Електронний детектив

Слідчий Петро Вернигора переглянув постанову про закриття кримінального провадження, готуючись накласти свій підпис та надіслати її керівнику відділу. Проте у висновку замість слів «закриття через відсутність кримінального правопорушення» побачив «умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю».

– Знову цей бот усе переплутав! Ну яке умисне заподіяння! Я ж усе чітко написав… – спересердя вигукнув Петро і перезапустив програму.

Насправді у цій справі й розслідувати було нічого. Співробітники інвестиційної компанії знайшли свого керівника, директора з фінансових питань, члена ради директорів, непритомним у його кабінеті. Побачивши кров, вони викликали не тільки швидку, а ще й поліцію. З’ясувалося, що чоловік упав з бігової доріжки тренажера, бо знепритомнів через серцеву хворобу. Падаючи, він розсік шкіру на голові. Проте вдруге ШІ видав той самий висновок: «умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю». Петро ввімкнув голосовий інтерфейс і запитав:

– Ватсоне, чому в постанові помилка? Я дав вказівку написати «закриття через відсутність кримінального правопорушення».

– Це не помилка, – відповів ШІ. – Я вважаю, що згідно з матеріалами справи треба зробити висновок про вчинення кримінального правопорушення за статтею Кримінального кодексу про заподіяння тяжкої шкоди здоров’ю, яке відбулося через втручанням у програмне забезпечення тренажера.

– Тренажер справний, техніки перевіряли.

– У роботі тренажера може не бути несправностей, але його програма могла становити небезпеку для потерпілого.

– І які саме матеріали справи про це свідчать?

– Конкретно: запис допиту потерпілого, другий абзац, починаючи від слів: «…я почув гуркіт…»

Щиро кажучи, Петро не пам’ятав усіх подробиць допиту, нічого особливого він там не помітив.

– Ну гаразд, – усе-таки сказав слідчий, – перечитаю. Є розшифровка, Ватсоне?

На екрані з’явився запис допиту потерпілого Вадима Криволапа:

«Того дня під час перерви я вирішив піти на прогулянку на тренажері. Після першого інфаркту мені лікарі рекомендували помірні фізичні навантаження. Тому я придбав комплекс тренажерів із програмним забезпеченням, яке створює додану реальність. На них можна прогулятися наче на природі: програма показує пейзаж, вмикає звуки – усе досить реалістично. Один із тренажерів я поставив у себе в кабінеті, ще два – у загальному спортзалі для співробітників. І от того дня я обрав програму «Гірська стежка»: це моя улюблена. Спочатку все було як зазвичай: у мене там не дуже круті підйоми, сонечко, навіть ніби вітерець відчувається… Десь через п’ятнадцять хвилин від початку занять я почув гуркіт, озирнувся і побачив, що в горах обвал: котилося каміння, з’їжджали цілі брили, піднявся пил… Сам не розумію чому, але я сприйняв цей обвал, наче він відбувається в реалі. Я, звісно, дуже перелякався, одразу відчув біль у грудях, у ділянці серця. Далі нічого не пам’ятаю. Опритомнів уже в лікарні».

– І на підставі цих слів ти зробив висновок про втручання у програму, Ватсоне? При інфаркті може виникати почуття страху, так і лікарі пишуть. А вже що там уява намалювала панові Криволапу… Зсув, обвал…

– Проте галюцинації для інфаркту не характерні. Я рекомендую вивчити тренажер, на якому займався потерпілий: чи можна зламати його програми, записати туди відео- та аудіофайли, створити індивідуальну програму занять?

– Ой добре-добре, не нуди… Дізнайся, що тобі треба, у пані Марини, керівника відділу роботи з персоналом, її контакти є  у справі. Можеш від мого імені запитати.

***

Повернувшись із перерви, Петро побачив у повідомленнях інструкцію до тренажера, став читати її, та швидко це йому набридло.

– Так. Серія… номер… технічні характеристики… «Наш тренажер дасть змогу зайнятим людям вирушити у подорож найкрасивішими куточками землі. І для цього не треба навіть виходити з кабінету. Природа сама завітає до вас в офіс…» Тьху, це реклама. Ватсоне, ти вивчив інструкцію до тренажера?

– Так, Петре.

– Покажи мені, де там про програми.

На екрані висвітився абзац: «Ви можете використати для занять уже готові програми: «Морське узбережжя», «Гірська стежка», «Ліс улітку», «Ліс узимку», «Озеро в горах». Також ви маєте змогу завантажити у тренажер відео- та аудіозапис свого улюбленого місця, а програма створить на основі цих файлів для вас індивідуальну прогулянку».

