Курбак

Курбак

Під вікном знову товклися кляті діти й зазирали в шибки. Квартира була напівпідвальна і завжди було видно переважно ноги, які поспішали у важливих справах. А ще діти, чий ігровий майданчик був поруч, любили приходити сюди, притискати обличчя до шибок і розглядати його маленьке й тісне помешкання.

Курбак щільно занавісив вікно, нервово пробіг у куток кімнати й аж там розкрив листа. Підсліпувато блимнув очима на клапоть паперу червоного кольору (лист був вже третім, перші два були білим і чорним відповідно), підправив окуляри на носі і аж тоді чітко побачив:

– Шановний громадянине «Щасливого куточку», ви порушили правила проживання у Суспільстві. За вами накопичився борг у розмірі тримісячної плати за проживання. Якщо його не буде виплачено протягом трьох днів – договір про оренду буде анульовано, а вас виселено з помешкання! Невиплачений борг можна відшкодувати, продавши державі частини вашого організму. Чекаємо вас з восьмої по вісімнадцяту годину на вулиці Металургів п’ятдесят чотири. Боргове бюро частин тіла завжди раде вас бачити!

Курбак сумно глянув на своє відображення в тріснутому дзеркалі. Заробітну плату затримували на чергові три місяці. І чи виплатять в цьому – ще питання. Він ходив у доки й підробляв вантажником після роботи, поки мав ще справні кінцівки. Всі гроші йшли на їжу та речі для елементарних потреб. Навіть на квіти для панянки Навіалти не вистачало. А він так мріяв подарувати букет дамі свого серця!

– От що важливіше – вухо чи рука? Ніс чи палець? – спитав він у молодого чоловіка, що дивився на нього з дзеркала.

Це питання залишилося без відповіді, було риторичне, бо він і сам знав – важливе все, особливо перед візитом до Установи одружень. А цей день не за горами! Він же так кохає свою Навіалту!

Незадоволено запирхав чайник, Курбак поклав листа на стіл і поплентався до плити, гарячково розмірковуючи, що ж його робити.

Можна було віддати палець. Наче не дуже важка втрата. Якраз за три місяці й вистачить на оплату. Мізинець на лівій руці у нього вже був відсутній, виплачено борг за попередні три місяці. Гм. Якщо віддати мізинець на правій руці – тоді наче в тілі прослідковуватиметься певна симетрія… Чоловік розсміявся скрипучим сміхом. Ага, симетрія вже прослідковується! Його обидва вуха давно було здано в Боргове бюро. Він сподівався, що йому коли-небудь пощастить в картярських іграх, у які він зрідка грав з друзями, і він все-таки відхопить достатньо великий куш, щоб сплатити всі борги і навіть купити нові частини тіла. Справжні!

Лист червоною плямою лежав на столі, нервував і змушував думати про своє нікчемне життя, в якому не було видно просвітку. Вже чотири роки після повноліття чоловік працює на Мануфактурах, а й досі не виліз із боргів. І вони все збільшуються й збільшуються. Але він ще тримається на плаву! Он, Смешко з квартири навпроти взагалі весь схожий на заготовку для людини, довбешку, в якої ні вух, ні носа, ні пальців! І одної руки немає по лікоть. Але й він бадьориться!

А в нього, Курбака, майже все на місці. І є ще шанс повернути всі продані частини тіла назад! І навіть отримати більше! Він буде багато працювати, старатися, залишатися в майстерні, щоб виконувати понаднормову роботу… Заробить багато-пребагато грошей, купить собі окрему квартиру, і не у підвалі, а на високому поверсі, на десятому, наприклад, а то й на двадцятому… Також купить собі парокар і гарний вишуканий одяг, який бачив у газеті, що підібрав у смітнику вчора, повертаючись з роботи. І буде багатий і щасливий. Разом з Навіалтою, звичайно! У неї такі гарні дивовижні блакитні очі! А руки м’які й ніжні. Вони кілька разів гуляли в парку, і вона навіть взяла його, Курбака, за руку, прощаючись…

Курбак, підперши щоку, почав мріяти, як він зробить собі нове обличчя – із найсучасніших розробок геніального Партанідомуса, стане вродливим, наче принц із казки. І от він приходить до панянки Навіалти! Вона така відчиняє двері, бачить перед собою красеня-мужчину, одразу ж дає згоду на одруження – і вони миттєво біжать до Установи одружень!

Ех, мрії, мрії!

Курбак сьорбнув чаю. Гарячий, зараза! Напій обпік йому язика, чоловік почав хекати й лаятися, спересердя ненароком штурхонув чашку від себе, вона не встояла, перевернулась, і вся рідина вихлюпнулася на стіл. На борговий лист.

– Ну й нехай, – буркнув Курбак під ніс, і зиркнувши на годинник, зрозумів, що може запізнитися на роботу.

Він гарячково схопив потертий від часу чорний сюртук, натягнув на голову кашкет і вибрався, нарешті, на вулицю.

Сонце сяяло не по-осінньому яскраво й весело, було навіть трохи спекотно вже з самого ранку.

Курбак запхався у переповнений цієї пори паротрам, майже повис назовні, тримаючись за поручні при вході. Але не сперечався, коли кондуктор-павук, проповзши по стелі паротраму посмикав його за дашок кашкета. Тримаючись однією рукою за ручку, другою швидко намацав монетку, упхав у нішу на черевці механічного службовця, і, отримавши свій квиток, знову гарячково вчепився в поручні – паротрам якраз повертав праворуч і можна було ненароком зісковзнути та випасти на бруківку. Як це сталося з пасажиром у других дверях.

