Конструктивне зачаття

І

Картинка віконного дисплея вкотре змінила панорамне зображення. Григор зирнув на засніжені шпилі Карпат і подумав, що такий пейзаж серед літа викликатиме недоречну ностальгію за зимовим відпочинком.

– Діара, сонце моя, перемкни на прозорий режим, нехай справжнє небо зазирне у хату.

Дружина злостиво скосилась і не поворухнулась. Григор минув диван, ковзнув по сенсору пальцем та самотужки виконав своє прохання. Скинув брову і пригледівся до коханої. Діара скривилась, заклала ногу на ногу, схрестила під грудьми руки та відвернулась.

– Діара?

– А на хіба ти ставив ту дибільну карусель панорам? Лайно якесь!

– Діара? – Григор підступився.

Зирнув на зап’ястя. Блідо-блакитні цифри голограмного годинника на шкірі вказували на те, що вже час вирушати на роботу.

– Діара! – голос чоловіка набрав нетерплячих нот.

– Що? Знову все не так? Що тепер? – награно забурчала дружина.

Реальних скандалів у подружжя ніколи не було, лише театральні перформанси. Прихована причина завжди ховалась десь глибоко, але у Григора не було зараз часу копирсатись у вроджених здібностях Діари до маніпулювання.

Він втамував хвилю роздратування. Присів поруч дружини, міцно обійняв за плечі. Вона не опиралась. Приклав довгий вологий поцілунок до скроні.

Діара зморщила перенісся і обличчя її набрало рис розбещеної дитини. Вона помовчала, зітхнула та вередливо промурмотіла:

– Я хочу дитину, – встромила косий, примружений погляд в коханого.

Груди Григора здригнулись стриманим сміхом, губи розтягла усмішка. Він знову зирнув на годинник. Зробив специфічний жест і над журнальним столиком матеріалізувалась голограма дисплею. В кілька рухів пальці Григора спонукали навігацію знайти клініку запліднення.

Візуалізувався миловидний бот невизначеної статі та видав стандартне ввічливе вітання голосом по тембру котрого теж неможливо було зрозуміти гендерну приналежність штучного консультанта.

Короткий діалог висвітлив, що онлайн запису на таку важливу процедуру здійснити неможливо. Вимагається особиста співбесіда з лікарем та здача попередніх аналізів.

Подружжя повагалось та зробили запис на завтра на 16:00. Блимнув планшет Діари, ознаменувавши отримання електронного листа з анкетою попереднього опитування. Бот зник.

Григор смачно чмокнув дружину в щоку. Вона задоволено витягла губки. Дочекалась доки чоловік підніметься, потягла його за лікоть назад та подарувала чуттєвий поцілунок в губи.

Вивільнившись, Григор лиш зітхнув, усміхнувся та поводив головою. Скерувався в іонний душ.

Дезінфікуюча атака заряджених частинок приємно пощіпувала оголене тіло та вкривала шкіру кількагодинним захистом від агресивного впливу зовнішнього середовища. Григор не пригадував скільки часу залишатиметься невразливим, але точно знав, що тривалість більш ніж достатня, щоб він дістався до робочого місця обладнаного відповідними душовими камерами.

Капсула таксі уже чекала на терасі і Григор звичним маневром вмостився всередину. Кулеподібний снаряд персоналізованої доставки стрімко вписався в загальну картеч транспортного потоку.

Григор поглянув на Дніпро. Темно-бірюзові хвилі били загнані у бетон береги Херсону. Гребні шумно кипіли яскраво-салатовою піною, що миттєво розчинялась в стрімких вихорах та течіях.

За горизонтом свавільної архітектури хмарочосів проглядалась оаза зелених крон. Дикий ліс густо сплітав свою зелень і творив ілюзію суцільного, неподільного масиву, котрий надійно ховав в своїх обіймах резервацію натуралістів.

В пам’яті Григора спливла остання суперечка з найкращим другом. Конфлікт через розбіжність поглядів наростав давно і врешті привів до остаточного розриву стосунків.

Вони тоді стояли один проти одного поруч лісу і плутались у суперечливих почуттях роздратування та смутку через розставання. Магнітне поле довкола резервації відсвічувало електронними відблисками у супроводі легкого ритмічного потріскування. Ця малопомітна огорожа юридично захищала опонентів глобалізаційного способу життя від мешканців урбанізованого світу. Хоча насправді слугувала парканом, котрий обмежував зону існування натуралістів і таким чином давав владі оманливе відчуття спокою і впевненість у тому, що пагубні регресивні ідеї надійно відмежовані та не мають жодного впливу на основну масу населення.

Еней нетерпляче чекав доки Григор закінчить свою тираду. Товариш доводив недолугість рішення переселитись у резервацію. Еней не витримав та обірвав промову жестом. Сплюнув та сказав:

– Григор, не пий мені кров. Ти тішишся життям у системі доки вона забезпечує твій моральний комфорт…

– Моральний? – Григор звів догори плечі.

– Так моральний! Я не про блага цивілізації. Ти прозрієш, щойно твої особисті принципи підуть в розріз із нав’язаними правилами. Тоді, лише тоді, ти зрозумієш, яка ти безправна худоба загнана в стійло комфорту.

– Еней ти хоч сам розумієш, що ти сказав? В твоїх словах суцільна пафосна нісенітниця. Якийсь химерний нонсенс.

Григор опанував гнів і лагідно поклав руку на плече товаришу. Повів далі:

– Там, – кивнув на ліс, – суцільна антисанітарія. Хвороби. Ти загрузнеш у важкій беззмістовній праці, лише для того щоб добувати собі щоденну їжу. Їжу котра тут дармова, корисна і в необмеженій кількості.

