Кіт, Лис та механічна пташка

Глава 1

Було близько полудня, коли по маленькій вулиці, між величезними житловими будинками, біг хлопець років шістнадцяти. В руках він стискав листівку, так що біліли кісточки пальців. Підліток жахливо втомився, на лобі виступили великі краплі поту, а серце стукало, як навіжене, але він не міг зупинитися. Нарешті темний провулок скінчився і на спітнілу шкіру парубка впали ніжні промені сонця. В звичайний день він би залюбки постояв так кілька хвилин, насолоджуючись сонячним сяйвом, але зараз у нього не було на це часу. Різко повернувши на право, біля фонтану, юнак вибіг на торгову площу. Тут було все. Крамниці з самим різним наповненням: іграшки, солодощі, тканини, одяг та запчастини для механічних машин. Перукарні, пекарні, майстерні сусідили з триповерховими майстернями. Та хлопця цікавило лише одне місце, між всіма цими магазинами причаїлися непримітні двері з маленькою вивіскою: «Детективна агенція Кіт і Лис». Підліток перестрибнув через дві сходи і смикнув ручку з тихим клацанням.

В офісі було тихо, тільки звук вхідного дзвону луною віддався звідусіль. В ніс зразу врізалася дивна суміш запахів: машинне масло, шоколад, м’ята та сталева стружка. Кімната була маленька, але дуже затишна. З віконця, на дерев’яну підлогу, падали ніжні сонячні промені. В центрі стояли два шкіряних дивана, а між ними старий кавовий столик. Біля стіни мостилися кілька книжних шаф. Товсті підручники з різних галузей науки, в тому числі і по механіці, які хлопець одразу впізнав, ділили місце на полках з художньої літератури популярних письменників.

З правого боку від вхідних дверей знаходилася стійка реєстрації, але зараз вона була порожня.

– Хлопчик, ти дверима часом не помилилися? – нізвідки біля підлітка з’явився дивний хлопчина з фарфоровою чашкою в руках. Пшеничне волосся неслухняно стирчало в різні боки, а фіолетові очі сповнені цікавістю, вивчали потенційного клієнта. На ньому була м’ята біла сорочка з плямами від мазуту та клітчасті штани на підтяжках. Гогли висіли на шиї, всі в подряпинах, а в деяких місцях навіть злізла краска. Образ доповнювала коричнева кепка з гострим козирком.

– Можеш покликати старшого детектива?

– Я старший детектив, а також співзасновник цієї прекрасної агенції, – хлопець спокійно відповів, вмостившись в крісло.

– Ти? – підліток недовірливо витріщився на малого детектива.

– Досить грубо з вашого боку дивитися на мене звисока. Я Кайл Дюсо, але більшість людей знають мене за прізвиськом Кіт. А як звуть вас, молодий пан? – Кайл не зводив допитливих очей з гостя, роблячи маленькі ковтки гарячого чаю.

– Я Жерар Філс, але можеш звати мене Орі.

– Пан Орі…

– Ні, просто Орі, – перервав Жерар.

– Добре, Орі, сідай, – молодий детектив вказав на диван, – чаю?

– Ні, дякую, я прийшов сюди, щоб дещо знайти.

– Хочеш найняти детектива?

– Так, але я…

– Не чекав побачити дитину?

– Так… – Орі зніяковіло відвів погляд, на це Кіт тільки зітхнув.

– Не хвилюйся, ти не перший, хто так думає. Але все ж таки, що ти збираєшся робити зараз?

– В мене все одно немає вибору, ти єдиний хто може мені допомогти. Будь ласка, я заплачу в два рази більше, чим звичайні клієнти, – підліток висипав на стіл кілька срібних монет. Кайл тихо присвиснув. – Це аванс. Решту отримаєш, якщо знайдеш, те що в мене вкрали.

– Добре, зажди хвилинку, – хлопчик різко встав і крикнув в коридор, – Лис, у нас новий клієнт, ходи сюди!

З гори почувся шум і через секунду в кімнату увірвалася дівчина, один в один схожа на Кота. Тільки волосся було трохи довшим. Гогли використовувались як обруч, щоб неслухняні локони не заважали в роботі, але чубчик все одно вибивався із резинки. Коричневі шорти до коліна були заляпані мастилом, а сіра сорочка закочена до ліктя була трохи поношена.

– Доброго ранку, я Еріка Дюсо, можете звати мене Лис.

– Я Жерар, але можеш звати мене Орі. Не треба цих формальностей.

– Раз всі познайомилися перейдемо до справи. Чому ти вирішив до нас звернутися? – Кайл повернувся до крісла, а Лис сіла поряд на підлокітник. Із кишені вона дістала маленькій блокнот і ручку.

– В мене.. В мого вчителя вкрали механічну пташку. Він механік і нещодавно отримав заказ від якогось багатого пана. Вчитель її полагодив, але йому довелося поїхати у справах на декілька днів і залишити майстерню на мене. Вчора ввечері я пішов прогулятися, а коли повернувся пташка зникла, – Філс зробив кілька глибоких вдихів, після того як розповів все на одному подиху.

– Щось ще зникло? – запитала дівчинка, покусуючи металевий кінчик ручки.

– Ні, тільки пташка.

– Іграшка була коштовна?

– Не настільки, щоб йти на пограбування, я так вважаю.

– Цікаво, – Кіт кумедно звів брови. – Нам треба оглянути місце злочину, можливо там ми знайдемо зачіпки.

– Добре, ходімо хутчіш. – Орі звівся на ноги так швидко, що на мить потемніло в очах і йому довелося знову сісти на диван.

– Легше, буде погано, якщо наш дорогий клієнт постраждає, – пирхнув Кайл. Хлопчина схопив коричневий портфель та повісив його через плече. А Лис достала з книжкової полки стару фотокамеру марки «Делюс-98», такі вже давно не випускали. Навіть коли Жерар, ще був дитиною, вчитель називав це антикваріатом, хоча у випадку близнюків це був раритетний мотлох. В деяких місцях фарба злізла, оголюючи мідний корпус, шестерні, які прикрашали кришку камери проржавіли та надломились. Якщо би це побачив вчитель, у нього певно був би інфаркт.

– Агов! Ми йдемо чи як? – схоже Філс занадто глибоко поринув у свої думки, бо діти вже стояли біля виходу, чекаючи на нього.

– Вибачте, – ніяково прошепотів підліток.

Всі в трьох вони покинули затишну торгову площу і пішли на станцію чекати аеробус.

Глава 2

Кабіна аеробуса була на пів пуста. Трійця стала у самому кінці, де нікого не було, щоб отримати хоч якусь приватність. Лис не відривала очей від вікна немов зачарована, а Кіт облокотився на поручень спиною.

– Так куди ми їдемо? – запитав хлопчик, не зводячи з Орі допитливих очей. Він аж світився від радощі. Жерар все ніяк не міг зрозуміти, це через нову справу чи через немалу грошову винограду.

– Дерблюс. – Коротко відповів підліток, розглядаючи однотипні чотирьохповерхові будинки із сірої цегли, насправді, колись дуже давно, вони були білі, червоні та можливо навіть помаранчеві.

Діти не змогли стримати враженого свисту. Навіть Еріка відірвалися від вікна, її очі кумедно округлилися, а по дитячі пухкі губи утворили букву “о”.

– Ти би попередив, ми би вдягнули щось краще. – Кайл криво посміхнувся. – Тепер зрозуміло звідки в тебе такі гроші.

– Я… – Підліток хотів щось відповісти, але його перервав голос водія.

– Наступна станція “Шовковий дім”, будь ласка не залишайте свої речі в кабіні і будьте обережні при виході.

– Ходімо, нам скоро виходити.

Дерблюс був самим чистим і світлим районом в Леплайс, район Шовкових, так його називали звичайні люди. Бо маленький клаптик землі на самому краю Дерблюс, коштував як цілий район нетрів, а може і більше.

