Смерть Онлайн

Смерть онлайн

Розділ №1 

А чи знали Ви , що все , що попаде не в ті руки , несе  за собою катастрофічні наслідки ? 

Діод. 

В маленькій коморі, за столом сидів чоловік, його обличчя було  майже повністю закрите капюшоном проте це не заважало йому  енергійно клацати клавішами вводячи свій «С–NV» на клавіатурі. 

Його очі страшенно свербіли через те що він провів вже не  одну годину за комп’ютером, але це ніяк йому не заважало.

Накінець, коли хлопець закінчив вводити необхідні дані та  програмувати підсилювач компанії «Dwistter», далі підійшов до приладу який більше нагадував принтер XXI століття .Він підійшов  і увімкнув пристрій, який не був виготовлений на заводі, скоріше  виглядало ніби чоловік сам його створив, парубок увімкнув лазер що  світив в середині перетворювача (в подальшому так і будемо його  називати) .Після чого чоловік підключив до нього ще кілька шнурів  що йшли від комп’ютера , який жужчав наче ось–ось зірветься. Коли все було готово, він знову сів за стіл, єхидно усміхнувшись вустами, натиснув на сіру кнопку що була на великій  капсулі біля його столу . 

На бортовій системі капсули почали бликати цифри , вони  летіли безкінечним роєм .Чоловік, поглянувши на екран, відчув як у  нього крутиться голова, тому він негайно відвів погляд. 

На екрані комп’ютера червоними літерами виблиснув текст. Його дихання пришвидшилось, він був в очікуванні чогось  великого та прекрасного, чоловік ось–ось мав створити геніальний  винахід, за допомогою якого він зробить себе найбагатшою  людиною у світі .Потягнувшись та натиснувши дві єдині кнопки що були на ньому, перетворювач почав видавати звуки які були схожі не то на ричання тигра, не то на гул літака.

Комп’ютер вимкнувся і у капсулі погасли всі діоди та джерела  світла .Він відкинувся на спину та схрестивши руки на грудях, повернувся до перетворювачу і став чекати. 

Пройшов деякий час а ніяких змін не відбувалось, надія  чоловіка вже починала згасати, як раптом з маленьких дверей 

перетворювача виникло сяйво .На його обличчі з’явилась усмішка, і  він підвівшись зі стільця, дістав з перетворювача великий діамант. Обидві руки обхоплювали діамант, а очі світились від щастя .В  думках у нього були тільки радість та захват. 

А вуста тихим голосом спромоглись вимовити лиш одне:  – Нарешті… 

Розділ №2 

Чоловік елегантно вдягнений у костюм, крокував вулицею, на  його обличчі були видні червоні щоки та густа борода що  виблискувала на сонці .В руках він тримав маленький кишеньковий  годинник, що зазвичай був у нього у кишені .Під низ піджаку у  нього був такого ж кольору жилет та біла сорочка .На обличчі була  густа борода, а його очі зеленого кольору зачаровували кожного  хто з ним розмовляв .Його кучерява зачіска була схована  коричневим капелюхом циліндром. 

Вулиця, якою він йшов, була покрита бруківкою та з обох  боків була освітлена ліхтарями, та озеленена штучними  деревами .Чоловік роздивлявся будинки що оточували вулицю з  обох боків .Ці будинки дуже нагадували йому будинки ХIX  століття, хоча вони були збудовані всього двадцять п’ять років  тому .Повз чоловіка проїхав автомобіль і водій зупинив  привітавшись з чоловіком. 

 – Monsier Моріс, радий вас бачити – радісно сказав водій  автомобіля. 

 – І я Вас Маркусе, бачу нову машину придбали, парова?  

– А ось не вгадали monsier, на вуглекислому газі працює, до речі  дуже корисна для екології. 

 – Обов’язково придбаю як тільки необхідну суму назбираю, bien,  бувайте monsier, справи, справи чекають. 

 – Гарного дня, monsier. 

Чоловік натиснув на педаль газу і машина стрімко рушила з місця. Monsier Моріс, тим часом рушив в бік своєї правиці,і відчинивши  часовий замок,зайшов всередину невеличкої кімнати. 

Він зайшов всередину і перевернув таблицю на дверях на  інший бік, тим самим сповістивши,що «Agence de detective Monsier Luc» відчинене .Люк пройшов до столу і увімкнувши лампу на  столі, став переглядати папери справ що замовили Люку. Найбільше 

паперів було з проханням щоб визначити хто з діодних пограбував  чи викрав щось. 

 – Багато ж мороки нам приносять ці діодні – переглядаючи  сказав Люк. 

Діло в тому, що від початку XXVI весь світ почав розвиватись  в двох напрямках : 

 – Екології, та часових механізмах. 

 – Електроніки, та технологій. 

І якщо інші країни визначились що будуть працювати над  покращенням першого напрямку, то Франція розділилась на дві  частини, деякі люди хотіли рости в другому напрямку, тому не  рідко у Франції можна зустріти міста які обрали другий напрямок  .Але у випадку міста «Future de la Morne» містяни не змогли знайти  єдиного виходу, тому що на виборах п’ятдесят відсотків міста  хотіло в стримпанк а інші п’ятдесят хотіло в кіберпанк .Тому владі  не залишалось нічого як розділити містечко на два райони «Quartier Temporel» та «Quartier Diode». 

І якщо в часовому районі був порядок та спокій то в діодному  царював хаос та бруд .Люк дуже не хотів мати справу з діоднимим,  бо за всіма правилами він би мав звернутись до детективів які  працюють у діодному районі, а діодні люди завжди грубі та нахабні. Одного разу Люку пощастило зустрітись з одним із таких, він був у  часовому районі. 

Його Люк визначив дуже швидко, діодні значно  відрізняються від часових людей, інша манера спілкування, смак  у одязі, та і все інше значно відрізняється .Прикладом, якщо люди з  часового району носили елегантні костюми та капелюхи, а жінки  носили сукні та рукавички з капелюшками або ще також  поширеним одягом серед жінок були штани та піджак з білою  блузою, що також дуже пасувало .То діодні, носили рваний одяг, інколи траплялись і такі що були вдягнуті в джинси чи широкі  штани з худі або футболкою але таких зустріти було дуже важко. 

Люк відкинувся на спину стільця, заплющив на мить очі,  та почав згадувати ту неприємну розмову з діодним, від цього  всього йому ще більше не хотілось працювати з людьми з  сусіднього району .Кримінальність у місті значно зросла як тільки  мер міста monsier Франко Сицилій ухвалив закон що люди з  діодного та часового можуть вільно пересуватись містом .І якщо  діодні справді могли вільно пересуватись часовим районом то 

часові навіть за кілька тисяч євро і хвилини в діодному районі не  пробудуть. 

 – Діодні завжди ставились до нас погано – подумав Люк. Єдиним виходом з цієї проблеми, він бачив побудувати  великий паркан на кордонах районів, а також скасування цього  дурацького закону про вільне пересування. 

 – Та мер ніколи цього не ухвалить – на цей раз вже в голос сказав  Люк. 

Робити було нічого, треба було працювати .Люк відкрив ще  одну шухляду і дістав з неї ще кілька папок підписаних елегантним  почерком .Він відкрив і почав в черговий раз все перечитувати  .Але це було настільки довго та нудно що Люк і не помітив як  закимарив, читаючи одну зі справ. 

Розділ №3 

Люк прокинувся від дзвінку у двері .Він кинув на них свій  сонний погляд і побачив трьох чоловіків .Один був вдягнений у  елегантний синій костюм з білою сорочкою, його обличчя було  ідеально поголене, а сині очі свердлили поглядом, двоє ж інших що стояли біля нього були вдягнені у чорні костюми .Охорона ( принаймні так думав  Люк) стала з біля дверей аmonsier, Франко пройшов до столу й сів  на стілець обабіч Люка .Люк поклав папку на стіл і хотів встати, скинути капелюха але monsier махнув рукою і теж сів.  – Monsier Моріс, мені порекомендували ваше детективне  агентство як найкраще в часовому районі, тому я прийшов до вас.  Мені необхідна Ваша допомога. 