Еней підвів очі, зловив погляд друга і Григор відчув, як його знову заповнює роздратування. Але продовжив вмовляти:

– Слухай, друже. Ну який в цьому зміст? А медицина!? Ти вкоротиш собі життя на два десятка років.

Далі Григор не зміг втримати емоції. Розкинув руки, плеснув себе по стегнам і нервово затупотів на місці.

– Ну і хай з тими десятками, – смиренно відповів Еней, – але я житиму вільно. Керуючись свободою волі. Власною. Не в примусовому марші. Не у втоптаній колії, що хтось там зверху прокреслив її для мене і ще для тисячі таких самих безликих клонів системи.

Обличчя Григора зморщилось. Від ідіотизму Енеєвих аргументів хотілось плакати. Вигукнув:

– Друже, яка свобода? Ви в тому зоопарку, як за ґратами, – Григор рвучко махнув рукою в напрямку магнітної загорожі. – Ви самі себе заганяєте в якийсь гнійний тераріум. Суспільство створило технологічний рай на землі, а ти лізеш в секту рабів з безглуздою ідеєю існування в кам’яній епосі.

Тепер надійшла черга Енея покласти руку на плече товаришу. Він похилився до Григора і півголосом, наче хтось їх міг почути проговорив:

– Бачиш отой похилений дуб?

– Ну, – Григор глитнув.

Почуття розчарування і втрата останньої надії переконати Енея опустила його плечі. Він понуро слухав слова товариша.

– Його стовбур виходить за межі поля, – продовжив Еней.

– Як так?

– Просто, – скривився поборник натуралізму, – дереву в сраці де ваші огорожі. Воно собі росте, як хоче. Над тою гілкою є дупло. Це наскрізний тунель, що виходить по другу сторону магнітного паркану. Людина твоєї комплекції пропхається.

– Навіщо ти мені це говориш?

– Григор, це єдиний нелегальний спосіб потрапити у нашу екологічну в’язницю.

Іронічний жарт Енея викликав кволу посмішку на обличчі Григора і він навзаєм поклав долоню другу на плече. Кивнув. Еней повів далі:

– Цей шлях дозволить тобі, в разі потреби, оминути довгі бюрократичні процедури і швидко передислокуватись у секту зелених недоумків.

– Еней!

– Не перебивай. Шляхи життєві, вони незбагненні, – Еней хитро усміхнувся. – Зможеш мене нелегально відвідати, якщо дуже скучиш.

– Друже, в твоїй голові гудуть рої безглуздих конспірологчних теорій. Не думаю, що колись мені доведеться втікати із технологічного раю в Едем натуралістичний. Але дякую.

Гострі краї конфлікту покришились. Товариші навзаєм широко усміхнулись. Обійнялись.

Розставались друзями, але прикрість розлуки дряпала в грудях і Григор зусиллям волі стримувався аби не вхопити Енея за лікоть, доки той прокладав собі шлях одноразовим локальним деактиватором крізь магнітну огорожу.

М’який ненав’язливий звук вивів Григора із задуми. Капсульне таксі повідомило про прибуття у пункт призначення і чоловік ще раз глянув у бік резервації, але зеленого куполу уже не було видно. Усе довкола вкривала скло-бетонна забудова із акуратними, стилістичними садами і парками на терасах та дахах.

ІІ

Іонна душова камера змила з Григора бруд довкілля. Він увійшов у гардеробну, накинув халат та за мить опинився у спальні.

Діара плуталась в простирадлах просторого ліжка і натхненно розставляла галочки в голографічній анкеті клініки запліднення. Супилась на спливаючі вікна та знову силилась заповнити ребус опитувальника.

Григор усміхнувся, вліз під ковдру та притулив до себе тендітне тіло дружини. Діара по дитячому вередливо відсторонилась і повернула заклопотане обличчя до чоловіка. Спитала:

– Чому я не можу вибрати карі очі для нашого немовляти?

– А стать можеш вибрати?

– Стать можу. Музичну схильність можу, а очі ні. Пише, що ймовірність зросте на два відсотки, але… і далі якась нісенітниця.

Широкі груди чоловіка наповнились повітрям, він гучно зітхнув та потягнувся. Скинув втому робочого дня і, глядячи на стелю, пояснив:

– Тому, що зачаття це не конструктор. Неможна скласти собі дитину, наче із запчастин. У тебе блакитні очі. У мене сірі. Можна вибрати або такі, або такі, – повернувся на бік та підпер голову рукою. – Можливо, якщо у когось із наших предків були карі очі, тоді у твоєму чи моєму ДНК є такий ген і його можна буде актуалізувати. Так би мовити, надати пріоритетність.

– Ну-у, – обурено закліпала Діара і вказала на набридливе спливаюче віконце.

– Для цього нам потрібно здати аналізи. А в тебе в руках зараз просто попередня анкета, щоб визначити наші побажання.

– А музичну схильність пропускає.

– Звісно. Музичну схильність визначає слух. Для цього гена створять відповідні умови і слух у майбутньої дитини буде близький до абсолютного. Далі потрібно буде його самотужки розробляти.

– Коротше, халяви немає, – констатувала Діара. – Тупо!

– Чого? – усміхнувся Григор.

– В класичній літературі пишуть, що люди кохались і вагітніли без усіх цих запліднень. Яка дитина вдавалась така і була. Нормальний процес.

– А зараз чим він ненормальний?