– Стоп, – перервав читання Ватсон. – От саме це: можливість створити індивідуальну програму.

– Тобто ти хочеш сказати, що хтось записав відео зсуву в горах: з камінням, що падає на голову, гуркотом, пилюкою, а програма перетворила його на «прогулянку»?

– Так, програма цього рівня здатна на такі дії. Рівень адекватності у неї невисокий.

– У тебе є інформація, хто може записувати файли у програму? Хто в неї заходив останнім часом?

– На жаль, таких даних нам не надіслали. Є лише інструкція.

– Що ж, – зітхнув Петро, – доведеться це з’ясувати. І краще, мабуть, на місці поговорити з пані Мариною.

***

Марина відкрила двері спортивної зали та вказала на тренажери:

– Ось тут вони і стоять. Обидва робочі, справні. А от пульт – тут один, а у пана Вадима є свій у кабінеті.

Петро підійшов ближче до пульта і запитав:

– Часто ними ваші співробітники користуються тренажерами?

– Досить часто. Спочатку, коли їх тільки встановили, звісно, багато людей на них займалися. Навіть у чергу записувалися. Зараз уже менше, всі спробували.

– Ви зберігаєте дані, хто коли займався на тренажері?

– Тепер ні. – Марина стенула плечима. – Це ж безкоштовно, у вільному доступі для всіх.

– Гаразд, а от програми індивідуальні ваші співробітники записували? І які саме? Чи тільки стандартними користуються?

– Аякже, встановлювали індивідуальні. – Марина посміхнулася. – Я не пам’ятаю всі, що записали, але ми просто зараз можемо подивитися.

Дівчина підійшла до пульта і вивела на екран список програм:

– От дивіться: «Лівадія», «Товтри», «Мармаріс», «Середзем’я» – це хтось узяв запис із фільму. Я навіть здогадуюся хто.

– Здогадуєтеся? Чи у вас є точні дані, хто коли записав програму?

– Точні?.. Ні, щодо «Середзем’я», то я знаю, хто в нас фанат «Володаря перснів». А щодо решти, я зараз подивлюся… – Марина відкрила список. – Час є, а от хто записував, на жаль, ні. Це, мабуть тому, що вони входили без авторизації. Але якщо потрібно, я можу розіслати запитання до співробітників, які та коли вони записували програми. Думаю, всі приблизно пам’ятають.

Марина вийняла з кишені смартфон, проте Петро зупинив її:

– Ні, пані Марино, із цим ми поки що не будемо поспішати. Дозвольте мені поглянути на дані.

Серед записів слідчий побачив такі, що його здивували:

Назва прогулянки – «Гірська стежина»

Додано – 15 жовтня, 20:17

Назва прогулянки – «Гірська стежина»

Переведено в неактивні – 15 жовтня, 21:34

Назва прогулянки – «Гірська стежина»

Активовано – 23 жовтня, 14:17

Назва прогулянки – «Гірська стежина»

Видалено – 23 жовтня, 14:34

Саме 23 жовтня у пана Криволапа стався інфаркт. Петро показав Марині на екрані рядки, що його зацікавили:

– А ця програма хіба не зі стандартних?

Дівчина декілька секунд дивилася на екран, постукуючи нігтями по пульту.

– Ні, стандартна називається «Гірська стежка». От у когось уяви немає…

– Ще й видалили її чомусь? Часто так роблять?

– Може, хтось записав відео, а результат йому не сподобався, от і видалив… Якби я знала, що це виявиться так важливо, спробувала б налаштувати тренажер якось по-іншому…

– Ну гаразд, – перервав її Петро. – А хто в цей час був біля пульта, можна дізнатися.

– Так, можна, – швидко відповіла дівчина. – Ну не біля самого пульта, але, хто був у спортзалі, можна дізнатися. Заходять сюди за перепустками, дані з них зберігаються деякий час. Хвилинку зачекайте… На жаль, за 15-те число дані вже видалені, а 23 жовтня у вказаний час тут було двоє співробітників – Ганна Сокіл з другої години та Марат Скляренко – з другої п’ятнадцять.

– Які у них посади, не підкажете?

– Пані Сокіл – головний бухгалтер, а пан Скляренко – голова департаменту з фінансових питань.

– Вони підлеглі Вадима Криволапа?

 – Так, а зараз хтось із них має заміщати його, поки пан Вадим одужає.

***

Марат наморщив лоба і поглянув угору:

– Постараюся пригадати, 23-го числа? Це, коли… у Вадима стався інфаркт. Що ж, того дня в обід я пішов у тренажерку. Вирішив трохи відволіктися від справ, та й форму підтримати. Один з нових тренажерів був вільний, тож я, як зазвичай,  ввів програму і займався сорок хвилин – це стандартний час.

