цікаво, це замісник Путлєра реально провів мобілізацію, чи вони навчилися себе клонувати?

– Дзвонила тітка Фьокла, – захеканий сержант брязнув кришкою коробки кулемета, – казала, що в них вже половина чоловіків втекла до Сибіру, ховатися від мобілізації.

– А нічо, шо там в них Китай на кордоні вже танками пердить? – розреготався третій в бліндажі, немолодий, з обличчям, вкритим кіптявою.

– Він там пердить вже останні п’ятнадцять років, – зітхнув майор та витер якусь темну речовину із нашивки “Бандеренко”.

– Арестович казав, що до тридцять п’ятого впораємося, а вже тридцять сьомий, – теж зітхнув хтось. До бліндажу забігла, тягнучи кулемета, солдатка.

– Паньство ахвіцери, що ви тут, розсівшись? Ворог вже стрибає до наших окопів! Дівчата стримують з останніх сил!

– А чоловіки вам нашо? – пробелькотів сержант.

– Нема вже! Половини чоти нема!

Тарас Бандеренко кліпав, не розуміючи, що відбувається. Росіяни підхопили самоназву “орки” та підійшли до неї зі смаком, кинулися нарощувати кількість живої сили в своїй армії. Втрати з їхнього боку давно вже рахували мільйонами, при тому, що офіційно мобілізації та об’явлення війни досі не було. Путін помер ще у двадцять третьому, та наступник, Патрушев, виявився послідовним маніяком, який з року в рік докладав зусиль до переведення Мордору на військові рейки. Орки не дуже то й хотіли переводитися, особливо, як блєдіни закінчилися, а нових зібрати могли хіба що з гівна та палок і запускати з батутів.

Та хтось почав постачати їм звичайну зброю в неймовірних обсягах. І орки поперли сотнями тисяч, скільки б не постачав Захід озброєння, а ніхто не хотів Третьої світової.

– Вона вже йде стільки років, з чотирнадцятого, – бубонів Бандеренко. – Кляті москалі.

– Майоре! Відоходимо до внутрішнього укріплення! Треба перевірити, як там окулярик!

“Окуляриком” називали професора Шаленського, який поклав життя під час усієї війни на якийсь винахід, що мав забезпечити неймовірну перемогу.

– Григір, як твої справи? – вигукнув Бандеренко, влітаючи до лабораторії. Позад нього стрілянина не вщухала, рвалися гранати. Поміж тими звуками чулося огидне хрипіння та уривчасті команди та погрози — орки вже були тут!

– Я закінчив! Вона має працювати! – виблискуючи квадратними окулярами, професор Шаленьский радісно розвернувся до прибулих до його королівства.

– Хто вона? Як працювати? Давай же ж, нам потрібна твоя Перемога!

– Вона — це ось, моя Машина Часу! – драматично гучно прошепотів науковець. Майор зітхнув, розуміючи, що все намарно. Окулярик розгубив клепки остаточно.

– Ні, ні, вона працює! Хоча подорож в один кінець поки що.

Бандеренко оглянув сріблясту сферу із скляними ілюмінаторами, утикану з усіх боків трубками і дротами.

– Біс із ним, помирати, то хоча б цікаво. То я можу стати цим, як його, пропаданцем?

Шаленьский кивнув тричі.

– Ризик загинути є, але він складає десь один до …

– Я не хочу знати. Запускай мене !

– Ви не хочете знати, куди?

– А то я не здогадуюся?

– Правда ваша.

Захована у імпровізованому бункері, в двері якого вже ломилися зомбі-орки, сфера для мандрівок в часі розігрівалася. Майор Бандеренко завантажи в неї силу-силенну набоїв, калашмат, різні пістолети, револьвери, ножа і навіть сувенірну булаву — аби лише допомогло у надважливій місії.

Світ блимнув в ілюмінаторах — та згас. Останнє, що там бачив майор, то що до лабораторії вповзали поранені, та все ще злі, орки.

Годинник машини показував “24 | серпень | 1991”.А ще якийсь індикатор — пожежу в салоні! Бандеренко вибив дверцята та викотився. Весь його БК вибухав та горів позад нього.

– Перегрілася, чи шо?

Ледве врятувавши булаву, у попеченій уніформі майор пішов шукати свою ціль. Без зайвих обговорень він знав, що Шаленський відправить його максимально близько до суб’єкта.

– Це москва чи пітер? Ай, яка різниця, в біса?

Попереду показався миршавий силует. Зіщулений чоловічок з волоссям, що вже розрідилося, пародія на молодого Монтґомері Бернза.

– Владімір Путін? – навмисне кривляючи російський акцент, гукнув його майор. Той обернувся та подвивися своїми мутними, неживими баньками на козака.

– З днем Незалежності України! – радо сповістив Бандеренко та вгатив “Міль” межи очі.

Коли тіло впало на бруківку, війсковий замислився.

– То що мені тут робити тепер, в цьому чудовому новому світі?

Повернутися до конкурсу: ПРАДАВНЯ ВІЙНА, ДЕ МИ ПЕРЕМОЖЕМО