Ліхтар без свічки

Євген часто губився у часі, з того часу, як вперше ступив на борт космічного корабля AIS-GAMMA 0016. Його батьки були членами екіпажу й взяли малого із собою. Це була довгострокова дослідницька місія – вони мали повернутись через тридцять років з новими даними космічного простору. Останні роки такі тривалі місії дуже популяризувались серед вчених та інженерів, хоча охочих продовжувало не вистачати. Все через довгий термін та недовіру до експериментальних можливостей корабля у повній автономії в космосі. Та й жоден із відправлених кораблів досі не повернувся (проте їх польоти ще не дійшли до завершення).  Космічний корабель ALL-GAMMA 0016 був одинадцятим кораблем за останні роки, якого відправили на дослідницьку місію такого типу. Його модифікації були досить вражаючими: автономні системи водопостачання через очищення та самопереробку, окремі палуби з органічними садами, де зростали окремі види рослин різних полюсів планети. На сьогодні від тих садів залишилось мало рослин, хоча деякі види впали у сплячку. Сад уже не виглядав таким пишним та прекрасним, яким його вперше побачив Євген. Каюти команди із тисяча чоловік розташовувалась по всіх палубах корабля для кращого балансування електроенергії й функціонування. Серед палуб можна було переміщатись по ліфту, сходах або трубах – в ці дні наукові досягнення дозволяли реалізувати фантазії письменників-фантастів. Серед оснащення корабля, важливе місце займали AI-роботи: крім системи самого корабля, який мав власний  штучний інтелект і звався AI-GAMMA, на коралі було ще десять окремих складних людино-подібних роботів зі штучним інтелектом. Ці одинадцять AI-інтелектів вважались останніми новинками науки. Крім них були й простіші комп’ютерні роботи із менш розвиненими AI-інтелектом, спрямовані на простіші команди. Й зі своїми завданнями програм вони справлялись на сто відсотків. Хоча з тих пір як Євген лишився на цій «летучій бляшанці» (як він сам її часто називав), посеред темних просторів усипаних далекими зірками, він іноді замислювався – чи сталося б те, що сталося, якби AI вміли «допускати помилки» й не були такими радикальними у своїх алгоритмах-обов’язках.

Останній зв’язок із Землею увірвався через два земні роки, чотири місяці та п’ятнадцять днів. Саме з того часу корабель залишився наодинці, сам із собою. Все це Євген вичитав у журналах пам’яті, які лишились від екіпажу. Ще через два роки після останнього контакту, настав той злощасний день, який враз все змінив. Ще не встигла повністю вщухнути «Мелодія» М. Скорика, сповіщаючи про першу годину, як робот-персона AI-KEIKO сповістив про екстрений дзвінок від батьків:

–         Євгене, прямуй до буферного корабля і чекай на нас там! – наказала мати, Тетяна Миколаївна, й одразу відключилась. Євген одразу зрозумів –  сталось щось серйозне: голос матері звучав спокійно лише при проблемах. Поки Євген із KEIKO прямували до місця, робот-персона намагався зв’язатись із батьками та їх роботами-персонами, проте ті постійно скидали дзвінки.

Однак, це виявився його останній зв’язок не тільки з батьками, але з людьми взагалі. Євген та його робот-персона KEIKO просиділи у шлюзі півтора місяці, поки все ж таки вирішили спробувати вийти ззовні. Точніше, робот KEIKO вже не міг стримувати свою «персональну людину». Роботи-персони – це спеціальні лего-подібні роботи, оснащені власним, незалежним від корабля AI-інтелектом, над-алгоритм якого було забезпечення безпеки людини, яку прописували у його програмі. Такі роботи були у всіх людей, які жили поза межами планети Земля. Робота Євгена йому подарував друг сім’ї, який був японцем, тож і ім’я роботу вирішили не змінювати. Хоча роботів-персон батьків звали BOGDAN та YULIANNA. Вони легко змінювали форму: такі собі трансформери, які могли перетворитись на будь що, хоча найважливішим їх вмінням вважалось швидке «настрибування» на власного господаря у вигляді захисного костюму та створення захисних щитів.