 – І в чому ж monsier я можу Вам бути корисний? 

 – Діло в тому, що в діодному районі з’явився хакер , який викрадає  та краде ресурси з «альтернативного життя» він обікрав вже  більше половини всього міста, а також повбивав багато людей,  хоча кожен приховує свій «CNV» він якимось чином взнає його і  зупиняє людські органи, хоча така можливість є тільки у мене, мера  міста. Тому я пропоную вам сто тисяч євро аби ви знайшли та  допомогли знешкодити хакера. 

 – Monsier, а чому ви звертаєтесь до мене, невже в діодному районі  настільки погані детективи що ви обрали людина яка взагалі не  товаришує з електронікою ?

 – Monsier діло в тому що у хакер , вимикає органи всіх людей що  можуть йому завадити, тому у діодному районі не залишилось  детективів .І я вирішив що ви можете мені допомогти, чи не так  monsier Моріс ? 

 – Я би зрадістю вам допоміг monsier, але я відмовлюсь.  – Чому, сто тисяч євро для вас мало? 

 – Ні, це доволі велика сума, але причина в тому що я ненавиджу  діодних, через їхню бридкість, та мерзенність .В нашому районі і  так велика кількість неприємностей через діодних, так я ще й маю  

вирішувати їхні проблемі, дякую за пропозицію але я відмовляюсь.  – Сто п’ятдесят тисяч євро? 

 – Monsier, я ж вам детально пояснив, я ні за які гроші, не буду  працювати з діодними. 

 – Ви змушуєте мене підіймати ціну monsier , двісті тисяч франків,  я на все готовий аби ви допомогли зловити того хакера.  

– Я змушений відмовитись. 

 – Monsier, двісті п’ятдесят тисяч євро, це остання ціна, або зараз  або вже ніколи, я зроблю будь що, тільки зловіть цього хакера. На хвилину Люк задумався, але в голові одразу блимнули спогади  розмови з діодним і Люк моментально відмовився. 

 – Monsier, триста тисяч євро. 

 – Я погоджуюсь. 

 – Знав що ви погодитесь…  

 – Але .За однієї умови – перебив Люк чоловіка навпроти.  – І якої ж? 

 – Ви надаєте мені обладнання яке знадобиться мені для того щоб  зловити хакера, а також найновіше детективне обладнання часового  району . 

 – Це все, так мало? 

 – Ні, гроші я теж хочу, а також ухвалення одного закону. 

 – А це вже цікавіше. 

 – Якщо я спіймаю хакера, то ви ухвалюєте закон про те що діодні  не можуть перетинати кордони районів. 

 – Сподіваюсь ви розумієте що на цей закон треба багато часу ?  – Розумію, але цей закон має бути ухвалений одразу після  отримання вами хакера якого я спіймаю. 

 – Bien, я погоджуюсь на ваші умови. 

Люк потиснув руку меру, і якщо меру це було достатньо, то  Люку був потрібен офіційний документ, Люк не хотів аби його 

надурили .А в такому разі якщо буде розписка, то він зможе  звернутись до суду. 

 – Але перед тим monsier як я почну працювати, будьте ласкаві,  напишіть та розпишіться на папері, щоб я міг довіряти вам.  

– А ви розумний monsier Моріс, гадаю ви неодмінно знайдете  хакера. 

 – Як тільки розпишетесь. 

Люк відчинив шухляду столу і дістав один папір, він взяв ручку та  разом з нею передав її monsier Франку. Коли ж мер нарешті дописав він передав Люку папір після, чого той прочитав його вголос : 

 – Я Франко Сицилій обіцяю що як тільки Люк Моріс спіймає  злочинця я виплачу йому триста тисяч євро, придбаю та передам  йому найновіше обладнання для детектива у monsier Кормана, а  також ухвалю закон про заборону діодним людям перетинати  кордон часового. 

Знизу аркушу був підпис monsier франку з цього ініціалами  «S.F» .Біля підпису мера, Люк розписався також, поставивши там  свої ініціали «L.M». 

Отримавши необхідний папір, був готовий працювати на  сто відсотків. 

 – Коли я можу почати працювати? 

 – Було б не погано розпочати завтра. 

 – Чудово, розпочну сьогодні. 

 – А ви мені подобаєтесь monsier Моріс. 

 – Так як я людина яка з електронікою не дуже товаришує,  поясніть якими методами діє хакер, де і скільки він пограбував .І  якщо будете ласкаві надати мені карти альтернативного життя та  діодного району. 

 – А це я передбачив. 

Monsier Франко відгорнув піджак і з внутрішньої кишені дістав  обережно скручений згорток паперу .Він розкрутив його та поклав  на стіл , папір скручувався, тому monsier Франко взяв одну з папок  на столі Люка та поставив на кут паперу аби той не скручувався. 

 – Monsier, бачите ось ці хрестики на будівлях? 

 – Тобто це означало будівлі вже пограбовані? 

 – Саме так, цей хакер пограбував вже більше половини всіх  будівель альтернативного життя. 

 – Пропоную, почати працювати негайно, задам вам кілька питань,  ви не будете проти?

 – Звісно ні, питайте – поправивши піджак сказав monsier Франко.  – Чи є у вас здогадки навіщо хакер обкрадає ці всі міста – постукав Люк по карті. 

 – Цього нажаль monsier я вам не відповім, сам ламаюсь у  здогадках, отримати будь який ресурс з альтернативного життя у  реальне, не можливо. 

 – Просвітіть. 

 – Люди, працюють в альтернативній реальності заради грошей .За свою працю вони отримують чеки, тоді вони повертаються в  реальність і в банку обмінюють свої чеки на гроші .Тому будь який  ресурс з альтернативного життя неможливо вивести в реальність.  – Якщо вивести їх неможливо, то вони зараз знаходяться в  альтернативному житті. 

 – Ось це monsier і завело мене в кут, ресурси в базі не числяться.  – Що за база? 

 – В альтернативного життя є база, де знаходяться записи скільки  чого і де, така собі бухгалтерія. 

 – Можливо хакер їх просто знищив, тому вони й зникли з бази?  – Це також не можливо, навіть якщо хакер їх знищив то вони би  були в базі знищених ,база фіксує все. 

 – А якщо він видалив їх з бази ? 

 – І тут monsier кут , якщо з онлайн бази він ще міг якось це зробити , то з  паперової не міг .Камери підтвердять. 

 – А якщо він їх зламав віддалено? 

 – Monsier, часові камери навряд зламаєш віддалено. 

 – Bien, ви мене переконали, але якщо він їх не знищив, то що він з ними  зробив? 

 – Monsier, здається це я вас наймав для того щоб ви відповіли на  це питання. 

 – Обдумування в голос, одна з моїх методик, одна з  найважливіших методик .Гадаю, хакер, ім’я якого нам поки що не  відомо, міг перетворити онлайн ресурси, в реальні. 

 – Але monsier, це неможливо! 

 – Немає нічого не можливого, якщо у нього є інтелект , то він  запросто міг створити такий собі назвемо його «Перетворювач»  який би перетворював мегабайти пам’яті та коду в реальні атоми та  молекули. 

 – Але як? 

 – Ось це поки що невідомо.

 – Це все чи є ще питання,мене справи чекають . 

 – Ще кілька питань monsier .Чи є якісь свідки що бачили  викрадення ресурсів? 

 – Так, банкір, та бариста з кав’ярні обабіч банку. 

 – І все? На карті багато місць пограбовано і всього два свідка? 

