13 Грудня, 2021

Лисичкине щастя

Повернутися до конкурсу: 365 новорічних слів

Танцювала сніжинками-блискітками дівчина Зима, а парубок Мороз глядів на неї, затамувавши подих! Бо така вона прекрасна, ця панна Зима! А яка гарна тілом і квітуча душею! І очі у неї – як лісові озерця. І шкіра – біла, як іній, вуста червоні, як ягоди калини. І дві коси у неї – срібно-сніжні, особливо гордилася Зима своїм довгим волоссям. За одну фігуру й волосся можна закохатися у нею. А так…
Сумнівався Мороз, чи зможе його полюбити ця стихія, чи не відвернеться від нього, чи погляне у його, такі ж, сині очі. А серце його… ні, не холодне, а таке гаряче, як багаття чи зимове Сонце! Бо навіть зимове Сонце пригріває промінчиками-зайчиками…
І ходила Зима стежинками незвіданими, а там, де вона ступала, сніжинки припадали з ніг її на землю, та й сукня її – така незвичайна, із сніжинок, які постійно, переплітаючись, і собі танцювали з нею у вигляді маленьких, але таких небезпечних метеликів. Бо якщо взяти цього метелика у руки, можна замерзнути… чи й заснути.
І цими шляхами пробігала рудохвоста Лисичка, вона була зголоднілою, бо вже декілька днів щипав її носик злющий Мороз, а їжі – вона не знаходила.
До неї прибіг Вовк. І сказав:
«Лисичко, як справи?».
Тільки лягла тваринка на сніг, прикрила лапками мордочку і сумно-сумно проказала:
«Пан Мороз так лютує, що й не знаю, чи виживу. А чому? Бо полюбив пан Мороз панну Зиму, а вона не приділяє йому належної уваги. І розлютився, розкричався пан Мороз! – заплакала красива і добра Лисичка. – Я не можу не те, що мишу знайти, але й добрі корінчики приховалися під сніжним покровом!».
«У мене – тепла шуба, – відповідав Вовк, – і можу я багато… Я можу зловити лосів, оленів, куріпок, тетерів, зайців… Якщо й не так, то легко піти до людей, а там…».
І випадково підслухала Зима розмову тваринок і звернулася вона до Мороза:
«Чую я, що ви – аж занадто люті і сварливі! Невже сердитися на когось, що такі невгамовні?».
І вирішив Мороз, що варто сказати по-правді:
«Кохаю я вас, панно Зимо. Але, якщо бажаєте, стишу я свій запал».
І радісними стали сині очі Морозу: це ж треба! До нього звернулася кохана! Отже, він не байдужий! Отже, і його зможуть полюбити!
Наступала Новорічна ніч, аж раптом мороз упав, а сукня Зими – розтанула…

Повернутися до конкурсу: 365 новорічних слів