Кристал

Олекса йшов, не помічаючи, як вітер кидає жмені мокрого снігу в обличчя. Зустрічні люди притримували руками каптури теплих курток, куталися в шарфи й бігли до чергового магазину. Вони радісно вигукували, сміялися, шурхотіли пакунками. Олекса скривився. Було боляче згадувати. Позавчора він мав твердий намір купити малому подарунок. Накопиченої суми мало вистачити і на робота, і на гру з магічним кристалом, що зачарувала не лише малюка, а й самого Олексу.

Два місяці він тримався. Працював, мало не падав, вдома лише спав, вимкнув звук в телефоні. А позавчора як з-під землі виріс Славко. Не бачилися рік, бо Славко продовжив службу, а Олексу виперли на пенсію. Він приїхав у відпустку, знайшов товарища, якому колись врятував життя. “Краще б не рятував, ”- зітхнув Олекса, згадуючи, як погодився випити лише по п’ятдеят за зустріч. “Зараз би вони отримали пенсію за мене, а так…” – Як закінчилася зустріч зі Славком, пригадати не міг. На ранок той вже здимів, залишивши Олексу з диким похміллям і порожніми кишенями. Вчора хворів і сподівався, що на картці щось залишилося. Сьогодні побачив нулі на екрані банкомату, зовсім занепав духом. Йшло до чергового запою, хотілося забутися.

Зупинився перед вітриною, де зайці й білки складали в кошики цукерки, жалісно при цьому скавулячи. Звук настільки не відповідав картинці, що Олекса відволікся від важких думок. Просто під ногами скавчав якийсь брудний пакунок. Скинув шар моркого снігу й видобув цуценя, яке тремтіло всім тільцем. Коли запхав цуцика за пазуху, воно виставило мордочку і лизнуло неголону чоловічу мармизу. Зображення попливло. Олекса продовжував йти, з очей витікала рідина, а тоді ліве око страшенно заболіло. Він зупинився і скрикнув, коли з правого ока вийшло щось тверде.

Жінка тільки застогнала, а малий всміхнувся по-дорослому сумно. Проте заверещав, коли побачив цуцика. Зранку малий витяг з-під ялинки невеликий згорток. “Вау! Магічний кристал!”. Олекса сидів на підлозі, по черзі з малим розглядаючи камінь. Вони бачили в ньому дім, якого вже не було, потім дім, який в них буде колись, море й гори, до яких поїдуть, скоро навчилися ставити питання й отримувати відповіді. “Я спитав, що буде через рік, а що це?” – “Дитинка. Може буде сестричка”. Кристал зблискував, змінював колір, рухлися зображення всередині. Жінка підійшла з песиком на руках. “Звідки ти його взяв?” – “Видобув з самого серця. Бачиш, тепер все буде інакше”.