Проаналізувавши дані, поза буферного корабля, KEIKO прийшов до висновку, що атмосфера є придатною для людини. І тоді Євген вдруге зробив перший крок на борт цього злощасного космічного корабля. Пройшовши коридорами та палубами, вони швидко зрозуміли, що з живих істот, на кораблі лишились тільки він, да поодинокі рослини, яким повезло щось пережити. Ні членів екіпажу, ні тварин не було. Навіть слідів. Хоча, враховуючи приголомшливу працьовитість та відданість справі роботів-чистильників, воно й не було дивним. Ці роботи були здатні розчиняти молекули складних вірусів для захисту довкілля – тож, що можна казати про органіку, яку вони могли переплутати зі сміттям. Адже, чистий космічний корабель – запорука якісної та безперервної роботи всього космічного корабля! Завдяки їх старанній роботі, все було таким, як завжди: чисті, блискучі металеві поверхні коридорів; приглушене світло, яке вмикається від руху; кольорові, неонові екрани, які віддзеркалювались на металевій поверхні. Навіть голограми працювали без перебоїв, у знайомій запрограмованій системі: зранку з’являлись кліпи пейзажів, вдень їх замінювали морські хвилі та види океанів, вечері були електронні рухливі картини відомих художників, а вночі сяяли рухливі яскраві зорі. Колись, завдяки вечірнім голограмам, Євген вивчив назви сто шести картин. Він тоді гордо презентував список цих художніх творів батькам, які його хвалили. Мати Євгена була психологом, працювала із метафоричними картами й іншими спеціальними картками із психологічними малюнками. Тож усіляко підтримувала та заохочувала цікавість до художніх творів. Вона й сама любила малювати, хоча виходило в неї поганенько.

–         По малюнку можна багато зрозуміти про стан людини! – казала Тетяна Миколаївна.

Коли було зовсім нудно, Євген по пам’яті намагався відтворити деякі із цих картин. Особливо добре запам’ятовувались неонові картини. Вони оточували Євгена самого дитинства, то ж не дивно, що ці кольори йому нагадували про далекий дім. Ще одна згадка про дім – планети Чумацького Шляху. Коли він був маленьким, батьки купували багато атрибутів на цю тему. Це було в ті часи, коли вони ще жили на космічній станції біля Землі і ні про які тридцятирічні подорожі космосом навіть мови не йшлося.

Неонові кольори добре вирізнялись у космічній темряві, ніж звичайні. За цю їх властивість, ці кольори завжди використовували в уніформах. У Євгена був темно-синій костюм із фіолетово-жовтими неоновими смужками, які кидали легкі відблиски на бліду шкіру з нехваткою вітаміну D та рідке русяве волосся. З того часу як він лишився сам, Євген відмовлявся приймати пігулки на зло роботу-мед-брату AI-GREY GREYN. Одного разу Євген навіть подумки подякував, що ці смужки можна вимикати. В той раз це врятувало йому життя і дало фору KEIKO витягнути їх обох з того…

Із в’язких думок минулого, Євгена висмикнув власний гучний чих. Робот-персона KEIKO побажав йому здоров’я та черговий раз порадив перевіритись у мед-брата GREY GREYN щодо вірусів. Адже роботи-чистильники, які були скрізь по всьому кораблю не давали пилу та бруду жодних шансів. Це не повністю, але частково витягнуло його з в’язкого пудингу думок. Він покрутив головою в різні сторони, намагаючись переключитись на щось інше. І тут його карі очі зіткнулись зупинились на голограмі морського берега. Вона означала, що зараз було вже за першу годину. Хлопець поглянув на годинник – і справді, була п’ята година. В нього було ще півгодини вільного часу. Настрій все ще лишався якимсь прижуреним, тому, Євген вирішив зайнятись своєю старою доброю розвагою.

–         KEIKO, що скільки буде один плюс один? – запитав він.

–         Буде два якщо рахувати по математиці і три, якщо звертатись до більш складної системи, – відповів робот.

–         Добре, KEIKO, – закивав головою Євген і продовжив, – на твою думку, що це може означати?

–         Один плюс один означає певний результат залежності від обставин, при яких постало дане питання. Широкий спектр поглядів дає більш правильний результат. – продовжував рівним голосом KEIKO. Колись, його інтонація могла змінюватись відповідно до настрою, який він зчитував на обличчі своєї персональної людини. Проте, з того часу, як Євген лишився єдиною живою людиною на кораблі, він вимкнув цю функцію.

–         Тож, на твою думку, який із варіантів є найбільш правильним? – продовжив Євген, розсіяним поглядом ковзаючи довкола.

–         Все залежить від обставин, при яких постає питання.

–         І якщо взяти наші обставини, то яка із відповідей буде вірною?

–         У наших обставинах дане питання не постає, тож відповідь також буде відсутня.

–         Але якщо б воно постало, то яка з відповідей була вірною? – продовжував колупатись Євген. Він добре розумів всю безглуздість діалогу з роботом, але бути у тиші хотілося ще менше. А про щось суттєве спілкуватись із роботами було нудно, бо вони занадто розумні.

–         Все залежить від обставин при яких постає питання. В даних обставинах питання не постає, тож відповідь не є обов’язковою.