Жерар впевнено крокував по сірій брущатці, поки його супутники з захопленням оглядалися по сторонах. Орі ця картина потішила, район Шовкових майже нічим не відрізнявся від Торгової площі, окрім через мірно яскравого і дорогого вбрання місцевих жителів та завищених цін на товари в магазинах.

– Це мій дім, – підліток зупинився перед двоповерховим будинком. На першому поверсі була крамниця та майстерня, а на другому жиле приміщення.

– Ти не казав, що твій вчитель Юрус Шампо, – Лис вказала на величезну вивіску над вхідними дверима.

– Це має значення? – Жерар повів детективів трохи далі, к чорному ходу, який вів одразу до місця злочину.

– Звісно це має значення, він один із найкращих механіків міста! – майже кричав Кіт, він здавався ще більш схвильованим і ніяк не міг спокійно чекати поки клієнт відчинить двері. – Треба було дерти з тебе більше грошей. – Зовсім тихо сказав хлопчина, на вухо сестрі і та згідно кивнула.

– Я і так пообіцяв вам майже всі свої кишенькові гроші на місяць, – підліток обурився від такого нахабства і досить грубо штовхнув двері.

Вони жалібно скрипнули, пускаючи трьох дітей всередину. В коридорі було темно і навіть трохи моторошно, але Орі розігнав всі страхи, увімкнувши світло. Лампочка затріщала і підморгнула, на мить здалося що вона ось ось лусне, проте хвилювання були марні, за хвилину майстерня залилася тусклим сяйвом.

Діти тихо зітхнули, коли побачили робоче місце Шампо. Жерар дуже добре розумів їх подив, коли він вперше потрапив сюди, його серце мало не вистрибувало із грудей.

Кімната була завалена різними винаходами і запчастинами до них. На стінах висіли викрутки, молотки та ключі різних розмірів, в око скидалися механічні пошкодження від старанної роботи майстра. На столах і верстатах були подряпини с тієї ж причини. Шестерні, великі та малі, в коробках або самі по собі лежали всюди. На робочих поверхнях і під ними, на полицях і навіть використовувались замість закладок у книгах, майже в кожному куті була хоч одна шестерня. Підлогу усипали сталеві пластівці та пил.

– А це ще що таке? – Кіт вказав на перевернуту каністру з мастилом і чиїсь сліди.

– Це не я.

– Здається мені, що це належить крадію, – хлопчик сів навпочіпки і дістав зі сумки лінійку. – Двадцять сім сантиметрів. – Лис швидко записала все у блокнот і зробила декілька фотографій масляного сліду.

– Де місце злочину?

– У коморі, там всі роботи, які вчитель лагодив або робив на замовлення, птиця теж була там, коли я пішов.

В коморі було дещо тісно, приміщення було заставлене різними механізмами: фотоапарати, радіо, праски, чайники, іграшки та багато інших побутових речей. К кожному приладу прив’язали бирку на якій писався номер та ім’я власника.

На підлогу, біля стола хтось перекинув декілька пристроїв та маленьку червону подушку.

– Хтось вдерся до комори, перерив тут все і забрав пташку, – похмуро сказав підліток, опершись на напівпорожній стіл.

– Злодій був не дуже обережний, – Еріка зробила декілька знімків приміщення, порожньої подушки та слідів погрому.

– Як слон у крамниці, – погодився Кайл, він скинув сумку на підлогу, здійнявши в повітря клуби пилу і дістав набор для зняття відбитків. – Ти викликав поліцію?

– Ні, я не хочу, щоб хтось про це дізнався. – Жерар похнюпився, малюючи пальцями химерні візерунки на столі.

– Ти не повинен був виходити із дому вчора? – запитав хлопчик, повзаючи по паркету з лупою у руках.

– Вчитель заборонив мені вештатися по вулицях вночі, до всього цього, якщо хтось дізнається, репутацію вчителя зазнає нищівного удару, – буркнув Орі.

– Не думаю, що щось змінилось, якщо би ти залишився вдома вчора… Знайшов!

– Відбитки? – Лис відірвалася від зйомки, щоб побачити знахідку брата.

– Ні, тут все чисто, напевно злочинець був у рукавицях, але я знайшов волокно, імовірно з його одежі, – Кіт сяяв, як вогник із лампи.

– І чому тут радіти? Це всього на всього нитка, – глузливо пирхнув підліток, розглядаючи тоненьку червону нитку, затиснуту у пінцеті.

– Тут ти зовсім не правий, мій друг, я впевнений, це ще нам знадобиться, – посмішка хлопчика нагадувала звіриний оскал, але Жерар це проігнорував і продовжив.

– Добре, добре, тільки не говори, як шістдесятирічний дід, благаю, – молодий підмайстер скривився, – що тепер?

– Треба дізнатися, як він сюди потрапив, – обізвалася Еріка. Дівчина обережно підняла всі перекинуті речі, на деяких з них були подряпини або вм’ятини, хлопчина здригнувся. Вчитель точно його вб’є, або ще гірше, прогоне на вулицю.

– Він зайшов з другого поверху, ну я так вважаю. Там розбиті балконі двері, цього точно, не було, коли я пішов.

– Зверху значить, – Кайл посміхнувся, – це становиться дуже цікаво. Ну що ж, підемо по масляному сліду.

Як і казав Орі, весь коридор другого поверху був вкритий тонким шаром битого скла. Балконі двері гойдалися від вуличного вітру і тихо поскрипували, посередині вікна сяяла величезна діра.

– Одного не розумію, як він сюди потрапив.

– З сусіднього будинку, подивися сюди, – Кіт провів тонкими пальцями по металевій огорожі, на тому місці виднілися довгі подряпини, наче за неї щось зачепилося.

– Що це?

– Механічний крюк.

– Це схоже на Крюкахватів.

– Хто це?

– Організація професійних крадіїв, їх наймають, щоб щось вкрасти, але зазвичай вони працюють дуже тонко і не залишають такий безлад.

– Думаєш, що справжній злочинець хоче заплутати нас? – Еріка перервала постійне клацання камери, замислившись над гіпотезою брата.

– З’ясуємо це потім, хто приніс пташку до майстерні? – звернувся Кайл до Жерара.

– Треба подивитися в журналі, він внизу у майстерні.

Орі швидко гортав сторінки каталогу, поки нарешті не знайшов в стовпчику “Механізмами” фігурку пташки з докладним описом проблеми і фотографію, навпроти красувалося ім’я власника.

– Його звати Керос П. Щось знайоме.

– Звісно знайоме, він власник найбільшої авіакомпанії «Керо і Ко». Майже всі дирижаблі міста належать йому. Ти ж механік, як ти міг цього не знати?

– Я не дуже люблю дирижаблі, – знизив плечима підліток.

– В будь-якому разі, тут записана його адреса?

– Ти хочеш навідатись до мого клієнта і сказати йому, що його дорогоцінна пташка зникла? – не довірливо запитав Жерар, на що Кіт закотив очі.

– Звісно, ні, дурнику. Я хочу розпитати побільше про пташку, присягаюсь він не дізнається про викрадення.

– Добре, добре, – Орі переписав адресу на клаптик паперу, – ходімо, тут зовсім поряд.

– Ти йдеш з нами? – Кайл кумедно витріщився на свого невгамовного клієнта, а Еріка ледве не випустила блокнот із рук.

– Звісно іду. Мені цікаво, хто поцупив пташку і перевернув пів майстерні.

Глава 3

Будинок, точніше величезний особняк, пана Керос знаходився на Алмазній вулиці. Самісінький центр Дерблюс виглядав ще дорожче, ніж інші його частини. Крамниці оточували мармуровий фонтан, від нього розходились шість вулиць. Це, напевно, було єдине місце, яке зовсім не змінилося після технічної революції. Чомусь багатіям дуже подобалися інтер’єр старих будівель, ніяких парових труб, механізмів, метала і шестерень. Навіть вуличні ліхтарі досі запалювались вручну.

Трійця зупинилися перед високим забором, Кіт повернувся до Орі і підштовхнув його трохи далі, в провулок.

– Що ти збираєшся робити?

