Майор Бандеренко: десант в часі
– Це якась тотальна с**ка! – видихнув кремезний чолов’яга у формі ЗСУ, визираючи на орди безликих фігур з літерами Z на касках, що сунули на бліндаж. – Як там ООН?
– Занепокоєння зростає!
– Дев’ять… два… три… З кожною хвилею все більшає кількість! – бурмотів майор, приставивши бінокля з приладом підрахунку ворогів до очей. – Цікаво, це замісник Путлєра реально провів мобілізацію, чи вони навчилися себе клонувати?
– Дзвонила тітка Фьокла, – захеканий сержант брязнув кришкою коробки кулемета, – казала, що в них вже половина чоловіків втекла до Сибіру, ховатися від мобілізації.
– А нічо, шо там в них Китай на кордоні вже танками пердить? – розреготався третій в бліндажі, немолодий, з обличчям, вкритим кіптявою.
– Він там пердить вже останні п’ятнадцять років, – зітхнув майор та витер якусь темну речовину із нашивки “Бандеренко”.
– Арестович казав, що до тридцять п’ятого впораємося, а вже тридцять сьомий, – теж зітхнув хтось. До бліндажу забігла, тягнучи кулемета, солдатка.
– Паньство ахвіцери, що ви тут, розсівшись? Ворог вже стрибає до наших окопів! Дівчата стримують з останніх сил!
– А чоловіки вам нашо? – пробелькотів сержант.
– Нема вже! Половини чоти нема!
Тарас Бандеренко кліпав, не розуміючи, що відбувається. Росіяни підхопили самоназву “орки” та підійшли до неї зі смаком, кинулися нарощувати кількість живої сили в своїй армії. Втрати з їхнього боку давно вже рахували мільйонами, при тому, що офіційно мобілізації та об’явлення війни досі не було. Путін помер ще у двадцять третьому, та наступник, Патрушев, виявився послідовним маніяком, який з року в рік докладав зусиль до переведення Мордору на військові рейки. Орки не дуже то й хотіли переводитися, особливо, як блєдіни закінчилися, а нових зібрати могли хіба що з гівна та палок і запускати з батутів.
Та хтось почав постачати їм звичайну зброю в неймовірних обсягах. І орки поперли сотнями тисяч, скільки б не постачав Захід озброєння, а ніхто не хотів Третьої світової.
– Вона вже йде стільки років, з чотирнадцятого, – бубонів Бандеренко. – Кляті москалі.
– Майоре! Відоходимо до внутрішнього укріплення! Треба перевірити, як там окулярик!
“Окуляриком” називали професора Шаленського, який поклав життя під час усієї війни на якийсь винахід, що мав забезпечити неймовірну перемогу.
– Григір, як твої справи? – вигукнув Бандеренко, влітаючи до лабораторії. Позад нього стрілянина не вщухала, рвалися гранати. Поміж тими звуками чулося огидне хрипіння та уривчасті команди та погрози — орки вже були тут!
– Я закінчив! Вона має працювати! – виблискуючи квадратними окулярами, професор Шаленьский радісно розвернувся до прибулих до його королівства.
– Хто вона? Як працювати? Давай же ж, нам потрібна твоя Перемога!
– Вона — це ось, моя Машина Часу! – драматично гучно прошепотів науковець. Майор зітхнув, розуміючи, що все намарно. Окулярик розгубив клепки остаточно.
– Ні, ні, вона працює! Хоча подорож в один кінець поки що.
Бандеренко оглянув сріблясту сферу із скляними ілюмінаторами, утикану з усіх боків трубками і дротами.
– Біс із ним, помирати, то хоча б цікаво. То я можу стати цим, як його, пропаданцем?
Шаленьский кивнув тричі.
– Ризик загинути є, але він складає десь один до …
– Я не хочу знати. Запускай мене !
– Ви не хочете знати, куди?
– А то я не здогадуюся?
– Правда ваша.
Захована у імпровізованому бункері, в двері якого вже ломилися зомбі-орки, сфера для мандрівок в часі розігрівалася. Майор Бандеренко завантажи в неї силу-силенну набоїв, калашмат, різні пістолети, револьвери, ножа і навіть сувенірну булаву — аби лише допомогло у надважливій місії.
Світ блимнув в ілюмінаторах — та згас. Останнє, що там бачив майор, то що до лабораторії вповзали поранені, та все ще злі, орки.
Годинник машини показував “24 | серпень | 1991”.А ще якийсь індикатор — пожежу в салоні! Бандеренко вибив дверцята та викотився. Весь його БК вибухав та горів позад нього.
– Перегрілася, чи шо?
Ледве врятувавши булаву, у попеченій уніформі майор пішов шукати свою ціль. Без зайвих обговорень він знав, що Шаленський відправить його максимально близько до суб’єкта.
– Це москва чи пітер? Ай, яка різниця, в біса?
Попереду показався миршавий силует. Зіщулений чоловічок з волоссям, що вже розрідилося, пародія на молодого Монтґомері Бернза.
– Владімір Путін? – навмисне кривляючи російський акцент, гукнув його майор. Той обернувся та подвивися своїми мутними, неживими баньками на козака.
– З днем Незалежності України! – радо сповістив Бандеренко та вгатив “Міль” межи очі.
Коли тіло впало на бруківку, війсковий замислився.
– То що мені тут робити тепер, в цьому чудовому новому світі?
Вітаю, Авторе!