–         Але ж питання повстало… – настрій Євгена вже піднявся. Він і сам думав, що в нього якесь дивне почуття гумору викарбувалось за останні роки, і  вважав себе фріком. Але якими б ви стали, якби вас протягом двох років оточували одні тільки AI-роботи, що можуть з’їхати з глузду й прихлопнути вас у будь-яку хвилину?

–         Питання повстало, – погодився робот і замовк.

–         Тож, яка буде відповідь?

–         Відповідь залежить від обставин, при яких дане питання повстає.

–         І що кажуть обставини при яких було поставлене дане питання?

–         Відповіді на питання немає, оскільки відсутній контекст змісту питання.

Євген ще щось допитував KEIKO, поки на екрані AI-робота не відобразився червоний знак питання – AI-робот відмовляєтеся від подальшого аналізу даних. Це було те, що називалось «Прогалини Думок»: питання без відповідей, які були для розумних AI-роботів глухим кутом. І Євгену подобалось задовбувати їх цим.

За такою дивною бесідою, вони дійшли до автоматичних дверей в кінці коридору. Ті роз’їхались, пропускаючи їх до широкої зали. Як тільки Євген переступив поріг, світло у залі враз увімкнулось. Голограми екранів були заповнені різними кодами, які швидко набирались самі собою. Декілька роботів-наглядачів у вигляді зібраних квадратно-круглих форм, стояли біля стін, де на екранах відображалось щось більше цікавіше: описи планет, якісь характеристики, фотографії, абощо. Картинки на екранах змінювались кожні півтори хвилини й лише тому, що вони підстроювались під Євгена. Колись було доведено, що швидка зміна картинки на екранах погано впливає на людський мозок, тому в багатьох кораблях був запроваджений алгоритм щодо часу змін екрану. Що ж до самих роботів – на швидкість зміни візуалу їм було байдуже. Й на обробку даних це не впливало. Звичайно, коли у цій залі працювала команда інженерів-дослідників, все було по-іншому. Проте, Євген вже погано пам’ятав, які правила були у той час, а питати у AI-BLUE BLUEM вже якось було ліньки.

–         Я підготував програму, про яку ми говорили минулого тижня, – почав Євген, щоб якось привернути увагу до себе. AI-Роботи відповідають лише коли до них звертаються. Крім KEIKO та парочки AI-роботів-близнюків, але про них пізніше.

–         Заявлена година наразі ще не настала, тож просимо почекати будь ласка, – як завжди ввічливо відказав єдиний робот у залі, який мав людино-подібну форму. BLUE BLUEM був другим AI-людиноподібним-роботом капітаном космічного корабля. Він був запасним варіантом, на випадок якщо з командою та першим AI-людиноподібним роботом AI-TURQUDISE TURQUDISEM щось станеться. Тож, сама лиш активація BLUE BLUEM була доказом загибелі всього екіпажу. Щодо AI-TURQUDISE TURQUDISEM – з того часу, як Євген залишився єдиною людиною, він зустрічався із ним лише один раз. В той день BLUE BLUEM раптово вимкнувся й весь корабель наче збісився: всі екрани стали чорними, як пітьма космосу, у роботів-прибиральників активізувався режим захисту й вони напала на Євгена. Якби KEIKO не активізував захисний режим, й не рвонув вперед, хлопця вже й не було б. Так вони й пробились до забороненої зони -капітанської зали, де на капітанському кріслі сидів перший людиноподібний AI-робот TURQUDISE TURQUDISEM. Його волосся-юсбі-проводи були обрізані до половини. Струмопровідні жили незграбно стирчали зі своїх оболонок. Обличчя тріснуло з лівої сторони. Відірвана металева рука валялась на підлозі, біля крісла, на якому сидів сам AI-TURQUOISE TURQUOISEM. Відірвані шматки юсбі-проводів були розкидані по всій залі. Сам робот був всередині рожевого квадратного поля, яке випромінювали чотири робота-прибиральника. Згідно алгоритмів, роботи-прибиральники вмикали таке поле довкола зламаних людино-подібних роботів. Роботам було заборонено покидати свою «територію», тому навіть при поламці, їх «не прибирали» до приходу інженера-ремонтника. Хоча у випадку TURQUOISE TURQUOISEM ремонту йому було чекати нізвідки. AI-роботу нічого не заважало ногою відштовхнути робота-прибиральника, щоб вимкнути поле і звільнитись. Проте, він продовжував нерухомою примарою сидіти на місці. Й було складно зрозуміти, активний він чи вимкнений.

Саме у цій кімнаті Євгена та KEIKO застало повернення всіх систем до норми. Це означало, що BLUE BLUEM відновив роботу й знову був активним. Хлопець тоді видохнув, відчувши себе до болю вразливим перед системою. Якби не оперативність KEIKO, це були б останні хвилини для нього. До Землі було багато світових років, й навіть посилаючи сигнали про допомогу, він не був певен, чи вони дійдуть. Щодо космічного корабля, то він плив собі по заданому маршруту, незважаючи на жодні обставини, які відбувались всередині: адже над-алгоритм понад усе.