– Зрозуміло. А точний час, коли ви почали заняття, не пам’ятаєте? – уточнив Петро.

– На жаль, ні. Втім, я заходив за перепусткою, значить, у служби охорони мають бути дані про точний час. Ну плюс хвилини дві на підготовку.

– Так, дякую, обов’язково з’ясуємо. Ви сказали, що один із тренажерів був вільний, тобто на другому хтось займався? Ви можете сказати хто?

– На другому тренажері займалася жінка. Якби це був не допит, я б сказав, що це була Ганна Сокіл. Але я не бачив її обличчя: вона надягла вірт-шолом, тож стверджувати я не можу.

– Коли ви займалися, того дня і раніше, не виникало збоїв у програмі?

– Збоїв? Даруйте, я не розумію, що ви маєте на увазі. Можна конкретніше.

Слідчий потер перенісся, поглянув у вікно, а потім заговорив, змахнувши рукою:

– Е-е, перерв у прогулянці… втрати чіткості сприйняття, якихось нових, неочікуваних… пейзажів.

– Та ні, такого не пригадую, все наче проходило штатно.

– Добре, але стандартний час занять – сорок хвилин, а ви вийшли зі спортзалу через п’ятдесят. Нехай ще п’ять хвилин на ввімкнення-вимкнення. А що ви робили решту часу? Може, розмовляли з кимось?

– Ні, не розмовляв. Коли я закінчив тренування, Ганна уже пішла, більше нікого в залі не було. А, згадав! Я зупиняв програму: у мене шнурок розв’язався. Було незручно йти. А поки ти в програмі, не можеш нічого зробити в реалі: себе насправді не бачиш, руки в рукавичках.

– Дякую, якщо щось згадаєте, зв’яжіться зі мною, будь ласка, – Петро передав свою візитку.

***

Ганна дивилася прямо на слідчого і відповідала майже миттєво:

– В обід 23-го жовтня я пішла у спортзал, як звичайно. Якщо в мене немає робочої зустрічі або інших термінових справ, я обідню перерву проводжу в залі. Того дня ніяких зустрічей не було. – Ганна на мить опустила очі до планшета. – Тож о другій я прийшла, ввімкнула тренажер і сорок хвилин займалася. У залі на той час нікого не було, а от коли я виходила, на другому тренажері займався Марат Скляренко.

– Перепрошую, – перервав її слідчий, згадавши слова Марата, – ви бачили пана Скляренка у шоломі чи без нього?

– У шоломі, він ще займався.

– Як же ви тоді можете стверджувати, що це був саме він?

Ганна відповіла не роздумуючи:

– Я давно знаю Марата, мені не треба бачити обличчя, щоб його впізнати. Фігура, постава, одяг, врешті-решт – за цим і зрозуміла. Ще хочу додати, що десь через п’ятнадцять-двадцять хвилин після початку занять я захотіла пити, тому вийшла з програми, взяла у барі пляшку води і випила. Марат у цей час уже займався.

Верховина після такої докладної розповіді не мав запитань, тож просто подякував Ганні.

***

– І що ми маємо? – розмірковував Петро, включивши голосовий інтерфейс. – Мотив у обох є – посада директора з фінансових питань і місце в раді. Усі директори до того ж одразу після призначення отримують три відсотки акцій, а далі можуть і більше мати, якщо за це рада проголосує. Розповіді їхні майже однакові: зайшов у спортзал, увімкнув програму, займався відведений час, нічого не помітив, нічого незвичайного…

– Ще підозрювані переривалися під час прогулянки, – зауважив Ватсон.

– Так, і знов-таки обидва, от халепа. І хтось із них, імовірно, бреше, а спіймати його неможливо. Цей один міг підійти до пульта, запустити програму на третьому тренажері, поки другий у шоломі собі гуляв. Узагалі-то Ганна мені здається надто самовпевненою: так усе чітко викладає, наче зарані версію вигадала.

– Імовірно також, що пані Сокіл просто каже правду. Мені цікаво дізнатися, чи пан Криволап – пунктуальна людина, а конкретно, чи в один і той самий час він займається на тренажері. І ще хотілося б отримати дані про те, коли підозрювані ходили в тренажерний зал у попередні дні.

– Ох, Ватсоне, не уявляю, навіщо тобі знати, чи пан Криволап пунктуальний… Але ти можеш усе запитати у Марини від мого імені.

***

Наступного дня Петро побачив дані, надіслані Мариною.