– Трохи магії перетворення, – із сумки він дістав металеві картки, посвідчення школяра. На них зазвичай вигравіровувалися назва, герб та адреса школи, ім’я учня та його посада. На картках близнюків було зазначено, що вони шкільні репортери.

– Вони справжні?

– Звісно, ні, нам знайомий зробив. Дуже корисна річ до речі, відчиняє багато дверей, – діти повісили їх на шию срібними стрічками.

– А мені, що робить?

– Або чекати тут, або просто скажи що забув посвідчення вдома. Візьми це, якщо хочеш взяти участь в цьому шоу, – Кайл простягнув Жерару старий диктофон, він був разів в три більший за сучасні моделі і такий же важкий.

– Що це за мотлох? – підліток стиснув важку конструкцію, щоб не випустити її на асфальт. Мідний корпус протестуючи скрипнув, шестерні на ньому крутнулися та зупинилися з моторошним звуком.

– Не називай його мотлохом, він ображається, – Лис м’яко хлопнула по кнопках, які майже стерлися від частого користування і апарат знов затріщав.

– Не переймайся, це всього на всього реквізит. Ось ще дещо, – порившись ще трохи в своїй чудо валізці, Кіт витрухнув з нього складний циліндр, – прикрий лице, можливо прислуга тебе впізнає, це було би трохи незручно.

– Мовчи, якщо тебе не питають, говорити буду я, – хлопець натягнув гаврош ближче до очей і взяв до рук блокнот сестри.

– Ти й так забагато базікаєш, – пирхнув Орі, він все одно не горів бажанням спілкуватися з одним із самих багатих жителів міста.

– Тихіше, – Еріка натиснула кнопку дзвінка, почувся легкий шум новеньких, щойно змащених механізмів і пташиний дзвін. Через декілька секунд із круглого динаміка схожого чимось на передню частину кларнета, пролунав глибокий голос.

– Хто це?

– Доброго дня, пан Керос дома? Ми репортери шкільної газети, хотіли запитати його про дирижаблі. – Кайл так впевнено це сказав, що Жерар і сам майже повірив.

– Зачекайте хвилину. – На тому боці на декілька хвилин запанувала тиша. Підліток нервово переминався з ноги на ногу, на відміно від близнюків, які якщо і хвилювалися то дуже вправно це приховували. Нарешті чоловік повернувся, – Пан Керос готовий вас прийняти.

Ворота повільно відчинилися, перетнувши не малий двір, діти підійшли до дверей будинку. Там на них вже чекав дворецький. Літній чоловік носив дорогий костюм старого зразка, здається називався він трійка, ідеально випраний та випрасуваний. Ніяких зайвих деталей, навіть технічний пояс і гогли були відсутні. Сиве волосся виглядало бездоганно, а зелені очі з першого погляду холодні, як лід, Жерар бачив в них божевілля, досліджували трійцю.

– Ваші посвідчення, будь ласка, – він простягнув сталеву руку, протез знаходився у самого плечового суглоба, близнюки показали картки, а коли черга дійшла до Орі, той сором’язливо опустив очі і тихо пробурмотів.

– Я залишив його вдома, вибачте будь ласка. – На це дворецький тільки зітхнув і похитав головою. Жерар почув, як він прошипів щось на кшталт:

– Діти зараз зовсім безвідповідальні, в наш час такого не було. – та вже голосніше доповнив. – Ходімо зі мною, у вас є декілька хвилин.

Як і зовні всередині будинок виглядав розкішно. Старий провів дітей до вітальні, там вже пив чай пан Керос. Дворецький вказав на дорогий шкіряний диван навпроти.

– Доброго дня, пан Керос, – детективи привіталися.

Чоловік був низького зросту, трохи гладкий. На вид йому було за сорок, а на макітрі бракувало волосся. Він доброзичливо посміхнувся і кивнув трійці на мідний піднос, на якому стояли три горнятка чаю і печиво у вигляді гайок.

– Що вас до мене привело?

– Як ми вже казали вашому дворецькому, ми зі шкільної газети, хочемо взяти у вас інтерв’ю, – Кайл дістав з кишені записник, – відповісте на декілька наших запитань?

– Звісно, що вас цікавить?

– Ми хотіли би дізнатися більше про вашу колекцію рідкостей. Ми чули, що вона одна з найбільших в країні. На наступній з наступного понеділка в школі розпочинається тиждень мистецтва і техніки, – Жерар ледве стримував себе, щоб не видавати свій подив. Хлопчик, що сидів поряд говорив, як справжній профі.

– Так звісно, все, що ви бачите тут, – чоловік обвів кімнату рукою, – це лише частина моєї колекції.

У вітальні було дійсно багато коштовностей, навіть Орі, який зовсім в цьому нічого не розумів, це знав. Картини в золотих рамках, на них зображалися темні часи та історичні події, на одній з них підліток навіть помітив Короля повітряних піратів. Цієї “професії” вже давно не існувало, з тих часів залишилися тільки байки про неймовірні скарби і малюнки видатних капітанів. Зато досі існують шукачі коштовностей, які вірять у історії старих повітрян. Жерару здалося кумедним, що дворецький був трохи схожий на короля піратів, особливо його довгий ніс і дивні вуха, що сторчали в різні боки.

– А що до коштовних механізмів? Я чув у вас є особлива механічна пташка, – після слів Кайла, багатій несподівано розсміявся, так що ледве не пролив свій чай.

– Вибачте, не знаю хто вам розповім про пташку, але боюся це не правда. Нещодавно я купив іграшкову пташку для своєї доньки, насправді вона дісталася мені майже даром, разом з цим портретом, – чоловік кивнув в сторону Короля повітряних піратів. – Хоча ви вже не перші хто мене питає про неї.

– Був хтось ще? – очі Кайла блищали від цікавості, а Лис хоч і виглядала байдужою, уважно слухала, хапаючи кожне слово.

– Так, декілька місяців тому до мене прийшов дивний чоловік з червоною хусткою на шиї. Він хотів викупити в мене іграшку, навіть пропонував мені чи малі гроші, але я сказав, що вона належить моєї доньки і вона не збирається з нею прощатися. Можу сказати, що він був не дуже задоволений цим.

– А які у вас є ще механізми? – продовжив Кіт, але Жерар вже майже не слухав, він зрозумів, що навряд чи почує, щось цікаве пов’язане зі справою. Можливо в інший день він був би просто у захваті від рідкісних механізмів, які побачив в колекції Керос, але зараз всі його думки захопила зникла пташка і наполегливий покупець. Звичайний сувенір, проте комусь дуже потрібний, що він навіть був готовий викласти тисячі кредитів.

Лис зробила декілька фотографій, а Кайл не припиняв говорити і щось малював в блокноті. А Орі просто робив вигляд, що записує відповіді пана Керос на диктофон.

Отямився підліток, тільки коли дворецький супроводив їх на вихід.

– Ми повертаємося до агенції, що збираєшся робити? – запитав його Кайл, збираючи всі речі до наплічника.

– Пройду з вами, – юний механік, озирнувся, у нього було якесь дуже погане передчуття, наче за ним хтось стежить.

– Невже боїшся? – пирхнув хлопчик.

– Нічого я не боюся, – Жерар відрізав, як він сподівався дуже впевнено, але його видали легкий рум’янець на щоках.

– Ну, звісно, – Кіт нахабно посміхнувся, демонструючи ікласту посмішку, зараз він і справді був схожий на кота.

– Ти занадто щасливий для того у кого майже немає зачіпок.

– Хто сказав, що в мене їх нема? – хлопчик витягнув з під сорочки невелику книгу.

– Що це?

– Журнал з аукціону, тут перераховані всі лоти та їх власники. Пан Керос люб’язно мені його запозичив, справді він про це ще не дізнався, – детектив постукав пальцями по палітурці, чи то від нетерпіння, чи від схвильованості.

– Ти що свиснув у нього журнал?! – підліток майже кричав. – А якщо би тебе спіймали?!

– Тихіше, якщо будеш так репетувати, то нас дійсно спіймають. Тим паче, я не крав, а просто запозичив. – Кіт дражливо висунув язика і підморгнув, від чого у Жерара з’явилося спокуса пнути малого крадія, але раніше чим він зміг реалізувати свій план, втрутилася Лис.