 – Все тому що хакер завжди видаляв всі органи і ми не встигали  ані нічого зробити, але коли хакер грабував банк то ми вчасно  помітили та зупинили альтернативну реальність, тому банкір та  бариста залишились у живих. 

 – Сподіваюсь вони більше не відвідують альтернативне життя?  – Так, їм суворо заборонено його відвідувати а також до них було  застосовано міри безпеки, тому їхні кімнати патрулює охорона.  – Наразі з питаннями все .І в мене є до вас одне прохання. 

 – Яке ж? 

– Чи не могли б ви допомогти мені дістатись діодного району та  домогти підключитись у альтернативне життя?

 – В такому разі нам слід вирушати негайно. 

Monsier Франко підвівся і вирушив на двір, попередньо сказавши, що чекає Люка надворі .Люк тим часом нашвидкуруч  склав всі папки в стіл, і перевернувши таблицю на дверях, рушив в  автомобіль мера. 

Охоронець натиснув на газ і по головній вулиці вони рушили  в діодний район. 

Розділ №4 

Згодом автомобіль перетнув кордон часового та діодного  районів .Перше що здивувало Люка , це сморід та купи сміття .  Якщо у часовому було все чисто то тут сміття лежало ледь не на  дорозі .Оглядаючи будинки здавалось що за ними ніхто не  доглядає, обшарпані стіни та розмальовані графіті будинки та  паркани .В деяких місцях сморід був настільки сильний що Люку  доводилось затримувати дихання щоб нормально почуватись. Мер поглянув на Люка та єхидно посміхнувшись сказав. 

 – Це тимчасово , скоро звикнете. 

 – І це тут так постійно? 

 – Тільки на краю району, в центрі більш менш чисто. Більше мер з Люком не розмовляв, залишок дороги кожен  мовчки дивився у своє вікно.Люка багато що дивувало але  найбільше здивувало те що за всю поїздку він не побачив ні одної людини ,лише декілька роботів прибиральників по вулицях .Спочатку Люк  гадав що це тільки тому що це не центр, але коли вони приїхали до  адміністративної будівлі то нічого не змінилось .Окрім смороду, його тут не було. 

Машина зупинилась, і дворецький відчинив двері меру, Люк  намагався відчинити двері зі свого боку але в нього ніяк не  виходило, тому йому довелось перелізати на інший бік. 

– Ну що ж, monsier Люку, вітаю вас у моїй резиденції – Мер  розклав руки показуючи на великий будинок що височів поміж  зеленого парку та саду. 

 – Велика в вас резиденція . – підкреслив Люк. 

 – Monsier Люку, якщо буде ваша ласка скажіть з чого ви будете  починати працювати? 

 – Для початку я би хотів поспілкуватись з єдиними свідками .  – Тді ходімо в середину. 

Monsier Франко провів Люка всередину де серед незлічимого  числа кімнат, відвів в одну з кімнат де знаходилось четверо людей.  Двоє з них були охоронцями а ще двоє інших лежали на ліжках і на  лівих руках у них стирчали фіолетові круги. 

 – Доброго дня панове, це monsier Моріс, детектив який знайде  хакера. 

 – Ще один мертвець, чув Уолт, вони тепер до нас як на каву в  кав’ярню ходять. 

 – Клер, заспокойся, monsierа Люка хакер вбити не зможе, він з  часового району – сказав Франко Сицилій . 

 – А це щось новеньке, якщо так то сподіваюсь ви спіймаєте того  клятого хакера і нам не доведеться тут довічно стирчати під  крапельницею .Я Клер Амеліно . 

 – А я Уолт Ревіль. 

 – Ради познайомитись monsier.  

 – Хлопці, monsier Моріс задасть вам кілька питань і все – Франко перевів погляд на Люка. 

 – Мені необхідно йти по справам, якщо я раптом знадоблюсь,  скажіть Леону він мене повідомить. 

 – Bien sur. 

Франко покинув кімнату і Люк почав розмову. 

 – Monsier, хто з вас бариста? 

 – Я monsier – сухо відповів Клер. 

 – Тоді розпочнемо з вас.

 – Я що тісто щоб з мене розпочинати? – зареготів Клер. Люк прокашлявся. 

 – Я би попросив вас бути серйозними та тактовними.  

– Ви часові всі такі, нудні та серйозні, а ми діодні веселі. Люк вже пожалкував що погодився, йому дуже хотілось  вмазати Клеру в пику якомога сильніше але він вирішив й надалі зберігати спокій. 

 – Чи пам’ятаєте ви коли відбулось пограбування банку?  

– А мені все одно я що день то склянки кави бачу – зареготів Клер  як кінь. 

 – Клер, заспокойся ,до тебе увічливо звертаються, а ти отак.– суворо сказав Уолт. 

 – Bien, давайте вже свої питання – махнув правицею Клер.  – Коли відбулось пограбування? 

 – Десь, числа дванадцятого. 

 – Підтверджую, дванадцятого липня. – втрутився Уолт  – Що ви бачили під час пограбування? 

 – Я особисто нічого, я відчув біль в голові, після чого мені  потемніло в очах і тоді я прокинувся в капсулі. 

 – А ви що скажете monsier Ревіль?Ви як я розумію банкір, можете  детально описати момент пограбування? 

 – Спробую, я сидів за комп’ютером, перераховував євро що були у  банку та чеки, чеки ми мали видати напередодні робочим, тут в голові  потемніло, частково , після чого всі ліхтарі та лампи вимкнулись,  комп’ютер теж вимкнувся .Я подумав можливо проблеми з кодом  але ні, всі люди були на місті, тут у вході з’явилась чорна постать,  всі люди попадали а він почав наближатись до мене .Тоді я вже  розпрощався зі своїм життям як раптом я прокинувся.  

– Як гадаєте чому він вас не вбив? 

 – Можливо тому що він не встиг, на той момент вже вся система  була готова до пограбувань, а в разі чергового пограбування  система альтернативного життя автоматично вимикалась і всі люди  прокидались. 

 – Як гадаєте хто може бути хакером? 

 – Жодного уявлення – одночасно відповіли обоє. 

 – Можливо ви щось знаєте про попередні або наступні  пограбування пограбування? 

 – Ні. 

 – А я чув – обізвався один з охоронців.

 – Як вас звуть monsier? 

 – Звіть мене Леандр. 

 – То що ж ви чули Леандр? 

 – Це звісно не сто відсоткова інформація але містяни підозрюють  що хакером може бути хтось з четвертого блоку. 

Люк хотів подивитись де цей четвертий блок але згадав що monsier Франко забрав карту 

 – А скільки приблизно людей проживає у четвертому блоці?  – Хтось з вас колись бував у тому четвертому блоці?  – Я з Клером у другому живемо. 

 – А ви monsier? – звернувся Люк до Леандра. 

 – Я в першому, хоча буваю там досить рідко. 

 – Якщо ще щось згадаєте, звернетесь до мера, гаразд? Всі присутні просто мовчки кивнули. 

 – Чи не могли ви підказати де знаходиться monsier Франко?  – Так, прямо по коридору, двадцять п’ятий кабінет.  – Дякую, monsier. 

Люк підвівся, та знявши капелюха перед присутніми покинув  кімнату. 

Розділ №5 

Як і сказав охоронець, Люк пройшов по коридору та знайшов  кабінет пронумерований числом двадцять п’ять .Він кілька раз  легенько постукав .Почувши ж «Відкрито», спокійно відчинив  двері та зайшов в середину .Всередині за столом сидів monsier Франко з піджаком обережно розкладеним на дивані.

  – О monsier Моріс, ви вже закінчили з опитуванням свідків?  

– Так. 

 – І ви щось дізнались? 

 – Не багато але вдосталь аби почати працювати . 

 – Якщо не секрет, як ви збираєтесь діяти? 