Проте, хто з AI-роботів першим збожеволів? І якщо AI діють згідно запрограмованих алгоритмів, то чи не було це запланованим? Поки KEIKO два тижні валявся десь у роботів-ремонтників, Євген вивчав записи батьків і все, що міг дістати про систему корабля. Він гортав щоденники матері, коли стикнувся з останнім записом, де вона писала про якусь дивну систему, що не повинна потрапити до не тих рук. Невже, на кораблі було щось, що не мало потрапити на Землю? Або вона мала на увазі якихось членів екіпажу? Якесь знання-завдання, яке раптово і одночасно з’явилось всередині корабля AIS-GAMMA 0016. Але курс так і лишився незмінним. Що насправді відбувається на цьому кораблі? Яке знання змогло перепрограмувати цілу систему AI й не зачепити BLUE BLUEM? Й чи справді це щось не торкнулось BLUE BLUEM?

Євген дуже довго шукав ще якісь згадки про те «знання», проте серед доступних матеріалів не було нічого цікаво. Й AI-GAMMA засекречені матеріалами не ділився. Тож, з того дня Євген вирішив займатись тим, що міг придумати з усієї цієї розрізненої інформації: слідкувати за справністю BLUE BLUEM. Другий AI-капітан стояв до Євгена спиною, з піднятими руками перед неоновим екраном. Пальці ледь помітно рухались у повітрі. Зростом він був 170 см, все тіло мало форму міцного чоловіка. Як і люди, він був одягнений у голубу форму корабля. Хоча неонові смужки не горіли, адже в цьому не було потреби. Як і TURQUOISE TURQUOISEM , його волосся також мало форму юсбі-проводів різної товщини. Їх було сто вісімдесят чотири. Євген був у цьому точно впевнений  – він сам багато разів їх перераховував. З їх допомогою, BLUE BLUEM під’єднувався до різних системних блоків. Цей робот навіть мав очі, зі змінними лінзами. На цей раз колір очей був зеленим. Після KEIKO, BLUE BLUEM був другим роботом, про якого хлопець міг сказати, що любить його.

Сьогодні Євген живий лише завдяки BLUE BLUEM. Проте, навіть він не знав, як довго зможе протриматись правління другого робота-капітана. Також, треба враховувати, вірогідність божевілля самого AI-робота. Справність алгоритму BLUE BLUEM був важливий, тому Євген вивчав його в першу чергу. Й уважно слідкував кожен день за справністю всіх його систем.

–         Дякую, за ваше терпіння й прошу показати ваш проект для оцінки, – м’яко промовив BLUE BLUEM.  AI-робот продовжував займатись своєю роботою, коли один із його юсбі-проводів під ’єднався до планшету хлопця. Через дві хвилини пролунав вердикт:

–         Дана робота має вісім помилок у Коді. Написання Коду не відповідає нормі на п’ятдесят шість відсотків. Рекомендовано до переробки на двадцять відсотків.

–         Але, цей Код вже краще написаний від попередніх? – просяяв Євген. Нарешті він зміг піднятись аж до двадцяти відсотків переробки! Останні пів року вивчення Коду Штучного Інтлекту нарешті давали перші плоди. BLUE BLUEM тим часом, відмітив червоним помилки і на цьому їх спілкування завершилось. Юсбі-провод від’єднався від планшету та провис.

KEIKO весь час нерухомо стояв поруч із ними. Тільки коли Євген повернувся йти назад, його робот-персона направився слідом. На написання цього Коду Євген витратив біля чотирьох місяців і це був його перший авторський штучний інтелект. Хоча, до повноцінного функціонування йому було стільки, скільки GAMMA-0016 до планети Земля. Штучний інтелект самого корабля – AI-GAMMA має жіночий металевий жіночий голос, і підкоряється лише BLUE BLUEM. З Євгеном він навіть не розмовляє. Лише один раз сказав: «Відмовлено. Система запрограмована на спілкування з діючими членами екіпажу. Для того щоб мати доступ до даних, вам необхідно мати статус діючого члена екіпажу.» і на тому все. Євген з опаскою відносився до AI-GAMMA, адже зникнення екіпажу явно пройшло не без участі цього штучного AI. Хоча крім тих злощасних десяти хвилин, AI-GAMMA більше не проявляв агресії. Як і будь які інші штучні інтелекти. Хоча Євген вже встиг упевнитись, що у цих комп’ютерних штук з клепкою завжди якісь проблеми.