– Годі тобі, в нас і без цього багато роботи, – прошепотіла вона, хапаючи брата за рукав сорочки, чим повністю стерла посмішку з його лиця.

– Заждіть мене!

Діти повернулися на Торгову площу. Еріка замкнулася в своїй лабораторії щоб розібратися з фотографіями та шматочком тканини, а Кайл розтягнувся на дивані з чашкою чаю та чорним шоколадом з м’ятою. Він листав каталог з аукціону та намагався знайти, якісь відомості про пташку, минулого власника або в чому її цінність.

– Ти не думав, що Керос міг вкрасти пташку? – запитав Орі. Він сидів на полу на проти детектива і грався з заводним пінгвіном, іграшка бігала по кавовому столику, рухала кінцівками та клацала дзьобом, це єдине, що могло відволікти його.

– Звісно ні, – Кіт відповів не відриваючись від книги. – Він би не став так морочитися, просто забрав би пташку і все. Та й Лис сказала, що він не бреше, а вона ніколи не помиляється.

В кімнаті знов запланувала тиша, навіть пінгвін затих, Жерар вже хотів знову його завести, але перед тим підлітка налякав несподівано підскочивши з дивану Кайл. Він вирвав лист з журналу та запхав до себе у кишеню.

– Мені треба дещо перевірити, я скоро повернуся.

– Я піду з тобою, – підліток підвівся, його ноги протестуючи занили, а шкіру немов проткнули декілька тисяч голок.

– Не певен, що тобі сподобається, я йду до Чорного кварталу, – Орі здригнувся, чи то від неприємного відчуття в ногах, чи то від останніх слів малого детектива.

Чорний квартал, один із найнебезпечніших районів нетрів. Там знаходився ринок збуту різноманітних заборонених та незаконних речей, а це в свою чергу приваблювало багатьох бандитів.

– Я не все життя прожив в Дерблюс, – образився хлопчина, він ніколи не зараховував себе до Шовкових.

– Тоді ходімо, – Кіт знизив плечима. Він нашкрябав записку для сестри і повісив її на двері. Потім послав таємничий лист по пневмопошті. – Тільки будь обережним і тримайся біля мене. – Жерар не втримався від закочування очей. Він був на декілька років старший за Кайла, а той вів себе, як його вчитель.

– Добре, – тільки і зміг видавити Орі, крізь стиснуті зуби.

Глава 4

Нетри знаходилися прямо біля промислових районів, тому там завжди було важко дихати, а сонячні промені ледве пробивалися крізь пилину темних клубів диму. Однотипні сірі будинки стояли так щільно, що здавалося, що це все один великий дім зібраний із різних шматочків. Звідусіль можна було побачити мідні або сталеві труби та пар. Лиця жителів неможливо було розрізнити, всі вони носили фільтруючі маски та гогли, щоб хоч якось захистити себе від задушливого смороду заводів. Кайл та Жерар зробили теж саме, підліток підмітив, що протигаз Кота був зовсім поношеним та громіздким, такі моделі вже геть застарілі, к тому же вони були анатомічно не пристосовані для дітей.

– Що ти хочеш знайти?

– По перше дізнатися, чи був це хтось з Крюкахватів. По друге дізнатися більше про пташку і якщо нам пощастить ми натрапимо на слід її викрадача. – Хоч через маску Орі не бачив лице свого нового знайомого, він міг поставити останні гроші на те, що той посміхається, немов отримав омріяний подарунок на Новий Рік.

Чим глибше вони заходили, крізь звивисті провулки, тим менше ставало людей, а з цим і обстановка виглядала все більш гнітючою та моторошною. У рідкісних перехожих на поясі висіли пістолети та навіть цілі рушниці.

– Не хвилюйся, – шепнув Кіт, хапаючи друга за зап’ястя.

– Не хвилююсь я, – підліток не зміг стримати тремтіння в голосі, насправді всі ці речі були занадто знайомі йому у дитинстві, і можливо, якщо він не знайде дурнувату пташку, то нетри знову стануть частиною його життя. – Можливо, я скоро опинюся на цьому самому місці, – він видавив з себе водянисту посмішку, намагаючись розрядити обстановку, але за протигазом її все одно ніхто не помітив.

– Не кажи так, агенція “Кіт і Лис” дають гарантії, інакше ми повернемо вам гроші, – хлопчик не поділяв депресивний настрій свого клієнта.

Нарешті вони підійшли к непримітному будинку, Кайл три рази стукнув у металеві двері і через декілька секунд звідти вислизнула фігура. На ній був чорний плащ з капюшоном, протигаз та захисні окуляри.

– Чого тобі? – судячи з голосу, Орі міг тільки припустити, що це була молода дівчина. Від неї ледь чутно пахло лавандою.

– Що скажеш с цього приводу? Хтось з ваших, отримав заказ на район Шовкових? – Кіт дістав з кишені листок, який вирвав з каталогу.

– Ні, за останні два тижні ніхто. І судячи з того, що ти написав мені, то це ніяк не зв’язано з нами. – Дівчина впевнено заявила. – Що стосується іграшки, зайди до Єнота, якщо це щось дійсно цінне він тобі розповість.

– Дякую.

– Нема за що, – за хвилину постать зникла, наче її ніколи тут і не було.

– Хто вона? – запитав Жерар, коли вони відійшли від підозрілих дверей.

– Не знаю, вона ніколи не говорить своє ім’я, я зовсім нічого про неї не знаю, окрім того, що вона працює на Крюкахватів, я називаю її Тінь.

– Чому Крюкахвати допомагають тобі? – Орі спантеличено витріщився на свого супутника.

– Це плата за давню послугу. – на секунду, Жерару здалося, що Кіт занурився у якісь старі спогади. – Я можу задати три будь які питання, але не можу запитати ім’я, стать чи вік їх клієнта. Але в суді їх відповіді все одно не мають ніякої цінності, так що я просто підтверджую свої теорії, – Кайл говорив про це так, ніби тримати у боргах цілу агенцію найманих злодюг було звичайнісіньким ділом.

– А хто такий тоді Єнот?

– Місцевий торгаш, власник комісійного магазина, не рідко копається на смітниках, чи звалищах, схиблений на дорогоцінних цяцьках. Якщо хочеш дізнатися про якусь ціну річ, то тобі до нього.

Крамниця Єнота виглядала, як велетенська консервна банка, набита різним мотлохом. З вивіски зникли деякі букви, чи їх хтось відірвав, чи вони самі проржавіли та відвалилися, було складно сказати. Під написом «Д м ота», був намальований маленький єнот, який, здається, теж збирався покинути будівлю. Через брудне скло, можна було побачити вітрину, завалену старими, на пів працюючими фотоапаратами, фенами, іграшками та іншими механізмами.

Двері заверещали так пронизливо, що за тремтіли вікна, коли Кіт відчинив їх. На диво всередині приміщення були встановлені очисні фільтри, так що можна було зняти захисні маски, але запах все одно був не дуже приємним.

– Хто до мене завітав? – з-за прилавку вистрибнув дід, його маленькі очі намистинки блищали, наче у дитини. Він був трохи вищий за Жерара, з довгою чорною бородою, за якою вочевидь зовсім не доглядав. Брудні пасма прикривав циліндр, у якого майже відірвалося дно. Гогли, не раз латані клеям та скотчем, висіли на технічному поясі, який теж потребував ремонту. Поряд з ними сусідили іржавий металошукач та протигаз. На руках були рукавиці зшиті із частин інших тканин, а під рваним коричневим пальто був сірий светр, який вже давно розтягнувся та мішкуваті штани.

– А це ти, хлопчик кіт? А де твоя мила сестричка? Вона завжди покупає у мене щось цікаве. А хто цей шовковий хлопчик? А втім не має значення, зажди я зроблю вам чаю, – старий вибіг із кімнати, раніше ніж хтось із хлопців зміг відмовити.