– Зверни увагу, Петре, як відвідують спортзал пані Сокіл і пан Скляренко, – заявив Ватсон одразу після ввімкнення.

– Ну дивлюся. Ганна ходила щодня в один і той самий час – 13:59, 14:00, 14:02 і так далі. А Марат не такий точний – 13:37, 14:12, 14:53, а іноді взагалі день пропущений. І про що це говорить? А Криволап як займався? Тебе ж його пунктуальність цікавила.

– Марина написала: «Пан Вадим у робочих питаннях, звісно, дотримується термінів, завжди приходить вчасно. А от коли справи особисті, він людина настрою. Може піти обідати і о першій, і о третій або взагалі  попросити принести в кабінет каву з тістечком. І щодо занять так само. Пан Вадим старався займатися щодня, але час обирав різний».

– Значить, чоловіки займалися як заманеться. І як це стосується справи?

– Я все зіставив і проаналізував – і зробив висновок. Але спочатку наводжу свої аргументи. Пані Сокіл ходить займатися приблизно в один і той самий час щодня, і ні від чого її дії не залежать. Пан Скляренко приходить у спортзал у різний час і згідно з доступними даними лише тоді, коли Вадим Криволап є в офісі. Існує ймовірність, що пан Скляренко хоче з’ясувати, коли займається пан Криволап, бо готується вчасно замінити програму. Для цього 15 жовтня пан Скляренко записує програму зі схожою назвою, а потім переводить її в неактивні. Однак визначити, коли пан Криволап займатиметься в певний день,  неможливо. Тож далі пан Скляренко намагається просто вгадати час. Проте, коли пан Криволап в офісі відсутній, і заходити в зал немає потреби. 23 жовтня панові Скляренку щастить: підійшовши до пульта, він бачить, що перший тренажер щойно увімкнений, і міняє програму «Гірська стежка» на змінену «Гірська стежина». Пан Криволап обирає її, не помітивши підміни. Пан Скляренко тим часом займає третій тренажер. Через п’ятнадцять хвилин, коли обвал у програмі вже мав статися, пан Скляренко призупиняє програму на своєму пристрої та дивиться на пульт: програма на першому тренажері аварійно перервана. Пан Скляренко видаляє програму «Гірська стежина» і повертається до свого тренажера. А пані Сокіл маніпуляцій пана Скляренка не бачить, бо в цей час займається у вірт-шоломі.

– Але ж хтось інший міг вибрати змінену програму. Невже Марат був упевнений, що ніхто за весь цей час не захоче прогулятися в горах?

 – Програма «Гірська стежина» весь час після її додавання була неактивна. Сумнівно, що хтось би став її переводити в активний режим.

***

Скляренко ляснув по столу долонею та розреготався:

– От у вас уява, пане слідчий! Заздрю, чесно. Вигадати таку історію на підставі записів з тренажера – це треба вміти! І що ви пред’явите прокурору, а потім у суді? Дані про час, коли я ходив у спортзал? Видіння Вадима під час серцевого нападу? Вас же засміють…

– Так, боюся, ви праві: з такими доказами в суд не підеш. – Петро похитав головою. – Я взагалі-то схиляюся до того, щоб закрити справу через відсутність кримінального правопорушення.

– То навіщо ви мене викликали до поліції? – Марат підвищив голос. – Сподіваєтеся щось отримати від мене за закриття справи? Так вам навіть хабар нема за що давати – нічого ж не знайшли.

– Боже збав! Просто вирішив особисто вам повідомити, як успішно справа завершується. Повірте, мені самому цей клопіт ні до чого. Хіба що пан Криволап цікавився, як іде розслідування. Він, до речі, одужує, переказував вам вітання…

– Мені?.. – Марат втягнув голову в плечі та озирнувся на двері.

– Так, особисто вам. І маю вам сказати, що в пана Криволапа теж чудова уява, та й історія моя йому сподобалася. А ви, пане Скляренко, можете бути вільні.

– Звільнений? Чого це?..

– Вільні, пане Скляренко. Давайте вашу перепустку, я підпишу.

Коли за Скляренком закрилися двері, Петро увімкнув голосовий інтерфейс і запитав:

– Ну як тобі, Ватсоне, завершення справи?

– Шкода, Петре, що не вдасться притягнути злочинця до відповідальності. Проте сподіваюся, що втрата роботи буде для нього серйозним покаранням.

– Я от що подумав: може, тобі ім’я змінити? Хочеш бути Холмсом?

– Дякую, Петре, але ні. Я читав твори пана Конан Дойла, і доктор Ватсон мені більше сподобався.