Насправді, Євген не дуже любив порпатись із комп’ютерами, хоча це досить легко йому давалось. Або він так думав, поки не засів за написання Коду штучного інтелекту. Незважаючи на те, що все було написано вірно, його авторський AI відмовлявся давати якісь знаки спілкування чи самостійного функціонування. Євген порівнював свій Код з Кодами інших AI-роботів – і все співпадало. Здавалося, його AI просто відмовлявся функціонував самостійно. Ніби йому чогось не вистачало. Він діяв щось лише при умові, якщо Євген активував командні алгоритми. Саме після невдалих спроб зі своїм авторським «творінням», Євген по-іншому став дивитись на цих повноцінно функціонуючих AI-роботів. І чому їх було одинадцять на весь корабель (не враховуючи роботів-персон). До речі, сам Євген був знайомий лише з шістьма. Він мав обмежений доступ до корабля, тому місцезнаходження інших не знав. А його місцезнаходження не входило у їх «території», щоб вони самі приходили.

Територія AI-людиноподібних-роботів-близнюків AI-BANCHI та AI-BAMCHI була розташована у столовій корабля. Це була простора велика зала, прикрашена смужками, що світились різними кольорами в залежності від дня тижня. Сьогодні була середа, тож домінували варіації жовтих кольорів. З лівої сторони була розташована танцювальна зала, де яскраво світилось слово «DISKO». Двое рядків із диванами та столами були розташовані вздовж стін. Декілька круглих столиків були поодиноко розкидані по всій залі. Справа розташувався нерухомий ескалатор (крім Євгена, інших людей не було тож AI-GAMMA вимкнув постачання електроенергії). На другому поверсі також розташовувались рядки диванів зі столиками. Подекуди, тут траплялись грецькі статуї, розмальовані маркерами або смужками що світились (по середах – все той же жовтий колір). Сьогоднішній день був звичайним, тому диско-кулі не звисали зі стелі. Спочатку Євгену було весело за ними спостерігати, але згодом він забив на це. Особливо, коли вони звисали на честь дня народження членів екіпажу. Столова відповідала за таке собі місце святкування й автоматично прикрашалась на свята. У Пасху чи Різдво Євген приходив, а ось дні народження пропускав. У ці дні на голограмних екранах корабля весь день періодично показували іменника: його фото, шматки відео з соціальних мереж, абощо. Євген називав їх «дні привидів».

Барна стійка розташовувалась на другому поверсі, одразу біля ескалатора. BANCHI та BAMCHI завжди були тут: або за стійкою, або перевіряли системи, які тут же й розташовувались. Вони залишали столову тільки при серйозних ситуаціях. Ззовні ці обоє були більш людино-подібні аніж той же BLUE BLUEM. Євген десь пам’ятав, що їх зовнішній вигляд змальовували з якоїсь американської моделі. Але, на відміну від BLUE BLUEM, вони були одягнені у білі костюми з темними смугами – такий колір носили всі штучні інтелекти, в програмі яких були прописані алгоритми емоцій. Євген намагався «вимкнути» їх емоції після трагедії з екіпажом, – але в нього нічого не вийшло. Також, BANCHI та BAMCHI носили сережки у вигляді короткої нитки з каплею-перлиною. Волосся їм також замінювали юсбі на проводах для зручного підключення до систем корабля.

– Вітаннячка! – від раптового хору двох металевих голосів, Євген здригнувся. Двоє роботів привітно усміхались: BANCHI мав червоний шарф, і стояв за стійкою, протираючи стакани, з яких ніхто не пив; у BAMCHI красувався чорний шарф з жовтими принтом у вигляді хмаринок і він сидів на одному із диванів. Так, це були єдині роботи, які ближче всього імітували поведінку живої людини – і цим неймовірно дратували Євгена.

– Привіт, клоуни, – зневажливо фиркнув він, – зробіть мені млинці з фруктами, також я хочу зелений чай з круасаном й… якийсь злаковий батончик!

BANCHI та BAMCHI одразу розбіглись у різні сторони: хто робити органічні млинці, а хто заварювати чай. Здавалось, вони дуже раділи, коли Євген приходив, але він добре розумів, що ці істоти не мають емоцій. Вони лише їх імітують і підлаштовуються під нього. Але не відчувають. Звідки знав? Бо вони це навіть не приховували: «Над-алгоритм емоцій понад усе!» – хором, весело пояснили обидва роботи й навіть спеціально скинули руки в різні сторони, чим насмішили хлопця ще більше.

–         До речі, де ми зараз пливемо? – продовжував допитуватись Євген, – я бачив на екранах AI-GAMMA, що з’явились якісь невідомі дивні хвилі останні тижні.

Нехай AI-GAMMA його ігнорував, проте ці двоє були більш відкриті до спілкування.