 – В мене є два варіанти розвитку дій, перший, це дізнатись чому  хакер викрадає ресурси і куди вони зникають, друге, ловити на  живця . 

 – Яким чином ви збираєтесь його ловити, ми ж не знаємо яке  місце він пограбує наступним, а по друге, як ви його побачите, як  збираєтесь його зупинити, він ж хакер, його фізично не  зупинити?

 – А ось тут mon ami Франко ви помиляєтесь, будь яку здобич  можна загнати в кут, навіть найхитрішу .От наприклад, ви полюєте  на зайця. 

 – Я ніколи не полював на зайців – зауважив мер. 

 – Це не завадить, послухавши мене, ви швидко зрозумієте.  Продовжу, ви полюєте на зайця, але у вас немає рушниці, за те є  хитрість та розум .Ми викопаємо яму і накриємо її листям та  легенькими гілками, так щоб коли заєць забіг, він впав у яму, на  листя ми покладемо моркву чи капусту .А далі діло за вами, або  чекати поки заєць прийде сам, або ж, заманити його страхом,  покласти речі які шумлять, колонки там чи будь що інше що видає  звук, і тоді страхом заманити зайця в пастку. 

 – Ви пропонуєте заманити хакера в пастку? 

 – Саме так monsier. 

 – Але ж ми маємо справу не з зайцем що боїться кожного руху, а з  ведмедем або вовком як вам буде зручно, який може вбити, що ви на це скажете monsier? 

 – У кожного є слабке місце, навіть у ведмедя та вовка, тому я  пропоную вам універсальний спосіб. 

Люк дістав з кишені піджаку маленький пристрій та клацнув  на невеличку кнопку що була на . 

 – У вас є мобільний телефон ?Спробуйте увімкнути Мер дістав з середини піджака телефон та спробував його  увімкнути, але екран як був темний так і залишився не увімкненим .  

– Ти ба, не вмикається, зламався чи що. 

 – Часометр працює на відмінно. 

 – Я так зрозумів це через часометр мій телефон не працює, і яким  чином ви збираєтесь діяти? 

 – Я збираюсь за допомогою часометра заглушити сигнал, тим самим  обеззброюючи хакера .Але скажіть, альтернативне життя ж залишає  відбиток на реальному?  

 – Трохи навпаки, реальне на альтернативне, якщо ви хочете  перенести часометр в альтернативний світ то це можливо, але  вивести з собою в реальне життя ви зможете тільки особисті речі  що прийшли з вами до АЖ. 

 – Не проблема, він коштує не дорого. 

 – Гадаю вам буде не достатньо одного часометра, придбати ще?  Скажіть скільки, все за мій рахунок.

 – Ні, дякую поки достатньо одного .Для початку би волів просто  оглянути альтернативну реальність, мені потрібно ознайомитись з  нею щоб я зміг ефективно працювати .Але поки що тримайте. Люк дістав маленький прилад з кишені та передав його меру. 

 – Ви ж володієте знаннями азбуки морзе? 

 – Володію. 

 – Тому тримайте на замітці, коли я буду писати повідомлення,  воно прийде вам у вигляді вібрації після чого ви зможете  прочитати повідомлення увімкнувши екран. 

 – Bien sur, вам ще щось потрібно для початку праці?  – Наразі ні, тепер могли би ви допомогли мені увійти в  альтернативну реальність? 

 – Так, давайте пройдемо. 

Monsier Франко попрямував до дверей, а Люк не поспішаючи  підвівся, та поправивши піджак, рушив за ним. 

Йти довелось не довго, хвилин десять, але блукаючи довгими  коридорами для Люка пройшла вічність .Коли вони нарешті  прибули, monsier Франко щось сказав науковцям що були в кабінеті  та ті швидко повели Люка до капсули .Капсула нагадала Люку душ,  кабінка зі скла, в середині була маска як в літаках .Люк , як йому і  сказав мер, зайшов в капсулу та вдягнув маску вже за наказом  науковців .Перших кілька хвилин нічого не відбувалось, він все так  само чув, бачив, говорив та відчував своє тіло .Через кілька хвилин  йому закрутилось в голові, він сказав про це науковцям, але ті  пояснили що це так завжди коли людина перший раз відвідує  альтернативне життя .Ще через декілька хвилин очі почали  потихеньку заплющуватись, Люк нічого не міг вдіяти, йому  здавалось що він взагалі не міг контролювати своє тіло. Очі розплющились, і Люка осяяло яскраве світло. 

Він помітив що лежав на ліжку, біля нього літав робот на екрані  якого бігали літери. 

«Monsier Люк вітаємо в альтернативному житті»  На екран продовжували бігати літери але Люк вирішив що то  не важливо тому підвівся з ліжка і попрямував до виходу .Коли він  нарешті вийшов на вулицю, то перше що його вразило це схожість  альтернативного життя з часовим районом .Схожі будівлі ,дороги та навіть одяг людей .Люк уявляв собі це місце з  літаючими машинами, та купою роботів на вулицях, але він зустрів  лише кілька роботів які пролетіли повз нього .Він швидко на 

друкував повідомлення monsier Франко і через кілька хвилин  відповідь не забарилась .Тепер у нього був список пограбованих  місць .Першим Люк вирішив йти у банк .Не дивлячись на те що по  дорогам їхало доволі багато машин, Люк вирішив йти пішки .У банку Люк не знайшов нічого такого що могло б зачепити його  увагу, слідів ніяких не було, камери були вимкнені у період  пограбування, а банкір та охоронець вже все розповіли Люку. 

Також за допомогою телефону що Люк дав меру, він дізнався  що кожна частина людини залишає в будь якому місці цифровий  відбиток,тому коли Люк попросив йому надати доступ до цифрової  бази, мер люб’язно це зробив .Спочатку Люк перевірив лише день  та час пограбування, і як виявилось дещо там таки було .В день  пограбування, о десятій ранку у банк прибула людина, ім’я її було не  відоме, хоча всі інші імена були відомі, саме це й привернуло увагу  Люка .Також його увагу до цієї людини привернула одна деталь,  що цифровий відбиток залишила кожна частина тіла окрім лівої  руки. 

         На цей рахунок у нього було дві ідеї, або у базі стався збій, або ж, у  цієї людини по якимось причинам немає лівої руки. Люк вже хотів закрити базу, як згадав що кожен злочинець  хоча б раз приходить на місце майбутнього злочину .Він  переглянув відвідування банку за останні три дні, і як і гадав Люк,  всі три дні перед цим, ця людина з невідомим ім’ям без лівої руки, таки відвідувала банк. Люк записав години коли цей невідомий  приходив та взяв на вус розпитати про це баристу та банкіра. Відвідуючи всі ніші місця, Люк нічого не помітив цікавого, в  цифровій базі також була ця людина без лівої руки що відвідувала  місця в день пограбування та за три дні до нього .На жаль слідків у  всіх інших місцях не було, тож Люку доводилось лише  здогадуватись як все відбувалось .Оглянувши все, він вирішив  повертатись назад у місце де прокинувся, куди згодом і прибув.Люк прийшов у кімнату де і прокинувся, коли він відчинив двері  то зустрів робота. На його екрані з’явилось радісне обличчя, Люк  не знав що робити .Він кілька разів обійшов робота та оглянув всю  кімнату в надії щось знайти але на його жаль там так нічого не  було .Люк почухав потилицю, робити було нічого, треба було  перебороти свого внутрішнього інтроверта, він визирнув головою в  коридор і тоді побачивши чоловіка що був у кінці коридору  голосно вигукнув.

 – Monsier! 

Чоловік так його і не почув але над головою Люка хтось вимовив.  – Monsier, Моріс, чим я можу Вам допомогти? 

Вони були такими неочікуваними для Люка що на його чолі  виділився піт .Він розумів що у кімнаті нікого не було, принаймні  він не бачив, Люк повернувся і на його щастя там стояв робот.  Робот помітив що Люк стоїть наляканим тому перепитав . 