– Забув попередити, – Кіт пошепки звернувся до Орі, – він трохи того, – Кайл покрутив пальцем у скроні, – але ніякої небезпеки, він дуже добра людина, хоч і дивний.

– А ось і я! – Єнот увірвався до крамниці з ноги, відкриваючи двері, бо його руки були зайняті кришкою від сміттєвого бака, яка виконувала роль підноса. На ній стояли дві мідні чашки різного розміру та консервна банка, в них була дивна темна речовина з різким запахом, а на дні кухлів плавали гайки та болти. Старий провів їх до кутка, де стояли два крісла: одне бордове з цілою палітрою плям, а інше зелене з десятками латок та маленький диванчик з якого стирчали пружини. А між ними була сталева бочка із під машинного масла, накрита великим шматком тканини. Дід важко опустився в зелене крісло. – То навіщо ти прийшов до мене, хлопчик кіт?

– Хочу де що запитати, – Кайл витягнув з кишені фотографію іграшки, – ти знаєш, що це таке?

– О, яка мила річ, – старий вихопив у хлопчика з рук листок, – це Гайка, пташка капітана Чорнооко.

– Кого?

– Король піратів! – обурено вигукнув дід, наче кожен від мала до велика мав знати його ім’я. – І чому вас тільки в школі вчать, не розумію. – буркнув він, роблячи великий ковток “чаю”.

– Що ж це за пташка? – запитав Жерар.

– Пф, невже ніхто тобі не розповідав про піратську легенду? Говорять Гайка був з капітаном з початку його кар’єри пірата і знав де заховані всі скарби. Коли пташка померла, Король піратів заказав у найкращого майстра механіки іграшку, дуже схожу на Гайку и за легендою сховав у неї координати свого лігво. Але справжня пташка була давно загублена в роках, мисливці за скарбами витрачають десятки років на її пошуки, але все марно. – Єнот зім’яв папір та кинув його прямо до рук Кайла.

– Старий, ти певен, що це підробка?

– Звісно, ні, я не можу нічого сказати, поки не побачу, але думаю що це звичайна іграшка. Таких зробили багато, коли з’явилися чутки про приховані скарби, – дід почухав бороду та підвівся з крісла. – А тепер, раз я розповів вам цю чудову історію, хочу отримати винагороду.

– Я пам’ятаю. Інформація дорожча за золото, – Кіт повільно пройшовся між запиленими стендами, – я візьму це, – він обережно підняв на пів зламаний комунікатор.

– Гарний вибір. З вас… Ммм… – чоловік на хвилину замислився, запустивши вузлуваті пальці в бороду, – Три мідяка.

– Як скажеш, – хлопчик спритно підкинув мідну монету і та поцілила прямісінько до рук старого.

Коли хлопці вже хотіла піти чоловік гукнув їх.

– Гей, шовковий хлопчик, візьми це, – старий кинув в Жерара дивну золоту монету.

– За що?

– Просто так, на честь нашого знайомства. Люблю бачити нові лиця. Дякую, що завітали, сподіваюся ще побачимося, – Єнот повернувся до прилавку і немовби зник.

– Казав же, дивний тип.

Орі поклав стару монету до кишені і здається назавжди забув про її існування.

На вулиці знову прийшлося надягати захист. Вже вечоріло, але заводи так і продовжували нещадно парувати, вони майже ніколи не зупинялися. Через це нетри на вічно вкрило так званим “туманом”. Район туманів, так ще іноді називають це місце.

– Вже так пізно, – Жерар дістав з нагрудної кишені старий годинник з його ініціалами, маленький подарунок від вчителя. Навіть через маску він відчував бадьорий подих ночі.

– Ходімо, в ночі тут ще більш небезпечно. – Підганяв його Кайл, пара швидко рухалася через лабіринти арок та заплутаних вулиць.

– Що ти тепер думаєш робити?

– Треба завітати до попередньої власниці картини і пташки, є у мене одна теорія, – хлопчик загадково посміхнувся, Орі хотів запитати, що він має на увазі, але його перевали троє велетнів, які загородили їм прохід.

– Халепа, – зітхнув Кіт, перед ними стояли три здорових чоловіка в масках. Жерар обернувся, позаду на них чекали ще двоє. Всього п’ятеро. Їм живи звідси точно не вибратися.

– Що тепер? – тихо запитав підліток, він дійсно був наляканий, чого не можна було сказати про Кайла.

– Що молоді люди від нас хочуть? – він широко посміхався, наче і не потрапив в пастку, і його життя не висіло на волосині.

– Який хоробрий хлопчик, – пирхнув один з них. Скоріш за все це був головний, його виділяла червона хустка на шиї. – Босс наказав вибити з вас бажання плутатися під ногами.

– Значить це він вкрав пташку? – усмішка Кота стала ще ширша, хоча здавалося, що це просто неможливо.

– Це тебе не стосується, – гримнув чоловік і замахнувся на Орі, бо той стояв ближче до нього, але удар потрапив у Кайла, який штовхнув клієнта подалі від нападника. Удар був не сильний, але Кіт все одно не зміг втриматися на ногах і осів на брудну плитку.

– Як не ввічливо, – хлопчина повільно підвівся не без допомоги блідого, як смерть Жерара. – Хоча цього варто було чекати. – Його рука ковзнула до сумки, він витягнув звідти пістолет та направив до гори.

– Ти диви, хлопчисько навіть не вміє користуватися зброєю, – розсміявся один із головорізів. На що Кіт по хижацькі вишкірився.

– Мені і не треба, – хлопчина звів курок та натиснув спусковий гачок. По вулиці луною розрісся звук пострілу, у підлітка навіть вуха позакладало.

– І що ти цим намагався досягти? Сподіваєшся хтось тобі допоможе в цьому місці? – п’ятеро чоловіків вибухнули гучним реготом.

– Може і так, – Кайл знизив плечима, здавалося він на щось чекає.

– Мені треба подати тобі гарний урок, дурний хлопчисько, – один із людей червоної хустки знов замахнувся, в цей раз на юного детектива, та хлопчик навіть бровою не повів так і залишився стояти на місці. Та перед тим, як кулак амбала торкнувся лиця Кота, його зупинила дівчина, яка працювала на Крюкахватів. Вона несподівано пригнула з даху сусіднього будинку прямо на спину бандиту та одним чітким рухом вирубила його. Пара чоловік спробували її вдарити, але їм завадили двоє акробатів в масках, які розібралися з бандитами в лічені секунди, на жаль решті вдалося втекти, в тому числі і Червоній хустці.

– З вами все гаразд? – запитала Тінь, під час бійки з неї злетів капюшон і тепер Жерар зміг побачити її довге темно пурпурове волосся, воно було схоже на яскраву зоряну ніч, яку можна було побачити тільки якщо піднятися поміж хмар на дирижаблі.

– Я так, але… – Орі кинув стурбований погляд на молодого детектива, йому добряче дісталося, хлопчик зустрівся очима зі своїм клієнтом і безтурботно посміхнувся.

– Я в порядку.

– Добре, – дівчина підійшла до Кота і вліпила йому добрячого потиличника, навіть пара акробатів і сам Жерар здригнулися. – Ти що з глузду з’їхав?! Якщо би не я і мої хлопці, ти і твій друг давно би їли землю, хтозна де. Навіщо ти їх дражнив? Чому одразу не покликав на допомогу?

– Хотів де що перевірити, – насупився Кайл, енергійно стираючи жало з потилиці. – Тепер я хоча б знаю, хто викрав пташку і здійснив погром у майстерні.

– Це той з червоною хусткою?

– Ага, коли він мене вдарив, я побачив у нього на підошвах сліди від машинного масла і мені вдалося взяти це, – хлопчик дістав з карману червону нитку. – Тепер Лис зможе порівняти їх. Я певен що в нього сорок другий розмір ноги.

– Ми зможемо їх допросити?

– Вони лише “Маріонетки”. Звичайні найманці, їх ніколи не присвячують у деталі, бо вони в будь який момент можуть зрадити, – дівчина закатала рукав одного з нападників. На внутрішній стороні передпліччя було татуювання у вигляді усміхненої маски з довгими нитками прикріпленими до неї.