–         Так, Невідомі хвилі номер 5 просочуються крізь щити корабля вже протягом трьох тижнів і два дні, – підтвердив, BAMCHI, наливаючи гарячий окріп до величезної зеленої кружки з принтом планети Марс, на якому було написано «Не будь як Марс! Нехай твій вулкан ніколи не згасне!». Ця кружка була ще з тих часів, коли Євген жив з батьками на станції. Він ще тоді багато читав про космос, тож непогано знав історію вивчення людством цього темного виміру зірок. Хоч зараз ці знання ніяк не допомагали у тій ситуації, якій він опинився, такі маленькі елементи минулого нагадували про той хороший, минулий «Дім». А також, вони допомагали підтримувати здоровий глузд при експериментах AI над його мозком. Звичайно, доказів цього у Євгена не було. Проте ця думка крутилась у його голові вже місяць через дуже дивні сновидіння, які не були схожі на звичайні сни. Додати до цього теорії про матрицю, які він вичитав у статтях батька  – і вуаля! – підозри ще більше підігрівались. Ілія Вікторович, батько Євгена, дуже цікавився та вивчав різного роду симуляції, оскільки мав спеціальний металевий чіп у мозку. З його допомогою, можна було підключатись до комп’ютерних систем й швидко працювати із даними. Такий чіп в голові мали всі інженери космічних кораблів. Операції про встановлення такої штуки в голові мали вікові обмеження: їх дозволяли робити лише з шістнадцяти років. Тож, у Євгена  було ще півтора роки, поки мед-брат GREY GREYN почне читати йому лекції про позитивні аспекти даного чіпу.

–         І система функціонує оптимально? – сухо перепитав Євген.

–         Серйозних ухилень від нормальної роботи системи, не було помічено. – підтвердив BAMCHI.

«Ха! Ніби коли ця бляшанка функціонує не правильно, це хтось помічає!» – подумав про себе Євген і продовжив:

–         Була б тут моя мама, психолог Тетяна Миколаївна, вона б навела паніку і попросила б перевірити чи є ці хвилі небезпечними для органічного життя. Адже, хвилі невідомого походження можуть мати в собі небезпеку. BAMCHI, що б ти відповів Тетяні Миколаївні, якби вона почала переживати з цього приводу?

–         Для того, щоб заспокоїти емоційний стан людини, рекомендовано говорити м’яким, спокійним тоном про щось позитивне. Крім цього, оскільки вплив системи на органічне життя був проаналізований системою AI-GAMMA і рівень негативного впливу на фізичне здоров’я виявлено не було, це знання мало б покращити емоційний стан психолога Тетяни Миколаївни.

–         Я впевнений, що Тетяна Миколаївна дуже цьому зраділа і запитала б про вплив на емоційний стан людини. Яку відповідь ви б дали їй?

–         Оскільки дана інформаціє є менш заспокійливою, BAMCHI відповів би, що Тетяні Миколаївні краще зосередитись на гарних новинах про відсутність впливу фізичне здоров’я! Акцент на гарних новинах допомагає підтримувати гарний емоційний стан та знижує ризик психічних захворювань! – і BAMCHI показав обома руками великі пальці у стилі «Все окі!».

–         Як добре ви розумієте, що потрібно моїй мамі, – кивнув Євген. Мем рука-обличчя він згадував дуже часто при спілкуванні із будь яким Штучним Інтелектом. Шкода, що нічого безвинного у цьому не було. А ще гірше було, що Євген їх розумів. Він буквально бачив все це наскрізь і від цього почувався ще гірше. Іноді хлопець серйозно задумувався над тим, що  було б, якби він не знав що оточений лише представниками Штучного Інтелекту. Добре, що в нього є спогади про людей та па’мять про власну історію. Хоч щось лишилось з тих спокійних часів.

Млинці тим часом були готові і Євген із задоволенням прийнявся за перекус. Саме в цей час пролунала коротка електронна версія головної теми Симфонії «Новий Світ» Дворжака, сповіщаючи о настанні шостої години вечора.

Євген вивчав Теорії матриці вже десь біля двох місяців. Серед записів батьків про це було мало даних, а у доступі до засекречених файлів AI-GAMMA відмовляв. Вся ця історія його цікавило через дивні сновидіння, які почалися пару місяців тому. Він нібито опинявся у місті, навчався у якомусь коледжі, ходив по вулицях які бачив тільки у серіалах початку двадцять першого століття. Все було настільки реальним, що на деякий час він навіть повірив, ніби його подорож у космосі була дивним сном. Адже в цьому світі батьки були живі. Батько Ілія працював у науковому центрі, а мати проводила психологічні сесії з метафоричними картами. Проте, солодким сном виявилось саме той світ – адже яким би не був ідеальним Штучний Інтелект, у нього була погана звичка «палитись». Тому, коли один із «друзів» у цьому світі процитував українську науковцю з інженерії двадцять третього століття Вікторію Шолудко про роботу спрощеного механізму переносу даних з серверів на темні ядра (про які у двадцять першому столітті ніхто гадки не мав), Євген дуже напрягся. Історію еволюції серверів даних хлопець знав дуже добре.