– На хіба всі ці складності? Анкети, консультації, аналізи і все решта. Якщо і так ні на що немає гарантії. Все рівно буде купа несподіванок.

Григор стримано засміявся і осікся під примруженим поглядом дружини. Втер долонею очі та промовив:

– Кажу ж. Це не конструктор. А всі ці складнощі для здоров’я дитини. Беруть моє сім’я і твою яйцеклітину. Перевіряють наші ДНК. Усувають усі шкідливі гени. Таким чином ми точно не народимо немовля із церебральним паралічем чи вадою сердечного клапану. Дитя виросте і ніколи не захворіє на онкологію. А все решта – колір очей, волосся… схильність до творчості чи точних наук – це опціонально. Можна створити передумови, але розвивати здібності все рівно доведеться самостійно.

– Це якось схоже на селекцію. Ми з кожним поколінням покращуємо свою породу. Ніякої романтики, як собаки.

Григор відкинувся на спину. Відібрав у дружини планшет і став заповнювати анкету. В процесі звернувся до Діари:

– Ти сама собі суперечиш.

– Ай. – відмахнулась жінка, – ти завжди так кажеш. Не нудь мене.

Повернулась на бік і одразу ритмічно засопіла спокійним сном. Григор заздрісно покосився на кохану та, із зітханням, продовжив розставляти галочки.

ІІІ

Ранок зустрів Діару самотністю. Григор уже ганебно втік на роботу і випити з нього стакан крові для бадьорості, влаштувавши традиційний вередливий скандальчик, не видавалось можливим.

Діара потягнулась, глянула на піщані дюни у віконному дисплеї та пригадала, що саме вона наполягала на цьому недолугому тренді – каруселі панорам. Зітхнула. Потрібно було себе чимось зайняти до консультації у клініці і Діара почала перебирати варіанти.

Зазвичай у такі моменти рятувала цільова реклама. Соціальні мережі настільки ретельно відслідковували повсякдення, що Діарі інколи видавалось, наче її життя скеровує вища сила. Складні рішення нівелювались до примітивного вибору між однотипними пропозиціями.

Реклама модного грумер-салону на одному із фешенебельних островів Дніпра нагадала жінці про наявність у квартирі домашнього улюбленця. Система смарт-хауз позбавляла надокучливих обов’язків і видавала ідеально видресировану тваринку лише тоді коли це могло справити господарям приємність.

Жива лялька вивільнилась із потаємного лабіринту свого сховища і радісно завовтузилась на грудях у Діари. Жінка запустила доглянуті пальчики у м’яку шерстку та попестила тваринку. Пригледілась до її мордочки і подумала, що сучасні песики більше схожі на котів чи морських свинок, ніж на суворих вовків, котрі сумують у елекромагнітних вольєрах зоопарків.

Спало на думку, що за кілька поколінь люди теж дійдуть до потрібного ідеалу і науковий прогрес зможе перетворити зачаття на чистий вибір по заданим параметрам.

Така перспектива не тішила. Це було чудово відносно харчової худоби, домашніх улюбленців, але селекція людей викликала у Діари відразу. Адже технологічний світ створювався для комфорту людства, а не для того, щоб перетворити його у заручників власного раю.

Для палкої шанувальниці класичних любовних романів видавалось природнім натуралістичне зачаття, а не складання нащадка по анкеті. В чомусь Еней був правий, хоч левова частка його ідей скидалась на жахіття біблійного апокаліпсису.

Жінка сумувала за палкими дискусіями між чоловіками. Це дозволяло їй додатково бриніти на нервових струнах Григора, частково приймаючи позицію Енея. Звісно Григор знав, що Діара лише привертає до себе увагу, але це його не рятувало і відверта маніпуляція завжди досягала потрібного результату.

Лише в разі принципово важливого рішення Григор непохитно відстоював свою думку. Тоді Діара одразу поступалась і не лізла на конфлікт. В усіх інших випадках жінка немала відмови.

От і зараз вона б воліла завагітніти натуралістичним шляхом, але розуміла, що Григора не переконати. Проте у цьому і не було змісту. У світі не існувало жодних засобів контрацепції і водночас в цивілізованому Херсоні ніхто не вагітнів. Ніколи. Виключно тільки через штучне запліднення.

Діара ткнула носом у вологий носик собачки і зморщила перенісся. Еней стверджував, що у натуралістів все відбувається природньо. Діара пограла бровами. Цікаво чому завагітніти від сексу у резервації реально, а у місті неможливо.

Цільова реклама знову нагадала про себе і жінка неохоче вибралась із ліжка. Іонний душ не спромігся розігнати тугу млявість і, повернувшись у спальню, Діара ліниво висунула шухляду із білизною. Одночасно активізувала вікно планшету та відкрила додаток таксі.

Візуальне визначення місця призначення виявилось непосильною задачею. Новозбудовані, схожі за формою острівці неначе метушились у власному засиллі. Переповнювали гирло Дніпра. Довелось відволіктись від вибору бюстгальтеру та знову звіритись із геолокацією в рекламі. Намарно. Острови підступно плутали сонну свідомість Діари. Ідея просто скопіювати координати не виникла у заклопотаній гардеробними думками голівці.

Діара насупилась і постаралась запам’ятати форму острівця. Але увагу поглинув непростий вибір відповідних трусиків. Жінка невпевнено обрала локацію і обурено відмахнулась від сумнівів. Попереду чекала складна та захоплива процедура макіяжу.