Упіймала себе на думці, що якщо в орків вже нічого немає, і вони просто м’ясом пруть, то за стільки років можна було би вже якусь стіну побудувати, турельки поставити, та й забути за них, най штурмують, поки не скінчаться 😉
Успіхів!
Вітаю, авторе!
Динамічна, насичена історія, багато дії – це мені однозначно сподобалося! Всім би брати з вас у тому приклад!
Хоча мушу визнати, є певна нелогічність (насправді й не одна). На початку ви кажете, що смерть хуйла ажніяк не вплинула на війну (ба більше, війна щось геть не закінчується) – і тут-таки герої вирішують змінити історію через смерть ще молодого хуйла. Хоча на той момент він – лише рядова міль з цілого кдб і легко заміняється іншим таким же гебєшним невдахою з комплексами. Дуже ймовірно – ще гіршим і кровожерливішим. Якщо згадати класику (приміром, “Кінець Вічності” Азимова) – то там гарно описано, які складні розрахунки передують навіть дрібним змінам історії, і то працівники “Вічності” згодом виявляють, що зламали долю людства. А тут так тидищ – і втрутилися в хід історії, як слони в посудну лавку. Це може викликати такий ланцюжок змін, що люди у майбутньому прокляли би Бандеренка, аби знали про нього.
Друге: а хто ж поставляє рашці нескінченну зброю? Марсіани? Китайці? Підземні кузні Тангородрима, де жаховладці відливають калаші на полум’ї балрогів? Мешканці схилів Шайол-Гула? Мені від початку здалося, що логічніше інтенсифікувати розвідку, в тому числі супутникову – а не літати у минуле з пістолетом. Невже станом на 2037 людство розучилося відслідкувати шляхи постачання БК? Та воно вже це робить досить успішно. Тим більше, що до поставок БК треба спочатку поставити кудись сировину, паливо тощо, щоб той БК виготовити. А це прямо мішень-мішень.
Коротше, це все краще пояснити. Прорив рашки у пекельні кузні мене би теж влаштував)))
Хоча динаміка у вас чудова, так.
Бажаю успіху на конкурсі!
Нічого нового я вам, авторе, в сенсі критики не скажу, але початок твору дуже живий та яскравий. Цей текст заслуговує принаймні другого туру.
Дякую, сподіваюся на це!
А чого в День Незалежності України, а не в день заснування москви? Ну щоб росії впринципі не було?
Так це ж до свята!
Вітаю, авторе!
Оповідь цікава, динамічна. Аж до машини часу. А далі думка – “знову часові подорожі”? І оця подорож в минуле задля порятунку майбутнього наштовхує на зовсім сумний наратив – буцім-то без копирсання в минулому цю війну ми виграти неспроможні. Ви точно хотіли саме це сказати?
Ну і друге наївне питання – ви дійсно вважаєте, що смерть х*йла щось змінить? На жаль, ні, там 99,9% населення вилікується виключно евтаназією.
Успіхів та наснаги!
Виграти спроможні, а так ще краще було б
Згодна з попередніми коментаторами. Цікаво, живо, страшно. Але вбивство миршавого нічого не змінить. Не диктатор виховує народ, а народ плекає своїх диктаторів. А все це зародилось ще з Юрія Долгорукого або з Переяславської ради… Це якщо про ключові події, які б змінили майбутнє.
Ящо твір переможе – зробимо серіал!
Дуже сподобався початок тексту – все таке живе, теперішнє, і разом із тим наш сучасний розмовний сленг прекрасно вписаний у художній текст. Але фінал, боюся, є пасткою для оптиміста. Ну вбив він Путіна, і що? Це не Путін виплекав сучасну росію, це росія виплекала його. Не він – хтось інший довершить перетворення росіян на зомбі, яке почалося дуже давно.
Сподіваюся, він зможе якось вплинути на Україну, аби його переміщення в минуле не стало марним.
Ще не можу не зауважити, що в назві краще “Десант у часі”, з огляду на правила милозвучности.
Ви праві! Тому й лишився фінал відкритим, щоб читач додумав своє. Може, то лише початок подорожі?
Вітаю, Авторе!
Динамічно, емоційно, але мені здалося, що це штибу пародія на “потраплянський” жанр. Бо й справді ліквідацією одного “миршавого чоловічка” справу не вирішити, на жаль…
Успіху на конкурсі! )))
Мене викрито!
Вітвю! Це, звісно, добре, що *уйло менше проживе, але справа не в “царькє”, а в гімні в головах орків. Удачі на конкурсі!
Так-так, але ж це в нас конкурс фантастики! 🙂
Фантастика повинна мати логіку, часто ще залізнішу, ніж реалістична проза. Бо щоб експериментувати з реальністю в одному місці – треба чітко укріпити решту конструкції. За принципом “громадимо настільки неймовірне, наскільки можемо” це не робе.
Багато де цей принцип спрацював, побачимо!
Вітаю, Авторе!
Що робити Бандеренку? Їхати до України та вже коригувати історію тут у режимі реального часу! 🙂 Путлєром великоімперські замашки москалів, на жаль, не вичерпуються, а щоби зустріти наступного недоцаря, нам потрібна сильна армія. Завжди, а не коли припече.
Величезний плюс – історія в уяві читача (в моїй тобто) вийшла за межі твору, її хотілося додумати 🙂
Мінус – текст не вичитаний. Але після вичитки стане плюсом 🙂
Успіхів на конкурсі!
Дякую за теплі слова! Вичитка моє слабке місце! Виправлятимемо в разі перемоги.
І то правда. 🙂 Буває вже як не причісуєш той текст, а редактору однаково робота знаходиться :)))