Як Зірка зіпсувала Різдво (майже)

Зірку знайшли у шкільному підвалі, серед гір списаних книжок. Потріскана, кольору мокрої цегли, але з живучого картону. Лисого дядька з борідкою замалювали жовтою гуашшю, обклеїли п’ять кутів дощиком, прикрутили цю конструкцію скотчем на руків’я від швабри — до колядок готові!
Зірці новий образ не сильно сподобався, чесно кажучи. Її виносили на паради колони дітей, вигукуючи прогресивні гасла, вона була, вибачте за тавтологію, зіркою сцени! А тепер що? Троє шмаркачів з писклявими голосами й нікудишньою на пісні пам’яттю вирішили зробити з неї клоуна. Яке приниження!
О ні, Зірка не дозволить себе так зневажати.
Вони вийшли на вулицю, і Зірка вгледіла першу можливість. Простягнула мацаки з дощику, що вже відліпився від картону, вхопила снігову хмару і затягнула до своєї пащеки. Гам!
Шмаркач-зірконосець став на місці й роздратовано цокнув. “Ха, — подумала Зірка, — як тобі колядування без снігу? Перехотілося вже?” А той як трісне Зіркою об паркан! З неї аж іскри посипалися.
— Вибачте, зірку снігом присипало, — сказало чортеня друзям. — Уже йду.
Коли Зірка прийшла до тями, вони стояли перед першими дверима. До всього, шалено чесалася спина. Вона знала, що там, — шпаргалка.
Якби вона могла, то зловісно захіхікала б.
Буде вам шпаргалка!

Добрий вечір тобі, пане господарю
Радуйся, ой радуйся земле
Люд пролетарський народився

Голова гурту кахикнув, махнув рукою до інших і продовжив співати сам. Та схоже, пенсіонерам сподобалася така інтерпретація. Зі сльозами на очах вони вкинули побільше пиріжків їм у торбу, ще й кілька гривень на додачу. Справді щедро.
— І щоб без жартів більше, — шикнув голова, вліпивши обом друзям смачного запотиличника.
Як би ті не скиглили, що то не вони, хлопець не йняв віри. Ось вони, перші плоди Зірчиної праці!
Натхненна успіхом, Зірка розійшлася не на жарт. Дірявила торбу, змушуючи колядників збирати цукерки з монетками по всьому під’їзду, шурхотіла дощиком, коли хлопці виводили ноти, і плуталася в їхніх ногах. О восьмій виснажений гурт розійшовся по домівках, по-чесному розділивши гроші. Лише Зірка неабияк собою пишалася.
— Змерз? — спитала мати зірконосця.
Хлопчик кивнув і плюхнувся на диван смертельно змучений.
— Зараз розпалю грубку.
Забачивши, що з подертої Зірки діла більше не буде, вона зняла її з руків’я і запхнула до пічки.
Зірка беззвучно заволала. “Зате я померла почесно, як воїн”, — промайнула її остання думка.
— Туди їй і дорога, — злорадно мовив зірконосець. — Можна вже куті, мам?
— Авжеж! Твоя улюблена — з медом і цукатами.
— Клас!
Святвечір обіцяв бути не таким вже й поганим.