 – Monsier Моріс, чому ви такі налякані ? 

Але Люк все ще не відповідав, він дістав серветку з кишені і витер піт з чола .Зітхнувши він нарешті заговорив. 

 – Я би хотів повернутись до реальності, як це зробити?  – Одну хвилину monsier, я перевірю ваш «CNV» та активую ваше  тіло. 

На екрані робота зникло веселе обличчя і робот перевіряв  інформацію, Люку було цікаво що ж знайде робот .Через кілька  хвилин робот почав сіпатись як ненормальний, Люк почав помічати  проблиски червоного світла ,які він бачив до цього .Він сів на ліжко що було  біля нього та зняв капелюха, його очі не відводились від невідомого  світла що з’являлось прямо зі стін .Йому було настільки страшно  що піт встигав з’являтись швидше ніж він його витирав .Обличчя чоловіка  зблідло від страху .Тепер навколо нього бігали невідомі цифри та двійковий код, вони метушились у невідомому вирії що  безкінечно пересувався. 

«Невже я збожеволів» – єдине що було у думках Люка окрім  страху. 

Після цієї думки горло Люка наче перекрили , як воду у крані , він  схопився за горло і почав задихатись .Очі повільно  заплющувались і Люк вже встиг тричі прощатись зі своїм життям. Розділ 6 

Очі розплющились і кисень нарешті почав потрапляти у його  легені .Голова йшла обертом як не нормальна,а біль у скроні нагадував про себе кожну хвилину.Кашель не зупинявся .Люк просто  вилетів з капсули як тільки відчув свої ноги, хоча він ледь не впав головою об стіл, пощастило що поряд були лікарі, які його зловили  .Вони перевернули його на спину та поклали на ліжко щоб той хоч  трішки відпочив. 

 – Пити…Голова…Нога! – кричав затуманеним голосом Люк,  хапаючись то за голову то за ноги.

 – Франк може все таки дати йому води?– запитав знайомий Люку  голос. 

 – Monsier, хай трішки відійде,а тоді вже дамо йому й їсти й пити. Люк пробув у свідомості не довго, хвилин п’ятнадцять, після  чого знову її втратив .Коли він вже оклигав вже нічого не боліло,  голова звісно ще трішки крутилась, але вже не так як одразу .Люк  хотів підвестись з ліжка але хтось його притримав. 

 – Тихо, тихо, вам зараз краще різки рухи не робити. Люк оглянув людей що були з обох боків біля нього та ні одне обличчя не здалось йому знайомим. 

Двері відчинились .І в кімнаті почулись кроки. 

 – Як він?– запитав сувовий голос monsier Франка.  – Вже краще, принаймні вже не кричить як в перший раз – сміючись говорив чоловік. 

Мер підійшов до ліжка на якому лежав Люк та спокійним  голосом почав говорити. 

 – Monsier Моріс, як ви почуваєтесь? 

 – Сказав би bien, але так не скажу . 

 – Це так трапляється коли перший раз прокидаєтесь після  альтернативного життя .Будьте ласкаві ,скажіть, ви підійшли до  робота та попросили його повернути вас до реальності?

  – Так – тихим голосом сказав Люк . 

 – Тоді ясно, monsier запам’ятайте раз і назавжди – слова були  жорстокі але в його голосі Люк зміг розчути ноти співчуття та  спокою – ніколи не просіть повернути робота вас до реальності. Такий робот працює тільки на людей у яких штучні органи, які 

може активувати робот автоматично .А так як у вас немає штучних  органів, робот не міг нічого зробити, він бачив ваш айпі та капсулу  але активувати її та режим життя не міг. 

 – Тоді як мені повертатись до життя? 

 – Підходите до ліжка, там є планшет, на ньому одна єдина кнопка  «Повернення» натискаєте її і ви повернетесь сюди, ми створили  цю функції спеціально для вас але забули вам про це розповісти. 

У відповідь-мовчання .У Люка було мало сил і єдине на що  він спромігся це тихе «Так» або «Гм». 

 – Bien, monsier, я гадаю Вам варто трохи вже відпочити, і вже тоді буде варто знову працювати. 

Люк почув monsier Франка, але так і не зміг навіть кивнути, втома  брала своє.

Очі заплющились. 

Сон. 

Тиша. 

Спокій…  

Розділ 7  

Вночі Люку як зазвичай снилась якась нісенітниця, хоча чесно  сказати Люк за цю незрозумілість та не можливість їх і обожнював.  Він прокинувся як зазвичай о шостій ранку .Він гадав що через  п’ять хвилин його улюблений годинник проб’є без десять шосту  але нічого не відбуло і аж тоді він усвідомив що взагалі не в  часовому районі .Люк підвівся і вийшов з палати .Monsier Франко  розмовляв з одним з лікарів у коридорі і коли побачив Люка дуже  зрадів .Вони поговорили кілька хвилин, а тоді monsier Франко  запропонував Люку один вихідний, щоб той встиг і відпочити і  bien обдумати все що дізнався .Люк був не проти, тому щиро  подякувавши Франку, вирушив додому .Дорога на диво пройшла  швидко .Люк не став повертатись у своє агентство та одразу  вирішив піти додому. 

Кілька днів він не з’являвся до мера, monsier Франко вже став  хвилюватись та навіть відіслав кількох людей до агентства Моріса  але його ніде не було .На щастя меру таки вдалось щось дізнатись  про Люка , кілька днів тому Люк заходив до monsier Кормана  головного інженера часового району та замовляв у нього кілька  інновації .Це були інвестри, прилад який міг глушити будь який  сигнал у певному радіусі, monsier Моріс придбав двадцять чотири  штуки .П’ятнадцять з них діють у радіусі двадцяти метрів, інші  дев’ять мають посилену міцність та силу глушіння,але менший  радіус, десять метрів. 

Ранок .Люк снідав у своєму улюбленому кафе, дивлячись на  дощ що капав за вікном .Він вкусив круасан та хотів зробити  ковток кави, але раптом відчув на собі чиїсь пильний погляд, він поставив  чашку та вирішив оглянутись .Тоді він і помітив як офіціантка  дивилась на нього дуже підозрілим поглядом, коли вона побачила  що Люк її помітив вона швидко пішла на кухню та зникла .Люк не  був надто параноїчною людиною, тож просто повернувся назад до  перегляду виду за вікном .Через кілька ковтків кава закінчилась і  Люк поставивши на стіл чотири євро підвівся і вже хотів ступити  крок до виходу, як відчув на своєму плечі чиюсь руку. 

 – Monsier Моріс, і куди це ви зникли?

Люк впізнав цей голос .Це був monsier Франко .Між ними  відбулась розмова .Люк пояснив куди він зник і що він робив. Здалось, мера це задовольнило, але він попросив більш детально  пояснити що ж взнав Люк, щоб той був упевнений чи справляється  Люк зі своєю справою .Люк пояснював не довго, ще зі школи він  навчився bien скорочувати перекази. 

 – Пам’ятаєте нашу розмову про зайця та пастку? 

 – Пам’ятаю –коротко відповів він.  

 – Наступним місцем пограбування буде аптеки , містера Лоєра.  – Чудово! –радісно вигукнув мер – тоді я накажу щоб негайно  встановили інвестри. 

 – Ні, рано monsier, рано. 

 – Але чому, ми ж маємо заподіяти пограбуванню а не навпаки.  – Хіба полюючи на зайця ви будете відлякувати його від пастки?

  – Я зрозумів вас monsier .Від сьогоднішнього дня, в аптеці буде  працювати людина з часового району. 

 – Мені приємно працювати з вами, містере Франко.  – Заманити то ми заманимо, але як його упіймати в руки? – поцікавився мер. 