ІV

Капсула таксівки беззвучно зупинилась і автоматично відчинила дверцята. Діара іронічно подякувала боту-навігатору та, притиснувши до грудей песика, випурхнула в сонячний день.

Довкілля неприємно здивувало. Недобудовані хмарочоси недружньо споглядали проймами незасклених вікон. Серед наїжачених арматурою бетонних конструкцій поскрипували висотні крани.

Позаду шикнула капсула таксі і Діара лише встигла провести її збентеженим поглядом.

Помилка вибору локації не надто зіпсувала настрій недолугій мандрівниці. Жінка задріботіла по екрану смартфону колоритно розфарбованими нігтиками. Визначила потрібний їй острів. Як виявилось – сусідній. Підняла голову і, скрививши губу, докірливо подивилась на нього. Острів не обурився і продовжував незворушно відблискувати фешенебельними будовами.

Очікування наступного таксі складало неймовірно довгих сорок хвилин і Діара награно суворо висловила свої претензії до песика. Нащо собачка, у знак виправдання, спробувала злизати тональний крем з обличчя господині.

Від, потрібного Діарі, острова відділилась довга червона смуга. Збурила салатово-зелену піну на хвилях Дніпра та помчала над водною гладдю.

Трамвай впевнено подолав протоку та вилетів на магнітний шлях серед розсипаного гравію. Промчав повз Діару і зупинився на закільцьованій зупинці. Розкрив двері, ввічливо запрошуючи до подорожі.

Відсутність будь-яких пасажирів не здивувала Діару. Вона вмостилась в трамвай, впевнена у тому, що зараз він скерується у зворотному напрямку. Вагон шикнув, зачинив двері та рушив. Але перед самою рікою різко завернув. Вагони помчали вздовж узбережжя, а потім у глиб недобудованого острова.

Плечі Діари опустились. Вона молитовно здійняла руки до стелі. Виголосила лайливу молитву та опустила долоні на морду песика. Безталанні подорожні поморщились один одному навзаєм.

В глибоких нетрях бетонних джунглів трамвай врешті зупинився та випустив своїх випадкових полонених. Діара вистрибнула. Зло оглянула ненависну сталеву ковбасу. Напис на борту «ремонтно-випробувальний вагон» роз’яснив ситуацію та вкинув у розпач.

Транспорт погасив вогні, протяжно зітхнув і опустився на магнітний шлях. Втратив останні ознаки життя у безпробудній сплячці.

Діара занадилась люто дряпати екран смартфону. Надаремно. Зона дії капсульних таксі залишилась далеко позаду. Відстань до ареолу обслуговування не потішила. Таке безальтернативне становище примусило вдатись до тривалої пішої прогулянки.

Плутані петлі в хаосі забудов жодним чином не наблизили Діару до зони дії таксівок. П’яти врешті відмовились вбивати підбори у щебінь і жінка втомлено повалилась на криво вмонтовану лаву.

Добула телефон і набрала Григора.

Сумбурні, переповнені подробиць пояснення перервав його гортанний стогін і різкий, лаконічний наказ:

– Сиди на одному місці і не лазь!

Діара не зрозуміла за яке місце йдеться мова – її пружну частину тіла чи острівну локацію, але уточняти не ризикнула. За будь-якого значення настанова зобов’язувала знерухомитись, що цілком влаштовувало втомлену жінку.

Сил на забави з улюбленцем не вистачало, а квола інтернет мережа не задовольняла потреби Діари. Поступово мандрівну пару зморила м’яка дрімота. Песик вмостився на колінах господині та прикрив лапками смартфон. Тривожне підморгування індикатора критично низького заряду сховалось в доглянутій шерстці.

***

Григор перевірив кілька додатків таксі, але обшар дії усіх закінчувався на узбережжі острову. З опису Діари впізнав начебто кінцеву зупинку трамваю і перемкнув телефон на геолокацію.

Зелений маячок, що позначав місце знаходження дружини зник. Погляд Григора залип на розграфленому квадратиками будов екрані. Поступово сповз на обрій. Сонце зістрибнуло із зеніту і плавно опускалось в густому повітрі з наміром пірнути у холодні води Дніпра на спочинок.

З горла знову видерся хриплий протяжний стогін. Перезавантаження додатку ніяк не вплинуло на відсутність маячка. Григор струсив смартфон, наче механічний пристрій в котрому щось заклинило і гучно вилаяв себе, що не зберіг локацію Діари офлайн. Набрав дружину і милий логос бота ввічливо повідомив, що з абонентом відсутній зв’язок. Григор збагнув очевидне – у Діари розрядився телефон.

Гучно вилаявся. Луна кількакратно підтримала вияв самокритики. Григор подумки відновив картинку навігатора. Спогад не виглядав надто переконливо, але приблизний квадрат пошуку окреслював. Це суттєво спрощувало пошукову операцію.

Чоловік примружив око і, долаючи десятки сумнівів, проставив точку пункту призначення. Сплюнув праворуч, знову вилаявся на легковажність дружини. Але уже пошепки, щоб не розбурити злослівну луну новобудов.

Довгі контрастні тіні розповзлись та поступово поглинули увесь острів. Завечоріло. Темний силует вийшов з-за кута, забарився, обираючи керунок руху і дещо просунувся праворуч. Роздумав та повернув у інший бік.

Відголосок кроків розбудив Діару. Крізь сонну млявість проник страх і жінка машинально притисла песика до грудей. Улюблениць стрепенувся, налякано пискнув та вирвався з рук.

Радісний гавкіт ознаменував присутність господаря. Темна постать набрала характерних рис і Діара впізнала чоловіка. Тривалі, заплутані пошуки Григора нарешті досягнули мети.