– Всі вони найманці, крім Червоної хустки, я в цьому впевнений.

– Ходімо, я проводжу вас до агенції. – Перервала його Тінь. – Вже пізно.

– Тобі краще залишитися з нами на ніч. Зараз треба триматися разом, – Орі згідно кивнув і вони в трьох швидко минули задушливі вулиці нетрів.

– Тобі не обов’язково йти далі, – трійця зупинилася перед аркою, яка вела до цивільного світу, де рідко можна було зустріти жебраків або кишенькових злодіїв.

– Я хочу впевнитися, що з вами нічого не трапиться, – незабаром вона стягнула з себе маску та окуляри. Тоді Жерар мало рота не роззявив від її краси.

У неї була бліда шкіра, непевно від нестачі сонячного сяйва. Оксамитові очі холодно дивилися на весь світ, але як тільки її погляд чіплявся за малого детектива, то ледве помітно теплішав. Пухкі губи були стиснуті у тоненьку лінією, наче вона була чимось дуже стурбована.

– Чого стоїш стовпом? – гримнула дівчина, коли помітила блукаючий погляд підлітка.

– Вибач, – ніяково буркнув Орі.

***

Поки хлопці блукали вулицями Чорного кварталу Лис знайшла адресу минулої власниці пташки, через журнал поштових номерів. Про всяк випадок, на зворотній стороні записки Кота, вона написала своє послання. Дівчина збиралася опитати пані Каполо.

Дістатися до будинку жінки, яка колись тримала іграшку у себе, було не складно. Дім знаходився на вулиці Срібних роз, маленька сіра споруда виділялася на фоні інших розкішним зеленим садом.

Вона знов перетворилася на члена шкільної газети. Двері їй відчинила привітна на перший погляд бабуся. Низенька та худа, коротке волосся вже давно посивіло, а зелені очі блищали вогниками, наче у дитини. Ніс був таким же видовженим, як у пірата на картині пана Кероса, а вуха були схожі на ручки горнятка.

– У вас щось трапилось? – спантеличено спитала вона.

– Я би хотіла взяти у вас інтерв’ю, пані Каполо, – Еріка продемонструвала посвідчення. – Я хотіла дізнатися більше про Короля піратів Чорнооко.

– Ой, у мене ще ніколи не брали інтерв’ю. Прошу заходьте. – Літня жінка посадила її на шкіряний диван. – Чаю?

Дівчинка кивнули і бабуся миттю зробили дві гарячі чашки пахучого чаю.

– Візьміть ще печиво, тільки сьогодні зробила, – на стіл вона поставила тарілку з м’ятним печивом з шоколадною стружкою.

– Розкажіть більше про Короля повітряних піратів і про іграшку з легенди.

– Моя сім’я, як ви вже знаєте одні з численних нащадків пірата Чорнооко. Всі чоловіки і навіть деякі жінки все своє життя шукали ці кляті скарби. Пташка передавалася із покоління в покоління, як сімейна реліквія, всі вони вірили, що зможуть знайти скарби, але всі вони повільно божеволіли та вмирали. Я більше не хотіла щоб мене та моїх дітей зв’язувало це дурне бажання знайти легких грошей. Хотіла її викинути, або продати, в решті решт закинула на горище та забула. Коли мої діти вже виросли и знайшли собі гідні професії, я продала усе що зв’язувало мене з цим піратським прокляттям. Та коли продала, до мене прийшов дивний чоловік з червоною хусткою на шиї. Попросив продати іграшку за нечувану суму грошей, а коли я відмовила, пішов дуже злим.

– Дуже цікаво.

Далі стара занурилася у біографію Короля повітряних піратів, але Лис слухала у піввуха, вона міркувала над історією сім’ї. Зробивши декілька фотографій, дівчина щиро подякувала і попрощалася.

На зворотному шляху, Еріка відчувала, що за нею хтось стежить, але нікого дивного не помітила. Про всяк випадок, вона підійшла до найближчого поліціанта і попросила його провести себе додому. Той широко посміхнувся, наче все життя на це чекав і залюбки погодився.

***

В повітрі відчувався запах масла, яким заправляли ліхтарі на деяких вулицях, більшість вже давно перейшли на мідні дроти. Містян на вулицях майже не було, тому Жерар почував себе героєм історії про місто привид. До агенції вони дісталися без пригод, на прозі їх вже чекала стурбована Лис.

– Що сталося? – її очі металися між братом і Тінью. Вочевидь вона помітила, брудний слід у формі черевика на білій сорочці Кота.

– Маленька зустріч з бандюгами, – посміхнувся хлопчик, нібито нічого не трапилося.

– Мені вже час, – ніхто і словом не встиг обмовитись, як Тінь зникла, наче її ніколи тут не було.

Еріка приготувала смажену картоплю з куркою та салат, після того, як повернулася від минулої власниці картини і пташки, пані Меріл Каполо. Закінчивши пізню вечерю, хлопці та Лис обмінялися інформацією та розповіли про все, що з ними сталось за минулі декілька годин за чашкою пахучого чаю та печивом.

– Це чудово, – Кіт посміхався так широко, що здавалося, що його лице може ось ось луснути. – Завтра нам треба піти у поліцію. Без допомоги жандармів ми не впораємося.

– Мені вже все одно, ця справа стає дуже не безпечною. – Жерар відчував щось лихе і ніяк не міг уняти внутрішнє тремтіння.

– Ось і домовилися.

Близнюки приготували кімнату для Орі і вони всі полягали спати. Окрім Жерара, який крутився майже усю ніч, через кошмари і погане передчуття.

Глава 5

Вранці підлітка розбудив приємний запах їжі. Спершу він навіть не збагнув де знаходиться, але спогади минулого дня накотили на нього, немов справжнє цунамі. На кухні Кіт крутився у плити, насвистуючи якусь пісеньку, поки заспана Лис різала салат.

– Доброго ранку, соня, – посміхнувся Кайл, здається, навіть зранку він був повний енергії. – Сподіваюся, тобі подобається омлет.

Жерар повільно кивнув, смачна їжа завжди піднімала йому настрій. Еріка поспіхом накрила стіл, після сніданку був обов’язкове чаювання. Малий детектив знову ласував шоколадом з м’ятою, наче це було найсмачніші солодощі у світі.

Тріо повільно йшли до відділку поліції по світлій вулиці торгової площі.

– Що ми їм скажемо?

– Я знаю хто злочинець. Залишилося тільки знайти докази, – заявив хлопчина. – Нам треба…

Але його слова розчинилися в повітрі, немов пар від потягу. Орі занадто пізно це зрозумів. Вони опинилися у пастці. Близнюки опиралися та звали на допомогу, але все було марно, більшість містян вже були на роботі, а іншим здається було все одно. Хтось сильний схопив підлітка ззаду за шию та притиснув до лиця балон з газом. Останнє, що побачив Жерар перед тим, як втрати свідомості це червону хустку.

***

– Орі… Орі… Прокидайся…

Жерар повільно розплющив очі і тихо застогнав, коли відчув жахливий головний біль.

– Як ти себе почуваєш? – запитав Кіт тихим голосом.

– Немов по мені пройшовся карнавал, а ще мене нудить, – поскаржився підліток. Тільки зараз він зрозумів їх незавидне становище. Викрадачі прив’язали їх до сталевих балок в великому приміщенні схожого на старий ангар для дирижаблів. В приміщенні якраз і був один такий, але новіший за ангар, судячи з моделі не йому було не більше десяти років. Підліток навіть чув натужно роботу очисних фільтрів, які шуміли так, ніби ось ось зламаються, але дихати все одно було важко.

– Добре, – Кіт зітхнув з полегшенням.

– Що тут доброго? – обурився Жерар.

– У тебе немає ознак отруєння сон газом, – відповіла Лис спокійним голосом.

– Де ми взагалі?

– Припускаю, що ми у Старих доках.

– Це не дуже добре.