 – Легко, одразу після сповіщення аптекаря про пограбування, я  укину до приміщення аптеки інвестр який паралізує хакера, та  туман що він викликає , після чого я взнаю його сі, сі, сівен. 

У відповідь мер лише трохи хмикнув та з посмішкою виправив Люка . 

 – Перепрошую, не сівен, як ви кажете, а сіенве .  

 – Оу, вибачте, після чого – продовжив Люк – я передам вам сіенве  і ви його деактивуєте. 

 – План хороший, не смію вам перечити monsier, можливо вам  буде щось ще потрібно? 

 – Так, необхідно буде ще кілька людей з часового району, і їм також потрібно видати інвестри, щоб якщо я по якимось причинам  не встиг його закинути в приміщення аптеки та активувати, це встиг зробити хтось інший.

 – Буде зроблено monsier, можливо вас підвести додому? 

 – Ні, дякую, я взяв парасолю обожнюю прогулюватись під дощем вони попрощалися та розійшлись кожен по своїм справам. Зараз Люку необхідно було відпочити .Він прийшов додому та мовчки впав на ліжко, єдине що йому зараз хотілось — це спати  .Так він і зробив .На ранок він прокинувся повний сил та 

енергії, він відвідав баристу та банкіра ,а також детальніше розписав про  невідомого чоловіка, який навідувався за три дні до пограбування .Бариста нічого не бачив, а банкір сказав, що йому здалось що  чоловік не мав обличчя .Це було трохи дивно, але коли ти в житті  де можливо все, то це стає нормальним .Більше вони нічого йому  не змогли сказати,тож Люк ввічливо попрощався, знявши капелюха,  і весь залишок дня провів у кафе п’ючи каву. 

Розділ №8 

Наступного дня, як і домовились, Люк прийшов в мерію де й зустрів monsier Франка .Його провели до капсули, він зайшов до неї  та заплющив очі, через хвилину чоловік вже опинився в 

альтернативному житті .Люк не став ловити гав і одразу рушив у засідку де він має  чекати .Він замовив собі каву в одній з кав’ярень, і роблячи ковток  за ковтком, прийшов до аптеки .Чекати довелось кілька днів .Люк вже став хвилюватись, чи не здогадався хакер що тут засідка, але  доводилося тільки чекати. 

Хакер об’явився наступного дня.Люк сидів та читав газету за  чашкою кави , як раптом помітив що за вікном погода почала  змінюватись , світле та сонячне небо захмурилось та покрилось  темними хмарами що перекрили світло , а на вулиці почав  з’являтись густий туман .Люк відклав газету та став спостерігати за  подіями . Також він пересів ближче до вікна аби він міг бачити вхід  до аптеки обабіч кав’ярні .Люк помітив що і бариста та інші  відвідувачі втратили свідомість . 

«Значить хакер десь поблизу» – промайнуло в голові у Люка.  Він обернув голову на мить, і помітив як чорна постать  промайнула у вході до аптеки .Люк увімкнув пристрій що сповістив  всіх інших охоронців про тривогу. Далі Люк зірвався з місця та  поки перебігав дорогу дістав та увімкнув інвестр . 

Почувся тихий писк . 

Замах руки. 

Кидок. 

Крик… 

Туман почав розсіюватись і хмари розтулились, показавши  привітне сонечко .Люк відчув на своєму тілі приємні промінчики  сонця , він мимоволі глянув на небо та усміхнувся .З середини  аптеки вибіг чоловік в капюшоні . 

 – Чорт, якби ж я міг побачити його обличчя – подумки картав  себе Люк. 

Люк одразу ж зрозумів що це був той хакер , він кинувся за  ним перестрибуючи бордюр .Чоловік біг швидко, проте й Люк не  відставав, час від часу чоловік кидав Люку різні предмети на  перешкоду, то стілець що був біля кав’ярні, то ящик з яблуками.  Вони пробігли вже більше третини вулиці столичної , але хакер ніяк  не зупинявся, Люк відчував як його ноги перетворюються на вату і  потрохи сповільнювався та залишити втікача Люк не міг .Чоловік забіг за ріг і Люк побіг за ним, але через свою необережність, зашпортався і впав. 

 – Дідько – виголосив на всю вулицю Люк. 

Але здаватись Люк не збирався .Він підвівся та забіг за ріг .На його  жаль чоловіка там  не було . 

Принаймні того чоловіка якого він бачив… 

За рогом знову вирував туман, хмари закрили небо, а в повітрі  прямо над Люком височіла чорна постать .Навколо постаті  крутились предмети, від столика, до яблучка .Хакер підвів руку а  тоді махнув нею прямо на Люка і у ту ж саму хвилину на нього ледь не  звалився ящик яблук. 

Він завмер, Люк ніколи такого не бачив, це все було як у сні. Думки були прикуті до хакера, а тіло не могло навіть  поворухнутись. 

 – Ну що, monsier Моріс, ось і ваш кінець …– казав хакер єхидно  зареготавши після. 

В спині відчувся біль, для Люка це було як старт, ноги почали  бігти як навіжені, він ще ніколи так швидко не біг як зараз. Побачивши єдину відчинену крамницю, Люк драпнув туди . Він  зачинив двері і швидко почав їх барикадувати всім чим бачив .Часу на  роздуми у Люка не було, він підійшов до прилавку в крамниці та сховався за ним , він чув як хакер намагається вибити двері .І він  розумів що рано чи пізно двері не витримають та зламаються .Тоді  він згадав про сенквос, Люк дістав його з кишені та почав панічно  натискати на єдину кнопку на ньому. 

Але він не працював . 

 – Чорт, чорт, чорт! – кричав злісно Люк . 

Він жбурнув прилад у стіну і той розлетівся на шматки, і лише  через кілька хвилин Люк зрозумів що зробив. 

 – Дідько, що я накоїв?!  

Шансу на повернення тепер не було .Сенковс – був його  єдиним способом повернутись до реальності, але тепер, дороги 

назад не було .Він зняв капелюха та закрив ним обличчя, сльози  полились річкою, він розумів що йому більше не жити, відчував що це кінець, а тоді зрозумів що сам у цьому винен . 

 – Що?!Захотілось триста тисяч євро, захотілось?!Отримуй тепер  Люк, отримуй! – у сльозах говорив Люк. 

Двері відлетіли і всередину зайшов хакер . 

 – Ну здраствуй, вражич – єдино зареготавши сказав хакер. Люк поглянув на його руку, там і справді не було однієї руки, за те  на правій руці Люк помітив кілька цифр . 

 – 2, 4, 9, 3. 

Після цих цифр, стояли три значки «L&M» .Хакер підійшов ближче  і підійняв Люка, він намагався боротись, але не виходило, тіло наче  оніміло, та по символах на руці Люк впізнав його – це був  Марсель 

Марсель Бардо або ще як любив його називати Люк ,  Марс… 

 – Марс, невже це ти…– хриплим голосом вимовив Люк з останніх  сил. 

 – Я Лайме, я… 

Хакер заплющив очі і заходився наносити удари ножем. Люк схрипнув, і заплющив очі назавжди …  

Розділ 8 Життя після смерті  

Люк прокинувся у мерії .Біль в животі від ударів ножем вже  пройшов і взагалі було таке відчуття наче того болю і не було. 

 – Monsier Моріс, ви померли.Від цих слів Люк був у шоці. 

 – Але я живий. 

 – Так, але ви померли в альтернативному житті, через це ми  більше не зможемо підключити вас до альтернативного життя, тому нам доведеться розірвати договір з вами . 

Monsier Франко підвівся та вже хотів йти як Люк зупинив  його . 

 – Я знаю «CNV» хакера. 

Мер повернувся на місце і почав говорити. 

 – Продовжуйте monsier. 

 – Марсель Бардо, це і є… Хакер –Люк запинався так як просто не  міг вірити що його друг дитинства є хакером.