…

– Діара, – Григор спробував відсторонити руку дружини, але її пальці все ж проникли під його сорочку.

– Мур…

– Нам треба вибиратись звідси.

Нігтики звабливо зашкрябали чоловічі груди. Пітьмою солодко потяглись слова Діари:

– У тебе є план?

Григор видихнув:

– Дочекатись ранку. Без варіантів. Інакше ми в потемках впадемо в якийсь котлован.

– Ну от! – голос Діари ще дужче загус, пружні груди притислись до Григора. Відчув твердість сосочків.

– Діара! Ну не на лавці ж!?

– Ти бачиш десь тут матрац? – іронія посилила звабливість жіночого голосу.

– Я взагалі тут нічого не бачу і…

Жінка перекинула ногу та вмостилась на колінах у чоловіка. Її зубки ніжно вп’ялись йому в шию під вухом.

– Ми посеред вулиці… – підважений опір Григора втрачав останні оплоти.

У відповідь йому спокусливо зашепотіло:

– О! Мій мужній лицар. Ти прийшов вирятувати свою принцесу… Мур… Отож приймай винагороду.

– Та хтось надійде… Діара, – але голос Григора уже остаточно загубив свою впевненість.

Жінка відхилилась, владно затисла в долоні підборіддя чоловіка. Блиснула хтивою усмішкою. Лівицею прутко розперезала ремінь на його штанах та запустила руку в пах.

Цей аргумент остаточно зруйнував соціально накладені на Григора бар’єри. Він віддався волі бажання.

Саме за цю безпечну легковажність – свавільну, нестримну – він і покохав Діару.

Луна ночі рознесла по безлюдному острову голосну феєрію пристрасті. Підсилені резонаторами пустих будівель звуки творили ілюзію шаленства масової оргії.

Песик повільно потирав лапкою вологий носик і з цікавістю спостерігав за чорним полум’ям танцю ошелешених жагою тіл.

***

Сонячний диск щойно визирнув з-за обрію і гостро разив заспані очі вимученої нічною пригодою пари. Діара поклала голову на плече Григору і млосно спостерігала, як біжуть відблиски по овальному віконному склу таксівки. Капсула долала Дніпро в напрямку дому.

Погладила вмощеного на колінах песика і тихо мовила:

– Я не готова стати матір’ю.

Григор спокійно прийняв заяву, наче мова йшла за барви чудового ранку. Його рука лягла на плече коханої і пальці м’яко потеребили плече. Мовчав і Діара продовжила:

– Напевне, я надто вітряна, – підняла голову, зирнула на нерухомий профіль чоловіка. – Звичайний догляд за псом в мене перетворюється на якийсь екшн.

Знову притулилась до коханого і пообціяла:

– Я запишусь на тренінги для майбутніх матерів і…

Григор не стримав усмішки, за що моментально поплатився ударом кулачка по стегну і укусом за мочку вуха. По завершенню екзекуції, Діара хвилинку посупилась, але повела далі:

– В будь-якому разі мені потрібно стати більш виваженою та відповідальною. Я подорослішаю і ми обов’язково заведемо цілий виводок маленьких Григорів.

Рука чоловіка міцніше пригорнула дружину до плеча. Григор ніжно поцілував її скроню і пошепки погодився:

– Обов’язково.

V

Кухонний столик радісно вітав пару апетитними ароматами. Григор відбив ножом та виделкою простий ритм та церемонним жестом запросив дружину до недільного сніданку.

Діара потяглась і складки нічної сорочки окреслили її звабні форми. Жінка усміхаючись примружилась та награно прискіпливо оглянула натюрморти на столі.

Гикнула. Стрепенулась.

Шкіра на її обличчі пожовкла. Долоні рвучко піднялись і щільно затулили рот. Діара видала гортанний звук та рвонула у вбиральню. Григор оторопіло потер вістря ножа об зубці виделки і в цю мить кімнату захлиснуло огидне булькотіння.

Діара натужно блювала. Приладдя випало з рук Григора, він кинувся до дружини. Але жінка уже вмивалась. Повернула порожовіле обличчя і важко видихнула. Григор не знайшов слів та лише схопив дружину за плечі.

– Сніданок відміняється, – поморщилась та і знову гикнула.

– Я… я… – розгубився Григор.

Опанував себе, вмостив дружину на диван та занадився плутаними жестами добиватись від голограми шпитального бота негайної консультації лікаря.

***

Повільні, м’які, наче опущені в воду жести доктора підсвідомо вгамовували збентеження пари. Він неквапно тицяв стилусом у планшет.

Підняв, майже повністю вкриті сивими бровами, очі і задав чергове запитання:

– Прошу пані, пригадайте, чи не траплялось вам залишатись на відкритому довкіллі тривалий час.

Погляд професора відірвався від гаджету та уважно вгледівся в обличчя жінки. Насправді доктора цікавила реакція чоловіка і периферійний зір прискіпливо вивчав його міміку.

– Я маю на увазі час за котрий могла уже нівелюватись дія іонної стерилізації.

Пара перезирнулась і закивала, скоріш один одному ніж доктору.

– Я так зрозумів, ви були у двох?

Легкий рум’янець на щоках подружжя послужив відповіддю. Лікар делікатно промовчав. Покрутив у доглянутих, але вже вкритих зморшками, пальцях стилус і  все ж таки уточнив:

– Ви провели…

Григор не витримав. Винувато глянув на дружину та коротко, не вдаючись в інтимні подробиці, переповів професору призабуту уже пригоду на острові. Упущені нюанси проникливий доктор самотужки доповнив подумки. Невидимі співрозмовникам кутики його губ легко смикнулись під густими вусами.