Старі доки було спільною назвою промислового комплексу де виготовляли та ремонтували дирижаблі. Його закрили багато років тому, через загрозу викидів газу, який в купу з воднем міг перетворити весь комплекс у величезний феєрверк.

– Нам треба…

Хтось грюкнув металевими дверима ангару, так сильно, що вони дивом не злетіли з петель. Коли Орі побачив прибульця, він не зміг вимовити й слова.

– Значить це таки ви, Пан дворецький, – замість нього це зробив Кіт, він зовсім не виглядав здивованим.

– Ви занадто самовпевнені дітлахи, – чоловік вишкірився так, що Жерару стало навіть трохи лячно. Його узлуваті пальці стискали механічну пташку, яка висіла на поясі. – Хотіли поцупити мої скарби?

– Ми просто хотіли повернути пташку!

– Не бреши мені, дурний хлопчисько. Мої люди слідкували за вами. Я не для цього працював у Кероса. Його дурнувата донька не випускала карту з рук, думала, що це звичайна іграшка, але нарешті мені вдалося її викрасти з майстерні, але тут же з’явилися ви. – Очі дворецького навіжено бігали від одного полоненого до іншого. – Я вам не дозволю, скарби знаходиться десь на фабриці, раніше тут була секретна база Короля повітряних піратів, хоча раз ви полювали за моїми скарбами, ви це вже знаєте. Хоча це не має значення, вам звідси не вибратися. Як тільки я знайду скарби, все це місце злетить у повітря разом із вами. – Його холодний маніакальний сміх луною відбився у всьому ангарі. Не дивлячись на те, що в приміщенні було холодно, Орі весь спітнів.

– На цьому я вас залишу. Боб нагляне за вами, сподіваюся вам буде комфортно провести тут свої останні хвилини життя.

В кімнату зайшов Червона хустина, трохи розпарений з дурнуватою посмішкою на лиці.

– Буде зроблено, бос, – чоловік був трохи п’яний, але дворецького це мало турбувало, його цікавили лише скарби. Двері знову гучно зачинилися. Викрадач мовчки сів на стілець у дальнім куту, дістав з сумки пляшку бурбона і почав пити з горла. Не знадобилося багато часу, щоб він заснув прямо на столі.

– Що будемо робити? – пошепки запитав Жерар, його від цієї ситуації вже почало трусити.

– У мене в лівій кишені є похідний ніж, спробуй дістати, – відповіла йому Лис, намагаючись посунутися як у мого ближче. Дітям довелось по копирсатися, але кінчиками пальців, Орі нарешті зачепив маленьке сталеве кільце. При натисканні кнопки із корпусу з’являлося лезо.

– Ніколи не бачив цю модель.

– Я сама зробила, – Еріка гордо підняла голову, зовсім забувши про своє незавидне становище.

– Це так круто. Вчитель був би у захваті.

– Не хочу перервати вашу світську бесіду, але не могли би ви бути так люб’язні перерізати мотузку?

– Вибач.

Підліток швидко звільнив руки дівчини, а та вже повністю перерізала їх пути. Прокрастися повз горе охоронця було не важко, він хропів, так, що стіни здригалися.

– Кх… Який жах! – прохрипів Жерар, затискаючи ніс рукавом піджака. Старі доки знаходилися на краю міста за промисловою зоною, тому тут осідали майже всі пари з заводів. Повітря було жахливим, а Пан дворецький відібрав у них сумки з протигазами. Навколо було суцільне сміття. Половина ангарів покрилися корозією і ледве витримували пориви вітру, інші зовсім розвалилися, і від них залишилися тільки листи металу.

– Я це запозичу не на довго, – Кіт один швидким рухом стягнув з Орі піджак і разом з Лис розірвав його на три частини.

– Прощавай піджачок.

– Волієш задихнутися? – Еріка надійно зав’язала імпровізовану маску на обличчі підлітка.

– Тихіше.

Трійка прислухалася, десь вдалині лунали голоси. Щось розчути було майже неможливо, але по тону можна було здогадатися, що вони сваряться. Ховаючись за порожніми бочками і дерев’яними ящиками, які вже давно прогнили від дощу, підлітки підкралися до джерела звуку. В центрі звалища стояв ще один ангар, але цей був явно новий, збудований може років десять тому. Перед ним шайка бандитів і дворецький копали землю, дворецький був не дуже задоволений роботою.

– Шукайте швидше, ледарі, я певен, що воно поряд!

Бандити теж були не задоволені, вони лаялись і бурчали, але все одно продовжували колупати землю лопатами. Пан дворецький махав руками і кричав, в решті решт він різко розвернувся і пішов до ангару. Юні детективи обішли шукачів скарбів і прилинули до відчиненого вікна. Викрадач, стояв спиною до них, на столі лежали цілі вежі паперу, які ось ось повинні були впасти.

– За мною.

Кайл спритно виліз на підвіконня та заховався за чи малим контейнером зі спорядженням для експедицій. Інші наслідували його прикладу.

– Ми повинні вибратися звідси, а не йти прямо до рук викрадачів, – прошипів Жерар, як у мого тихіше.

– Ми майже у цілі, а ти хочеш піти? Ти забув? “Кіт та Лис” дають гарантії своїм клієнтам. – Кіт видихнув прямо в ухо Орі.

– Чхати на пташку, я хочу щоб ми вибралися звідси живими.

– Шшш… – Кайл притиснув палець до вуст і повернувся до Еріки. – Дай мені ножа.

Стиснувши ножа в зубах, хлопець опустився на коліна і притиснувся до землі. У Жерара перехватило подих, коли юний детектив почав наближатися до божевільного шукача скарбів. Коли рука Кота вже майже доторкнулася до пташки, чоловік повернувся, його очі розширилися, як у сови. Орі навіть не встиг усвідомити, що відбувається, коли Кайл закричав:

– Лягай! – та чкурнув під стіл. Підліток схопив Лис та вони разом упали на бетон, як раз вчасно. Прямо над вухом Жерара просвистіла куля.

– Виходьте, малі щури, я швидко з вами впораюся!

Кулі безладно влучали то в дошки, то в обшивку ангара, то рикошетили від сталевих бочок та балок, всі папери розлетілися у різні боки. Кіт якраз перебрався до однієї з балок, поки дворецький перезаряджав зброю. Більшість пострілів була направлена на нього, що дуже нервувало Орі.

– Що тепер?

– Не хотіла я цього робити. – Лис оголила стегно на якому трималася кобура з пістолетом. Елегантний бронзовий револьвер, якого зовсім не було видно за широкими шортами. – Він повинен наставити на тебе пушку.

– Ти що смерті моєї хочеш?

– Як тільки він до нас повернеться, я виб’ю пістолет у нього з рук. Повір мені, я не промахнусь.

– Вибору у нас все одно немає. – Орі зціпив зуби, щоб хоч трохи заспокоїти тремтіння.

– На рахунок три, коли він почне перезаряджатися, кричи, – дівчина присіла за іншим ящиком, так щоб у неї був гарний огляд на всі дії шукача.

Здається пройшла ціла вічність гучних пострілів, коли все затихло та Еріка почала лічити. Коли вона дійшла до трьох, Жерар ледве висунув голову із хованки і щосили за кричав:

– Я тут, дворецький йолоп!

Чоловік різко повернувся і наставив пістолет на підлітка, Орі прикрив голову руками і заплющив очі. Пролунав постріл, потім гучний крик.

– Дідько!

Пістолет, який тримав шукач, вилетів з його рук та ковзнув під велетенський контейнер.

Кіт зреагував миттєво і за хвилину вони в трьох вибралися на вулицю. Бігати було складно, через нестачу кисню та десятка найманців у них на хвості.

– Хапайте їх, ледарі!

– Вони збожеволіли? Одна маленька іскра і почнеться справжня пожежа. – Кайл прижався спиною до якогось верстата, коли знов почалася перестрілка.

– Здається, їх це не дуже хвилює, – Лис здригнулася, коли одна з куль влучила у бочку з маслом та спалахнула блакитним полум’ям.

– Треба вибиратися звідси.

– Є ідеї?

– Дирижабль! Полетимо на дирижаблі, поки туди не дістався вогонь.