 – Він житель часового району? 

 – Ні, діодного, чесно сказати я вважав його єдиним нормальним  діодним, що правда, вже не вважаю . 

 – То який його сіенве? 

 – 2493. 

 – Але сіенве складається з шістьох цифр, як щодо інших двох?  – Мені потрібен для цього час, а також додаткова інформація . 

 – З часом не проблема, ви єдиний хто, хоч якось просунувся в  розслідуванні, тому за це можете не хвилюватись, на рахунок  інформації, я вас слухаю  

 – Як розташований сіенве, він ж написаний на руці?  – На руках , чотири цифри на правій, і ще дві на лівій, а що таке?  

– Діло в тому що у Марселя немає лівої руки ,у нього протез, а на  протезі викарбовано символи «L&M» . 

 – Що це означає? 

 – Я потім поясню, для початку мені потрібно впевнитись . Люк підвівся але monsier Франко сказав що той не може  покинути мерію, необхідно відійти від альтернативної смерті . 

 – Monsier, я не можу чекати, я маю сили працювати. Через деякий час Люк прийшов до місця, де проходило його  дитинство .Він прийшов у свій рідний дім. 

Дім вже був не надто доглянутий, батьки Люка померли ще  дванадцять років тому, а повертатись та доглядати за будинком  батьків він не хотів .Не те щоб через свою лінивість. 

Скоріше через моральну важкість, переступити поріг  рідного дому для Люка було – моральним випробуванням. З дитинства батьки привчали маленького Люкі до дисципліни,  зазвичай таке «виховання» відбувалось за допомогою криків та  насильства .Тому Люк й не горів бажанням повертатись у рідний  дім. 

І ось він .Поріг рідного дому .Такого болючого, проте рідного дому. Люк відчинив двері, і ті скрипнувши старістю, відкрили  простори вітальні .Все той самий камін що стояв навпроти дверей,  все те саме крісло–гойдалка де сидів батько в окулярах, читаючи газету.Те саме крісло де сиділа мама, читаючи новий роман  Рональда Майстенра .Той самий килим на якому лежала кішка .Від  цих спогадів на шкірі Люка пробіглись мурахи .Він обережно  пройшов вітальню, чіпаючи раз за разом різні поверхні які  приносили йому як радісні спогади так і сумні .Далі перед його 

очима, повстала кухня .Трухлявий дерев’яний стіл, та такі самі ж  стільці, робоча зона на диво стояла як нова. 

 – Німецька якість, не збрехали, стояти буде вічно – промовив про  себе Люк. 

Залишатись на кухні він не збирався, він чкурнув через кухню  в комору, в якій вже павутиння було мало не на кожному кроці, та  через неї пройшов на другий поверх по сумнівним дерев’яним  сходам. 

І ось. 

Перед очима була його кімната, його власна кімната .Ліжко з  вікном над головою, щоб спостерігати за місяцем та зорями.  Письмовий стіл за яким він робив уроки та писав невеличкі поеми , про те як він, у ролі детектива розслідує всілякі дивні вбивства та  злочини. 

Наразі Люка цікавило тільки одне, шафа з фотографіями .В  лівому нижньому куті кімнати, була розташована шафа, а на ній  зберігались всі сімейні фотографії, від весілля батьків, до  закінченням Люка паризької поліцейської академії .Люк здув шар пилу, який товстелезним шаром покрив шафу та знайшов коробку з  надписом «6–16». 

Це були фотографії в періоді з шести до шістнадцяти років  Люка .Спочатку були прості фотографії, перший дзвоник, школяр з  портфелем в ідіотському костюмі через якого на Люка накричали  напередодні свята .Потім почались фотографії з Марселем .Коли  Люк вже втратив надії знайти хоч щось у сімейних архівах, йому  в руки трапилось фото з Марселем .На фото, він стояв разом з  Марселем, дружньо поклавши руки один одному на плечі, а перед  ними, на столі стояв торт, на торті виднілось число «12» та вже  знайомий Люку символ «L&M» позаду на стіні, фарбою був  намальований такий самий символ. 

Люк перевернув фото в надії зустріти якийсь надпис. І йому пощастило. 

На зворотній стороні був надпис: 

«Наш з Марселем спільний день народження»  

 – Спільний ?Але ж у нас наче в різні дні день народження – вголос мовив Люк сам до себе .–Згадуй Люк, згадуй,  твоє…Двадцять восьмого липня а у нього…У нього… – Люк  зап’явся на слові «У нього» і став згадувати а потім різко вигукнув  – П’ятнадцятого , п’ятнадцятого липня і якщо скласти першу цифру 

його числа і мою, вийде…Вісімнадцяте липня, наше спільне день  народження. 

Люк був у розпачі, він не хотів нічого казати мерові, не хотів  вбивати власного друга .Через ці всі суперечки Люк хотів стерти  себе зі світу .Перш ніж робити будь які висновки, він хотів  заспокоїтись, як так сталось що його друг став хакером, чому він  почав вбивати та грабувати, а головне – навіщо? 

Питань було багато, а відповідей зась .Люк вирішив негайно  йти до їхнього з Марселем штабу .Можливо там він знайде ще якісь  відповіді .Він склав всі фотографії на місце та вийшов з покинутого  будинку сім’ї Морісів .Він пішов вже по знайомій дорозі .Вулиця  була вкрита штучними деревами та ліхтарями які працювали за  допомогою «очищеної енергії». 

Цей винахід люди придумали два століття тому .Штучні  дерева це винахід який став можливим через винахід штучних  хлоропластів , в яких відбувається фотосинтез ,або ж як їх назвали  «Оксометри» .Частину «Оксо» вони отримали від свого винахідника Вільяма Оксо, а частину «Метри» від своїх  властивостей, все діло в тому що оксометри можуть притягувати та  вбирати в себе вуглекислий газ в радіусі метр. 

Найважливішим у винаході таких дерев, що їх не можна  використовувати громадянам, їх використання керує організація  екології довкілля .Коли їх тільки винайшли, то люди масово  використовували їх у повсякденні для очищення повітря, але з  часом коли відсоток вуглекислого газу в повітрі зменшився ,через  надмірне використання оксометрів, їх заборонили використовувати в приватній власності.

А ліхтарі що працюють на «Очищеній енергії» це вже винахід  француза Сімеона Готьє ,котрий відкрив механізм який відрізняє  корисні речовини в повітрі від шкідливих і перетворює на якусь  конкретну речовину, якою буде ця речовина залежить від  налаштувань що будуть вказані тією самою організацією екології  довкілля. 

Розділ 9  

Люк пройшов через парк і опинився на узліссі, це був  невеличкий лісок який висадили довкола міста .Ось там і був  побудований будиночок Марселя з Люком.Через хвилину, він вже височів перед 

Люком .Він заліз в середину будиночку, дивно, та навіть зараз, майже через двадцять років, будиночок був як  новенький. 

В середині Люк побачив Марселя… 

 Люк побачивши друга негайно схопився за пістолет, але згадав  що загубив його при гонитві за другом . 

 – Не переймайся, я тебе не в’бю, і не збираюсь, самому не довго  залишилось – він прокашлявся а тоді хриплим голосом додав – казала мені мама не курили, не послухався – єхидно засміявся  Марсель – сідай, поговоримо. 

Люк сів напроти Марселя на трухляву дерев’яну лаву . 

 – Таки здогадався що є останніми цифрами мого коду життя?  – Наше день народження? – сумно сказав Люк . 

 – Правильно, 18 липня пам’ятаєш як ви його визначили ?  – Перша цифра твоєї дати народження та друга моєї дати  народження а місяць у нас однаковий. 

 – До речі , що ти тут робиш , невже ти знав що я сюди прийду?  – Та яке там, який сього день? 

 – Вісімнадцяте липня, наше спільне день народження…  

– От тому я й тут, святкую. – Марсель зітхнув – я кожен рік сюди  приходжу. 