Після нетривкої павзи лікар поклав планшет на стіл. Жестом запросив слідувати пару за ним. На ходу мовив:

– Не хвилюйтесь. Це легка кишкова інфекція, – в дверях всунув стилус собі у нагрудну кишеню, але схибив і невеликий стрижень, ніким не помічений, упав на поріг та притулився до одвірка. Доктор вів далі:

– Для запобігання зайвого медикаментозного впливу на організм. Такий молодий і здоровий, як ваш, – під вусами професора промайнула ввічлива усмішка, – ми проведемо просту процедуру промивання кишківника. Легку і невідчутну.

Трійця зупинилась у коридорі. Двері кабінету автоматично зачинились, але стилус зашкодив замиканню магнітного замка. Доктор жестом вказав Григору на диванчики для очікування та пояснив:

– Кілька аналізів для певності і на завтра вам назначать час процедури, – галантно взяв під руку Діару та попрямував з нею до лабораторії.

Впевненість лікаря дещо заспокоїла Григора, але тривале очікування по крихті нарощувало збентеження. Короткі секунди розтяглись у неприємну тривогу. Брак терпіння змусив Григора багаторазово переміряти кроками довгий коридор.

В задумі наштовхнувся на заклопотану медсестру і, скоріш машинально ніж свідомо, видихнув запитання:

– Я… перепрошую. Моя дружина… Вона.

Медсестра зморщилась, але вигляд Григора змусив її зупинитись. Відірвала свої думки від нагальних справ і суворо спитала:

– Прізвище.

Назвав.

Сестра хутко почарувала над планшетом, водночас намагаючись втримати у голові усі свої поточні завдання. Нетерплячим жестом прогорнула кілька таблиць. Знайшла відповідну. Напис червоними літерами «несанкціонована вагітність» просковзнув повз її увагу та сховався за граничним полем огляду. Екран світився даними щодо стану Діари.

Медпрацівниця з іронічним полегшенням глянула на майбутнього батька і дещо стримуючи роздратування холодно привітала його:

– Аналізи в нормі. Вагітність проходить добре. Без відхилень. Токсикоз це нормальне явище на даних тижнях. Ваше хвилювання безпідставне. Вгамуйтесь. Присядьте.

Владний тон підкорив волю Григора. Він розгублено покліпав, кілька раз кивнув і, під відверто неприємним поглядом, всівся та опустив очі на підлогу. Сестра закрила непотрібні їй вікна та закрокувала далі. Поглинута масою службових турбот, одразу забула про неврівноваженого, слабовольного чоловіка.

В голові Григора посипались каскади думок. Запевнення доктора… злостиві вітання медсестри… Жодної помилки – щойно з планшету на нього дивилась об’ємне фото Діари. В табличках світились цілком конкретні слова. Його дружина вагітна… Вагітна!

Кишкова інфекція?

Пустий погляд Григора блукав по підлозі та наскочив на стилус. Чоловік автоматично піднявся, бездумно роззирнувся та пірнув у кабінет.

Планшет доктора блякло світився на столі. Табличка по центру екрану наївно допитувалась: «Відсутність активності досягає встановленого ліміту. Вимкнення за…» таймер відраховував останні секунди.

Григор без вагань ткнув пальцем в променевий пучок «так». Дисплей набрав яскравості. Нічого не довелось шукати. Професор не закрив медичну карту Діари.

«Несанкціонована вагітність…» – далі десятки малозрозумілих медичних термінів. Згодом таблиця-підсумок:

«Рекомендована/необхідна дія». Слово «необхідна» виділене червоним. Наступна комірка містила коротке і різке: «Аборт».

Дата операції – завтрашня. Час – ще не призначений – комірка пустувала.

Григор глитнув. Зміст отриманої інформації ще не всмоктався у мозок і підсвідомі алгоритми взяли управляння на себе. Чоловік акуратно закрив вікно. Визирнув у коридор. Переконавшись у безпеці, вийшов. Заштовхнув ногою стилус в кабінет і дозволив дверям замкнутись. Із смиренним виглядом всівся на диванчик.

Тепер раціональна складова розуму почала аналізувати усі отримані відомості і Григор відчув себе на диво спокійно та впевнено.

VI

– Вимкни, будь ласка, телефон, – Григор владним жестом зупинив дружину перед під’їздом.

Діара затопталась на місці та здивовано закліпала. Повторив:

– Вимкни телефон.

– Григоре?

– Діара! Вимкни телефон.

Коли наполягання врешті було виконано, Григор продовжив:

– Ти вагітна.

– Тобто, – дзвінкий сміх дружини дещо спантеличив чоловіка.

Не сподівався такої реакції. Його серйозність розвіялась і Григор усміхнувся. Але в пам’ять знову повернулись слова Енея: «Ти худоба загнана у стійло комфорту! І щойно твої інтереси розійдуться з інтересами системи ти це зрозумієш!»

Риси чоловіка спохмурніли і Діара обірвала сміх.

– Це не кишкова інфекція. Це звичайний токсикоз. Ти вагітна.

– Григоре, – Діара розгубилась, – це якась нісенітниця. Григоре!

Чоловік м’яко взяв долоню дружини у свою.

– Я бачив твою медичну карту. Завтра не буде чистки кишківника. Завтра тобі зроблять аборт.