BANCHI та BAMCHI тим часом знову стояли перед стійкою в очікуванні коли Євген зверне на них увагу. Як зрозумів хлопець, цих двох роботі спроектували як механічних психологів, й вони завжди бігають за людьми, коли ті входять на їх територію. Колись, мати казала йому, що з розвитком технологій у більшості людей розвиваються якість розлади  у спілкуванні між собою, тому такі роботи-друзі допомагають відкриватись іншим. А сьогодні ці двоє виявились тими, кого Євген міг би назвати приятелями по small talk. Щодо ведення бесіди, алгоритми цих двох були прописані найкраще серед всіх AI на кораблі.

Євген кинув оком на алкоголь і з сумом зітхнув: нажаль, крім гарно прописаних алгоритмів ведення розмови, у цих двох роботів ще були прописані алгоритми щодо обмежень вживання алкоголю, тютюну та наркотиків щодо неповнолітніх. Все що стосувалось алгоритмів для роботів було священним. Без винятків. А переписати їх програмний Код Євгену не вистачало навичок (поки що). Тому, Євген міг з упевненістю стверджувати, що ці двоє внесли великий внесок внесок у його збалансоване та здорове життя. Навіть на медоглядах GREY GREYN це підтверджує. GREY GREYN. А крім тем медицини, він більше ні про що не здатний розмовляти. Хоча, Євгену розповідали, що ще GREY GREYN може розповідати про бджіл. Нібито, в його алгоритмах було прописано говорити щось хороше, якщо пацієнт знаходиться при смерті, але його закоротило і він став глючить. Тому Ілія Вікторович перепрограмував його розповідати важкохворим пацієнтам цікаві історії про бджіл. На щастя, самому Євгену перевіряти чи правдива ця інформація не довелося. Емоції у GREY GREYN були погано запрограмовані, хоча, його можна було попросити зобразити щось. Так, Євген якось попросив GREY GREYN посміхатись та читати вірша із поезії, якщо робот задумає напасти на нього. І GREY GREYN підтвердив цей алгоритм.

Євген саме доїдав свою вечерю, коли корабель різко трухнуло так, що всі присутні підстрибнули. KEIKO враз активував захист довкола нього, а Євген весь похолоднішав, перекошено зиркнувши на BANCHI та BAMCHI: невже BLUE BLUEM знову десь заколотило? Проте, світло не згасло й роботи-прибиральники шльопнувшись назад, продовжили своє прибирання. Один із них навіть встиг зібрати скло розбитої кружки з марсом.

–         Що це таке?!

–         Ми потрапили у поле Чорної Діри, – пояснив BANCHI. Він тут же прибрав скляний посуд до шухляд. Одна із склянок все ж тріснула й він кинув її у гущу роботів прибиральників.

–         Поки дані будуть збиратись, нас буде трясти, – вторив йому BAMCHI, міцніше вцепившись у стійку.

–         Які ще дані? Треба забиратись, поки нас не потрощило! – Гукнув Євген. Він якось не займався вивченням Чорних Дір (йому й AI-Кодів вистачало!) й не думав, що корабель взагалі ризикне аналізувати ці аномалії. Та й коли члени екіпажу були живі, то вони завжди облітали їх. Чого це AI-GAMMA раптово зацікавилась Чорною Дірою?

–         Але в даних сказано що аналіз даних Чорної Діри є бажаним, – поправив його BAMCHI. Незважаючи на обстановку, голос робота звучав м’яко та привітно, хоча це бісило Євгена ще більше: він  знав, що ці двоє телепнів запрограмовані заспокоювати людей під час паніки.

–         Де ви це взяли? – й не дочекавшись відповіді в голові хлопця уже лунали можливі варіанти. Невже це збій системи? Або це і є те саме знання, про яке він читав у мами? Або це глюк, який спровокував загибель корабля? Інші варіанти він не встиг згенерувати, як відповідь BANCHI грянула йому громом:

–         У вашому тесті ви вказали, що вивчення даних Чорної Діри є бажаним.

–         Що? Якому тесті?

–         Ви складали тест минулого року, й відмітили «бажано» у трьох питаннях із п’яти щодо Чорної Діри.

–         Це той тест, де я набрав п’ятдесят один бал? – Євген аж почервонів, від напруги, – до чого він тут? Яка ще Чорна Діра?

