І спалахнуло небо

Тропічна ніч накрила місто. Незвично яскравий Чумацький шлях розтягнувся небом. А сивий океан ліниво котив високі хвилі.

Була колись в мене давня мрія зустріти Різдво на пляжі. Сьогодні це вдалося, я опинився на березі та ще й із родиною. Милувався донечкою, яка разом із дружиною будувала піщаний замок, і готувався відкоркувати шампанське.

– Татку, розкажи, як виглядає сніг?

Що їй відповісти? Після того, як витратив усю енергію під час війни, а потім ледь не загинув у кригах, лікарі порадили жити в південних широтах. Донька народилася вже тут і ніколи не знала зими.

– Хочу побачити сніжинки, – зітхнула малеча. – Вони ж такі гарні.

– Сьогодні буде зорепад, це теж дуже красиво, – пообіцяв я.

А дружина додала:

– Як помітиш, що летить вогник, загадай бажання.

Донька зморщила носик, повернулася до піщаного замку. Я вмостився поруч, витрусив із відерця мокрий пісок і почав ліпити вежу.

– І воно здійсниться? – недовірливо запитала малеча.

– Обов’язково. Різдвяна ніч у поєднанні із зорепадом творить дива, – дружина всміхнулася.

А я промовчав і насупився.

Небом то тут, то там вже пролітали яскраві вогні метеорів. Шампанське пінилося в келихах. Дочка смакувала апельсиновий сік та шепотіла:

– Хочу побачити сніжинки. Зірочко, яка падає, зроби щоб пішов сніг, будь ласочка.

Вперте дитя! Я кривився й дивився на свої вщент проморожені руки, які колись нищили вогнем ворогів, а тепер не були здатні створити хоча б одну іскру, щоб утішити дитину.

– Навіть не думай, – шепнула дружина й нахилилася до доньки. – Заспіваємо пісеньку.

– Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка, – затягли два голоси, жіночий та дитячий.

А я відчув жар у скалічених кінцівках та давно забуте поколювання, мов поверталася сила, і клацнув напів слухняними пальцями. Небо спалахнуло, наче тут, у зовсім іншій широті та порі року, заграло полярне сяйво. І раптом пішов сніг. Великі різнокольорові пластівці кружляли в повітрі й падали на білий пісок.

– Сніжинки! – вигукнула дочка.

Вона танцювала, розкинувши руки, ловила прозорі кристалики, що іскрилися чарівною веселкою та й не танули. Бо відродилися з полум’я.