Блідість розчинила рум’янець Діари. Вона вивільнила руку та машинально розтерла щоки. Впритул глянула на чоловіка:

– Григоре. Це якийсь ідіотизм. Для чого? Це…

– Я не знаю, – грубо обірвав Григор, потупився і м’яко додав: – Я просто бачив твою медичну карту. Йдемо додому. Скасуємо чистку під приводом, що тобі вже краще.

Бот шпиталю не опирався вимозі пацієнтки та беззаперечно прийняв відміну назначеної процедури. Діара підозріло зирнула на чоловіка:

– Може ти, все таки, щось там наплутав.

Григор лише мовчки поводив головою. Його бентежила легкість з котрою клініка відступилась від своїх намірів. Незрозумілих. Неадекватних. Але чітко сформованих.

Думки далі пронизували слова Енея. Григор ніяк не міг поєднати дану ситуацію із тією останньою суперечкою з другом. Проте підсвідомо розумів, що там лежить якийсь однозначний міцний зв’язок.

Повернув голову до коханої. Підтиснув губи та мовив:

– Я не можу пояснити свою впевненість, але серцем чую, що система не відступиться. Ми порушили якийсь канон. Якесь загально установлене правило.

Діара потисла плечима:

– Так чи інакше. Час покаже хто у мене в середині плодиться. Глисти чи немовля.

Григор скосився, але на смішливе обличчя дружини викликало у нього усмішку. Жінка підвелась та пройшла до монітору вікна. Увімкнула прозорий режим.

– Григоре, – не дочекалась відповіді, озирнулась та окликнула голосніше: – Григоре.

Чоловік підняв долоню, вимагаючи хвилинки терпіння. Читав сповіщення на голографічному екрані.

– Григоре, – крик дружини змусив відірватись. – Карета швидкої та поліцейський патруль. Григоре?

Замість відповіді чоловік зачитав повідомлення клінічного бота:

– … уражена інфекцією, що здатна до швидкого зараження оточуючих. Діара, – далі слідували ідентифікаційні дані, – підлягає негайній госпіталізації та ізоляції від суспільства до повного одужання.

Очі подружжя зустрілись. Щойно легка інфекція перетворилась на загрозу епідемії. Система категорично виступала проти вагітності Діари і вдавалась до радикальних дій.

Налякана пара уже не вагалась. Схопили кілька речей, втиснули у наплічники. Мелодія вхідного дзвінка шарпнула нерви та виштовхала подружжя на терасу.

Але Діара зупинилась і хутко подалась у зворотному керунку. Під розгубленим поглядом чоловіка вивільнила песика із його лігва і, притиснувши до грудей, повернулась до Григора.

Мелодія дзвінка наполегливо повторювалась, але пара уже мчала по лабіринту терас модерної забудови.

Григор спіймав себе на тому, що мислить так, наче він скоїв злочин. Планує кроки так, наче його дії несуть загрозу. Але все ж насправді навпаки. Він рятує дружину від незрозумілого, неадекватного намагання системи відібрати у них дитину. В голові знову закружляли кляті слова Енея.

Еней! Резервація зелених!

Тепер Григор знав куди прямувати.

Серед шумних вулиць Херсону пара розчинилась у заклопотаних потоках людей. Григор жестом присік намір Діари викликати з додатку таксівку і вказав на трамвайну зупинку. Зробив крок і…

Вирвав з рук дружини смартфон. Діара збагнула його задум. Хуткими рухами заповнили пакет усіма своїми гаджетами.

Подружжя обрало рейс найдовшого слідування, проїхало одну зупинку та при виході з трамваю, наче ненароком, забули означений пакет. Тепер з’явився шанс, що система не так швидко відслідкує їхнє реальне місцезнаходження. Звичайно це ілюзія. В їхніх тілах імплантовані десятки наночіпів. Але суб’єктивно такий крок вселив нехай і марну, проте надію.

Позбувшись засобів комунікації із зовнішнім світом, пара втратила можливість користуватись благами цивілізаційного розвитку.

Залишилось лише пішо долати неблизький шлях до здичавілих ареалів непримиримих натуралістів. Діара поглянула на свої кросівки та іронічно усміхнулась думці про те, що мода на спортивний стиль виявилась зараз вельми доречною.

VII

Діара перекинула ногу через гілку. Зазирнула у темну пройму дупла і заспокійливо прошепотіла песику у вухо:

– Все буде добре. Григор вже там. Він тебе спіймає.

Улюбленець недовірливо скосився на господарку та пірнув у чорну невідомість. Писк та скавуління ознаменували, що Григор не зміг виявити відповідної кмітливості і тварина боляче гепнулась об ґрунт.

Експериментально отриманий досвід переконав Діару не стрибати і вона обережно почала пробиратись крізь вертикальний тунель, прорубаний натуралістами у стовбурі дубу.

Під кронами лісу сутінки перетворились на непроглядну ніч. Пара безпорадно роззирнулась. Темряву сікли ще темніші силуети дерев.

– Сподіваюсь нас тут не з’їдять, – промурмотів Григор і подумки почав перебирати речі котрі встиг прихопити з собою. Нічого путнього не виявив.

– Хто? Натуралісти?

Григор не відповів. Намацав руку дружини. Ще дещо позволікав, доки зір остаточно не звикне до пітьми і повільно рушив, як йому видавалось, по стежині.

Шлях виявився хибним. Гілки безжально били та дряпали обличчя. Ожинник плутав стопи та вгризався в шкіру. Діара втомлено присіла. Випустила песика і він одразу зник в хащах.

– Григоре?