–         Ви склали тест і відмітили…

–         Добре, добре! Я щось там про Чорні Діри відмітив… можливо, – Євген погано пам’ятав той тест і пообіцяв собі сьогодні ж всі тести перебрати, – до чого тут аналіз даних?! Чому ми туди летимо?!

–         Ви єдина людина на всьому кораблі, й при прийнятті рішень, важливо враховувати актуальну думку людини. І ви склали тест і відмітили «бажано» у трьох питаннях…

–         ТИ! ВИ! Ви всі! Летимо звідси! Негайно! Ніяких Чорних Дір! Я все відміняю! Негайно! Агов! – закричав Євген і вдарив рукою по столу, – GAMMA! Той тест відміняється!  Я напишу інший!

–         Наступний тест заплановано через два місяці. До того ж, збоїв по ваших тестах не було жодного разу…

–         Ви всі мої тести берете до уваги? – Євген враз заспокоївся. Він думав, що в нього тут взагалі ніяких прав немає. Його навіть AI-GAMMA ігнорує й зараз.

–         Для прийняття актуальних та складно передбачених рішень необхідно враховувати актуальну думку людини.

–         Ось актуальна думка людини: МИ ЗВІДСИ ЗАБИРАЄМОСЬ! НІЯКИХ ДАНИХ З ЧОРНОЇ ДІРИ НЕ ЗБИРАЄМО! – Євген навіть наказово підняв палець. Сперечатись та сварити AI було марно, й час на це судячи з усього краще не витрачати.

BANCHI та BAMCHI підключили свої «коси» до системи й замовкли. Пройшло біля півгодини, поки тряска корабля не почала вщухати. Весь цей час KEIKO тримав увімкнені захисні системи. Він «зліз» з Євгена лише, коли все вщухло, й стало таким, як завжди.

–         Ви серйозно мене послухали? – тихо запитав він. Навіть сам AI-GAMMA, тільки що виконав його наказ!

–         Коли людина панікує, треба розібратись у чому паніка й обрати правильний варіант, який її заспокоїть, – відповів BANCHI.

–         І ви вирішили, що зміна курсу від Чорної Діри має мене заспокоїти?

–         Паніка відсутня, отже це був правильний варіант. Також були враховані попередні рішення інших членів екіпажу, які відмічали пункт відльоту, при зустрічі із Чорною Дірою. Зібравши весь досвід, було прийняте найбільш правильне рішення, а саме: залишити поле Чорної Діри й летіти в протилежний бік.

Євген нічого не відповів. Він мовчки обійшов стійку, дістав стакан і відкрутив фільтр з водою. Зробивши ковток, хлопець зітхнув. Матінко рідна! Знову нові змінні! Тепер доведеться до тих тестів готуватись! Ще й корабель, який йому нічого зайвого не дозволяє,  прислухається до його думки! Що ще? Ах точно! Він там про сон-матрицю думав? – Євген змірив BANCHI, BAMCHI та весь корабель поглядом, ніби вперше їх побачив, – ні, цим до матриці як до Землі пішки. Вони скоріше десь забудуть весь екіпаж на якісь планеті, аніж напишуть складну мережу. Які ж вони глюкнуті! Схопивши злаковий батончик, Євген повернувся до ескалатору й покрокував вниз у мерехтінні жовтих переливів.

–         Бувай! Гарного вечора! – хором вторили BANCHI та BAMCHI, махаючи рукою. Як тільки хлопець переступив поріг до коридору, світло у столовій враз вимкнулось й увімкнулось у коридорі.

Пройшовши до ліфту, він піднявся на дві палуби вверх, де розташовувались каюти. KEIKO усюди слідував за ним. Євген жив у каюті батьків. На відміну від чистоти по всьому кораблю, тут панував суцільний безлад. Вся підлога була вкрита різними розпечатками, блокнотами, ручками, речами. Євген писав у них помітки, коли хотів щось сховати від всевидющого ока AI-GAMMA. Хоча це не був стовідсотковий варіант по забережню таємниць.

Євген повалився на двухспальне ліжко й видохнув. KEIKO тихо зупинився під однією зі стін, коли світло згасло в кімнаті. Голова вже гуділа чи то від Кодів, чи то від тестів, до яких тепер доведеться готуватись. Адже питання будуть рандомні – AI-GAMMA запрограмована їх генерувати за десять хвилин до початку. Ох ця система навчання! Чому вони не продумали протокол на його випадок!

Головна мелодія Дебюсі «Місячне Сяйво» грала опівночі, сповіщаючи про настання нового дня. Космічний корабель одиноким маленьким ліхтариком плив собі серед космічних просторів, поки всередині відбувались своя історія. Маленька лучинка світла всередині ледь помітно миготіла – чи то запалає, чи згасне? Через вентиляційну трубу на Євгена впало декілька металевих павучків, які прийнялись повзати по ньому, прямуючи до вуха.