У відповідь Люк тільки промовчав. 

 – Bien, друже перейдемо до діла, ти як детектив, маєш мати якісь  питання, валяй. 

Люк голосно зітхнув. 

 – Чому в тебе немає руки? 

 – Не знав що це так важливо для розслідування ,лейшманіоз, коли  я тільки захворів, лікарі побачили і сказали, ампутувати аби  інфекція не поширилась, і от, ампутували – Марсель постукав  іншою рукою об протез ,аби було зрозуміліше. 

Люк хотів пожаліти та підтримати друга, але знав, що Марс,  не любить цієї «гидкої любові» так він казав. 

 – Але це не допомогло мене вилікувати. 

Марсель зняв капюшон і відкрив своє спотворене обличчя  .Його обличчя було все у язвах та ранах які не загоювались,  він…Він гнив, заживо… 

 – Здивований? 

У відповідь Люк лише опустив очі додолу. 

 – З цим питанням проїхали давай далі.

 – Чому ти почав вбивати та грабувати, а головне навіщо, ти ж все  рівно не міг з тими ресурсами нічого зробити? 

 – Помиляєшся друже, помиляєшся, я створив перетворювач,  таким чином я зміг дістати ресурси з альтернативного життя в  реальне .А робив я це все для того щоб отримати ліки від  лейшманіозу. 

 – Меглунім антімоната? 

 – Вірно. 

 – Bien, а навіщо ти тобі пограбував всі інші місця?  – Це була практика, мені потрібно було дізнатись, чи зможу я  пограбувати аптеку і чи взагалі ресурси виведуться так як мені  потрібно. 

 – А людей вбивав навіщо? 

 – Тому що ці люди, відмовились мене лікувати. 

 – Але ж не всі винні у тому що тебе не захотіли лікувати. 

 – Може й не всі , але як казав мій батько військовий «В армії є  тільки колективна відповідальність» – Марс зітхнув. 

 – Ще одне, в якому блоці ти жив? 

 – В четвертому. 

 – Тобто все таки плітки містян виявились вірними.  

– Частково, головне що ви мене не знайшли швидше ніж я хотів,  хоч повеселитись встиг зі своїм перетворювачем. 

 – А де зараз цей перетворювач? 

 – Цього я тобі не скажу, я приготував меру один невеличкий  сюрприз – Марсель єхидно усміхнувся і від цієї посмішки Люку  стало моторошно –В тебе є ще якісь питання? 

 – Немає, є тільки, одне …Навіть не питання, а ствердження.  

– Я знаю що тобі доведеться мене вбити ну не тобі а меру, я сам  хочу померти. 

 – Ну можливо я домовлюсь з мером, і тебе вилікують але ти  будеш у тюрмі? 

 – Дев’яносто відсотків тіла, уражено, шансів на вилікування дуже  мало, краще я швидко помру, ніж буду ще мучатись .До речі, чому  ти зі мною контактуєш, ти не боїшся заразитись? 

 – Якщо помреш ти, то помру і я. 

 – Тобі ще жити і жити друже, а тепер будь ласкавий, напиши мій  код життя monsier Франку. 

 – Як хочеш.

Люк уводив повідомлення тремтячими руками, а набір тексту  зайняв майже вічність.Через п’ять хвилин після того як Люк  відправив повідомлення Марс упав і почав задихатись, Люк припав до друга на колінах, тримаючи за руку наче заїка промовляв:

 – Вибач Марсе, вибач, за все – з комом в горлі говорив Люк 

 – Живи Люку, живи… 

Марс прохрипів ще кілька разів а тоді повільно заплющив очі і  помер… 

З Люкових очей покотились сльози, він не міг повірити що власноруч вбив свого друга, його совість не могла йому цього пробачити, він  мав щось зробити. 

Вже вечоріло, Люк поховав Марса біля їхнього штабу .А тоді  діставши з ящика в штабі невеличкий, іржавий молоток та кілька  цвяхів, змайстрував хрест. Також він не забув і за фото , Люк  приклеїв їхню фотографію де вони разом святкують їхнє день  народження .А під фото Люк маркером написав : 

 – Якщо так , то тільки вдвох. 

Після поховання Люк поклав на могилу Марсу його улюблені  цукерки та рушив додому .Йому більше нічого не хотілось, він  побачив смерть важливої для нього людини, він не міг цього  забути, останні хвилини розмови з Марсом не виходили з голови. Відчуття справедливості раділо що вони нарешті знайшли вбивцю  та крадія але совість гризла за вбивство власного друга. Ці думки  зводили Люка з розуму .По дорозі в часовий район він викинув  ванстр щоб ніхто не зміг його потурбувати .Додому Люк так і не  приходив, вдома його би мучили думки про друга, тож він вирішив  по голову встрянути в роботу щоб відпочити від нав’язливих думок про  смерть товариша дитинства. 

Розділ 10 (Фінал) 

Monsier Франко, вирушив до часового району .Він  

дотримався обіцянки і взяв із собою триста тисяч євро, які він має  передати Люку за його виконану роботу .Дорога промайнула  швидко. 

Один з охоронців відчинив двері автомобіля і мер, поважною  ходою вийшов з машини, поправив піджак та капелюх, що з’їхав з його голови під час подорожі. 

 – Крістіан, зачекай тут, і постережи гроші , я скажу коли треба  буде їх занести.

 – Bien – сухо відповів охоронець що досі тримав двері. Мер тихим кроком підійшов до дверей агентства Люка, на ній  була табличка: 

«Зачинено, будь ласка, в разі негайної потреби зателефонуйте або  постукайте»  

Monsier Франко кілька разів постукав ,але прочекавши кілька  хвилин відповідь так і не отримав. 

 – Зачинено, і що ж робити, Вальтер, подай но мені ванстр – звернувся до водія мер. 

Водій негайно передав прилад меру але результату від нього не  було . 

 – Дідько, немає зв’язку з прив’язаним пристроєм .Ну і де цей чорт  в капелюсі зараз?! – невдоволено буркнув мер. 

Monsier Франко був дуже злий на Люка, і через це сильно  вдарив в двері агентства, на його несподіванку, двері  відчинились…  

 – Крістіан, ходімо зі мною, чую тут щось неладне –шоковано  мовив мер. 

Охоронець зачинив двері автомобіля і сам пішов в слід за  мером .Мер штурхнув двері в перед але з середини їх щось  підпирало, він штурхнув сильніше і двері прочинились.  – О дідько…  

Ванстр що тримав у руках мера впав на підлогу і з характерним  звуком процокотів кілька разів .В середині, на мотузці висіло  бездиханне тіло Люка… 

Сіре обличчя обвівав вітер що зайшов разом з мером та  охоронцем, предмет що підпирав двері, було ні що інше як стілець  на який ставав Люк перед смертю .Monsier Франко здивовано  дивився на тіло що бовталось на місці де колись так само висіла лампа .Мер зробив кілька кроків до столу та глянув на нього, на  ньому було кілька папок зі справами, купа розірваних папірців, та  записка , до якої було прикріплене фото… 

 – Записка – сухо та сумно мовив мер . 

Він взяв її до рук, та став читати вголос: 

 – Я, Люк Моріс, не можу більше так жити, я погодився  допомогти меру міста , знайти злодія та вбивцю, але я навіть  не уявляв чим це для мене може закінчитись .Я вбив власного  друга, в першу чергу, шукаючи хакера .Він приніс в моє життя  багато радості та щастя, а я вбив його .Я не можу більше так жити , з думками що я позбавив життя найважливішу мені людину  .Останньою моєю волею , буде , витратити мною зароблені  триста тисяч євро , на лікування людей в діодному та часових  районах , а в моїй смерті прошу звинувачувати мене самого… 

12 Вересня – 1 Жовтня