«Ех, новачок!» – глузливо подумав Курбак, ще міцніше тримаючись за поручні й притискаючись до спини огрядної пані з двома клунками через плече. Один з них тицявся Курбаку в носа, але той мужньо терпів – незабаром все закінчиться: ось-ось мали з’явитися Мануфактури.

При вході охоронець перевіряв наявність чи відсутність частин тіла й протезів. На Мануфактурах виконували нудну й монотонну роботу. Курбак приєднував нестандартні деталі до протезів різних типів. Спочатку, коли його тільки прийняли на цю роботу, він просто перевіряв, чи все в порядку на вже готових кінцівках і закручував гайки, якщо це було потрібно. Потім старший майстер Рубріг, побачивши його сумлінне ставлення і ретельність, перевів до цеху складання частин рук в один повний протез. А зараз Курбак працює в майстерні з очима. Дуже відповідальна робота!  Йому навіть обіцяли підвищення заробітної плати, якої довго не виплачували. І справді, коли це буде – невідомо, але думка гріла серце і змушувала працювати ще краще.

Охоронець запустив під рукав сканжучка. І поки той бігав по тілу, лоскочучи й іноді викликаючи неприємні і… гм… навіть дуже приємні відчуття, Курбак думав про те, що можна було б віддати в оплату за квартиру одне око. Все одно він погано бачить. На роботі змушений одягати масивні окуляри, які посилювали зір у кілька разів, але після них він ще довго оговтувався, поки звикав до навколишнього світу без збільшень.

«Одне око віддам Бюро, а натомість тихцем і таємно візьму одне на роботі», – міркував так чоловік, заходячи в майстерню і вдягаючи поверх сюртука засмальцьований фартух, а замість кашкета – завеликий на нього гумовий очіпок, який завжди сповзав аж на брови.

Протези, які вони виготовляли в майстерні, йшли на заміну очей, які люди віддавали за оплату боргів. Будь-яких.

Куди дівалися здані частини тіла – залишалося загадкою. Але в Керівництві Суспільством краще знають, що з ними робити.

Навколо Курбака завжди жили люди або з відсутніми частинами тіла, або повністю механіки, «залізяки», як їх презирливо називали ті, що обирали природне тіло без втручань металу. Та й Суспільство їхнє умовно і, чесно кажучи, й позірно, ділилося на дві частини. Одна група – це були люди усічені, можна сказати часткові, без певних частин тіла, які були віддані в борг. Але вони вперто не купували протезів, були прихильниками природності, хоч і неповної. Другий тип людей в народі називали «залізяками». Можливо, всередині залізних механізмів, схожих на людей, і зберігалася первинна людина, але вона була так далеко, що таких громадян і людьми вже ніхто не сприймав.

Курбак ще був молодим, хотів дружину й дітей, тому дуже прагнув хоча б ще кілька років мати тіло, схоже на людське, хай і без деяких неважливих частин, а вже там як планида ляже: можна було б і протези завести. Нічого не поробиш – під старість всі ставали «залізяками».

Тим більше, його хвилювала панянка Навіалта! І він в млинець розіб’ється, але доб’ється її руки і серця! А це значило – треба зберегти більш-менш живе тіло для візиту до Установи одружень. Для цього ж потрібні були робота, гроші і цілий організм.

Курбак весь день намагався, не думати про те, що сьогодні він запланував злочин. Вкрасти протезне око було легко. Чимало їх лежало в смітнику, бо мали маленькі дефекти. Кинути туди непошкоджене було легко. Воно лежало серед усіх круглих кульок і наче ласкаво підморгувало чоловікові. І хоч Курбак страшенно трясся, мучився і пітнів – усе вдалося. При виході з Мануфактур також перевіряли сканжучком, але зовні. Чоловік запхав око собі в рот, намагаючись не прокусити м’яку силіконову оболонку, він робив вигляд, що в нього болить зуб, тримався за щоку й кривився.

А дорогою додому заскочив у Боргове бюро й продав своє справжнє око, виплатив усі борги. Там же йому вставили й протез, який він приніс із собою.

Щасливий чоловік без боргів і з майже цілим організмом (те, що немає вух і одного мізинця – не рахується!) навіть зумів купити букет квітів для панянки Навіалти!

Вже сутеніло, коли він постукав у двері квартири, де жила жінка його мрії. Він давно не був у неї – все справи, справи… Та й ні з чим було приходити. А оскільки сьогодні був такий вдалий день (правда, почався червоним листом, зате ж закінчується як гарно!), то Курбак вирішив запропонувати панянці Навіалті подумати над його пропозицією разом піти в Установу одружень. А чому б і ні?!

Азарт, кураж охопили Курбака. Він постукав у двері й вони швидко відчинилися. На порозі постав високий чоловік, механік, «залізяка», а із-за його спини визирала кохана Наві.

Без вух, носа і без рук. Замість них до тіла було прилаштовано механічні протези. І чоловік-«залізяка», і дівчина навели на Курбака очі і з пищанням у зіницях сфокусували погляди… На зап’ястках обох красувалися шлюбні браслети…

Курбак повернувся додому і викликав поліцію, щоб повідомити про свій злочин: викрадення ока на Мануфактурах. Зараз він перебуває у шахтах Серединних платформ. Якщо ви там побачите людину, що зовсім не схожа на людину, а радше на залізну її подобу – то це він. Чоловік, який розчарувався в коханні.