– Я розумію, – відгукнувся розчарований голос із пітьми, – облаштуємо тут, який-небудь нічліг. А завтра…

– Холодно, Григоре.

Чоловік присів поруч коханої. Обійняв її та притис до себе.

– Я знаю люба. Потерпи. Завтра ми обов’язково натрапимо на комуну. А хочеш ми повернемось…

– Не хочу! Я…

Гавкіт та шарудіння обірвав мову Діари. Песик пробрався крізь листву, перевірив наявність господарів та знову зник у шелесті трави.

Подружжя мовчки чекало розвитку подій. Стовбури дерев контрастніше виділились на темному фоні. Згрубшого почали проявлятись деталі. Григор збагнув, що насправді посвітлішав фон. За мить з’явились яскраві світлячки смолоскипів.

Під проводом далекого потомка вовчих – натуралісти наближались до загублених у хащах дітей цивілізації.

VIII

Еней усердно впаковував у люльку тютюново-конопляну суміш під скептичним поглядом Григора.

– Здається, це трохи суперечить засадам здорового життя.

На зауваження друга Еней лише гмикнув і розкурив трубку. Видихнув густий дим крізь ніздрі і відповів:

– Головне гармонія.

– Твоя гармонія має цілком медичний термін, – буркнув Григор.

Еней пошкрябав мундштуком чоло і глянув у напрямку звідки вчора вночі привели прибульців. Григор зрозумів саркастичний натяк товариша на цивілізований світ з якого сам Григор щойно утік. Змінив тему:

– Чому вони хочуть вбити нашу дитину?

З куріню вийшла Діара. Присіла поруч Енея та обняла свої коліна. Перепитала:

– Чому?

Еней поважно затягнувся. Дражнив Григора, але той у відповідь лише криво усміхнувся, даючи зрозуміти, що не забув повадок свого приятеля. Еней випустив хмарку диму, поглянув, як коливаються крони над поселенням натуралістів та пояснив.

– Неоєвгеника, – пошкрябав нижніми зубами верхню губу. – Усі потомки мають бути без вад. Чітко спроектовані адміністрацією. Там навіть існує новітній проект. Ще не введений в дію.

– Який проект? – Діара підсунулась ближче. Її вабив дивний, терпкий аромат зілля Енея.

– Від початку закладатимуться професійні здібності людини. От наприклад: потрібно уряду будівельників. Раз і наплодили. Нестача митців – будь ласка. Планова демографія! Чисто, як худобу…

– Ну в цьому є певний резон… – почав Григор і одразу осікся під уважним поглядом Енея.

– Ну то хай. А чим моя вагітність їм завадила? – втрутилась Діра і, з розпачем, оглянула свій обдертий педикюр.

– Тим і завадила, що не відбулась під загальним контролем, а виникла свавільно. Такі прецеденти недопустимі.

Відповів Еней та сів зручніше на колоді. Вперся спиною в стовбур дерева. Продовжив:

– Ви видно десь влаштували собі романтичну вилазку на тривалий час. І брудний Григор добрався до твоїх принад.

Діара скосилась на Енея, але Григор пропустив непристойний жарт повз вуха. Його збентежила здогадка товариша і він спитав:

– Брудний? Ну так брудний. Ми провели ніч… була одна така пригода. А до чого тут брудний?

Хмарка диму окутала голову Енея і він розігнав її помахом люльки. Відповів:

– Іонні душі, крім стерилізації, пригнічують активність чоловічого сім’я. Сперматозоїди втрачають здатність до запліднення. А миються усі багаторазово на день. Тому запліднення можливе лише штучно.

Григор підняв брову. Еней вів далі:

– Ви мусить добре набавились тої ночі. Що твоєму організму довелось виробляти нову працездатну партію григоріанчиків.

Діара широко усміхнулась спогаду, осіклась та крадькома зирнула на Енея. Але оповідач був зайнятий переможним демаршем над своїм другом.

– Але коли ми повернулись – то знову пройшли крізь душ, – зуважив Григор.

– На запліднену яйцеклітину камера не діє. Інакше вона б убивала і штучно запліднені ембріони.

Григор згідно кивнув. Потім підозріло покосився на товариша:

– А звідки така обізнаність?

– Сюди, Григоре, часто утікають ті хто мав доступ до секретів системи. Але чиї особисті переконання кардинально суперечать загально обраному шляху адміністрації.

Губи Григора підтиснулись. Він задумався. Навіть скоріш загубився у суперечливих думках. Він – ярий прихильник системи, зазнав від неї нищівного удару у найвразливіше місце. У його ненароджену дитину.

– А що нам тепер робити? – наївно спитала Діара і її вії плаксиво закліпали.

– Вибір нескладний. Ви можете обміняти дитя на комфорт цивілізованих благ. Або відмовитись від них заради життя у твоєму лоні.

Еней вдивився в Діарау косим, підбитим не то зневажливою, не то іронічною посмішкою, поглядом. Жінка міцніше обійняла коліна, наче захищаючи свій плід від невидимої небезпеки.

Загусла мовчанка. В тугій тиші тихо шуміли крони. Від господарських приміщень наблизилась постать. Літня жінка привіталась та поманила Діару. Взяла її за руку. Дотик виявився на диво м’яким.

Діара з подивом піднесла руку провідниці до обличчя. Доглянутість нігтів та ніжність шкіри вразили дівчину. Жінки зустрілись поглядами і місцева відповіла на німе запитання новоприбулої:

– Ми не гаруємо тут, мов у кам’яному віці. Ми співіснуємо в гармонії з природою.