– Хтось з вас вміє керувати дирижаблем?

– В теорії…

– Приголомшливо, ми… – гнівну тираду Жерара перервали нові вибухи та язики полум’я, які були занадто близько до їх схованки.

– Нема часу на сварки, – Кіт схопив своїх супутників і потягнув подалі від вогнища.

Добралася до ангара трійця без пригод, схоже всі найманці втекли, як тільки запахло смаленим, але на цьому їх везіння скінчилося.

– Таки повернулися за моїми скарбами? – Лице дворецького в край оскаженіло, поруч із ним стояв Червона хустина, вже зовсім тверезий і білий як полотно.

– Чхати мені на ваші скарби! – Не витримав Орі. – Я лише хотів повернути викрадене!

– Вкрадене? Це належить мені по праву. Я прямий нащадок Короля повітряних піратів.

Тепер їх схожість вже не здавалася такою кумедною. Пані Каполо не обманула, кожен хто намагається знайти скарби в кінці кінців божеволіє.

– Мій пан, може нам ліпше піти? – Червона хустина нервово по дивився вгору.

Якраз в цей момент дах не витримав натиску полум’я і обвалився прямо перед ними.

– Забираємося звідси! – Крикнув Кіт.

Тепер між детективами та божевільним дворецьким була ціла стіна вогню.

– Пане…

– Облиш їх, нам треба знайти скарби.

Вже на сходах Жерар зупинився, він не міг покинути це місце без пташки.

– Я зараз повернуся.

– Ти що збожеволів? Через декілька хвилин це місце перетвориться на випалений пустир. – Лице Кота вперше за короткий час їх знайомства стало серйозним.

– У мене є план. Я бачив великий магніт, біля бази піратів.

– Я піду з тобою, один ти не впораєшся.

– Добре, побачимося там. Будь обережним. – В пориві емоцій підліток швидко обняв нового друга.

– Зроби милість, перестань робити вигляд наче ми помремо. – Кайл повернувся до Еріки. – Ти можеш щось з цим зробити? – хлопчик вдарив ногою по корпусу дирижабля.

– Тут є все необхідне, я постараюсь здійняти цю штуку в небо. Але перед цим, – вона занурила дві старі ганчірки в бочку з дощовою водою, – це допоможе не задихнутися. – її лице було спокійним але очі блищали занепокоєнням.

– Ми повернемося, обіцяю. – Орі підбадьорливо посміхнувся, перескочив через перила і приземлився по іншу сторону балки. – Готуйся до зльоту.

– Повертайся швидше, скоро дирижабль не зможе літати! – крикнула йому наздогін Лис.

Жерар обережно обходив гарячі точки, останнє, що йому хотілось це загнати себе у пастку. Дворецького з помічником він знайшов на тому ж місці. Підліток зробив глибокий вдих, у нього була тільки одна спроба.

– Хто тут? – Червона хустина, нервово витягнув пістолет і ткнув ним у бік Орі. – Виходь сюди!

Підліток покірно вийшов перед бандитами з піднятими руками.

– Знову ти?

– Я хочу вам дещо показати, пане. Я знаю де знаходяться скарби, – Жерар обережно дістав із кишені монету, яку йому дав Єнот, – там я знайшов це.

– Веди мене туди негайно! – Дворецький вихопив пістолет з рук Червоної хустки і направив його на Орі. – Негайно!

– Мій Пан, це може бути пастка.

– Замовкни, ідіот, а ти рухайся, – чоловік штовхнув його у спину.

Підліток трусився від страху, не дивлячись на жар від вогню, вперше в нього хтось тикав пістолетом, другий раз за день. Він зробив глибокий вдих, від диму сльозилися очі і хотілося кашляти, але навіть поворухнутися було лячно.

– Це тут я знайшов монету, – нарешті вони дійшли до місця призначення. Маленький куточок, де стояв великий магніт і полум’я ще не встигли туди дістатися.

– Де?

– Ось тут, – коли дворецький підійшов ближче, Жерар смикнув пташку з його пояса і що сили крикнув, – вмикай!

За декілька секунд шукач остався без пістолета і бовтався на магніті.

– Гарний план! – З кабіни крана висунувся Кіт з широкою посмішкою на лиці.

– Це не кінець, – прямо перед підлітком виріс Червона хустка.

– Певен? – Орі дістав із кишені пістолет Лис, той був із чистої міді, тому не магнітився.

– Зніми мене звідси негайно! – Кричав пан дворецький, борсавшись у повітрі.

– Раджу не рухатися, цей хлопчик може випадково натиснути на гачок, – Кайл заливався сміхом, наче і не знаходився в вогненної пасці.

– По квапся, Кіт!

Нарешті хлопчик спритно спустився з крану, під акомпанемент відбірної лайки дворецького і вони вдвох, щосили помчали до ангару. Лис вже була готова до зльоту, діти заскочили до кабіни та задихаючись упали на холодну підлогу.

– Спрацювало?

– Так! – Жерар гордо підняв пташку до гори, міцно стискаючи пальці, він би не ризикнув знову її загубити.

– Добре, осталося навчитися рулити. – Еріка крутнула руля так, що Кайл трохи не випав із кабіни дирижабля. – Вибач.

Абияк дирижабль піднявся в повітря, пасажирам довелося вчепитися в поручні, щоб не літати по всьому салону. Але старезний літаючий пристрій не довго співпрацював.

– Ми втрачаємо висоту. Тримайтеся, це буде жорстка посадка.

Лис крутила рулем, намагаючись зберегти нахил кабіни. Кіт виглядав ще спокійніше ніж зазвичай, а Орі подумки просив пробачення у всіх кого знав, особливо у вчителя.

– Ми сідаємо!

Жерар заплющив очі, усе життя пронеслося в одну мить, але нічого не відбулося. Відкривши одне око, підліток побачив задоволену морду Кота.

– Розслабся, усе скінчилося, – він похлопав його по плечі. Ноги Орі підкосилися, Кайл швидко підхопив клієнта і допоміг обережно опуститися на підлогу.

– Ти молодець, все скінчилося, зроби глибокий вдих.

***

Поліція вже оточила комплекс, якийсь анонім заявив їм про бандитів. Дворецького і Червону хустку заарештували. Частину Маріонеток теж потрапила під удар, інші втекли. Доки повністю згоріли, залишилися там тільки обвуглені руїни та сміття.

– Хи-хи, це ще не кінець!

Жерар ще довго не зможе забути той божевільний сміх. Жандарми наполягли на медичному огляді. Трійця добряче надихалась різними небезпечними парами, так що їм ще пощастило остатися з легким отруєнням. Після чого поліція взяли показання, близнюки поїхали до свого офісу, щоб віддати усі докази, які встигли дістати, а його висадили у майстерні. Там на нього вже чекав вчитель.

– Дурний хлопчисько, що мені з тобою робити? – лаявся він притискаючи підлітка до себе, поліція йому вже все розповіла. А Орі тільки і міг вибачатися.

Наступного дня вчитель відвів його та близнюків до кафе, щоб віддячити за працю.

Того ж дня Орі отримав листа від Єнота з побажаннями скорішого одужання і ще один конверт від невідомого, там було всього пару слів:

“Будь обережним, наступного разу може не пощастить. Анонім.” – від них ледве чутно пахло лавандою.

***

Жерар сидів в офісі близнюків, пив чай з печивом. Кіт їв м’ятний шоколад, а лис поралася з комунікатором.

– Як вважаєте, скарби справді існують? – Орі підняв монету на сонце, щоб побачити її блиск.

– Може так, а може і ні, – знизила плечима Еріка, не відриваючись від роботи.

– Що? Теж хочеш зійти з розуму, як інші шукачі? – пирхнув Кайл.

– Звісно ні. Мені просто цікаво.

– Навряд чи ми це дізнаємося, – Кіт широко посміхнувся, – але я точно знаю, що це початок великих пригод.

Жерар згідно кивнув, він ніколи не забуде, цю подорож, бо тоді він вперше зустрів людей, які змінили його життя назавжди.